Потебенько Михайло Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Потебенько Михайло Олексійович
Потебенько Михайло Олексійович
4-й Генеральний прокурор України
17 липня 1998 — 30 квітня 2002
Президент Леонід Кучма
Попередник Богдан Ференц
Наступник Микола Гарник
Народився 16 лютого 1937(1937-02-16) (84 роки)
с. Голінка, Дмитрівський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як політик
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Освіта Львівський національний університет імені Івана Франка
Політична партія КПРС
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани»
Заслужений юрист України
Україна Народний депутат України
1-го скликання
КПРС 15 травня 1990 12 травня 1994
4-го скликання
КПУ 12 травня 2002 25 травня 2006

Михайло Олексійович Потебенько (нар. 16 лютого 1937, с. Голінка, Дмитрівський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР) — український політик та правознавець. Прокурор УРСР (02.1990-09.1991). Генеральний прокурор України (17.07.1998-30.04.2002). Народний депутат України 1-го та 4-го скликання.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині Олексія Потебенька, корінного мешканця козацького села Голінка, хоча сама родина Потебеньків некозацького походження. Згадки про предків Михайла Потебенька у селі Голінка з'являються у середині XIX ст. у зв'язку із справою звільнення з кріпацтва 1861 року Луки Потебеньки (до 1930-их років рід Михайла носив прізвище Потебенька, а не Потебенько). Дані про часи закріпачення предків Михайла відсутні, але це сталося не раніше 1785 року.

У ранньому віці переніс Голодомор 1946-1947. Закінчив Голінську середню школу 1955 року, якій вже у зрілому віці надавав технічну допомогу. Був відпущений із колгоспу й поступив на юридичний факультет Львівського університету.

Трудова діяльність[ред. | ред. код]

  • 1955-1960 — студент юридичного факультету Львівського державного університету імені І.Франка.
  • 07.1960-01.1963 — слідчий прокуратури Новотроїцького р-ну Херсонської області.
  • 01.1963-08.1963 — слідчий прокуратури Генічеського р-ну Херсонської області.
  • 08.1963-1967 — старший слідчий прокуратури Херсонської області.
  • 1967-1969 — прокурор, заступник начальника слідчого відділу прокуратури Херсонської області.
  • 12.1969-08.1973 — інструктор відділу адмін. і торгово-фінансових органів Херсонського ОК КПУ.
  • 08.1973-12.1975 — начальник відділу юстиції Херсонського облвиконкому.
  • 12.1975-06.1978 — завідувач відділу адміністративних органів Херсонського ОК КПУ.
  • 06.1978-05.1983 — прокурор Херсонської області.
  • 05.1983-02.1987 — заступник Прокурора Української РСР — начальник слідчого управління.
  • 02.1987-02.1990 — перший заступник Прокурора УРСР.
  • 02.1990-09.1991 — Прокурор УРСР.
  • 09.1991-10.1991 — начальник управління кадрів Прокуратури України.
  • 10.1991-06.1992 — заступник прокурора Херсонської області.
  • 05.1990-05.1994 — Народний депутат України 1-го скликання.
  • 1992-1994 — член Комісії ВР України з питань законодавства і законності (на постійній основі).
  • 1994-1996 — заступник Центрально-Українського транспортного прокурора.
  • 1996-1997 — прокурор Київської області.
  • 10.1997-07.1998 — прокурор м. Києва.
  • 17.07.1998-30.04.2002 — Генеральний прокурор України.
  • 07.1998-07.2000 — член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України.
  • 07.1998-11.2001 — член Комісії з доопрацювання та узгодження проектів Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України.
  • 11.1998-07.2002 — член Вищої ради юстиції України.
  • 05.2002-05.2006 — Народний депутат України 4-го скликання.

Народний депутат України[ред. | ред. код]

Народний депутат України 12-го (1-го) скликання з 03.1990 р. (2-й тур) до 04.1994 р., Новобузький виборчий округ № 291, Миколаївська обл. Член Комісії у питаннях законодавства і законності. На час виборів: Прокуратура України, прокурор України, член КПРС.

З травня 2002 по травень 2006 — Народний депутат України 4-го скликання, обраний за списками Комуністичної партії України.

Діяльність позначена кількома переходами по фракціях:

  • Фракція Комуністичної партії України (фракція комуністів) 15.05.2002 — 29.05.2002
  • Група «Демократичні ініціативи» 12.07.2002 - 17.09.2003
  • Група «Народовладдя» 23.10.2003 - 14.05.2004
  • Група «Демократичні ініціативи Народовладдя» 14.05.2004 - 21.05.2004
  • Група «Союз» 21.05.2004 - 31.05.2005
  • Група «Демократична Україна» 02.06.2005 — 08.09.2005
  • Фракція політичної партії «Вперед, Україно!» 08.09.2005 - 04.11.2005
  • Група Народного блоку Литвина 04.11.2005 - 25.05.2006

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (16 лютого 2007) — за визначний особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 70-річчя від дня народження[1]
  • Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (5 липня 2002) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення законності та правопорядку[2]
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (22 серпня 2000) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, становлення і розвитку правової системи та прокурорського нагляду[3]
  • Орден «Знак Пошани» (двічі)
  • Заслужений юрист України (22 серпня 1996) — за значний особистий внесок у розвиток народного господарства України, високу професійну майстерність та з нагоди п'ятої річниці незалежності України[4]
  • Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (8 жовтня 2011) — за вагомий особистий внесок у реалізацію державної правової політики, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну самовіддану працю та високий професіоналізм[5]
  • Нагороджений орденом Преподобного Нестора Літописця (УПЦ), Орденським знаком «Слава на вірність Вітчизні» III ст., 6 медалями.
  • Почесний професор Національного університету «Одеська юридична академія».

Праці[ред. | ред. код]

Автор близько 40 наукових і науково-методичних праць, зокрема: «Прокуратура України: проблеми сьогодення і майбутнього» (1999), «Роки становлення і утвердження» (1999), «Правоохоронні органи зобов'язані твердо дотримуватися принципу законності і вимог Президента» (2000), «Пошук істини» (2000).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: 4-й Генеральний прокурор України
17 липня 1998 - 30 квітня 2002
Наступник:
Ференц Богдан Васильович
Гарник Микола Васильович