Горілий Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ф
Володимир Горілий
Особові дані
Повне ім'я Володимир Іванович Горілий
Народження 11 жовтня 1965(1965-10-11) (52 роки)
  СРСР смт. Чернігівка, Запорізька область, УРСР
Зріст 184 см
Вага 78 кг
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція Захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1982–1983
1984—1989
1990
1990—1992
1992—1993
1993—1996
СРСР Таврія (Сімферополь)
СРСР Динамо (Київ)
СРСР Зеніт (Ленінград)
СРСР / Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
Ізраїль Хапоель (Хайфа)
Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
30 (0)
58 (1)
6 (0)
39 (0)
24 (0)
65 (0)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1995 Україна Україна 3(0)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
2001—2004
2004—2010
2013—
Україна Дніпро-2 (Дніпропетровськ)
Україна Дніпро-д (Дніпропетровськ)
Україна Україна (U-20)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Володи́мир Іва́нович Горі́лий (нар. 11 жовтня 1965, смт. Чернігівка, Запорізька область) — колишній радянський та український футболіст, захисник. Майстер спорту (1984). В минулому гравець збірної України. Тренер юнацької збірної України з футболу (U-20).

Біографія[ред.ред. код]

Коли Володимиру було шість років, його сім'я переїхала до Криму, де і проходило ставлення молодого футболіста. По справжньому відкрив для Горілого великий футбол Анатолій Коньков, який помітив талановитого гравця на змаганні шкіл олімпійського резерва і запросив його до «Таврії». Так, минаючи дубль, Володимир одразу опинився у першій лізі чемпіонату СРСР. Протягом наступних півтора сезонів Горілий добре зарекомендував себе у сімферопольському клубі, проте настав час служби в армії і молодий захисник мав продовжити виступи в одеському СКА, однак все той же Коньков посприяв переходу Володимира до київського «Динамо».

У київському клубі, за словами самого Горілого, було спочатку важко. Окрім складностей у тренуванні існували певні побутові проблеми, які все ж вдалося вирішити. Незамінним у складі киян футболіст так і не став, однак мав постійну ігрову практику, завоював три комплекти медалей різного гатунку та два кубки СРСР, а також збагатив свій досвід виступами у міжнародних кубках, дійшовши з командою аж до півфіналу Кубка Чемпіонів[1][2].

Відігравши у «Динамо» загалом близько шести сезонів, Горілий відгукнувся на запрошення Анатолія Конькова та перейшов до «Зеніта», тим більше, що у нього виник конфлікт з Володимиром Веремєввим. Це виявилося помилковим рішенням, через те що в команді його, як і ще деяких українців, не сприйняли і Володимир змушений був вже в середині сезону змінити команду.

Наступним клубом в кар'єрі гравця став дніпропетровський «Дніпро», у складі якого він відіграв ще півтора сезони в чемпіонаті СРСР та перший чемпіонат незалежної України.

Потрапивши на хвилю масового від'їзду українських футболістів за кордон, Горілий разом із Вадимом Тищенком опинилися у ізраїльському клубі «Хапоель» (Хайфа). Однак, провівиши доволі непоганий сезон на «землі обітованій», Володимир повернувся до дніпропетровського клубу, надійною та впевненою грою за який і заслужив виклику до національної збірної України. Загалом у «жовто-синій» футболці Горілий провів три поєдинки[3] (всі у 1995 році): 11 червня проти Хорватії (1:0), 6 вересня проти Литви (3:1) та 11 листопада проти Італії (1:3).

Останнім матчем Володимира Горілого на серйозному рівні став поєдинок проти «ЦСКА-Борисфен» на київському стадіоні ЦСКА, у якому після жорсткого зіткнення з Миколою Волосянко захисник «Дніпра» отримав важкий перелом, після якого відновитися так і не зміг. Після закінчення кар'єри працював селекціонером у дніпропетровському клубі, а з 1998 зайнявся тренерською діяльністю. Спочатку входив до тренерського штабу команди «Кривбас-2», а потім був головним тренером спочатку другої команди «Дніпра», а потім молодіжного складу дніпропетровців. У квітні 2010 звільнився за власним бажанням через незадовільний стан здоров'я[4].

28 серпня 2013 року Володимира Горілого було призначено головним тренером юнацької збірної України віком гравців до 20 років[5].

Продовжує виступи за ветеранські команди «Дніпра»[6].

Досягнення[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Одружений. Має двох синів — Данила та Тараса. Данило певний час грав у дитячій команді «Дніпромайн», проте футболістом так і не став.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Інтерв'ю