Генрі Райдер Гаґард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генрі Райдер Гаґард
HRiderHaggard.jpg
Дата народження 22 червня 1856(1856-06-22)
Місце народження Брейденгем, Норфолк, Англія
Дата смерті 14 травня 1925(1925-05-14) (68 років)
Місце смерті Лондон, Лондонське графство[d], Англія, Велика Британія[1]
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Мова творів англійська мова[2]
Рід діяльності письменник, науковець
Жанр фентезі
Magnum opus: Копальні царя Соломона
Нагороди Knight Commander of the Order of the British Empire[d]
Автограф: Автограф
riderhaggardsociety.org.uk
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Генрі Райдер Гаґард (англ. Henry Rider Haggard; * 22 червня 1856 – † 14 травня 1925) — англійський письменник, юрист, агроном і ґрунтознавець; класик світової пригодницької літератури, творець літературного жанру «загублений світ», один із фундаторів жанру фентезі. Брав участь у реформуванні системи сільського господарства Британської імперії.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Генрі Райдер Гаґард народився у Брейденгемі (Норфолк), восьмою дитиною з десяти, у єврейській родині адвоката Вільяма Мейбома Райдера Гаґарда та письменниці Елли Давтон. Спершу він навчався у парафіяльного священика с.Ґарзінтон (Оксфордшир), і, на відміну від своїх старших братів, які були випускниками різних приватних шкіл, середню освіту від здобував у загальноосвітній школі в Іпсвічі (Сафолк).[3] Так трапилося тому, що його батько, який думав, що Генрі мало що здатен досягти, також не спроможний був оплачувати дорогу освіту в приватній школі. Після провалу вступного іспиту до армії, його відправили займатися до приватного репетитора у Лондоні, щоб підготуватися до вступного іспиту до Міністерства закордонних справ, який він, врешті, так ніколи й не здавав. Під час свого дворічного перебування у Лондоні він познайомився з людьми, які захоплювалися вивченням психічних явищ.[4]

Південна Африка, 1875—1882[ред.ред. код]

У 1875 р. Гаґард на вимогу батька вирушив до Південно–Африканської Республіки працювати помічником секретаря Генрі Бульвера, губернатора провінції Натал. У 1876 р. він був переведений до штату Теофіла Шепстона реєстратором Верховного суду в Трансваалі. Приблизно в цей час він закохується в Мері Елізабет “Лілі” Джексон, з якою має намір одружитися, як тільки отримає оплачувану роботу в Африці. Але його батько проти такого рішення. Коли Гаґард повертається до Англії, одружується з подругою своєї сестри, Маріанною Луїзою Марджітсон (1859—1943) у 1880 р., і далі в Африку пара вирушає разом. У них народився син Джек, який помер від кору у віці 10 років, та три дочки: Анжела, Дороті і Лільяс. Лільяс пізніше стане письменницею і напише біографію свого батька під назвою "Плащ, який я залишив" (надруковану у 1951 р.)

Англія, 1882—1925[ред.ред. код]

Повернувшись назад в Англію у 1882 р., пара оселилася в Дітчингемі, Норфолк, у будинку предків Луїзи. Потім вони жили в Кессінгленді, підтримували зв’язки з церквою у Бунгеї, Саффолк. Гаґард займався вивченням права і був прийнятий до колегії адвокатів у 1884 році. Його юридична практика була невеликою, тому багато часу він приділяв написанню романів, які були джерелом доходів. З середини квітня 1885 р. приблизно до 1888 р. Гаґард жив у Лондоні. Саме тут він закінчив роботу над твором "Соломонові копальні" (надрукованому у вересні 1885 р.). Гаґард перебував під сильним впливом шукачів більших-ніж-життя пригод, з якими зустрічався у Колоніальній Африці, особливо Фредеріка Селоса та Фредеріка Рассела Бернема. Він створив пригоди свого Алана Квотермейна під їх впливом у часи, коли в Африці були виявлені значні запаси копалин, а також руїни древніх втрачених цивілізацій континенту, а саме Великого Зімбабве. Три з його книг, "Майстер" (1896), "Чорне серце й біле серце або Зулуська ідилія" (1896), та "Елісса або Загибель Зімбабве" (1898) присвячені Бернемовій дочці Наді, першій білій дитині, що народилася у Булавайо. Вона була названа на честь виходу книги Гаґарда "Нада – Лілія".

Допомога Лілі Арчер[ред.ред. код]

Багато років потому, коли Гаґард став відомим романістом, він зустрівся зі своєю колишньою любов’ю Лілі Арчер, уродженою Джексон. Її покинув чоловік, розтративши кошти, довірені йому, і втік банкрутом до Африки. Гаґард допоміг повернути їй та її синам будинок і контролював освіту дітей. Лілі зрештою поїхала за чоловіком у Африку, де він перед самою своєю смертю заразив її сифілісом. Потім Лілі повернулася до Англії в кінці 1907 р., де Гаґард знову підтримував та допомагав їй до самої її смерті 22 квітня 1909 р. Ці факти були не відомі до публікації Сіднеєм Хіггінсом біографії Гаґарда у 1981 р.

Смерть[ред.ред. код]

Генрі Гаґард помер 14 травня 1925 року у віці 68 років. Його прах покоїться у церкві Дітчингема. Роботи зберігаються у Норфолкському архіві.

Суспільна діяльність та нагороди[ред.ред. код]

Генрі Райдер Гаґард брав активну участь у реформуванні сільського господарства і був членом численних комісій із землекористування та пов’язаних з цим відряджень у колонії та домініони. Це призвело до розробки у 1909 р. Законопроекту розвитку. На виборах до парламенту як кандидат від консерваторів Східного округу Норфолка у 1895 р. на літніх виборах поступився з різницею у 198 голосів. У нагороду за працю на благо Британської імперії він отримав титул лицаря-бакалавра у 1912 р., а пізніше — і лицаря-командора Ордена Британської імперії у 1919 р. На його честь була названа місцевість Райдер у Британській Колумбії.

Письменницька кар'єра[ред.ред. код]

Гаґард передусім відомий своїми романами «Копальні царя Соломона» (і його продовженням «Алан Квотермейн»), а також «Вона» (та його продовженням «Аєша»). Дія цих пригодницьких романів відбувається, в основному, в Африці (хоч в романі «Аєша» події розгортаються в Тибеті). Роман «Копальні царя Соломона» деякі літературознавці називають першим зразком жанру «загублений світ».[5] «Вона» вважають класикою художньої літератури[6], а якщо взяти до уваги 83 мільйони проданих примірників книжки (лише до 1965 року), то її можна вважати й однією з найпопулярніших книг усіх часів. Гаґарда знають також завдяки пригодницькій історії про зулусів «Нада — Лілія», а також епічному роману про вікінгів «Ерік Ясноокий». Його твори насичені багатьма стереотипами, пов'язаними з колоніалізмом, але корінне населення зображене з надзвичайною симпатією. Африканцям часто відводять героїчні ролі в романах, хоча головні герої, як правило, європейці.

1893 року Гаґард оприлюднив історично-пригодницький роман «Дочка Монтесуми[en]». Його дія відбувається на тлі завоювання Мексики Кортесом, за часів імператора ацтеків Монтесуми.

Пригоди Алана Квотермейна[ред.ред. код]

  • 1885 — «Копальні царя Соломона» (King Solomon's Mines) (екранізувався не менше п'яти разів: у 1937, 1950, 1985, 2004 та 2008 роках)
  • 1887 — «Алан Квотермейн: опис його подальших пригод та відкриттів у компанії з баронетом сером Генрі Куртисом, капитаном Джоном Гудом і Умслопогаасом» (Allan Quatermain: Being an Account of His Further Adventures and Discoveries in Company with Sir Hehry Curtis, Bart., Commander John Good, and one Umslopogaas)
  • 1887 — «Жена Алана» (Allan's Wife)
  • 1889 — «Помста Майви» (Maiwa's Revenge)
  • 1912 — «Марі» (Marie)
  • 1913 — «Дитя бурі» (Child of Storm)
  • 1915 — «Священна квітка» (The Holy Flower)
  • 1916 — «Дитя із слонової кістки» (The Ivory Child)
  • 1916 — «Кінцеві» (Finished)
  • 1920 — «Давній Алан» (The Ancient Allan)
  • 1921 — «Вона і Алан» (She and Allan)
  • 1924 — «Хоу-хоу, або Чудовисько» (Heu-Heu, or the Monster)
  • 1926 — «Скарби озера» (The Treasure of the Lake)
  • 1927 — «Крижані боги» (Allan and the Ice Gods: A Tale of Beginnigs)

Вплив на сучасну культуру[ред.ред. код]

У 2006 році британський музикант Клайв Нолан разом із польською співачкою Агнешкою Світою написав рок-оперу She за мотивами твору "Вона: історія пригоди".

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • У спектаклі "Вона" за однойменним романом Генрі Гаґарда грав юний Чарлі Чаплін.
  • Генрі Гаґард нищівно розкритикував за песимізм Герберта Веллса, коли той у 1921 році передбачив, що через сто років Британської імперії не існуватиме.
  • Всупереч поширеній помилковій думці, жоден з творів Гаґарда ніколи не був екранізований близько до тексту. Наприклад, художні фільми з назвою "Копальні царя Соломона", що багато разів виходили на екрани, а також американська пригодницька стрічка 1985 року з Річардом Чемберленом у головній ролі дуже мало схожі з його книгами. Єдине, що їх об’єднує – ім’я головного героя, Алана Квотермейна, а також імена другорядних персонажів.

Українські переклади[ред.ред. код]

Перлина Сходу / пер. з англійської О.Гладкого. — Львів: Свічадо, 2016. — 232 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Хаггард Генри Райдер — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb118864973
  3. Haggard, H. Rider (1989). Introduction and Chronology; by Dennis Butts. In:. King Solomon's Mines. Oxford University Press. vii–xxviii. 
  4. H.d.R. [Memoir of Haggard]. In: Haggard, H. Rider (1957) Ayesha. London: Collins
  5. According to Robert E. Morsberger in the «Afterword» of King Solomon's Mines, The Reader's Digest (1993).
  6. http://www.gordon-fernandes.com/hp-lovecraft/Supernatural%20Horror%20In%20Literature%20by%20H_%20P_%20Lovecraft.htm H.P. Lovecraft has stated in his seminal essay Supernatural Horror in Literature: The romantic, semi-Gothic, quasi-moral tradition here represented was carried far down the nineteenth century by such authors as Joseph Sheridan LeFanu, Wilkie Collins, the late Sir H. Rider Haggard (whose She is really remarkably good), Sir A. Conan Doyle, H. G. Wells, and Robert Louis Stevenson


Письменник Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.