Піскун Святослав Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Піскун.
Святослав Михайлович Піскун
Святослав Михайлович Піскун
9-й Генеральний прокурор України
26 квітня 2007 — 24 травня 2007
Президент Віктор Ющенко
Попередник Олександр Медведько
Наступник Віктор Шемчук
7-й Генеральний прокурор України
10 грудня 2004 — 14 жовтня 2005
Президент Леонід Кучма
Віктор Ющенко
Попередник Геннадій Васильєв
Наступник Олександр Медведько
5-й Генеральний прокурор України
6 липня 2002 — 29 жовтня 2003
Президент Леонід Кучма
Попередник Микола Гарник
Наступник Геннадій Васильєв
Народився 8 березня 1959(1959-03-08) (64 роки)
Бердичів, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як політик
Громадянство СРСР СРСР→Україна Україна
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Політична партія Партія регіонів
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений юрист України
Wikiquote-logo.svgВисловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg

Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
5-го скликання
ПР 25 травня 2006 — 23 листопада 2007
6-го скликання
ПР 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012

Святосла́в Миха́йлович Піску́н (нар. 8 березня 1959, Бердичів, Житомирська область, Українська РСР) — український політичний діяч, тричі Генеральний прокурор України, Генерал-лейтенант податкової міліції, Державний радник юстиції 1 класу, Голова Союзу юристів України, віце-президент Міжнародного фонду юристів України, член Вищої ради юстиції України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 8 березня 1959 року в Бердичеві на Житомирщині.

У 1983 році закінчив Львівський університет ім. Франка, юридичний факультет.

З 1984 по 1988 рік був старшим слідчим прокуратури Ірпеня Київської області.

З 1990 по 1997 рік був прокурором відділу прокуратури Київської області, прокурор-криміналіст Прокуратури Київської області, заступник прокурора Києво-Святошинського району, заступник прокурора м. Ірпеня, начальник слідчої частини відділу по боротьбі з організованою злочинністю прокуратури Київської області у м. Київ.

З 1997 року був начальником Слідчого управління податкової міліції, заступник начальника податкової міліції України, з травня по липень 2002 року був заступником голови — начальником Слідчого управління податкової міліції податкової адміністрації України[1][2].

З 6 липня 2002 по 29 жовтня 2003 був Генеральний прокурор України[3][4].

З лютого по грудень 2004 року був заступником секретаря РНБО[5][6].

З 10 грудня 2004 по 14 жовтня 2005 року був Генеральним прокурором України[7].

З березня 2006 року був народним депутатом України 5-го скликання, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

26 квітня 2007 р. відновлений на посаді Генерального прокурора. 24 травня 2007 року указом 469/2007 звільнений з посади Генерального прокурора президентом Віктором Ющенком.

З 2007 по 2012 рік був народним депутатом України VI скликання. Член Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

24 квітня 2009 року Окружний адміністративний суд Києва скасував указ президента Віктора Ющенка від 24 травня 2007 року, який визнавав таким, що втратив силу президентський Указ про поновлення Святослава Піскуна на посаді генерального прокурора. В той же час суд відмовився брати до розгляду позов Піскуна про відновлення на посаді Генерального прокурора.

У 2012 році голосував за скандальний Закон України «Про засади державної мовної політики» — неофіційно відомий як «Закон Ківалова-Колесніченка», який пізніше Конституційний Суд визнав неконституційним і таким, що втратив чинність.

З 27 травня був головою Союзу юристів України, до обрання був заступником голови Союзу.

30 липня 2020 був призначений радником Генпрокурора України Ірини Венедіктової[8], 25 серпня звільнений з посади[9].

Політика[ред. | ред. код]

3 жовтня 2014 року Вищий адміністративний суд України зобов'язав ЦВК України зареєструвати Піскуна кандидатом у народні депутати на парламентських виборах від партії «Сильна Україна», до парламенту не пройшов[10].

Нагороди[ред. | ред. код]

Родина та особисте життя[ред. | ред. код]

Дружина — Світлана Севастьянівна (1962 р. н., Маневичі Волинської області) — юрист, підприємець.

Батько — Піскун Михайло Семенович, мати — Тетяна Леонідівна (у дівоцтві Святець).

Діти:

Донька Тетяна (після одруження — Іващенко) (1983 р.н.).

Син Святослав (2000 р.н.).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Указ Президента України від 14 травня 2002 року № 454/2002 «Про призначення С. Піскуна заступником Голови Державної податкової адміністрації України - начальником Слідчого управління податкової міліції»
  2. ↑ Указ Президента України від 5 вересня 2002 року № 799/2002 «Про звільнення С.Піскуна з посади заступника Голови Державної податкової адміністрації України - начальника Слідчого управління податкової міліції»
  3. ↑ Указ Президента України від 6 липня 2002 року № 621/2002 «Про призначення С. Піскуна Генеральним прокурором України»
  4. ↑ Указ Президента України від 29 жовтня 2003 року № 1230/2003 «Про звільнення С. Піскуна з посади Генерального прокурора України»
  5. ↑ Указ Президента України від 16 лютого 2004 року № 195/2004 «Про призначення С. Піскуна заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України»
  6. ↑ Указ Президента України від 10 грудня 2004 року № 1466/2004 «Про звільнення С. Піскуна з посади заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України»
  7. ↑ Указ Президента України від 10 грудня 2004 року № 1464/2004 «Про поновлення на посаді Генерального прокурора України С. Піскуна»
  8. ↑ Піскуна призначили позаштатним радником Венедіктової. РБК-Украина (рос.). Процитовано 25 серпня 2020. 
  9. ↑ Венедіктова звільнила Піскуна. РБК-Украина (рос.). Процитовано 25 серпня 2020. 
  10. ↑ ↑ ВАСУ заставил ЦИК зарегистрировать Пискуна кандидатом в нардепы"NEWSru.ua", [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] 03.10.2014
  11. ↑ Указ Президента України від 6 жовтня 1998 року № 1115/98 «Про відзначення нагородами України»

Джерела[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Піскун Святослав Михайлович

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: 9-й Генеральний прокурор України
26 квітня 2007 — 24 травня 2007 		Наступник:
Медведько Олександр Іванович
 		Шемчук Віктор Вікторович
Попередник: 7-й Генеральний прокурор України
10 грудня 2004 — 14 жовтня 2005 		Наступник:
Васильєв Геннадій Андрійович
 		Медведько Олександр Іванович
Попередник: 5-й Генеральний прокурор України
6 липня 2002 — 18 листопада 2003 		Наступник:
Гарник Микола Васильович
 		Васильєв Геннадій Андрійович
Emblem of the Office of the Prosecutor General of Ukraine1.png
Віктор Шишкін (1991–1993) · Владислав Дацюк (1993–1995) · Григорій Ворсінов (1995–1997) · Олег Литвак (в. о.) (1997—1998) · Богдан Ференц (в. о.) (1998) · Михайло Потебенько (1998–2002) · Микола Гарник (в. о.) (2002) · Святослав Піскун (2002–2003) · Геннадій Васильєв (2003–2004) · Святослав Піскун (2004–2005) · Олександр Медведько (2005–2007) · Святослав Піскун (2007) · Віктор Шемчук (в. о.) (2007) · Олександр Медведько (2007–2010) · Віктор Пшонка (2010–2014) · Олег Махніцький (в. о.) (2014) · Віталій Ярема (2014–2015) · Віктор Шокін (2015–2016) · Юрій Севрук (в. о.) (2016) · Юрій Луценко (2016–2019) · Руслан Рябошапка (2019–2020) · Віктор Чумак (в. о.) (2020) · Ірина Венедіктова (2020–2022) · Олексій Симоненко (в. о.) (2022) · Андрій Костін (2022—)
Arms of the Office of the Prosecutor General of Ukraine.svg
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Піскун_Святослав_Михайлович&oldid=34496333