Девід Мітчелл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Девід Мітчелл
David Stephen Mitchell
David Mitchell by Kubik.JPG
Ім'я при народженні David Stephen Mitchell
Народився 12 січня 1969(1969-01-12) (51 рік)
Ainsdaled, Велика Британія[1][2]
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Місце проживання
Діяльність Письменник
Сфера роботи Англійська література[3], художній вимисел[3][4], компаративізм літературнийd[5], American studiesd[5] і Англістика[5]
Alma mater Кентський університет і Hanley Castle High Schoold
Мова творів Англійська
Роки активності 1999 — наш час
Жанр Роман
Magnum opus Написано іншимd, Сон № 9d, Хмарний атлас, Чорний Лебідь Грінd[3] і Тисяча осеней Якоба де Зутаd
Премії 2011 Commonwealth Writers Prize
2005 British Book Awards Literary Fiction Award
2004 Man Booker Prize for Fiction
Сайт: David Mitchell

CMNS: Девід Мітчелл у Вікісховищі

Девід Мітчелл (англ. David Mitchell), 12 січня 1969  року — англійський письменник. Автор семи романів, два з яких, «Сон №9[en]» та «Хмарний Атлас», увійшли до короткого списку Букерівської премії.

Біографія[ред. | ред. код]

Девід Стівен Мітчелл народився в місті Саутпорт, Мерсісайд, Велика Британія. Але своє дитинство майбутній письменник провів у місті Малверн, Вустершир. Мітчелл вивчав американську та англійську літературу у Кентському університеті. Має ступінь магістра з компаративістики.

Після закінчення навчання Мітчелл протягом року жив на Сицилії, потім переїхав у Хіросіму, Японія, де викладав англійську мову японським студентам. Там він одружився з Кейко Йошіда. Зараз Мітчелл разом з дружиною й двома дітьми живуть у Ардфілді, Ірландія.[6]

В своєму есе для видавництва «Рендом Гауз[en]» Мітчелл пише: «Я завжди знав, що хочу бути письменником. Але до 1994 року, коли я приїхав в Японію, я не міг просто сісти і почати писати. Можливо, я б став письменником будь-де, але чи був би я тим самим письменником, якби останні шість років провів в Лондоні або Кейптауні, в шахті, або в цирку? Це моя відповідь самому собі.»[7]

Девід Мітчелл — заїка, і вважає фільм «Король говорить!» (2010) найкращим фільмом, який розповідає про життя людини-заїки: «Я б мабуть і досі оминав цю тему, якби не написав майже автобіографічний роман „Чорний Лебідь Грін“, оповідачем якого є тринадцятирічний хлопчик-заїка.»[8]

Син Мітчелла та Кейко Йошіда має розлад нервової системи аутизм. Аби привернути увагу суспільства до дітей-аутистів, Мітчелл та Кейко переклали з японської книгу Наокі Хігашіда[en], тринадцятирічного японського хлопчика-аутиста «Чому я стрибнув[en]».[9]

Нині Мітчелл разом з родиною мешкає в місті Ардфілд, Ірландія. Пише новий роман, в якому збирається порівняти стародавню Японію і наполеонівську епоху.

Творчість[ред. | ред. код]

Перший роман Девіда Мітчелла — «Написано іншим[en]» — вийшов друком у Британії в 1999 році. Події роману розвиваються по всьому світу, від Окінави до Монголії, й далі до Нью-Йорку 2000-х. Через весь роман читача ведуть дев'ять оповідачів, історії яких дивним чином переплітаються між собою. Книгу було відзначено Премією Джона Ріс-Луелліна як найкращу британську книгу року, написану автором до 35 років.

Два його наступні романи «Сон №9[en]» (2001) та «Хмарний атлас»[10] (2004), було включено в шорт-ліст Букерівської премії.[11] Роман «Чорний Лебідь Грін[en]», опублікований 2006 року, було відібрано у довгий список Букерівської премії.

У 2003 році Мітчелл увійшов до списку найкращих молодих британських письменників, за версією журналу «Granta».[12] А 2007 року письменника було включено до списку 100 найвпливовіших людей світу, за версією журналу «Time».[13]

2012 року на екрани вийшов науково-фантастичний фільм «Хмарний атлас», створений Томом Тиквером, Ланою та Ліллі Вачовські, за однойменним романом Мітчелла. За романом «Сон№ 9» було знято фільм з Мартіном Фріменом в головній ролі — «Загадка Вурмана[en]», який було номіновано на премію БАФТА.[14]

Шостий роман Девіда Мітчелла «Годинник з кісток[en]», було опубліковано 2 вересня 2014 року.[15] В інтерв'ю для «The Spectator» письменник сказав, що роман містить «трохи фантастики», а загалом він про «життя та смерть».[16] 2014 року «Годинник з кісток» потрапив до короткого списку Букерівської премії.

2015 року став учасником арт-проекту Бібліотека майбутнього.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

Оповідання[ред. | ред. код]

  • «January Man» (2003) — «Січневий чоловік»;
  • «What You Do Not Know You Want» (2004) — «Те, що ви хочете, але не знаєте про це»;
  • «Preface» (2006) — «Передмова»;
  • «Dénouement» (2007) — «Розв'язка»;
  • «Judith Castle» (2008) — «Замок Джудіт»;
  • «An Inside Job» — «Внутрішня справа»;
  • «Character Development» (2009) — «Розвиток персонажа»;
  • «Muggins Here» (2010) — «Дурники тут»;
  • «Earth calling Taylor» (2010) — «Земля, що кличе Тейлора»;
  • «Lots of Bits of Star» (2013) — «Багато шматочків зорі»;
  • «Variations on a Theme by Mister Donut» (2014) — «Варіації на тему містера Пончика»;
  • «The Right Sort» (2014) — «Правильний сорт».

Статті[ред. | ред. код]

  • «Japan and my writing», есе — «Японія та мої твори»;
  • «Enter the Maze» (2004) — «Зайди до лабіринту»;
  • «Kill me or the cat gets it» (2005) — «Вбий мене, або кіт розуміє»;
  • «On historical fiction» (2010) — « Про історичну літературу»;
  • «Imaginary City» (2010) — «Уявне місто»;
  • «Lost for words» (2011) — «Нема слів»;
  • «Learning to live with my son's autism» (2013) — «Як навчитися жити з синовим аутизмом»;
  • «David Mitchell on Earthsea — a rival to Tolkien and George RR Martin» (2015) — «Девід Мітчелл на Землі — суперник Толкіна та Джорджа Мартіна».

Переклади українською[ред. | ред. код]

  • 1. Девід Мітчел, Сон № 9. Переклад з англійської: Олекса Негребецький; редактор: Ксенія Сладкевич. Київ: Видавництво агенції MSBrand Corporation, 2008. 416 сторінок. ISBN 978-966-2973-00-6[17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. Nicholls P., Clute J., Langford D. The Encyclopedia of Science FictionGranada plc, Orbit Books, 1979. — ISBN 978-0-246-11020-6
  3. а б в VIAF (Virtual International Authority File) — 2012.
  4. Library of Congress AuthoritiesLibrary of Congress.
  5. а б в Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #12919302X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  6. David Mitchell, The Art of Fiction No. 204. The Paris Review. 
  7. Bold Type: Essay by David Mitchell. Randomhouse.com. Процитовано 2013-08-28. 
  8. «Lost for words»
  9. Tisdale, Sallie (23 August 2013). Voice of the Voiceless. New York Times. Процитовано 1 September 2013. 
  10. «Істина завжди одна». Суперструнна реальність Девіда Мітчелла. журнал "Всесвіт", №9-10 2014. 
  11. Man Booker Prize Archive. Архів оригіналу за 6 січень 2012. Процитовано 6 квітень 2016. 
  12. Mitchell, D. (2003). Best of Young British Novelists 2003: The January Man. Granta (81). Архів оригіналу за 7 вересень 2012. Процитовано 6 квітень 2016. 
  13. The Time 100. Time. 2007-05-03. Процитовано 2010-05-01. 
  14. Link to video. 
  15. New David Mitchell novel out next autumn. The Bookseller. 2013-11-26. Процитовано 2013-11-28. 
  16. Interview with a writer: David Mitchell. The Spectator. 2013-01-25. Процитовано 2013-01-27. 
  17. Електронний архів книг програми «Проект перекладів» Міжнародного фонду «Відродження» — Девід Мітчелл. Сон номер 9

Джерела[ред. | ред. код]

  • «The world begins its turn with you, or how David Mitchell's novels think». In B. Schoene. The Cosmopolitan Novel. Edinburgh: Edinburgh University Press, 2009.
  • Dillon, S. (ed.). David Mitchell: Critical Essays. Kent: Gylphi, 2011.

Посилання[ред. | ред. код]