Шандор Кочиш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Шандор Кочиш
Sándor Kocsis 1960 cropped.jpg
Особові дані
Повне ім'я Шандор Петер Кочиш
Народження 21 вересня 1929(1929-09-21)
  Будапешт, Угорщина Угорщина
Смерть 22 липня 1979(1979-07-22) (49 років)
  Барселона, Іспанія Іспанія
Громадянство
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1945—1946
1946—1950
1950—1956
1957—1958
1958—1965
Угорщина «Кебанья Торна»
Угорщина «Ференцварош»
Угорщина «Гонвед»
Швейцарія «Янг Феллоуз»
Іспанія «Барселона»
5 (0)
81 (68)
160 (177)
11 (7)
75 (40)
Національна збірна**
Роки Збірна Ігри (голи)
1948—1956 Угорщина Угорщина 68 (75)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію оновлено 11 липня 2010.

** Інформацію про ігри та голи за національну збірну
оновлено 11 липня 2010.

Ша́ндор Пе́тер Ко́чиш (угор. Kocsis Sándor Péter; нар. 21 вересня 1929, Будапешт — пом. 22 липня 1979, Барселона) — угорський футболіст на прізвисько «Золотоголовий», нападник збірної Угорщини першої половини 1950-х років, так званої «Золотої команди». Найкращий бомбардир чемпіонату світу 1954 року (11 м'ячів).

Футбольна юність[ред. | ред. код]

До футболу Шандор прийшов через батька, який свого часу грав на позиції центрального захисника. Його кар'єру перекреслило поранення у Першій світовій війні. Однак Кочиш-старший дістав можливість реалізувати свої амбіції через сина. Він спонукав малого Шандора до постійних занять, навчав його футбольним хитрощам.

Після ігор за юнацьку команду, Кочиш-молодший потрапив до іменитого «Ференцвароша». Йому було всього 16 років, коли вперше вийшов на поле у матчі нової команди проти «Кішпешта». Від того моменту Шандор став місцевим улюбленцем. Демонстрував прекрасну гру головою, вмів підстроїтись під кожну навісну передачу й, на відміну від багатьох інших гравців, Кочиш завжди завдавав удару прицільно. Через те про нього казали: «Найкраща у Європі голова після Черчілля».

Тому не випадково Шандор дістав виклик у збірну Угорщини. 6 червня 1948 року відбувся його дебют у грі з Румунією. Кочиш відзначився, а його збірна розбила суперників з рахунком 9:0.

Успіхи супроводжували футболіста і в «Ференцвароші», який виграв чемпіонство. Нападник, який міг грати на будь-якій позиції і в півзахисті, забив 33 голи у переможному чемпіонаті 1949 року. Взагалі ж його клуб встановив того року рекорд результативності: 30 матчів і 140 голів. Адже партнерами по атаці у Кочіша були відомі на той час футболісти Ласло Будаї, Ференц Деак, Йожеф Месарош та Золтан Цибор. За той успішний сезон гравці отримали від керівництва клубу великі гроші, а батьки Кочиша отримали у подарунок ресторан.

Армійська «служба»[ред. | ред. код]

У 1950 році через тодішні прорадянські порядки в Угорщині, Шандора під приводом військової строкової служби примусово переводять до новоствореного армійського клубу «Гонвед». Під проводом лідера Ференца Пушкаша команда вже з початку існування у 1950 році почала вигравати чемпіонські титули. За наступні 5 років «Гонвед» поступався в чемпіонських перегонах тільки двічі. Сам Шандор тричі ставав найкращим голеадором угорської першості.

Через два роки після приходу до армійської команди, Кочиш взяв участь у Олімпійських іграх у Фінляндії і зі своєю збірною здобув перемогу. За неї Шандор, як гравець «Гонведа», отримав звання майора угорського війська.

Чемпіонат світу[ред. | ред. код]

На змаганнях Шандор забивав у кожному матчі. Від його надрезультативної гри «постраждали» через три голи корейці, чотири голи в груповому етапі пропустила ФРН, а також по два бразильцям і уругвайцям. Взагалі він став першим і єдиним гравцем в історії всесвітніх футбольних змагань, який під час чемпіонату зробив два хет-трики. Загалом, за час кар'єри в національній збірній, нападник аж 7 разів забивав по три голи в одному матчі.

Під час чемпіонату світу Кочиш не забив тільки у фінальному матчі. Угорці тоді програли вирішальну гру збірній ФРН. Угорці поверталися додому розчарованими, щоправда Шандорові гіркоту від поразки вдалось компенсувати золотим бутсом, якого йому вручили за 11 забитих голів. До сьогодні за кількість голів на одному мундіалі Кочиш займає друге місце після француза Жюста Фонтена.

Втеча і «Барселона»[ред. | ред. код]

Поразка Угорської революції застала Шандора на закордонних зборах «Гонведа». Разом з Пушкашем він втікає з табору команди і їде на Захід. Вдома через цей вчинок його сім'ю піддали репресіям. Самому футболістові через міжнародні інстанції комуністична влада Угорщини виборола півтора роки дискваліфікації.

Проте нападнику таки вдалось знайти роботу за професією — у скромному швейцарському клубі «Янґ Феллоуз». У ньому він провів зовсім недовгий час, бо Шандором зацікавилась сама «Барселона». Після нетривалих переговорів і товариського матчу зі швейцарським клубом, Кочиш швидко переїхав до Каталонії.

У зірковій команді аргентинця Еленіо Еррери, угорський нападник виступав у компанії своїх товаришів-співвітчизників Ладіслао Кубали й Золтана Цибора, а також бразильця Еварісто й Луїса Суареса. З «Барсою» угорець двічі перемагав у чемпіонаті Іспанії й двічі вигравав кубок країни. А у сезоні 1960/1961 років з каталонською командою дійшов до фіналу Кубка європейських чемпіонів. Та в цьому матчі каталонці програли португальській «Бенфіці» з рахунком 1:2. Єдиним голом за «Барселону» відзначився Шандор Кочиш.

Кінець кар'єри й самогубство[ред. | ред. код]

Останнім матчем у професійній кар'єрі для угорського нападника стала товариська гра «Барселони» з німецьким «Гамбургом». Гордовиті каталонці проводжали його як уродженця своєї землі, що особливо важливо для духу цієї команди. Кочиш деякий час займався тренерською роботою в іспанських клубах «Еркулес» та Аліканте. Хоча майже увесь його час займала сім'я — дружина, доньки Інес, Алісія та син Шандор.

На початку липня 1979 року екс-футболст потрапив до лікарні з болями в шлунку. Медики констатували злоякісну пухлину й стали готувати знаного пацієнта до операції. У той час Шандор відчував неймовірно сильний біль і рятували його тільки знеболювальні ін'єкції. Та якраз напередодні операції, 21 липня, славний угорський футболіст вискочив з вікна своєї палати, що на четвертому поверсі, й забився на смерть.

Досягнення[ред. | ред. код]

Командні досягнення

Угорщина Ференцварош

Угорщина Гонвед Будапешт

Іспанія Барселона

Угорщина Збірна Угорщини

Посилання[ред. | ред. код]