Джиммі Грівз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ф
Джиммі Грівз
Jimmy Greaves at Cheslea FC December 2011 (crop).jpg
Джиммі Грівз у грудні 2011 року
Особові дані
Повне ім'я Джеймс Пітер Грівз
Дата народження 20 лютого 1940(1940-02-20) (76 років)
Місце народження Лондон, Велика Британія
Зріст 177 см
Вага 64 кг
Громадянство Flag of England.svg Англія
Позиція Нападник
Інформація про клуб
Поточний клуб Завершив кар'єру
Юнацькі клуби
1954–1957 Англія «Челсі»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1957–1961 Англія «Челсі» 157 (124)
1961 Італія «Мілан» 10 (10)
1961–1970 Англія «Тоттенхем Хотспур» 321 (220)
1970–1971 Англія «Вест Хем Юнайтед» 38 (13)
1975–1976 Англія «Брентвуд Таун»  ? (?)
1976–1977 Англія «Челмсфорд Сіті» 25 (13)
1977–1979 Англія «Барнет» 56 (16)
1979–1980 Англія «Вудфорд Таун»  ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1959–1967 Англія Англія 57 (44)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Пітер Джеймс "Джиммі" Грівз (англ. Jimmy Greaves, нар. 20 лютого 1940, Лондон) - колишній англійський футболіст, нападник. Він посідає четверте місце серед бомбардирів збірної Англії (44 голи), а також забив більше хет-триків (шість) за збірну Англії, ніж будь-який інший гравець. Також є найкращим бомбардиром клубу "Тоттенгем Готспур" (266 голів), і найкращим бомбардиром в історії англійського вищого дивізіону (357 голів). Шість разів ставав найкращим бомбардиром першого дивізіону. Член Зали слави англійського футболу[en].

Вихованець футбольної школи клубу «Челсі». 1957 року розпочав розпочав професійну кар'єру в основній команді того ж клубу. Наступного року зіграв у фіналі Молодіжного кубка ФА[en]. Загалом за команду провів чотири сезони, взявши участь у 157 матчах чемпіонату, і забив 124 голи. Більшість часу, проведеного у складі «Челсі», був основним гравцем атакувальної ланки команди. У складі «Челсі» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,79 голу за гру першості.

В квітні 1961 року його продали в італійський "Мілан" за £80,000. Грав за "Мілан" упродовж 1961 року. Проте закріпитися у команді не зміг і в грудні того ж року приєднався до клубу «Тоттенхем Хотспур» за 99 999 фунтів. Відіграв за лондонський клуб наступні дев'ять сезонів своєї ігрової кар'єри. Граючи у складі «Тоттенхем Хотспур» знов здебільшого виходив на поле в основному складі команди. В новому клубі був серед найкращих голеодорів, відзначаючись щонайменше двома голами у кожних трьох іграх чемпіонату. За цей час двічі виборював титул володаря Кубка Англії, двічі ставав володарем Суперкубка Англії, а також володарем Кубка Кубків УЄФА, завдяки чому «шпори» стали першим британським клубом, що виграв єврокубок. Він ніколи не вигравав чемпіонський титул, але допоміг "шпорам" посісти друге місце в 1962-63. Потім в березні 1970 року перейшов у "Вест Гем Юнайтед" в обмін на іншого гравця і наступного року завершив кар'єру. Втім, 1976 року, після чотирирічної перерви, відновив кар'єру, хоча й страждав у цей період від алкоголізму, і ще протягом п'яти років виступав за англійські клуби нижчих дивізіонів: Брентвуд[en], Челмсфорд Сіті[en], Барнет[en] і Вудфорд Таун[en].

В іграх за молодіжну збірну Англії Грівз забив 13 м'ячів у 12 матчах. 1959 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Англії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у формі головної команди країни 57 матчів, забивши 44 голи. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1962 року в Чилі та чемпіонату світу 1966 року в Англії. На груповому етапі ЧС-1966 футболіст зазнав травми і поступився своїм місцем в основі Джеффові Герсту, який і зіграв у фіналі. Англія виграла той чемпіонат, але за тодішніми правилами медаль отримували лише 11 футболістів, які перебували на полі наприкінці фінального матчу. Грівзу вручили медаль лише 2009 року, коли ФІФА змінила правила[1]. Також виступив на чемпіонату Європи 1968 року в Італії, на якому команда здобула бронзові нагороди.

Після завершення кар'єри гравця Грівз працював у ЗМІ. Особливо відомий завдяки телепередачі Святий і Грівзі[en], яку вів разом з Іаном Сент-Джоном[en] від 1985 до 1992 року. Упродовж цього періоду він також регулярно з'являвся на Тібі-ем[en]. Вів деякі інші спортивні шоу телемережі ITV, зокрема Спортивні трикутники[en].

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

Челсі[ред.ред. код]

Грівз народився і виріс у Лондоні[2]. Його гру в школі помітив гравець Челсі Джиммі Томпсон[en], а 1955 року він вступив у клубну школу, де став одним з "каченят Дрейка" (так їх називали на честь Теда Дрейка, за аналогією з "малюками Басбі[en]", вихованцями "Манчестер Юнайтед" тих років)[2]. Невдовзі проявив себе на молодіжному рівні, забивши 51 гол у сезоні 1955-56 і 122 голи в сезоні 1956-57 під опікою тренера юнацької команди Дікі Фосса[en][3]. Грівз відзначився у фіналі Молодіжного кубка Англії[en] 1958 року, але "Челсі" поступився за сумою двоматчевого протистояння[en] 7-6, після того, як Вулвергемптон Вондерерз надолужили дефіцит у чотири м'ячі, перемігши в другій грі 6-1[4]. Став професіоналом влітку 1957 року, хоча й пропрацював вісім тижнів у металургійній компанії, щоб доповнити свій дохід під час літньої перерви[5].

24 серпня 1957 року, коли йому було 17 років, Грівз забив у своїй дебютній грі в першому дивізіоні проти "Тоттенгем Готспур", яка закінчилась внічию 1:1 на "Вайт Гарт Лейн"[6][7]. Це був миттєвий успіх, про який газета News Chronicle повідомляла, що футболіст "показав контроль м'яча, впевненість і позиційну силу бувалого служаки", і порівняла його дебют до враження, яке справив також в підлітковому віці Данкан Едвардс[8]. Упродовж сезону 1957-58 "Блюз" грали в атакувальний футбол, показуючи надрезультативні матчі, а Грівз завершив сезон ставши найкращим бомбардиром клубу з 22 голами в 37 матчах[9]. Дрейк посадив нападника на лаву запасних на шість тижнів від середини листопада, оскільки не хотів, щоб похвала на адресу Грівза замарила йому голову. Футболіст відзначив своє повернення в першу команду чотирма голами в різдвяній перемозі над Портсмутом на "Стемфорд Бридж" з рахунком 7-4[10].

Грівз забив п'ять м'ячів у в третьому матчі 1958-59 з чемпіонами "Вулвергемптон Вондерерс", який завершився перемогою 6:2[11]. Гра "Челсі" залишалася нестабільною, але попри їхнє 14-те місце Грівз спромігся стати найкращим кращим бомбардиром ліги, забивши 32 голи в 44 матчах[7][12]. У 40 матчах ліги сезону 1959-60 він записав на свій рахунок 29 голів, п'ять з яких забив у ворота Престон Норт-Енд, коли його команда перемогла з рахунком 5-4[13]. Попри бомбардирський хист нападника, клуб зміг посісти лише 18-те місце, на три місця і три очки вище від зони вильоту[14].

У сезоні 1960-1961[en] Грівз зробив хет-трики проти Вулвз, Блекберн Роверз і Манчестер Сіті, забив чотири голи у ворота "Ньюкасл Юнайтед" і "Ноттінгем Форест", і забив п'ять м'ячів під час перемоги 7-1 над "Вест Бромвічем". Один з його трьох голів проти "Манчестер Сіті" 19 листопада був його 100-м голом, таким чином у 20 років і 290 днів він став наймолодшим гравцем, якому вдалось цього досягнути[6]. Однак, футболіст все більше розчаровувався в "Челсі". Попри його голи, команда сама регулярно пропускала й ніколи не була досить стабільною, щоб претендувати на титул. Вона також вилетіла з Кубка Англії, програвши вдома з рахунком 2-1 команді четвертого дивізіону Кру Александра[15]. Голова клубу Джо Мірс[en] погодився продати Грівза, оскільки "Челсі" були потрібні додаткові обігові гроші[16]. Його останньою грою була заключна гра сезону 1960-61, яка відбулась 29 квітня. В ній футболіст на один день став капітаном і забив чотири голи, а команда з рахунком 4-3 перемогла Ноттінгем Форест[6]. Цей покер дозволив нападнику встановити клубний рекорд[en] за сезон з результатом 41 гол у 40 матчах і стати найкращим бомбардиром дивізіону[7][17].

Мілан[ред.ред. код]

У червні 1961 року клуб італійської Серії А  Мілан купив Грівза за £80,000. Гравець отримав трирічний контракт з зарплатнею £140 на тиждень, а також підписний бонус[en] у розмірі £15,000[18]. Він відчував себе нещасним від думок, що покидає Лондон, і спробував скасувати свій переїзд, до того як його було повністю підтверджено, але менеджер "россонері" Джузеппе Віані відмовився скасовувати угоду[19]. Грівз забив у своєму дебютному матчі, який команда зіграла внічию 2-2 з "Ботафогу" на "Сан-Сіро"[20]. Проте, він не знайшов спільної мови з новим головним тренером Нерео Рокко, який наполягав на суворому тренувальному режимі з невеликим ступенем особистої свободи[21]. Футболіст забив дев'ять м'ячів у 14 матчах, включаючи один проти "Інтера" у Міланському дербі. Під час матчу проти Сампдорії Грівз вдарив гравця, який плюнув йому в обличчя. Сампдорія відігралася з отриманого штрафного, в чому Рокко звинуватив Грівза, попри те, що той забив перший і другий голи Мілана[22]. Через низький моральний дух футболіста, його виставили на трансфер і на заміну підписали бразильського нападника Діно Сані[en][23]. І "Тоттенхем" і "Челсі" зробили пропозиції в розмірі £96,500, які Мілан прийняв[24]. Після того, як Грівз покинув Мілан, клуб виграв чемпіонський титул у сезоні 1961-62[25].

Тоттенхем Готспур[ред.ред. код]

Після тривалих переговорів, Білл Ніколсон у грудні 1961 року купив Грівза для "Тоттенхем Хотспур" за $ 99,999 – незвичайна ціна пояснюється бажанням позбавити Грівза від тиску першого британського футболіста вартістю £100,000[7][26]. Він приєднався до "шпор" якраз після того, як вони вперше в Англії у 20-му столітті зробили дубль, в один рік вигравши перший дивізіон і Кубок Англії[27]. Він зіграв свій перший матч у футболці "шпор" за резервну команду[en] 9 грудня 1961 року, і забив двічі під час перемоги 4-1 над резервом "Плімут Аргайл" на Гоум Парк[en][28]. У своєму дебютному матчі за першу команду він забив хет-трик, включаючи удар ножицями, коли його команда здобула перемогу з рахунком 5-2 над "Блекпул" на "Вайт Харт Лейн"[29]. Потім нападник зіграв проти "Бенфіки" в півфіналі Кубка європейських чемпіонів, в першому матчі на Ештадіу да Луш[en] його гол не зарахували через офсайд, і в матчі відповіді історія з офсайдом повторилась[30]. Грівз зіграв у всіх семи матчах клубу на Кубок Англії, забивши дев'ять м'ячів. На своєму шляху команда обіграла "Бірмінгем Сіті" (після перегравання), "Плімут Аргайл", Вест Бромвіч, Астон Віллу і Манчестер Юнайтед, дійшовши до фіналу Кубка Англії 1962[en], в якому зустрічалась з Бернлі на "Вемблі". На 3-й хвилині матчу проти Бернлі Грівз відкрив рахунок, вдаривши низом повз воротаря Адама Блеклоу[en] з гострого кута, і "шпори" виграли гру 3-1[31][32]. Чемпіонат 1961-62 команда завершила на третьому місці, на чотири пункти позаду чемпіонів Іпсвіч Таун[33].

Грівз забив двічі у фіналі Суперкубка Англії 1962[en], коли на Портман Роуд[en] "шпори" здобули перемогу над "Іпсвіч" з рахунком 5-1[34]. У сезоні 1962-63 Грівз зробив хет-трики у матчах проти "Манчестер Юнайтед", "Іпсвіч Таун" і "Ліверпуль", а також чотири голи під час перемоги 9-2 над Ноттінгем Форест[35]. "Шпори" фінішували в чемпіонаті на другому місці, на шість очок позаду чемпіонів "Евертон"[36]. Грівз забив 37 голів у 41 матчах, посівши перше місце в суперечці бомбардирів[36]. У Кубку володарів кубків "Тоттенгем" обіграв "Рейнджерс" (Шотландія), "Слован" (ЧРСР) і ОФК Белград (Югославія), досягнувши фіналу, у якому зустрілися з мадридським "Атлетіко" на стадіоні Де Кейп[37]. У першому матчі півфіналу проти Белград у Белграді, суддя вилучив Грівза з поля за агресивну поведінку (його перша і єдина червона картка) після спроби вдарити центрбека Благомира Кривокуцу[en][38]. Грівз відбув один матч дискваліфікації й зміг зіграти у фіналі, де відкрив рахунок після гольового пасу від Кліффа Джонса і пізніше забив четвертий гол, а команда перемогла 5-1 (решту голів забили Джон Уайт і Террі Дайсон)[39]. Вигравши змагання, "Тоттенхем" став першою Британською командою, яка здобула європейський трофей[37][40].

Головний тренер Білл Ніколсон і його помічник Едді Бейлі тоді розпочали перехідний період на "Вайт Гарт Лейн" – ключові гравці, такі як Денні Бленчфлауер, Джон Вайт[en] і Дейв Макай покинути клуб упродовж кількох років і потребували заміни[41]. Водночас Грівз залишався стабільним бомбардиром, і в сезоні 1963-64 записав хет-трики в переможних матчах проти Ноттінгем Форест, Блекпул, Бірмінгем Сіті і Блекберн Роверз. "Шпори" завершили сезон на четвертому місці, на шість пунктів позаду чемпіона "Ліверпуля", і вилетіли на початкових стадіях з Кубка Англії та Кубка кубків[42]. Нападник забив 35 м'ячів у 41 матчі, знову завершивши сезон у ранзі найкращого бомбардира. Партнер по нападу Боббі Сміт[en] покинув клуб влітку. Хоча футболіст відчув втрату, але його новий тандем з новачком Аланом Гілзіном був ще ефективнішим[43].

Шпори фінішували шостими в сезоні 1964-65, а Грівз забив 29 м'ячів у 41 матчі, поділивши першість бомбардирів з Енді Макевоєм[en]. Він також зробив два хет-трики в Кубку Англії проти Торкі Юнайтед[en] та Іпсвіч Таун  – довівши загальну кількість до 35 голів у 45 матчах. Він пропустив три місяці на початку сезону 1965-66 після того, як йому поставили діагноз гепатит[44], але відновився до кінця сезону, забивши 16 м'ячів в 31 матчі й ставши найкращим бомбардиром клубу. Сам клуб посів у чемпіонаті восьме місце й не зміг пройти п'ятий раунд Кубка Англії.

У сезоні 1966-67 Грівз забив 31 гол у 47 матчах, допомігши "шпорам" пуститись у погоню за титулом, яка закінчилася третім місцем, на чотири очки позаду "Манчестер Юнайтед". Вони також виграли Кубок Англії після перемог над Міллуолл, Портсмут, Брістоль, Бірмінгем і Ноттінгем Форест, здолавши у фіналі 1967[en] "Челсі" з рахунком 2:1. Хоча Грівз не забив у фіналі сам, але шість голів у восьми матчах зробили його провідним бомбардиром цього турніру[45]. Сезон 1967-68 став розчаруванням для шпор після нічиєї 3:3 з "Манчестер Юнайтед" на "Олд Траффорд" в Суперкубку Англії 1967[en]. Вони закінчили сьомими в Лізі і вилетіли з Кубка Англії в п'ятому раунді і були вибиті з Кубка володарів кубків у другому турі[46]. За власними мірками Грівз мав поганий сезон, хоча з 29 голами в 48 матчах все ще був найкращим бомбардиром клубу[47]. Ніколсон купив Грівзу нового партнера по нападу у особі Мартіна Чіверса[en] з Саутгемптона за рекордні для клубу[en] £125,000, а Гілзін відійшов углиб поля, щоб асистувати їм. Однак тандем Грівза і Чіверса був не таким ефективним, як сподівався Ніколсон[47].

У сезоні 1968–1969[en] Грівз забив 27 голів у 42-х матчах ліги, вшосте і востаннє завершивши Перший дивізіон лідером серед бомбардирів[48]. З цих голів чотири він забив у матчі проти Сандерленда, а також зробив хет-трики проти Барнлі та Лестер Сіті. Ще дев'ять голів забив у матчах на кубок, включаючи хет-трик проти Ексетер Сіті[en]. А загалом у тому сезоні його доробок становив 36 м'ячів у 52-х іграх[48]. У сезоні 1969–1970[en] "шпори" грали нестабільно, і Грівз втратив місце в основі після поразки в матчі на кубок Англії від Крістал Пелес, який відбувся 28 січня 1970 року на Селгерст Парк[49]. В тому сезоні нападник вже не повертався в стартовий склад, але попри це поділив у команді перше місце серед бомбардирів разом з Мартіном Чіверсом, забивши 11 голів у 33 матчах.

Прощальний матч[en] Грівза за "шпор" відбувся 17 жовтня 1972 року, коли на "Вайт Гарт Лейн" його команду здобула перемогу 2-1 над "Феєнордом"; нападник заробив на ньому £22,000[50]. 2015 року його ввели в Залу слави Тоттенхем Готспур[51].

Вест Гем Юнайтед[ред.ред. код]

У березні 1970 року Грівз приєднався до "Вест Гем Юнайтед" в обмін на Мартіна Пітерса[52]. Браян Клаф з Дербі Каунті також був зацікавлений у футболістові, але той не хотів їхати з Лондона. Згодом Грівз відчував, що Клаф, можливо, зміг би йому допомогти відродити кар'єру, як він зробив для колишнього товариша по Тоттенхему Дейва Макая[52], і жалкував про свій переїзд на "Аптон Парк"[53]. 21 березня на Мейн Роуд[en] у дебютному матчі за "Молотобійців" він забив два голи, а команда здобула перемогу 5-1 над "Манчестер Сіті"[54].

У січні 1971 року, разом з Боббі Муром, Браяном Діром[en] і Клайдом Бестом[en], Грівз узяв участь у нічній пиятиці, напередодні матчу на Кубок Англії в Блекпулі, всупереч бажанням головного тренера Рона Грінвуда[55]. По прибутті в Блекпул, Грівз і його партнери дізнались з преси, що гра наступного дня навряд чи відбудеться через замерзле поле і ймовірність заморозків тієї ночі. Думаючи, що гру скасують, Грівз випив 12 пінт лагеру в клубі, що належав Браянові Лондону, і повернувся до готелю лише о 1.45 ночі. Насправді ж, матч тоді відбувся і Вест Гем програв 4-0. Грівз заявив, що поразка не була результатом пізнього повернення, пиятики або замерзлого поля, а через неготовність футболістів Вест Гема. В результаті, клуб оштрафував гравців[56].

Грівз боровся з відсутністю фізичної форми та мотивації. Він відчував, що став футболістом-джорніменом[en] і втратив мотивацію, оскільки вважав, що крім Мура, Джеффа Герста, Біллі Бондса[en] і Попа Робсона[en], решта його товаришів по команді не могли показувати добрий футбол. Наприкінці своєї кар'єри у "Вест Гем" Грівс почав пити все більше і більше, часто одразу після тренування йдучи в Чадвелл Гіт[en] - паб в Ромфорді[en], де він залишався до закриття. Пізніше він зізнався, що перебував тоді на ранніх стадіях алкоголізму[57]. Його Остання гра відбулась 1 травня 1971 року, коли команда зазнала поразки 1-0 вдома від Гаддерсфілд Таун[58]. Загалом за "Вест Гем" у всіх змаганнях Грівз забив 13 голів у 40 матчах[58].

Завершення кар'єри і алкоголізм[ред.ред. код]

Після відходу з "Вест Гема" Грівз розтовстів і не був присутній на матчі як гравець або глядач упродовж двох років[59]. Пияцтво сформувало стиль його життя, і він став алкоголіком; часом він випивав по 20 пінт пива протягом дня і пляшку горілки ввечері[59]. Пізніше він визнавав, що в цей період регулярно сідав за кермо нетверезим[60]. У пошуках відповіді на свій алкоголізм Грівз вирішив повернутися у футбол на нижчому рівні, де йому не потрібно було виступати в такій формі, як у матчах футбольної Ліги. Він почав грати за місцеву команду Брентвуд[en][61], дебютувавши 27 грудня 1975, коли команда зазнала поразки 2-0 від Вітгем Таун[en][62].

Його повернення в футбол було успішним достатньо, щоб підписати контракт з Челмсфорд Сіті[en] у Південній Лізі[en] на сезон 1976–77[en]. Грівз грав лише кілька місяців за Челмсфорд. Він все ще боровся з алкоголізмом і білою гарячкою і шукав допомоги товаристві анонімних алкоголіків[63].

У серпні 1977 року все ще намагаючись впоратися з алкоголізмом, Грівз дебютував за Барнет[en] під час перемоги 3-2 над Азерстоун Таун[en][64]. Граючи в півзахисті в сезоні 1977–78[en], Грівз забив 25 голів (13 в Південній лізі) і став їхнім гравцем сезону[65]. На початку сезону 1978–79[en] вирішив покинути "Бджіл", щоб зосередитися на своїх бізнес-інтересах і боротьбі з алкоголізмом, попри спроби тренера Баррі Фрая[en] змусити його залишитися в Андергілл[66]. Нападник ще кілька разів зіграв за напівпрофесійний клуб Вудфорд Таун[en], а потім остаточно завершив кар'єру[65].

Міжнародна кар'єра[ред.ред. код]

25 вересня 1957 року Грівз дебютував за Молодіжну збірну Англії в грі з Болгарією на Стемфорд Бридж, яка завершилася перемогою 6-2. В ній він забив два голи[67] і, крім того, не зумів реалізувати пенальті[68].

Свою перше гру за основну збірну Англії нападник зіграв 17 травня 1959 року проти Перу на Естадіо насьйонал[en], забивши єдиний гол Англії, а команда програла 4-1[69]. Британські ЗМІ загалом розкритикували гастролі по американському континентові, в яких Англія ще програла Бразилії та Мексиці, але Грівз здебільшого уникнув критики в пресі, оскільки він був ще підлітком і його виступ викликав ентузіазм[70]. Він забив поспіль хет-трики 8 та 19 жовтня 1960 року в переможних матчах проти Північної Ірландії та Люксембургу[71][72]. 15 квітня 1961 року Грівз забив ще один хет-трик, коли Англія перемогла 9-3 Шотландію на "Вемблі", а також четвертий гол, не зарахований через офсайд[73].

Джиммі Грівз, Боббі Чарлтон, грудень 1964

Нападник грав у всіх чотирьох іграх збірної Англії на чемпіонаті світу з футболу 1962 в Чилі, забивши один під час перемоги 3-1 над Аргентиною, і взяв участь у чвертьфінальній грі проти Бразилії, в якій його збірна зазнала поразки[74]. Під час гри з Бразилією бездомний пес вибіг на поле і ухилявся від всіх спроб гравців зловити його, поки Грівз не став на карачки, щоб підманити тварину[75]. Для бразильського футболіста Гаррінчі цей інцидент видався настільки кумедним, що той взяв собаку додому як домашню тварину[76].

20 листопада 1963 року він забив чотири м'ячі під час перемоги над Північною Ірландією з рахунком 8-3[77]. Наступного року, 3 жовтня, нападник зробив хет-трик проти тієї самої команди[78]. 29 червня 1966 року забив чотири голи в товариському матчі проти Норвегії, коли збірна Англії виграла 6:1, і цим самим забезпечив собі місце на Чемпіонаті світу 1966[79].

На ЧС-1966 він зіграв всі три групові гри проти Уругваю, Мексики та Франції, однак у матчі проти Франції півзахисник Жозеф Боннель пробив шипами гомілку футболіста, заподіявши рану, на яку наклали 14 швів (потім від неї залишився постійний шрам)[80]. Джефф Герст, який вийшов замість нього, забив переможний гол у чвертьфіналі проти Аргентини і зберіг своє місце на всьому шляху до переможного фіналу, де оформив хет-трик[69]. Грівз був готовий грати у фіналі, але головний тренер Альф Ремзі вирішив не змінювати переможний склад[81]. За тодішніми правилами лише 11 гравців, які перебували на полі наприкінці переможного матчу проти Західної Німеччини, одержали медалі. Багато років по тому Футбольна Асоціація очолила кампанію, щоб переконати ФІФА нагородити медалями і запасних гравців. Грівз отримав свою медаль з рук Ґордона Брауна на церемонії, яка відбулась 10 червня 2009 року на Даунінг-стріт, 10[82]. У листопаді 2014 року медаль Грівза пішла з молотка на аукціоні за $ 44,000[83].

Після чемпіонату світу 1966 року Грівз зіграв за збірну Англії лише тричі, забивши один гол. Його остання гра відбулась 27 травня 1967 року, коли Англія перемогла Австрію 1:0[69]. Хоча він був у заявці на Євро-1968, але залишався на лаві запасних упродовж усього турніру, який команда закінчила на третьому місці[84]. Він полишив міжнародний футбол на початку наступного року після того, як сказав Ремзі, що не мав жодного наміру стати в збірній Англії гравцем, який лише виходить на заміни[85]. Загалом футболіст забив за Англію 44 голи у 57 матчах[69] і станом на 2016 рік перебуває на четвертому місці в списку бомбардирів після Боббі Чарльтона, Гарі Лінекера і Вейна Руні[86]. Грівз утримує рекорд[en] серед гравців збірної за кількістю хет-триків – шість[87].

Стиль гри[ред.ред. код]

Грівз був плідним бомбардиром і називав своє спокійне ставлення як причину холоднокровності й упевненості[88]. Мав велике прискорення і темп[89][90], а також відмінні позиційні навички[91][92] й уміння скористатися моментом всередині штрафного; володів чудовим дриблінгом[93][94].

Кар'єра в ЗМІ[ред.ред. код]

На початку 1980-х років Грівз став журналістом газети Сан[95], у якій вів свою колонку впродовж 30 років, поки як її не скасували, і тоді він продовжив свою роботу в газеті Санді Піпл[96]. Працював експертом на Стар соккер[en] від 1980 року, а пізніше працював на Суботньому шоу[en], перш ніж його обрали експертом на ІТВ під час трансляцій Чемпіонату світу 1982[97]. Після цього працював на Світ спорту[en] і На м'ячі[en], де зав'язав партнерські стосунки з Іаном Сент-Джоном[en][98]. Грег Дайк[en] найняв Грівза для роботи на посаді телевізійного оглядача і телеведучого на Тіві-ем[en] і Дайк зізнався, що це був спосіб "приземлити" програму, щоб залучити більше глядачів[99]. З жовтня 1985 по квітень 1992 він і Сент-Джон вели популярне суботнє футбольне шоу, яке виходило в обідній час, під назвою Сейнт енд Грівзі[en][100]. Він продовжував працювати капітаном команди на Спортивних трикутниках[en], проти Енді Грея та Емліна Г'юза[101]. Його кар'єра на телебаченні добігла кінця коли стартувала Прем'єр-ліга, і він вважав, що його безтурботний підхід до футболу тодішні телевізійні боси не сприймали як досить серйозний[102].

Грівз частково полишив кар'єру ведучого після скасування передачі Сейнт енд Грівзі, лише зрідка з'являючись на телебаченні й виступаючи з промовами[103]. 2003 року він випустив свою автобіографію під назвою Greavsie. Грівз також написав безліч книг у партнерстві зі своїм довічним другом, журналістом і письменником Норманом Гіллером[en][104].

Особисте життя[ред.ред. код]

26 березня 1958 року в РАЦС міста Ромфорда Грівз уклав шлюб з Ірен Барден[105]. І хоча подружжя пройшло через шлюборозлучний процес у розпал алкоголізму Грівза, він ніколи не доходив до завершення, і вони знову зійшлися через три місяці[106]. У них народилося четверо дітей, Лінн, Міці, Денні[en] (який був футболістом і грав за Саутенд Юнайтед), і Ендрю[107][108]. Вони також мали ще одного сина, Джиммі Грівза-молодшого, який помер до свого першого дня народження[109].

Під час гри за "Тоттенгем Готспур" Грівз узяв банківський кредит у розмірі £1,000, щоб розпочати спільний бізнес зі своїм дівером[110]. Наприкінці його футбольної кар'єри компанія мала річний оборот понад £1 млн.[110] Він мав цілу низку різних бізнес-інтересів, зокрема туристичне агентство[111]. Грівз узяв участь у ралі Лондон-Мехіко 1970 року. Хоча це й було перше в житті подібне змагання для спортсмена, але разом зі штурманом Тоні Фоллом[en] Грівз привів Форд Ескорт[en] до шостого місця серед 96 учасників[105][112].

Грівз переніс операцію на артерії в області шиї після помірного інсульту в лютому 2012 року[113]. Після повного одужання, він пережив важкий інсульт в травні 2015 року, через який йому відняло мову. Його помістили в реанімацію де, за словами лікарів, мав пройти повільне відновлення[1][114]. Він вийшов з лікарні через місяць, його здоров'я, за даними друга і агента Грівза Тері Бейкера, "значно поліпшилось"[115]. У лютому 2016 року, хоча й поступово відновлюючись після інсульту, Грівз був в інвалідному візку й лікарі давали прогноз, що він ніколи не буде ходити знову[116].

Статистика виступів[ред.ред. код]

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

Клуб    Сезон    Дивізіон Ліга Кубок Англії Кубок ліги Єврокубки Загалом
Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
Челсі 1957–1958 Перший дивізіон 35 22 2 0 0 0 0 0 37 22
1958–1959 Перший дивізіон 42 32 2 2 0 0 3 3 47 37
1959–1960 Перший дивізіон 40 29 2 1 0 0 0 0 42 30
1960–61 Перший дивізіон 40 41 1 0 2 2 0 0 43 43
Загалом 157 124 7 3 2 2 3 3 169 132
Мілан 1961–1962 Серія A 12 9 2 0 0 0 0 0 14 9
Тоттенгем Готспур 1961–1962 Перший дивізіон 22 21 7 9 0 0 2 0 31 30
1962–1963 Перший дивізіон 41 37 1 0 0 0 6 5 491 441
1963–1964 Перший дивізіон 41 35 2 0 0 0 2 1 45 36
1964–1965 Перший дивізіон 41 29 4 6 0 0 0 0 45 35
1965–1966 Перший дивізіон 29 15 2 1 0 0 0 0 31 16
1966–1967 Перший дивізіон 38 25 8 6 1 0 0 0 47 31
1967–1968 Перший дивізіон 39 23 4 3 0 0 4 3 481 29
1968–1969 Перший дивізіон 42 27 4 4 6 5 0 0 52 36
1969–1970 Перший дивізіон 28 8 4 3 1 0 0 0 33 11
Загалом 321 220 36 32 8 5 14 9 381 266
Вест Гем Юнайтед 1969–1970 Перший дивізіон 6 4 0 0 0 0 0 0 6 4
1970–1971 Перший дивізіон 32 9 1 0 1 0 0 0 34 9
Загалом 38 13 1 0 1 0 0 0 40 13
Загалом за кар'єру[117] 528 366 46 35 11 7 17 12 602 422
  • 1Включає 1 матч на Суперкубок Англії 1962–1963 і один гол в ньому 1, а також 1 матч на Суперкубок Англії 1967–1968.
Збірна Англії[118]
Рік Матчі Голи
1959 5 2
1960 6 9
1961 4 5
1962 10 6
1963 9 8
1964 8 6
1965 5 2
1966 7 5
1967 3 1
Загалом 57 44

Підсумок виступів за збірну[ред.ред. код]

1959 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Англії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у формі головної команди країни 57 матчів, забивши 44 голи. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1962 року у Чилі, чемпіонату світу 1966 року в Англії, здобувши того року титул чемпіона світу та чемпіонату Європи 1968 року в Італії, на якому команда здобула бронзові нагороди.

Перша цифра - голи, які забила Англія.

Титули і досягнення[ред.ред. код]

Командні[ред.ред. код]

«Тоттенхем Хотспур»: 1961–62, 1966–67
«Тоттенхем Хотспур»: 1962, 1967
«Тоттенхем Хотспур»: 1962–63
1966

Особисті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Jimmy Greaves: Former England & Spurs striker in intensive care. BBC Sport. Процитовано 4 May 2015. 
  2. а б Greaves 2004, p. 29
  3. Greaves 2004, p. 34
  4. Greaves 2004, p. 35
  5. Greaves 2004, p. 42
  6. а б в Jimmy Greaves. www.chelseafc.com. Архів оригіналу за 2014-08-12. Процитовано 11 August 2014. 
  7. а б в г Lanigan, Adam (27 September 2013). Sporting memories - Jimmy Greaves breaks the British transfer record. The Sunday Post. Процитовано 13 August 2014. 
  8. Greaves 2004, p. 60
  9. Greaves 2004, p. 62
  10. Greaves 2004, p. 71
  11. Greaves 2004, p. 102
  12. Greaves 2004, p. 107
  13. Greaves 2004, p. 155
  14. Season 1959-60. rsssf.com. Процитовано 11 August 2014. 
  15. Greaves 2004, p. 181
  16. Greaves 2004, p. 182
  17. Chelsea Legends. Chelsea News. Процитовано 11 August 2014. 
  18. Greaves 2004, p. 187
  19. Greaves 2004, p. 189
  20. Greaves 2004, p. 205
  21. Greaves 2004, p. 210
  22. Greaves 2004, p. 213
  23. Greaves 2004, p. 221
  24. Greaves 2004, p. 222
  25. Італія 1961/62. rsssf.com. Процитовано 9 August 2014. 
  26. Greaves 2004, p. 225
  27. Greaves 2004, p. 230
  28. Greaves 2004, p. 231
  29. Greaves 2004, p. 234
  30. Greaves 2004, p. 251
  31. Greaves 2004, p. 261
  32. Tottenham 3–1 Burnley. Daily Mirror. Архів оригіналу за 2014-04-09. Процитовано 30 March 2014. 
  33. Season 1961-62. rsssf.com. Процитовано 9 August 2014. 
  34. Greaves 2004, p. 300
  35. Greaves 2004, p. 302
  36. а б Holmes, Logan. Jimmy Greaves sets new goal scoring record for Tottenham. HotSpurHQ. Процитовано 9 August 2014. 
  37. а б Holmes, Logan. 1962-63 Tottenham European Cup Winners Cup Winners. HotSpurHQ. Процитовано 9 August 2014. 
  38. Greaves 2004, p. 311
  39. Greaves 2004, p. 316
  40. Greaves 2004, p. 317
  41. Greaves 2004, p. 318
  42. Greaves 2004, p. 321
  43. Greaves 2004, p. 323
  44. Greaves 2004, p. 331
  45. Greaves 2004, p. 382
  46. Greaves 2004, p. 384
  47. а б Greaves 2004, p. 385
  48. а б Greaves 2004, p. 388
  49. Greaves 2004, p. 393
  50. Greaves 2004, p. 423
  51. Cunningham, Sam (30 March 2015). Jimmy Greaves, Tottenham's greatest ever goalscorer, finally makes it into the club's Hall of Fame for 266 goals in 379 games. Daily Mail. Процитовано 31 March 2015. 
  52. а б Greaves 2004, p. 395
  53. Greaves 2004, p. 397
  54. Game played on 21 Mar 1970. www.westhamstats.info. Процитовано 17 June 2012. 
  55. Giller, Martin (13 November 2010). Moore and Greaves get Hammered in Blackpool. Daily Express. Процитовано 17 June 2012. 
  56. Greaves 2004, p. 292
  57. Greaves 2004, p. 294
  58. а б Welcome to the Wonderful World of West Ham United Statistics – Jimmy Greaves. www.westhamstats.info. Процитовано 17 June 2012. 
  59. а б Greaves 2004, p. 415
  60. Greaves 2004, p. 297
  61. Greaves 2004, p. 299
  62. Club History – Brentwood Town F.C. www.brentwoodtownfc.co.uk. Процитовано 11 April 2014. 
  63. Greaves 2004, p. 429
  64. Greaves 2004, p. 313
  65. а б Sol Campbell and the top 10 stars who lit up the lower leagues. Daily Mirror. 25 August 2009. Архів оригіналу за 2014-04-13. Процитовано 17 June 2012. 
  66. Greaves 2004, p. 440
  67. England - U-23 International Results- Details. The Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation. Процитовано 1 March 2015. (англ.)
  68. Greaves 2004, p. 64
  69. а б в г Jimmy Greaves. www.thefa.com. Процитовано 17 June 2012. 
  70. Greaves 2004, p. 141
  71. Match No. 342 – Saturday, 8th October 1960. englandstats.com. Процитовано 9 April 2014. 
  72. Match No. 343 – Wednesday, 19th October 1960. englandstats.com. Процитовано 9 April 2014. 
  73. Greaves 2004, p. 201
  74. Greaves 2004, p. 291
  75. Jimmy Greaves on chasing a dog during 1962 World Cup quarter-final. The Guardian. 18 March 2014. Процитовано 31 July 2014. 
  76. Jimmy Greaves. Daily Mirror. Архів оригіналу за 2013-11-10. Процитовано 17 June 2012. 
  77. Greaves 2004, p. 334
  78. England's Hat-tricks. www.englandonline.co.uk. Процитовано 17 June 2012. 
  79. Greaves 2004, p. 346
  80. Greaves 2004, p. 350
  81. Greaves 2004, p. 351
  82. World Cup 1966 winners honoured. BBC Sport. 10 June 2009. Процитовано 30 March 2014. 
  83. Sir Stanley Matthews FA Cup medal sells for £220,000. BBC news. 11 November 2014. Процитовано 11 November 2014. 
  84. Geoff Sweet (29 July 2016). 50 YEARS OF HURT England won the World Cup in 1966: But sadly since then it’s been downhill ever since. The Sun. Процитовано 7 September 2016. 
  85. Greaves 2004, p. 387
  86. England's Top Goalscorers. www.englandonline.co.uk. Процитовано 17 June 2012. 
  87. Hogan, Chris. Jimmy Greaves. englandcaps.co.uk. Процитовано 17 June 2014. 
  88. Greaves 2004, p. 1
  89. Greaves 2004, p. 61
  90. Smith, Giles (17 April 2002). Sport on TV: Drink was no bar to success for Moore and Greaves. The Telegraph. Процитовано 31 July 2014. 
  91. Greaves 2004, p. 101
  92. Jimmy Greaves. tottenhamhotspur.com. Процитовано 31 July 2014. 
  93. Tom Fordyce (28 March 2003). Blast from the past: Part five. BBC Sport. Процитовано 7 September 2016. 
  94. Scott Murray (15 October 2010). The Joy of Six: Great dribbles. The Guardian. Процитовано 7 September 2016. 
  95. Greaves 2004, p. 446
  96. White, Jim (5 January 2010). Former footballer Jimmy Greaves plays to a new crowd in second career as a comedian. The Daily Telegraph. Процитовано 13 April 2014. 
  97. Greaves 2004, p. 454
  98. Greaves 2004, p. 458
  99. Greaves 2004, p. 461
  100. Greaves 2004, p. 466
  101. Greaves 2004, p. 475
  102. Greaves 2004, p. 494
  103. Greaves 2004, p. 495
  104. Giller, Norman (27 January 2012). Time to praise the man who set the goals standard. Sports Journalists' Association. Процитовано 13 August 2014. 
  105. а б Shaw, Phil (7 February 2010). Jimmy Greaves: 'John Terry sleeps with some bird and everyone's up in arms'. The Independent. Процитовано 17 June 2012. 
  106. Greaves 2004, p. 443
  107. Stephen Moss (25 August 2003). The Monday Interview: Jimmy Greaves. The Guardian. Процитовано 29 September 2013. 
  108. Messi-anic fervour of striker to match Greavsie. Sports Journalists' Association. Процитовано 29 September 2013. 
  109. Greaves 2004, p. 183
  110. а б Greaves 2004, p. 416
  111. Greaves 2004, p. 425
  112. People. CNN. Процитовано 30 March 2014. 
  113. Press Association (26 February 2012). England great Jimmy Greaves making full recovery after stroke. Guardian. Процитовано 29 September 2013. 
  114. Jimmy Greaves: Former striker faces 'slow recovery' after stroke. BBC Sport. 5 May 2015. Процитовано 6 May 2015. 
  115. Jimmy Greaves leaves hospital a month after suffering severe stroke. The Guardian. 12 June 2015. Процитовано 28 November 2015. 
  116. Jimmy Greaves told he will never walk again. Sky Sports. Процитовано 29 February 2016. 
  117. Greaves 2004, pp. 500–22
  118. James Peter "Jimmy" Greaves – Goals in International Matches. The Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation. (англ.)
  119. Jimmy Greaves – Goals in International Matches rsssf.com

Посилання[ред.ред. код]

Футболіст Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.