Андріасян Гайк Аршакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Гайк Андріасян
Особові дані
Повне ім'я Гайк Аршакович
Андріасян
Народження 18 квітня 1914(1914-04-18)
  Баку, Російська імперія
Смерть 4 березня 1971(1971-03-04) (56 років)
  Єреван, Вірменська РСР
Зріст 174 см
Вага 70 кг
Громадянство СРСР СРСР
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1930—1933 СРСР МЦОП «Динамо» (Б) ? (?)
1933—1937 СРСР «Локомотив» (Б) ? (?)
1937—1938 СРСР «Локомотив» (М) 31 (13)
1939—1941 СРСР «Спартак» (Є) 18+ (7+)
1945—1949 СРСР «Динамо» (Є) 28+ (?)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1948—1949
1952
1953—1954
1955—1956
1957
1959—1961
1962
1964
1965—1966
1967—1968
1969
СРСР «Динамо» (Є)
СРСР «Динамо» (Є)
СРСР «Арарат» (Є)
СРСР «Харчовик» (О)
СРСР «Арарат» (Є)
СРСР «Ширак»
СРСР «Локомотив» (В)
СРСР «Лернаргорц» (К)
СРСР «Ширак»
СРСР «Севан»
СРСР «Ширак»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Гайк Аршакович Андріасян (нар. 18 квітня 1914, Баку, Російська імперія — пом. 4 березня 1971, Єреван, Вірменська РСР) — радянський футболіст нападник, згодом — футбольний тренер.

Кар'єра гравця[ред. | ред. код]

Андріасян розпочав професійну кар'єру з «Динамо» (Баку), в складі якого провів чотири роки. У 1933 році він перейшов в інший бакинський клуб, «Локомотив», за який грав протягом п'яти сезонів. Потім Андріасян перейшов до складу московського «Локомотива», з яким дебютував у вищій лізі СРСР. У 1937 році разом з «залізничниками» він зіграв проти збірної Басконії в рамках турне останньої по СРСР. Його команда була розгромлена гостями з рахунком 5:1. У 1939 році Андріасян перейшов у «Спартак» (Єреван), де грав аж до початку Німецько-радянської війни. Після завершення війни він приєднався до «Динамо» (Єреван), де грав до завершення кар'єри. В останні роки Андріасян був капітаном команди, а саме «Динамо» піднялося до вищої ліги СРСР.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

В останньому сезоні (1949) в єреванському «Динамо» Андріасян був граючим тренером. Але несподівано в середині чемпіонату (10.06.1949) його усунули від тренерської посади і запросили Бориса Апухтіна. Гравці були проти, так як вважали Гайка відмінним фахівцем, який добре розбирається не тільки в тактиці футболу, але й у вірменській психології. Клубні чиновники не прислухалися до думки футболістів, про що в подальшому, за їх визнанням, пошкодували. Подальші зміни тренерів згубно позначилися на команді, і наступного року вона покинула вищий дивізіон СРСР. У 1952 році Андріасян попросили повернутися в клуб, але довго він там не протримався[1].

У 1954 році він тренував єреванський «Спартак», потім з червня 1955 по жовтень 1956 року було біля керма одеського «Харчовика», після чого знову повернувся до Єревану і в 1957 році був старшим тренером місцевого «Спартака». Після річної перерви знову повернувся до тренерської роботи. Гайк Андріасян був старшим тренером команд «Ширак» (Ленінакан) - 1959/60, 1965/66, 1969, «Лернагорц» (Кафан) - 1964, «Севан» (Октемберян) - 1967/68 роки. Короткий час (з січня по липень 1961 г.) тренував вищоліговий (тоді першої групи класу «А») «Спартак» (Єреван). 15 серпня 1962 був призначений старшим тренером вінницького «Локомотива», де також пропрацював недовго. У тому ж році він був удостоєний звання Заслуженого тренера Вірменської РСР. Завершив тренерську кар'єру наприкінці 1969 року.

Поза футболом[ред. | ред. код]

Племінник Гайка, Аркадій Андріасян, також був футболістом і тренером. У 1972 році зі збірною СРСР він завоював бронзу на Олімпійських іграх, наступного року в складі «Арарату» став чемпіоном і володарем Кубка СРСР, а в 1976 році, виступаючи за «Арарат», став найкращим бомбардиром чемпіонату СРСР (весна)[2].

Гайк Андріасян помер в 1971 році в Єревані.

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

Динамо (Єреван)
  • Чемпіонат Вірменської РСР
    • Gold medal icon.svg Чемпіон (1): 1936

Як тренера[ред. | ред. код]

  • Заслужений тренер Вірменської РСР (1962)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Олександр Гигорян. За Віру, Футбол і Батьківщину. — Ноев Ковчег.
  2. Григоран О. Брати Андріасян. Генерали футбольних полів. - Єреван, 2011.

Посилання[ред. | ред. код]