Диякониса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дияконеса)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Диякониса Олімпіада

Диякони́са[1][2], або дияконе́са (грец. Διακόνισσα) — особлива категорія жінок у стародавній церкві IVIII століть, котрі прийняли свячення і несли певне служіння в церкві. У наш час це служіння по-різному розглядається дослідниками. Традиційно-ортодоксальні автори акцентують, що служіння дияконис, хоча й було схоже на служіння дияконів, але було звернене виключно до жінок у церкві й не мало сакраментального вираження під час загального церковного богослужіння.[3] Інші автори описують служіння дияконис, визначаючи їх роль у церкві як літургійну і пасторську.[4]

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка про дияконис міститься у Посланні до Римлян: «Представляю вам Фіву, сестру нашу, дияконису церкви Кенхрейської» (Рим. 16:1). Цей інститут отримав розвиток у період гонінь на християн. Так, в Апостольських постановах сказано: «у деякі будинки не можна послати до жінок чоловіка диякона, через невірних: тому, для заспокоєння помислу нечестивих, відправ туди жінку дияконису»[5].

Апостольські постанови (кінець IV століття) містять спеціальну молитву для чину поставлення дияконис. Поставлення дияконис здійснював єпископ через рукопокладення у присутності пресвітерів, дияконів та інших дияконис. Обряд посвячення в диякониси міститься також у канонах Першого Нікейського собору (325 року), Халкедонського собору (451), а також у Кодексі Барберіні (780 року). Вивчення цього обряду привело деяких сучасних дослідників до думки, що він повністю відповідає таїнству церкви в сучасному значенні[6].

З постанов Першого і Четвертого Вселенських соборів можна побачити, що диякониси ділилися на два розряди:

До рукопокладення допускалися незаміжні жінки, вдови та черниці, котрі досягли сорока років (15 правило Четвертого Вселенського собору) і після ретельного випробування. Якщо ж після рукопокладення диякониса брала шлюб, то вона та її чоловік підлягали анафемі.

  • Диякониси за вбранням, які займалися справами милосердя. Згідно з 19-им правилом Нікейського собору жінкам, які присвятили себе служінню церкві, по досягненні 25 років благословлялося носити особливий одяг. Однак до 40-річного віку вони могли залишатися в домі батьків.

Інститут дияконис припинив існування у церкві в добу середньовіччя.

До дияконис за вбранням можна зарахувати сестер Марфо-Маріїнської обителі милосердя, заснованої святою преподобномученицею Великою княгинею Єлизаветою у 1909 році. Єлизавета Федорівна була прихильницею відродження у своїй обителі чину дияконис — служниць церкви, які в перші століття християнства поставлялися через рукопокладення, брали участь у здійсненні літургії, приблизно в тій ролі, в якій зараз служать іподиякони, займалися катехизацією жінок, допомагали при хрещенні жінок, служили хворим.

Питання про відновлення інституту дияконис обговорювалося на Помісному соборі Російської православної церкви 1917–1918 рр. Однак через революцію і подальшу громадянську війну, так і не було вирішене.

У важкі часи більшовицьких гонінь у 30-ті роки ХХ століття жінки нерідко залучалися до активної церковної діяльності і богослужбової практики. Жінки часто ставали старостами храмів, співцями і читцями, що зберігається і понині. У деяких архієреїв іподияконами служили маленькі дівчатка (у храмах Антіохійського патріархату дівчаток-іподияконів можна зустріти і тепер[7]).

Плани з відновлення інституту дияконис були в Александрійському патріархаті, в якому 16 листопада 2016 року на засіданні Синоду було створено комітет у складі трьох архієреїв для вивчення цього питання[8]. Як наслідок, 17 лютого 2017 року Патріарх Феодор II посвятив у диякониси кілька жінок, обов'язком яких стала допомога в місіонерській діяльності в Катангської митрополії, в таїнстві хрещення дорослих, вінчання, а також у катехитичній діяльності церкви[9].

Функції дияконис[ред. | ред. код]

Функції дияконис у церкві були різноманітними, в тому числі:

• приготувати хліб до Євхаристії

  • приготування жінок до хрещення і допомога у здійсненні хрещення;
  • підтримання порядку в жіночій частині храму під час служби;
  • розподіл пожертв серед нужденних жінок;
  • відвідини хворих і вагітних жінок у їхніх оселях зі Святими Дарами для причастя;
  • є також згадка IX століття про те, що диякониси приносили причастя християнам, які перебували в полоні у мусульман.

Апостольські постанови вказують, що диякониса «без диякона нічого нехай не робить і не говорить», але при цьому «ніяка жінка нехай не приходить до диякона або єпископа без диякониси».

Канонізовані диякониси[ред. | ред. код]

Низка дияконис давньої церкви зарахована до лику святих:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Диякониса // «Словники України» online / Український мовно-інформаційний фонд НАН України.
  2. Релігієзнавчий словник / НАН України, Ін-т філософії, Від-ня релігієзнавства ; ред.: А. Колодний, Б. Лобовик. — К. : Четверта хвиля, 1996. — 392 с.
  3. Диаконисса. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2007. — Т. XIV. — 752 с. — ISBN 978-5-89572-024-0.(рос.)
  4. Karras, Valerie A. (June 2004).
  5. Апостольские постановления. www.krotov.info (рос.). Архів оригіналу за 23 травня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  6. R. Gryson, The Ministry of Women in the Early Church, Collegeville 1976; originally Le ministère des femmes dans l’Église ancienne, Gembloux 1972, esp. pp. 117—118; Y. Congar, ‘Gutachten zum Diakonat der Frau’, Amtliche Mitteilungen der Gemeinsamen Synode der Bistümer der Bundesrepublik Deutschlands, Munich 1973, no 7, p. 37-41; C. Vaggagini, ‘L'Ordinazione delle diaconesse nella tradizione greca e bizantina’, Orientalia Christiana Periodica 40 (1974) 145—189 ; H. Frohnhofen, ‘Weibliche Diakone in der frühen Kirche’, Studien zur Zeit 204 (1986) 269—278; M-J. Aubert, Des Femmes Diacres.
  7. Девочка - иподиакон в Антиохийской Церкви. forum-slovo.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  8. Александрийская Православная Церковь решила восстановить институт диаконис. Православие.RU. Архів оригіналу за 24 листопада 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
  9. Патриарх Александрийский Феодор II посвятил первых диаконисс для миссии в Африке. Православие.RU. Архів оригіналу за 9 травня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  10. Святая Фива диакониса + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  11. Святая мученица Татиана + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  12. Святая мученица Татиана + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  13. Святая Нонна + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  14. Святая Олимпиада диаконисса + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  15. Преподобная Ксения Миласская + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  16. Блаженная Феозва диакониса + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.

Література[ред. | ред. код]

  • Миллер, Л. П. Святая мученица российская великая княгиня Елизавета Фёдоровна. М, 2001
  • Диакониссы [Архівовано 10 березня 2017 у Wayback Machine.] // Православная богословская энциклопедия. Том 4. Издание Петроград. Приложение к духовному журналу «Странник» за 1903 г.
  • Правила Православной Церкви с толкованиями епископа далматинско-истрийского. Перевод с сербского. М., 1993 г.
  • «Марфо-Мариинская Обитель Милосердия». Новоспасский монастырь. 2006 (по изданию 1914 года).

Посилання[ред. | ред. код]