Гецко Іван Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Іван Гецко
Иван Гецко.JPG
Особові дані
Повне ім'я Іван Михайлович Гецко
Дата народження 6 квітня 1968(1968-04-06) (47 років)
Місце народження Дніпропетровськ, Україна
Зріст 190 см
Вага 83 кг
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1986—1987

1988

1988

1989

1989—1992
1992—1994
1995—1996
1997
1997—1998
1997—2000
2000—2001
2001—2002
СРСР «Закарпаття» (Ужгород)
(2 ліга)
СРСР «Зірка» (Бердичів)
(любителі)
СРСР СКА «Карпати» (Львів)
(перша ліга)
СРСР «Закарпаття» (Ужгород)
(2 ліга)
СРСР / Україна «Чорноморець»
Ізраїль «Маккабі» (Хайфа)
Росія «Локомотив» (НН)
Росія «Аланія» (Владикавказ)
Україна «Дніпро» (Дніпропетровськ)
Україна «Карпати» (Львів)
Україна «Кривбас»
Україна «Металіст» (Харків)
53 (10)



5 (0)

23 (10)

74 (24)
53 (23)
46 (18)
14 (4)
14 (4)
51 (29)
20 (16)
14 (8)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1990
1992-1997
СРСР СРСР
Україна Україна
5 (0)
4 (1)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
2002—2007 Україна «Сигнал» (Одеса)
(любителі)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 2011.

Іван Михайлович Гецко́ (* 6 квітня 1968, Дніпропетровськ) — радянський і український футболіст та тренер. Виступав за збірні СРСР і України. Автор першого забитого м'яча в історії збірної України (у грі з командою Угорщини, 1992 рік). Один з найрезультативніших нападників за всі чемпіонати України — 67 голів.[1] Увійшов до символічної збірної «Карпат» (Львів) періоду незалежності.

Життєпис[ред.ред. код]

Батько майбутнього футболіста теж був спортсменом — грав у футбол на любительському рівні. Зокрема, у 1973 р. він у складі команди «Механізатор» (Іршава) виграв турнір серед чемпіонів республіканських ДСТ (добровільних спортивних товариств) з футболу.[2]

Вихованець ДСШ (дитячої спортивної школи) у місті Іршава Закарпатської області. Перший тренер — Андрій Уйгелі. Потім вчився у львівському спортінтернаті (теперішнє Львівське училище фізичної культури), де його тренером був Ярослав Луцишин.[3]

Народився у Дніпропетровську та ще у ранньому віці сім'я переїхала до Закарпаття. Батько Івана Гецка був футболістом, виступав у другій лізі. Він славився своїм хорошим ударом і син ще з також дитинства намагався виробити сильний і точний удар — згодом майбутній нападник відзначався своїм умінням виконувати штрафні удари. Першим дорослим колективом для Гецка стало ужгородське «Закарпаття» — команда другої ліги СРСР, куди футболіста запросили у 1986 році. У 1988 році проходив військову службу у армійських командах «Зірка» (Бердичів) та СКА «Карпати» (Львів).

Після повернення до Закарпаття гравцем почали цікавитися сильні колективи — гравця запрошував «Шахтар» (Донецьк) і сторони навіть попередньо все узгодили, але навесні 1989 року до Ужгорода прибув один з тренерів одеситів Володимир Плоскiна і врешті-решт нападник віддав перевагу одеському «Чорноморцю». Одеська команда в кін. 80-х — поч. 90-х років зібрала пристойний колектив (Юрій Нікіфоров, Ілля Цимбалар, Дмитро Парфьонов), який під керівництвом Віктора Прокопенка виграв Кубок Федерації футболу СРСР 1990 року, фінішував четвертим у чемпіонаті СРСР 1991 року та виграв Кубок України сезонів 1992 та 1993/94.

У 1990 році отримав запрошення до збірної СРСР. За неї Гецко провів 5 ігор. Також нападник увійшов до історії як автор першого забитого м'яча збірної України. У дебютній грі «синьо-жовтих» проти Угорщини він вийшов на заміну наприкінці матчу і забив єдиний гол українців — на 90 хв. ударом зі штрафного (у підсумку угорці перемогли 3:1).

Після проголошення незалежності зіграв у першому чемпіонаті України (1992 рік) і поїхав за кордон — до ізраїльського «Маккабі» Хайфа. Там Гецко здобув чемпіонство і виграв Кубок Ізраїлю. За ізраїльський клуб тоді виступало кілька вихідців з колишнього СРСР (наприклад, Віктор Чанов і Сергій Кандауров), а одним з тренерів був Андрій Баль. Проте після двох успішних сезонів у клубі почалися проблеми з грошима і нападника вирішили продати: Іван Гецко їздив на оглядини до «Серветту» (Швейцарія) та англійського «Портсмута». Клуби не змогли дійти згоди щодо ціни трансферу і Гецко, відсудивши у керівництва «Маккабі» заборгованість у зарплаті, вирушив до вищолігового «Локомотива» з Нижнього Новгороду. Там нападник провів неповні 2 сезони, став гравцем основи і регулярно забивав (усього 18 мячів), потім ненадовго перейшов до «Аланії». У 1997 році повернувся до українського чемпіонату — у «Дніпро».

Вдалими для футболіста стали сезони у львівських «Карпатах» — у 1998 році зелено-білі здобули «бронзу» чемпіонату України. Наступного року команда посіла четверте місце, а Гецко забив 16 голів у першості країни і посів 2-е місце у суперечці бомбардирів — динамівець Андрій Шевченко забив на 2 голи більше. У підсумку нападник провів у барвах «Карпат» 29 голів, ставши другим найкращим голеадором львів'ян у всіх чемпіонатах України.

У 2000-2001 рр. виступав за «Кривбас», восени 2000 року знову став другим найкращим голеадором вищої ліги — 19 голів (динамівець Максим Шацьких забив тільки на 1 гол більше). Закінчив кар'єру у харківському «Металісті»23 липня 2001 року гравець потрапив у автомобільну аварію, пережив реанімацію та кілька операцій і вирішив закінчити виступи на найвищому рівні.

Від 2003 до 2007 року тренував любительський клуб «Сигнал» (Одеса) — місцеву міліцейську команду, з якою їздив і на міжнародні турніри. Саме із «Сигналу» прийшов до «Чорноморця» півзахисник Ринар Валєєв (1987 р.н.). З 2007 року Іван Гецко — тренер селекціонер «Чорноморця».

Любить рибальство. Син, Роман Гецко — футболіст першолігового «Дністра» (Овідіополь).

Титули та досягнення[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]