Джиммі Макгрорі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ф
Джиммі Макгрорі
Jimmy McGrory.jpg
Особові дані
Повне ім'я Джеймс Едвард Макгрорі
Народження 26 квітня 1904(1904-04-26)
  Глазго, Шотландія Шотландія
Смерть 20 жовтня 1982(1982-10-20) (78 років)
  Глазго
Зріст 168 см
Громадянство Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Позиція нападник
Юнацькі клуби
1918—1921
1921-1922
Шотландія «Сент-Рокс Бойз Гілд»
Шотландія «Сент-Рокс Юніорс»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1922–1937 Шотландія «Селтік» 378 (395)
1923–1924  Шотландія «Клайдбанк» 30 (13)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1928–1933 Шотландія Шотландія 7 (6)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1937–1945 Шотландія «Кілмарнок»
1945–1965 Шотландія «Селтік»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Джиммі Макгрорі (англ. Jimmy McGrory, нар. 26 квітня 1904, Глазго — пом. 20 жовтня 1982, Глазго) — шотландський футболіст, що грав на позиції нападника. Один з найкращих бомбардирів в історії британського футболу. Виступаючи за шотландські клуби «Селтік» та «Клайдбанк», Макгрорі домігся надвисокої результативності, забивши 408 голів у 408 матчах ліги і став другим (після Імре Шлоссера) футболістом в історії світового футболу, який забив понад 400 голів в офіційних матчах[1]. У списку найкращих снайперів за всю історію футболу він знаходиться на восьмому місці. Володар рекорду по числу забитих голів за «Селтік» — 397. Член Залу футбольної слави Шотландії[2].

Разом з «Селтіком» ставав чемпіоном Шотландії 1926, 1936 і 1938 років, а також володарем Кубка Шотландії 1925, 1927, 1931, 1933 і 1937 років. Найкращий бомбардир чемпіонату Шотландії 1927 (49 голів), 1928 (47 голів) і 1936 років (50 голів). Незважаючи на високу результативність на клубному рівні, в шотландську збірну Джеймс викликався всього кілька разів. У 1928—1934 роках провів за збірну Шотландії лише 7 матчів, забив 6 голів. Чемпіон Британії 1929 і 1931 років[3].

По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Спочатку тренував «Кілмарнок», а з серпня 1945 по липень 1965 тренував «Селтік» (провів 244 матчі). На посаді тренера — чемпіон Шотландії 1954 року, володар Кубка Шотландії 1951 і 1954 років, Кубка шотландської ліги 1957 і 1958 років[4].

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився 26 квітня 1904 року в місті Глазго, ставши вже восьмою дитиною в сім'ї Макгрорі. Батьки Джиммі, як і багато інших ірландців-католиків тих часів, у вісімдесяті роки 19 століття перебралися в Глазго в пошуках кращого життя і, що природньо, оселилися в районі Гарнгад, що служив основним поселенням для вихідців з Зеленого острова. Один з його братів помер на тринадцятому місяці життя від менінгіту, що було нерідким явищем у ті роки. Футбол служив єдиною розвагою синів. У ті роки діти поверталися додому тільки для того, щоб спати і їсти, проводячи весь вільний час на вулицях[5].

Як і кожна дитина Гарнгада, Джиммі мріяв бути центрфорвардом. Він не володів достатньо високим зростом, але мав широкі плечі і міцну фактуру, тому пристосувався не тільки до дворових баталій, але і до гри на серйозному рівні. Отримати бажану роль йому не вдавалося дуже довго: в школі на цій позиції грав габаритний хлопець Віллі Макгонагл, і Джиммі задовольнявся роллю правого півзахисника. Віллі був старше Макгрорі, тому раніше закінчив школу, дозволивши Джиммі провести деякий час на позиції центрфорварда. По закінченні навчання Джиммі потрапив в юнацьку команду «Сент-Роч», але знову Макгрорі залишився за спиною Макгонагла, який був центрфорвардом і тут[6].

«Сент-Роч»[ред.ред. код]

У віці 17 рокі «Сент-Роч» підписав з ним перший контракт. Зарплата в два фунти на тиждень була великим подарунком для бідуючої сім'ї — ще у віці 12 років Макгрорі втратив матір. Джиммі продовжував грати на позиції правого хава, але встиг справити враження на скаутів «Селтіка». Незважаючи на те, що перехід в елітний клуб не обіцяв нічого доброго: в той час на тій же позиції виступав найкращий футболіст країни Петсі Галлахер, а його першою заміною був також кваліфікований форвард Джонні Маккей[en]. Тим не менш Джиммі був готовий представляти «Кельтів» навіть безкоштовно, хоча його зарплатня відразу зросла до десяти фунтів на тиждень.

«Клайдбанк»[ред.ред. код]

Після проведеної в «Селтіку» другої половини сезону 1922/23, де Макгрорі зіграв лише 3 матчі в чемпіонаті (1 гол) і 1 у кубку, він був відданий в оренду клубу Клайдбанк, який якраз піднявся в елітний дивізіон чемпіонату Шотландії за підсумками того сезону. Він провів у цьому клубі більшу частину наступного чемпіонату, забивши 13 голів в 30 матчах, але не допоміг уникнути вильоту з чемпіонату. Проте ще до завершення сезону форвард був повернений в «Селтік», після того як в очному матчі на Селтік Парк гості виграли 2:1 завдяки його вирішального голу.

«Селтік»[ред.ред. код]

Джиммі Макгрорі (праворуч) під час виступів «Селтік». Фото 1930-х років.

Незабаром Макгрорі був переведений на позицію центрального нападника після того, як у «Болтон» відправився колишній форвард команди Джо Кессіді[en]. Макгрорі не забив жодного м'яча у перших трьох матчах, але його професійну долю різко змінила особиста трагедія. Напередодні четвертого поєдинку з «Фалкірком» був вбитий батько Макгрорі, похорони відбулися вранці в суботу, після чого Джиммі миттю подався на виїзний матч команди, будучи впевненим, що він так і не вийде на поле. Іншої думки був менеджер Кельтів Віллі Мейлі. «Я знаю, які почуття ти переживаєш зараз, але я хочу, щоб ти вийшов на поле і відіграв дев'яносто хвилин. Це допоможе тобі пережити ці відчуття», — заявив Мейлі перед початком поєдинку. У тій зустрічі Макгрорі забив свій перший м'яч і зовсім скоро «Селтік Парк» отримав свого головного героя.

У тому сезоні (1924/25) Джиммі виграв з клубом перший трофей, до якого був по-справжньому причетний — національний кубок[7]. У півфіналі Кубка Шотландії на Гемпден Парк «Селтік» зійшовся в бою з ворогами з «Рейнджерс» у матчі, свідками якого стали сто тисяч глядачів. Кельти розгромили суперників з рахунком 5:0, а Макгрорі відзначився дублем, на роки вперед ставши злим генієм «Джерс». Усього на його рахунку 27 голів у дербі.

Вже з того сезону Джиммі виступав в основному складі «Селтіка»[8], залишаючись там до кінця кар'єри в 1937 році. За цей час він двічі виграв Чемпіонат Шотландії і п'ять разів — Кубок. Також зіграв 10 матчів на початку переможного для «Селтік» сезону 1937/1938. Крім того, тричі ставав найкращим бомбардиром чемпіонату[9]. Усього в активі Макгрорі 408 голів у 408 матчах Шотландської ліги (з них 395 у 378 матчах за «Селтік»). За всю кар'єру він забив 550 голів (рекорд для британського футболу), з них 522 за «Селтік» (клубний рекорд). Ці показники нікому не вдалося перевершити і донині.

В серпні 1927 року клуб без його відома вже погодив трансфер форварда в лондонський «Арсенал» — каноніри давали за шотландця десять тисяч фунтів, які зробили б його на той момент найдорожчим футболістом у світі. Зустріч з менеджером «Арсеналу» Гербертом Чепменом і представником правління сером Семюелом Гілл-Вудом[en] була організована таємно від Джиммі, але вислухавши пропозицію авторитетних людей, він навідріз відмовився. Макгрорі сформулював свою причину гранично ясно: «Макгрорі з Арсеналу і близько не звучало так, як Макгрорі з Селтіка»[10].

Проте травми, які почастішали на пізньому етапі кар'єри, змусили Макгрори завершити кар'єру у віці 33-х років у 1937 році.

Виступи за збірну[ред.ред. код]

25 лютого 1928 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Шотландії в грі проти збірної Ірландії (0:1) у рамках Домашнього чемпіонату Великої Британії. Проте конкуренцію в збірній Макгрорі програв Х'ю Галлахер, тому вдруге Джиммі вийшов на поле у складі збірної лише через три роки, коли Галлахер почав завершувати кар'єру в збірній. В тому матчі завдяки голу Макгрогі Шотландія перемогла 2:0 збірну Англії і розділила перемогу на чемпіонаті Великої Британії 1931 року.

Після цього протягом двох наступних років Макгрорі зіграв ще у п'яти матчах Домашнього чемпіонату Великої Британії, забивши в них п'ять голів. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 6 років, провів у формі головної команди країни лише 7 матчів, забивши 6 голів.

Кар'єра тренера[ред.ред. код]

Макгрорі було дозволено покинути «Селтік» в грудні 1937, щоб стати менеджером «Кілмарнока», за умови, що він завершить ігрову кар'єру. У своєму першому сезоні як менеджера, він вивів «Кілмарнок» до фіналу Кубка Шотландії, вибивши по ходу турніру «Селтік» і «Рейнджерс». Проте у фінальній грі 23 квітня 1938 команда Макгрорі зіграла внічию 1:1 з «Іст Файфом», а в переграванні, яке було проведене через чотири дні, «Кілмарнок» програв 2:4[11].

У наступному сезоні, першому повному для Макгрорі, команда домагається суттєвого прогресу в чемпіонаті (10-е місце проти торішнього 18-го). Однак Друга світова війна перериває офіційні змагання в Шотландії.

Після війни, в 1945 році, Макгрорі повертається на Селтік Парк як тренер, де проводить наступні 20 років. Той період в історії «Селтіка» не був усипаний славою, але Макгрорі також вдалося в 1954 році виграти перше за 16 років чемпіонство — попереднє було завойовано в останній рік його ігрової кар'єри. Крім того, «Селтік» під керівництвом Джиммі виграв два національні кубки і два Кубки ліги. Також під час свого перебування на почту, «кельти» здобули одну зі своїх найвідоміших перемог — розгром з рахунком 7:1 своїх головних ворогів «Рейнджерс» в фіналі кубка шотландської ліги 1957 року[12]. І досі цей результат залишається найбільшою перемогою «біло-зелених» за всю історію протистояння «Старої Фірми» і найбільшим виграшем у вирішальних матчах британських професійних кубків[13].

У 1965 році Джиммі Макгрорі закінчив тренерську кар'єру, поступившись своїм місцем Джоку Стейну, який через два роки привів Кельтів до перемоги в Кубку європейських чемпіонів.

Помер 20 жовтня 1982 року на 79-му році життя у місті Глазго.

Статистика[ред.ред. код]

Клубна[ред.ред. код]

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Шотландії Кубок Глазго Glasgow Charity Cup Всього
Ігор Голів Ігор Голів Ігор Голів Ігор Голів Ігор Голів
«Селтік» 1922-23 3 1 1 0 0 0 0 0 4 1
«Клайдбанк» 1923-24 30 13 3 3 0 0 0 0 33 16
«Селтік» 1923-24 0 0 0 0 0 0 2 1 2 1
1924-25 25 17 8 11 2 2 1 0 36 30
1925-26 37 35 6 6 6 6 3 2 52 49
1926-27 33 48 6 9 2 2 0 0 41 59
1927-28 36 47 6 6 3 9 1 0 46 62
1928-29 21 21 6 10 4 3 3 8 34 42
1929-30 26 32 3 4 5 4 1 1 35 41
1930-31 29 36 6 8 2 1 1 2 38 47
1931-32 22 28 1 0 3 2 2 0 28 30
1932-33 25 22 8 8 3 2 2 3 38 35
1933-34 27 17 3 1 1 1 0 0 31 19
1934-35 27 18 4 2 1 0 1 1 33 21
1935-36 32 50 1 0 2 0 2 1 37 51
1936-37 25 18 8 9 0 0 0 0 35 28
1937-38 10 5 0 0 1 1 0 0 11 6
Загалом 408 408 70 77 35 33 21 20 534 538

Збірна[ред.ред. код]

# Дата Місце Суперник Рахунок Голи Турнір
1 25 лютого 1928 «Фірхілл», Глазго Ірландія Ірландія 0-1 Домашній чемпіонат Великої Британії 1927-28
2 28 березня 1931 «Гемпден-Парк», Глазго Англія Англія 2-0 1 Домашній чемпіонат Великої Британії 1930-31
3 19 вересня 1931 Айброкс-Парк, Глазго Ірландія Ірландія 3-1 1 Домашній чемпіонат Великої Британії 1931-32
4 31 жовтня 1931 Рейскурс Граунд, Рексем Уельс Уельс 3-2 1 Домашній чемпіонат Великої Британії 1931-32
5 17 вересня 1932 Віндзор-Парк, Белфаст Ірландія Ірландія 4-0 1 Домашній чемпіонат Великої Британії 1932-33
6 1 квітня 1933 «Гемпден-Парк», Глазго Англія Англія 2-0 2 Домашній чемпіонат Великої Британії 1932-33
7 16 вересня 1933 Селтік Парк, Глазго Ірландія Ірландія 1-2 Домашній чемпіонат Великої Британії 1933-34

Макгрорі також зіграв у шести товариських міжнародних матчах, забивши 6 разів[14]:

Тренерська[ред.ред. код]

Клуб З По Результат
І В Н П П%
«Кілмарнок» 1937 1945 &&&&&&&&&&&&&&00.&&&&&0 &&&&&&&&&&&&&&00.&&&&&0 &&&&&&&&&&&&&&00.&&&&&0 &&&&&&&&&&&&&&00.&&&&&0
«Селтік» серпень 1945 березень 1965 &&&&&&&&&&&&0824.&&&&&0824 &&&&&&&&&&&&0414.&&&&&0414 &&&&&&&&&&&&0171.&&&&&0171 &&&&&&&&&&&&0239.&&&&&0239 &&&&&&&&&&&&&050.24000050,24

Титули і досягнення[ред.ред. код]

Як гравця[ред.ред. код]

«Селтік»: 1925-26 , 1935-36 , 1937-38
«Селтік»: 1924-25, 1926-27, 1930-31, 1932-33, 1936-37

Як тренера[ред.ред. код]

«Селтік»: 1953-54
«Селтік»: 1950-51, 1953-54
«Селтік»: 1956-57, 1957-58

Індивідуальні[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ДЖИММИ МАКГРОРИ
  2. МАКГРОРИ (McGRORY) Джеймс Эдвард — Джимми
  3. Футболисты на букву «Д» — Джимми Макгрори
  4. Crainey, John (2005), Heroes are Forever: The Life and Times of Celtic Legend Jimmy McGrory, Mainstream Publishing, ISBN 978-1-84596-103-9
  5. Jimmy McGrory. The Scotsman. Процитовано 6 August 2013. 
  6. «Макгрори из Селтика»
  7. World Football Legends - Jimmy McGrory. World Football Legends. 22 December 2011. Процитовано 3 November 2013. 
  8. Campbell, Tom & Woods, Pat (1999), Dreams and Songs to Sing: A New Celtic History, Mainstream Publishing, ISBN 1-84018-249-0
  9. Найкращі бомбардири чемпіонатів Шотландії (англ.)
  10. McGrory stands tall among game's giants. FIFA.com. 20 October 2010. Процитовано 5 August 2013. 
  11. http://www.rsssf.com/tabless/scotcuphistfull.html#38
  12. Celtic 7 — 1 Rangers. The Celticwiki. Процитовано 2012-01-19.  (англ.)
  13. Headers harmed my brain, says footballer. The Independent. 16 April 1998. Процитовано 2012-01-19.  (англ.)
  14. http://www.londonhearts.com/SFL/players/jimmymcgrory.html

Посилання[ред.ред. код]