Диякониса
Диякони́са[1][2], або дияконе́са (грец. Διακόνισσα) — особлива категорія жінок у стародавній церкві I–VIII століть, котрі прийняли свячення і несли певне служіння в церкві. У наш час це служіння по-різному розглядається дослідниками. Традиційно-ортодоксальні автори акцентують, що служіння дияконис, хоча й було схоже на служіння дияконів, але було звернене виключно до жінок у церкві й не мало сакраментального вираження під час загального церковного богослужіння.[3] Інші автори описують служіння дияконис, визначаючи їх роль у церкві як літургійну і пасторську.[4]
Історія[ред. | ред. код]
Перша згадка про дияконис міститься у Посланні до Римлян: «Представляю вам Фіву, сестру нашу, дияконису церкви Кенхрейської» (Рим. 16:1). Цей інститут отримав розвиток у період гонінь на християн. Так, в Апостольських постановах сказано: «у деякі будинки не можна послати до жінок чоловіка диякона, через невірних: тому, для заспокоєння помислу нечестивих, відправ туди жінку дияконису»[5].
Апостольські постанови (кінець IV століття) містять спеціальну молитву для чину поставлення дияконис. Поставлення дияконис здійснював єпископ через рукопокладення у присутності пресвітерів, дияконів та інших дияконис. Обряд посвячення в диякониси міститься також у канонах Першого Нікейського собору (325 року), Халкедонського собору (451), а також у Кодексі Барберіні (780 року). Вивчення цього обряду привело деяких сучасних дослідників до думки, що він повністю відповідає таїнству церкви в сучасному значенні[6].
З постанов Першого і Четвертого Вселенських соборів можна побачити, що диякониси ділилися на два розряди:
- Диякониси рукопокладені, котрі прислуговували в храмах при богослужінні;
До рукопокладення допускалися незаміжні жінки, вдови та черниці, котрі досягли сорока років (15 правило Четвертого Вселенського собору) і після ретельного випробування. Якщо ж після рукопокладення диякониса брала шлюб, то вона та її чоловік підлягали анафемі.
- Диякониси за вбранням, які займалися справами милосердя. Згідно з 19-им правилом Нікейського собору жінкам, які присвятили себе служінню церкві, по досягненні 25 років благословлялося носити особливий одяг. Однак до 40-річного віку вони могли залишатися в домі батьків.
Інститут дияконис припинив існування у церкві в добу середньовіччя.
До дияконис за вбранням можна зарахувати сестер Марфо-Маріїнської обителі милосердя, заснованої святою преподобномученицею Великою княгинею Єлизаветою у 1909 році. Єлизавета Федорівна була прихильницею відродження у своїй обителі чину дияконис — служниць церкви, які в перші століття християнства поставлялися через рукопокладення, брали участь у здійсненні літургії, приблизно в тій ролі, в якій зараз служать іподиякони, займалися катехизацією жінок, допомагали при хрещенні жінок, служили хворим.
Питання про відновлення інституту дияконис обговорювалося на Помісному соборі Російської православної церкви 1917–1918 рр. Однак через революцію і подальшу громадянську війну, так і не було вирішене.
У важкі часи більшовицьких гонінь у 30-ті роки ХХ століття жінки нерідко залучалися до активної церковної діяльності і богослужбової практики. Жінки часто ставали старостами храмів, співцями і читцями, що зберігається і понині. У деяких архієреїв іподияконами служили маленькі дівчатка (у храмах Антіохійського патріархату дівчаток-іподияконів можна зустріти і тепер[7]).
Плани з відновлення інституту дияконис були в Александрійському патріархаті, в якому 16 листопада 2016 року на засіданні Синоду було створено комітет у складі трьох архієреїв для вивчення цього питання[8]. Як наслідок, 17 лютого 2017 року Патріарх Феодор II посвятив у диякониси кілька жінок, обов'язком яких стала допомога в місіонерській діяльності в Катангської митрополії, в таїнстві хрещення дорослих, вінчання, а також у катехитичній діяльності церкви[9].
Функції дияконис[ред. | ред. код]
Функції дияконис у церкві були різноманітними, в тому числі:
• приготувати хліб до Євхаристії
- приготування жінок до хрещення і допомога у здійсненні хрещення;
- підтримання порядку в жіночій частині храму під час служби;
- розподіл пожертв серед нужденних жінок;
- відвідини хворих і вагітних жінок у їхніх оселях зі Святими Дарами для причастя;
- є також згадка IX століття про те, що диякониси приносили причастя християнам, які перебували в полоні у мусульман.
Апостольські постанови вказують, що диякониса «без диякона нічого нехай не робить і не говорить», але при цьому «ніяка жінка нехай не приходить до диякона або єпископа без диякониси».
Канонізовані диякониси[ред. | ред. код]
Низка дияконис давньої церкви зарахована до лику святих:
- Свята Фіва[10] Кенхрейська (Коринфська), диякониса (I століття). Згадується в посланні апостола Павла до Римлян (Рим. 16:1). Пам'ять звершується 16 вересня (3 вересня за старим стилем).
- Свята Тетяна Римська[11][12] мучениця, диякониса (226 р.). За сповідання Ісуса Христа прийняла мученицьке страждання від римського градоправителя Ульпіана. Пам'ять звершується 25 січня (12 січня за старим стилем).
- Свята Нонна[13] Назіанська, диякониса (374 р.), мати святителя Григорія Богослова. Пам'ять звершується 18 серпня (5 серпня за старим стилем).
- Свята Олімпіада[14] Константинопольська, диякониса (409 р.). Її високо цінував Іван Золотоустий, за відданість котрому вона постраждала і померла в ув'язненні. Пам'ять звершується 7 серпня (25 липня за старим стилем).
- Свята Ксенія Римлянка, преподобна[15]; (ок. 457). Пам'ять звершується 6 лютого (24 січня за старим стилем).
- Блаженна Феозва[16]. Рідна сестра святих Василія Великого, Григорія Ніського і Петра Севастійського. Пам'ять звершується 23 січня (10 січня за старим стилем).
- Домніка Константинопольська (пом. 474 р.) — ігуменя, диякониса (пам'ять у православній церкві 8 січня за юліанським календарем).
Див. також[ред. | ред. код]
- Диякон
- Вдовиці церковні — особливий рід церковнослужителів з удів, що існував у стародавній християнській церкві.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Диякониса // «Словники України» online / Український мовно-інформаційний фонд НАН України.
- ↑ Релігієзнавчий словник / НАН України, Ін-т філософії, Від-ня релігієзнавства ; ред.: А. Колодний, Б. Лобовик. — К. : Четверта хвиля, 1996. — 392 с.
- ↑ Диаконисса. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2007. — Т. XIV. — 752 с. — ISBN 978-5-89572-024-0.(рос.)
- ↑ Karras, Valerie A. (June 2004).
- ↑ Апостольские постановления. www.krotov.info (рос.). Архів оригіналу за 23 травня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ R. Gryson, The Ministry of Women in the Early Church, Collegeville 1976; originally Le ministère des femmes dans l’Église ancienne, Gembloux 1972, esp. pp. 117—118; Y. Congar, ‘Gutachten zum Diakonat der Frau’, Amtliche Mitteilungen der Gemeinsamen Synode der Bistümer der Bundesrepublik Deutschlands, Munich 1973, no 7, p. 37-41; C. Vaggagini, ‘L'Ordinazione delle diaconesse nella tradizione greca e bizantina’, Orientalia Christiana Periodica 40 (1974) 145—189 ; H. Frohnhofen, ‘Weibliche Diakone in der frühen Kirche’, Studien zur Zeit 204 (1986) 269—278; M-J. Aubert, Des Femmes Diacres.
- ↑ Девочка - иподиакон в Антиохийской Церкви. forum-slovo.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Александрийская Православная Церковь решила восстановить институт диаконис. Православие.RU. Архів оригіналу за 24 листопада 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Патриарх Александрийский Феодор II посвятил первых диаконисс для миссии в Африке. Православие.RU. Архів оригіналу за 9 травня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Святая Фива диакониса + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Святая мученица Татиана + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Святая мученица Татиана + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Святая Нонна + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Святая Олимпиада диаконисса + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Преподобная Ксения Миласская + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
- ↑ Блаженная Феозва диакониса + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
Література[ред. | ред. код]
- Павленко П. Ю. Диякониса // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Диякониса
- Васильев П. П. Диаконисса // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
- Диак. Михаил Желтов Диаконисса. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2007. — Т. XIV. — С. 580-587. — ISBN 978-5-89572-024-0.(рос.)
- Миллер, Л. П. Святая мученица российская великая княгиня Елизавета Фёдоровна. М, 2001
- Диакониссы [Архівовано 10 березня 2017 у Wayback Machine.] // Православная богословская энциклопедия. Том 4. Издание Петроград. Приложение к духовному журналу «Странник» за 1903 г.
- Правила Православной Церкви с толкованиями епископа далматинско-истрийского. Перевод с сербского. М., 1993 г.
- «Марфо-Мариинская Обитель Милосердия». Новоспасский монастырь. 2006 (по изданию 1914 года).
Посилання[ред. | ред. код]
- Древнии чины Хиротонии Диаконисс [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Чин Хиротонии диаконисы по древнейшему евхологию Барберини гр. 336 [Архівовано 28 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Особенности служения диаконисс в связи с их литургическим поставлением
- Обсуждение вопроса о диакониссах на Поместном Соборе 1917—1918 гг. [Архівовано 2 липня 2017 у Wayback Machine.]
- Паглазова Н. Святитель Филарет Московский и две попытки восстановления чина дьяконисс в Русской церкви его времени
|
