Литвак Олег Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Литвак Олег Михайлович

Час на посаді:
22 липня 1997 — 24 квітня 1998
Президент   Леонід Кучма
Попередник Григорій Ворсінов
Наступник Богдан Ференц

Народився 28 серпня 1948(1948-08-28) (69 років)
с. Олещин, Тлумацький район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений юрист України
Заслужений діяч науки і техніки України
Україна Народний депутат України
3-го скликання
Позапартійний 12 травня 1998 14 травня 2002

Литвак Олег Михайлович (нар. 28 серпня 1949, с. Олещин, Тлумацький район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР) — український правник, доктор юридичних наук (2002), професор, член-кореспондент АПрНУ (05.2008); Національна академія прокуратури України, завідувач кафедри теорії діяльності та управління в органах прокуратури.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 28 серпня 1949 (село Олещин, Тлумацький район, Станіславська область); батько Михайло Романович (1925—1992) — директор Жуківської СШ; мати Олександра Іванівна (1929) — учителька Жуківської СШ; дружина Надія Олександрівна (1953) — інженер; дочка Олена (1972) — лікар-гінеколог; дочка Світлана (1979) — нейрохірург.

Харківський юридичний інститут (1974), юрист, «Правознавство»; кандидатська дисертація «Злочинність в Україні: стан, тенденції, заходи протидії (1992—1995 роки)»; докторська дисертація «Державний контроль над злочинністю (кримінологічний аспект)» (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого).

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002, виборчій округ № 87, Івано-Франківська область. На час виборів: в.о. Генерального прокурора України, безпартійний. Член фракції НДП (05.1998-02.1999), позафракційний (02.-07.1999), фракції СДПУ(О) (07.1999-01.2000), фракції «Батьківщина» (01.-09.2000), позафракційний (09.2000-02.2001), член фракції СДПУ(О) (02.-12.2001), член фракції партії «Єдність»; заступник голови Комітету з питань національної безпеки і оборони (з 07.1998).

  • 11.1966-03.1967 — учень токаря, токар ремонтно-механічного цеху Калуського ВО «Хлорвініл», м. Калуш Івано-Франківської області.
  • 03.-08.1967 — учень Калуського міського ПТУ № 18.
  • 08.1967-04.1968 — машиніст, транспортувальник Калуського ВО «Хлорвініл».
  • 05.1968-05.1970 — служба в армії, Прикарпатський ВОкр.
  • 09.1970-03.1974 — студент Харківського юридичного інституту.
  • 03.-07.1974 — стажист помічника прокурора, 07.1974-01.1976 — старший слідчий прокуратури, м. Калуш.
  • 02.-04.1976 — помічник прокурора Богодухівського району Харківської області.
  • 04.1976-11.1978 — слідчий прокуратури Жовтневого району м. Харкова.
  • 12.1978-04.1981 — старший слідчий прокуратури, 04.1981-11.1986 — слідчий з особливо важливих справ Івано-Франківської області.
  • 11.1986-01.1987 — прокурор, м. Калуш.
  • 01.-07.1987 — прокурор слідчої частини прокуратури СРСР, м. Москва.
  • 07.1987-01.1990 — слідчий з особливо важливих справ, старший слідчий з особливо важливих справ при Генеральній прокурорі СРСР, місто Москва.
  • 04.-05.1991 — заступник начальника слідчої частини Головного управління нагляду за слідством і дізнанням, 05.1991-01.1992 — заступник начальника Управління з розслідування особливо важливих справ прокуратури СРСР, місто Москва.
  • 01.1992-11.1993 — заступник начальника слідчого управління — начальник слідчого відділу, 11.1993-04.1994 — перший заступник Генерального прокурора, 04.-12.1994 — перший заступник Генерального прокурора — начальник Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
  • 01.-07.1995 — директор Центру правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України.
  • 08.1995-02.1996 — перший заступник голови правління з правової роботи АКБ «ОЛБанк», м. Київ.
  • 02.1996-07.1997 — помічник Президента України з правових питань.
  • 07.1996-02.1997 — голова Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України.
  • 04.-07.1997 — директор Національного бюро розслідувань України.
  • 07.1997-01.1998 — в.о. Генерального прокурора України.
  • 09.1998-09.2000 — доцент, професор Міжнародного інституту лінгвістики і права.
  • 02.-05.2003 — проректор Київського міжнародного університету.
  • 05.2003-06.2004 — провідний науковий працівник Інституту держави і права ім. В. Корецького НАНУ.
  • 06.2004-03.2005 — професор Юридичної академії МВС України, м. Дніпропетровськ.
  • 04.-08.2005 — професор Східноєвропейського університету економіки і менеджменту, м. Черкаси.
  • 10.2005-09.2007 — провідний науковий працівник Інституту держави і права ім. В. Корецького НАНУ.
  • 09.2007-02.2008 — радник Президента України.
  • 02.2008-2010 — керівник Головної служби з питань діяльності правоохоронних органів Секретаріату Президента України.
  • 04.2014-10.2014 — старший помічник Генерального прокурора з особливих доручень
  • 10.2014- — ректор Національної академії прокуратури України.

Пройшов професійний шлях від помічника прокурора міста Калуш до директора Національного бюро розслідувань України і виконувача обов'язків Генерального прокурора. З його ім'ям, як керівника управління із розслідування особливо важливих справ прокуратури колишнього СРСР, пов'язані арешти членів «ГКЧП», допиту першого і єдиного президента СРСР Михайла Горбачова, розслідування у гучній на той час так званій «узбекській справі». Неперевершеним професійним досвідом Олег Михайлович щедро ділився у своїй подальшій діяльності, зокрема, як народний депутат у Комітеті Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, на науковій і викладацькій роботі.[1]

Позаштатний радник Президента України (06.1999-01.2000); член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (10.1997-07.2000).

Професор права Міжнародного інституту лінгвістики і права.

Член правління Української кримінологічної асоціації (з 1999), заступник голови Спілки юристів України.

Був членом СДПУ(О), Української партії «Єдність».

Почесний працівник прокуратури (1996). Заслужений юрист України (10.1996).

Класний чин — державний радник юстиції України (10.1997).

«Людина року — 1998» в номінації «Юрист року».

Орден «За заслуги» III (04.1998), II (08.1999), I ступенів (06.2008). Заслужений діяч науки і техніки України (08.2009).

Державний службовець 1-го рангу.

Автор книг: «Злочинність, її причини та профілактика» (1997), «Державний вплив на злочинність. Кримінально-правове дослідження» (2000), «Функції прокуратури України. Навчально-методичний посібник» (1998, співав.), «Прокуратура України» (1998), численних статей.

Захоплення: спорт.

Попередник: в.о. Генеральний прокурор України
22 липня 1997 - 24 квітня 1998
Наступник:
Ворсінов Григорій Трохимович
Ференц Богдан Васильович

Джерело[ред.ред. код]

  1. [1]