Даурова Іліта Кирилівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Даурова Іліта Кирилівна
ос. Дауыраты Илитæ
Псевдо Дика
Народилася 26 грудня 1919(1919-12-26)
Ламардон, Владикавказький округd, Терська область, Російська СФРР
Померла 1 листопада 1999(1999-11-01) (79 років)
Москва, Росія
Поховання Alley of Glory (memorial cemetery)d
Країна  СРСР
Діяльність льотчиця
Знання мов російська
Учасник німецько-радянська війна, Оборона Севастополя і Битва за Кавказ
Військове звання лейтенант
Партія КПРС
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За відвагу» медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За трудову відзнаку» медаль «За оборону Севастополя» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» ювілейна медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Master of skydiving USSR

Іліта Кирилівна[1] Даурова (нар. 26 грудня 1919, Хуссар-Ламардон, Північна Осетія — 1 листопада 1999, Москва, Росія) — радянська льотчиця, розвідниця, учасниця Великої Вітчизняної війни. Майстер парашутного спорту СРСР.

Біографія[ред. | ред. код]

Іліта Даурова народилася в гірському селищі Хуссар-Ламардон 26 грудня 1919 року. У 1921 році значна частина жителів села, а з ними і родина Іліти, змогла влаштуватися на рівнині в селищі Фарн.

Закінчивши початкову школу, Іліта працювала в колгоспі імені Сталіна, незабаром стала ланковою[2], побувала від колгоспу на ВДНГ.

У 1934 році Іліту послали у всесоюзний табір «Артек» як одну з найкращих комсомолок. Там вона вперше зустрілася з майбутнім військовим льотчиком Харитоном Саламовим[3]. Він розповів про свої плани вчитися на льотчика.

У 1939 році Іліту Даурову відправили в Москву на підготовчі курси в Академію радземлеробства[3]. Там вона вступила в аероклуб і відчула своє покликання в авіації. Як одну з кращих активісток аероклубу, Іліту направили до Харківського авіаційного училища. Майстер парашутного спорту СРСР.

В училищі вона зустріла Харитона Саламова, вони полюбили один одного і стали готуватися до весілля. Влітку 1941 року Іліта і Харитон вирішили одружитися, але два дні традиційного весілля розділив початок війни. Весілля перетворилось на проводи, домовилися закінчити весілля після перемоги. Однак Харитон Саламов не повернувся з війни, він без вісті пропав в 1941 році під Севастополем[2].

У-2 (По-2) в польоті

Війна для Іліти Даурової почалася в льотній частині під Туапсе. Там вона отримала своє бойове прізвисько Діка (за ініціалами імені). Їй потрібно було літати на У-2, виконуючи різні завдання в Криму і Приазов'ї. На 82-му бойовому вильоті літак Іліти був збитий над морем, але льотчиця зуміла вистрибнути і врятувалася. З води їй допомогли вибратися радянські моряки-підводники[3]. Наслідком переохолодження стало запалення легенів. Поки Іліта була в госпіталі, її частину перевели в Азербайджан, тоді Іліта Даурова отримала направлення в 3-й морський полк 7-ї бригади морської піхоти, командиром роти розвідників. Була поранена в голову, після довгих місяців лікування була демобілізована і повернулася до Північної Осетії в 1944 році.

Після війни працювала в Тсоавіахімі, в 1947—1948 рр. директором контори Заготтваринсировина, в 1948—1949 рр. — начальником відділу кінофікації Пригородного району, в 1952 р. обрана секретарем Орджонікідзевського райкому КПРС. З 1957 року працювала завідуючою дитячим садом с. Камбілеєвське. У 1966 році обрана головою виконкому Камбілеєвської сільської ради[3].

З 1979 року жила в Москві на вулиці Генерала Глаголєва. До глибокої старості була головним хранителем народного музею К. Є. Ворошилова[3]. Померла Іліта Даурова 1 листопада 1999 року.

Похована на Алеї Слави у Владикавказі.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Іменем Іліти Даурової названі вулиці в селах Фарн, Камбілеєвське та Ір Республіки Північна Осетія — Аланія. У Фарні упорядкована Алея імені Даурової і готується до відкриття скульптурна композиція роботи Ібрагіма Хаєва[4].

Їй присвячені численні статті в місцевій пресі, сюжети на телебаченні[2].

Іліта Даурова згадується в інтернет-дискусіях весни 2019 року, пов'язаних з вибором імені для увічнення пам'яті в назві аеропорту Владикавказу.

У культурі[ред. | ред. код]

Образ Іліти Даурової надихнув письменника Тотирбека Джатієва на створення повісті «В повітрі осетинка» (ос. «Уæлдæфы ирон чызг»)[5][6]. У російському перекладі вона вийшла під назвою «Діка» (прізвисько Іліти на війні) в 1978 році[7].

Іліта Даурова згадується на уроках осетинської мови як приклад осетинки учасниці Великої Вітчизняної війни. Повість Джатієва входить в список рекомендованої літератури в шкільному курсі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Встречается также написание с одной «л», в том числе на могильной плите на Аллее Славы во Владикавказе.
  2. ↑ а б в ГТРК Алания (19 квітня 2017). 03.02.2017 Фыдыбаста хъахъхъанджыта (сюжет о Харитоне Саламове, его невесте Илите и сестре Софии). Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 17 травня 2019.
  3. ↑ а б в г д Осетины - Даурова Илита. ossetians.com. Архів оригіналу за 3 січня 2016. Процитовано 17 травня 2019.
  4. ↑ Ибрагим ХАЕВ: «Люблю наш город, нашу республику, каждый ее уголок» (англ.). Алания Time. 28 березня 2019. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019.
  5. ↑ Биографии писателей Южной Осетии. nslib.tmweb.ru. Архів оригіналу за 19 лютого 2017. Процитовано 17 травня 2019.
  6. ↑ Дзаттиаты Тотырбег. Уæлдæфы ирон чызг. Фæцæуын атакæйы : уацаутæ. — Орджоникидзе : Ир, 1971. — 295 с.
  7. ↑ Джатиев Т. И. Дика. — Советская Россия, 1978. — 207 с.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Даурова_Іліта_Кирилівна&oldid=36168839