Горілий Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Володимир Горілий
Особисті дані
Повне ім'я Володимир Іванович Горілий
Народження 11 жовтня 1965(1965-10-11) (58 років)
  СРСР смт. Чернігівка, Запорізька область, УРСР
Зріст 184 см
Вага 78 кг
Громадянство  Україна
Позиція Захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1982–1983
1984—1989
1990
1990—1992
1992—1993
1993—1996		 СРСР Таврія (Сімферополь)
СРСР Динамо (Київ)
СРСР Зеніт (Ленінград)
СРСР / Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
Ізраїль Хапоель (Хайфа)
Україна Дніпро (Дніпропетровськ)		 30 (0)
58 (1)
6 (0)
39 (0)
24 (0)
65 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1995 Україна Україна 3(0)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
2001—2004
2004—2010
2013—2014 		Україна Дніпро-2 (Дніпропетровськ)
Україна Дніпро-д (Дніпропетровськ)
Україна Україна (U-20)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Горілий.

Володи́мир Іва́нович Горі́лий (нар. 11 жовтня 1965, смт. Чернігівка, Запорізька область) — колишній радянський та український футболіст, захисник. Майстер спорту (1984). У минулому гравець збірної України. Тренер юнацької збірної України з футболу (U-20).

Біографія[ред. | ред. код]

Коли Володимиру було шість років, його сім'я переїхала до Криму, де і проходило ставлення молодого футболіста. По справжньому відкрив для Горілого великий футбол Анатолій Коньков, який помітив талановитого гравця на змаганні шкіл олімпійського резерву і запросив його до «Таврії». Так, минаючи дубль, Володимир одразу опинився у першій лізі чемпіонату СРСР. Протягом наступних півтора сезону Горілий добре зарекомендував себе у сімферопольському клубі, проте настав час служби в армії і молодий захисник мав продовжити виступи в одеському СКА, однак все той же Коньков посприяв переходу Володимира до київського «Динамо».

У київському клубі, за словами самого Горілого, було спочатку важко. Окрім складностей у тренуванні існували певні побутові проблеми, які все ж вдалося вирішити. Незамінним у складі киян футболіст так і не став, однак мав постійну ігрову практику, завоював три комплекти медалей різного ґатунку та два кубки СРСР, а також збагатив свій досвід виступами у міжнародних кубках, дійшовши з командою аж до півфіналу Кубка Чемпіонів[1][2].

Відігравши у «Динамо» загалом близько шести сезонів, Горілий відгукнувся на запрошення Анатолія Конькова та перейшов до «Зеніта», тим більше, що у нього виник конфлікт з Володимиром Веремєввим. Це виявилося помилковим рішенням, через те що в команді його, як і ще деяких українців, не сприйняли і Володимир змушений був вже в середині сезону змінити команду.

Наступним клубом в кар'єрі гравця став дніпропетровський «Дніпро», у складі якого він відіграв ще півтора сезону в чемпіонаті СРСР та перший чемпіонат незалежної України.

Потрапивши на хвилю масового від'їзду українських футболістів за кордон, Горілий разом із Вадимом Тищенком опинилися у ізраїльському клубі «Хапоель» (Хайфа). Однак, провівши доволі непоганий сезон на «землі обітованій», Володимир повернувся до дніпропетровського клубу, надійною та впевненою грою за який і заслужив виклику до національної збірної України. Загалом у «жовто-синій» футболці Горілий провів три поєдинки[3] (всі у 1995 році): 11 червня проти Хорватії (1:0), 6 вересня проти Литви (3:1) та 11 листопада проти Італії (1:3).

Останнім матчем Володимира Горілого на серйозному рівні став поєдинок проти «ЦСКА-Борисфен» на київському стадіоні ЦСКА, у якому після жорсткого зіткнення з Миколою Волосянко захисник «Дніпра» отримав важкий перелом, після якого відновитися так і не зміг. Після закінчення кар'єри працював селекціонером у дніпропетровському клубі, а з 1998 зайнявся тренерською діяльністю. Спочатку входив до тренерського штабу команди «Кривбас-2», а потім був головним тренером спочатку другої команди «Дніпра», а потім молодіжного складу дніпропетровців. У квітні 2010 звільнився за власним бажанням через незадовільний стан здоров'я[4].

28 серпня 2013 року Володимира Горілого було призначено головним тренером юнацької збірної України віком гравців до 20 років[5].

Продовжує виступи за ветеранські команди «Дніпра»[6].

Досягнення[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений. Має двох синів — Данила та Тараса. Данило певний час грав у дитячій команді «Дніпромайн», проте футболістом не став.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ 8 квітня 1987. Порту. «Порту» — «Динамо» 2:1. Архів оригіналу за 11 жовтня 2010. Процитовано 29 серпня 2011.
  2. ↑ 22 квітня 1987. Київ. «Динамо» — «Порту» 1:2. Архів оригіналу за 27 травня 2010. Процитовано 29 серпня 2011.
  3. ↑ Володимир Горілий у збірній України. Архів оригіналу за 15 червня 2013. Процитовано 29 серпня 2011.
  4. ↑ Горілий подав у відставку за станом здоров'я. Архів оригіналу за 6 квітня 2013. Процитовано 29 серпня 2011.
  5. ↑ Володимир Горілий - головний тренер юнацької збірної U-20. Офіційний сайт ФФУ. Архів оригіналу за 4 вересня 2013. Процитовано 29 серпня 2013.
  6. ↑ На Харківщині зіграли ветерани «Металіста» та «Дніпра»[недоступне посилання з липня 2019]

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю
СРСР
«Нива» (Вінниця) – Тренери

Щегоцький (1958) · Жилін (1959–1962) · Липський (1962) · Андріасян (1962) · Ліфшиць (1963) · Черкаський (1964) · Жилін (1964–1965) · Макаров (1966) · Карічев (1967) · Богданович (1968) · Кузнецов (1969) · Лерман (1970–1974) · Терлецький (1974) · Аванесов (1975–1977) · Жилін (1977–1979) · Терлецький (1979–1982) · Шидловський (1982) · Школьников (1983–1986) · Шидловський (1987–1988) · Томах (1988–1990) · Грозний (1990–1992) · Петров (1992) · Школьников (1992–1994) · Бобаріко (1994–1995) · Коваль (1995) · Морозов (1995–1996) · Касанов (1996–1997) · Рева (1997) · Іщенко (1997–1998) · Атаманюк (1998) · Гайдаржи (1998) · Яворський (1998) · Гайдаржи (1999–2000) · Рева (2000–2001) · Петраков (2001) · Душков (2001) · Тарасенко (2001) · Рева (2002–2003) · Покора (2003) · Чопик (2003) · Раденко (2003–2004) · Федорчук (2004) · Ігнатенко (2004) · Покора (2004) · Безсонов (2004–2005) · Солов'єнко (2006–2007) · Панчишин (2007–2008) · Солов'єнко (2008) · Рапава (2008) · Блавацький (2009) · Федорчук (2009–2011) · Остапенко (2011–2012) · Шумовицький (2011–2012) · Рева (2016) · Солов'єнко (2016) · Нгаха (2016) · Солов'єнко (2016–2017) · Горілий (2017) · Колчин (2017–2018) · Нгаха (2019) · Шумовицький (2019–2020) · Циткін (2021) · Вишталюк (2021–2022) · Леонов (2022) · Остапенко (2022–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Горілий_Володимир_Іванович&oldid=38320326