Дантон (фільм, 1982)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дантон (фільм, 1983))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ДантонPicto infobox cinema.png
фр. Danton
Danton 1982 film.jpg
Жанр історична драма / біографічний
Режисер Анджей Вайда
Продюсери
  • Барбара Пец-Слесицька
  • Маргарет Менегос
Сценаристи
На основі п'єси «Справа Дантона» Станіслави Пшибишевської
У головних
ролях
Жерар Депардьє
Войцех Пшоняк
Патріс Шеро
Оператор Ігор Лютер
Композитор Жан Продромідес
Художник Аллан Старські
Художник з костюмів Івонн Сассіно Де Нель
Кінокомпанія
  • Gaumont
  • • TF1.Films Production
  • • S.F.P.C. • T.M.
  • • Ministère de la Culture
  • • Film Polski
  • • Les Films du Losange
  • • Zespól Filmowy "X"
Дистриб'ютор Gaumont
Тривалість 130 хв.
Мова французька
Країна Франція Франція
Польща Польща
Рік 1982
Дата виходу 12 січня 1983 (Франція)
31 січня 1983 (Польща)
Касові збори 1 392 779 (глядачів у Франції)[1]
IMDb ID 0083789
Рейтинг IMDb: 7.6/10 stars

«Дантон» (фр. Danton) — французько-польський історичний фільм-драма 1982 року, поставлений режисером Анджеєм Вайдою за п'єсою Станіслави Пшибишевської «Справа Дантона». Фільм зрежисований Вайдою після його переїзду до Франції в 1982 році (услід за розгоном "Солідарності"й інтернуванням її лідерів). Він викликав неоднозначну реакцію у Франції та за її межами, проте був відзначений преміями BAFTA, «Сезар» та низкою інших фестивальних та професійних кінонагород .

Сюжет[ред. | ред. код]

Франція, Париж, холодна весна другого року Республіки (1794). З вересня 1793 року країна живе за законами революційного терору. Дантон (Жерар Депардьє), найпопулярніший в народі лідер Революції, повертається до столиці з надією покласти край репресіям; при в'їзді до міста його зустрічає гільйотина, що похмуро поблискує в місячному світлі. Дантону протистоїть радикальний Комітет громадського порятунку, очолюваний Робесп'єром (Войцех Пшоняк). На боці Дантона — журналіст Каміль Демулен з безмежно відданою дружиною.

Після довгих коливань і спроб переманити Дантона та Демулена на свій бік, Робесп'єр приймає рішення про їх арешт; воно буде виконано в ніч з 9 на 10 жерміналя (29-30 березня 1794). Полум'яний ораторський дар Дантона, залишеного прибічниками й до того ж замішаного в корупції, не допомагає йому впоратися з супротивниками. Швидкий і неправедний суд відправляє Дантона на гільйотину (16 жерміналя, або 5 квітня 1794).

Перед смертю Дантон устигає виголосити безсмертні промови про те, що «революція пожирає своїх дітей», і передректи швидке падіння Робесп'єра.

У ролях[ред. | ред. код]

Жерар Депардьє Дантон
Войцех Пшоняк Максиміліан Робесп'єр
Патріс Шеро Демулен
• Ролан Бланш Лакруа
• Ангела Вінклер Люсіль Демулен
Богуслав Лінда Сен-Жуст
Тадеуш Гук Кутон
Анджей Северин Франсуа-Луї Бурдон
Жак Вільре Франсуа-Жозеф Вестерманн
Маріан Коциняк Жан-Батист Робер Ленде
Марек Кондрат Бертран Барер де В'єзак
Роже Планшон Фук'є-Тенвіль
Анн Альваро Елеонора Дюпле
Леонард Петрашак Карно
Чеслав Воллейко Вадьє
Кшиштоф Глобіш Амар
Малгожата Зайончковська покоївка
Артюс де Пенгрен

Знімальна група[ред. | ред. код]

Психологічний поєдинок[ред. | ред. код]

К.-М. Шарпантьє. Портрет Дантона (фрагмент). Париж, музей Карнавале.

У п'єсі Пшибишевської справжнім героєм виведений Робесп'єр; Дантон же, навпаки, бенкетує, коли парижани гинуть від голоду. Вайда у своєму фільмі дещо зміщує акценти, притушує звинувачення Дантона в черствості й продажності. Для нього за Дантоном стоїть здоровий капіталістичний світолад, а на Робесп'єра падає мертвотна тінь головних, умоглядних побудов соціалізму. Невипадково всіх радикалів у фільмі грають польські актори, а прибічників Дантона — французи.

Психологічний інтерес фільму тримається на дуелі двох видатних акторів — Пшоняка і Депардьє. Ідеалістичні розмови, що вигукуються охриплим Дантоном у залі суду, нагадали Роджеру Еберту спілкування футбольного тренера з гравцями під час п'ятнадцатихвилинки.[2] Усупереч намірам режисера та назві кінострічки, багато оглядачів визнали фігурою фільму, що запам'ятовується і трагічною, швидше Робесп'єра у виконанні Пшоняка.[3] На відміну від Дантона, який так і залишається цілісною брилою, характер Робесп'єра по ходу дії зазнає істотної еволюції.

Сприйняття критиками[ред. | ред. код]

Французькі критики хворобливо поставилися до історичних неточностей, закладених в п'єсі Пшибишевської, і побачили в «Дантоні» не стільки повноцінний історичний фільм, скільки завуальований коментар до недавніх політичних подій, які змусили Вайду покинути Польщу.[4] Дантона порівнювали з «народним трибуном» Лехом Валенсою, а Робесп'єра — з «диктатором», що відірвався від народу, Ярузельського; Вайді відводилося місце спостерігача — художника Давіда. В інтерв'ю газеті Le Monde після виходу фільму Вайда заперечував такі паралелі, у загальних рисах ототожнюючи Робесп'єра зі Східною Європою, а Дантона — із Західною.[3]

Фільм критикували (або хвалили) за статичність, яка залишає по собі відчуття театральної постановки. «Відповідно до камерної природи цієї революції, „Дантон“ розгортається в ланцюжок здебільшого приватних, рельєфно змальованих зіткнень між Дантоном, здоровилом з розвиненим почуттям здорового глузду, і сталевим Робесп'єром», — написала The New York Times, що відмітила також «єдину у своєму роді та дещо моторошнувату фамільярність» стосунків між центральними фігурами революції. Неминучі сцени за участю масовки, мабуть, цікавили режисера менше, бо вони сильно програють по глибині психологічним баталіям двох головних героїв.[3]

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

Список нагород та номінацій[5]
Кінопремія Рік Категорія Номінант(и) Результат
Приз Луї Деллюка 1982 Найкращий фільм Дантон Нагорода
Міжнародний кінофестиваль у Чикаго 1983 Золотий Г'юго за найкращий художній фільм Дантон Номінація
Монреальський кінофестиваль 1983 Приз за найкращу чоловічу роль Жерар Депардьє та Войцех Пшоняк Нагорода
Премія «Сезар» 1983 Найкращий фільм Дантон Номінація
Найкраща режисерська робота Анджей Вайда Нагорода
Найкращий актор Жерар Депардьє Номінація
Найкращий адаптований сценарій Жан-Клод Карр'єр Номінація
Найкращий звук Піотр Завадський, Домінік Еннекен, Жан-П'єр Ру Номінація
Спільнота кінокритиків Нью-Йорка 1983 Найкращий актор Жерар Депардьє 2-е місце
Премія BAFTA 1984 Найкращий неангломовний фільм Дантон Нагорода
Кінофестиваль у Гдині 1984 Приз кінокритиків Анджей Вайда Нагорода
Лондонське коло кінокритиків 1984 Режисер року Анджей Вайда Нагорода
Національна спілка кінокритиків США 1984 Найкращий актор Жерар Депардьє Нагорода

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Danton (1983) на сайті JPBox-Office
  2. Рецензія Роджера Еберта
  3. а б в Рецензія на сайті газети The New York Times
  4. Рецензія на фільм[недоступне посилання з квітень 2019] на сайті AllMovie
  5. Нагороди та номінації фільму Дантон на сайті IMDb (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]