Драгунський Давид Абрамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Драгунський Давид Абрамович
Dragunski2012.JPG
Народився 2 (15) лютого 1910(1910-02-15)
Святськ
Помер 12 жовтня 1992(1992-10-12) (82 роки)
Москва
Країна СРСР СРСР
Приналежність Радянська армія Радянська армія
Вид ЗС сухопутні війська
Рід військ бронетанкові війська
Роки служби 19331987
Звання Генерал-полковник Генерал-полковник
Формування 3-я гвардійська танкова армія
Командування 55-а гвардійська танкова бригада
Війни/битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова 2 ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Дружби народів
Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Драгу́нський Дави́д Абра́мович (* 2 (15) лютого 1910(19100215) — 12 жовтня 1992) — радянський військовик, генерал-полковник танкових військ (1970). Двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 2 (15) лютого 1910 року в селі Святськ (теперішня територія Новозибковського району Брянської області) в багатодітній родині ремісника. Єврей. Член ВКП(б) з 1931 року.

Після закінчення школи в Новозибкові направлений на будівництво у Москву, де працював чорноробом, землекопом, помічником слюсаря, слюсарем тресту «Мосбуд». У 19-річному віці був обраний депутатом Червонопресненської райради м. Москва.

У 1931 році направлений в село Ахматово Калінінської області для участі в колективізації. Завідував хатою-читальнею, був головою сільської ради, інструктором райкому партії.

До лав РСЧА призваний у лютому 1933 року. У 1936 році закінчив Саратовську бронетанкову школу й направлений командиром танкового взводу 32-го окремого танкового батальйону 32-ї стрілецької дивізії Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії. З вересня 1937 року — командир танкової роти того ж батальйону.

У 1938 році брав участь в боях біля озера Хасан, за що був нагороджений орденом Червоного Прапора.

На початку 1939 року стає слухачем Військової академії імені М. Фрунзе.

Початок Німецько-радянської війни старший лейтенант Д. Драгунський зустрів у фортеці Осовець, де, як слухач академії, проходив стажування в складі 2-ї Білоруської дивізії.

21 липня 1941 року отримав призначення танкового батальйону 242-ї стрілецької дивізії Західного фронту. Брав участь у боях під Смоленськом, де потрапив в оточення. У вересні 1941 року призначений начальником оперативного відділення штабу 242-ї стрілецької дивізії, а після виходу з оточення — начальником розвідки оперативної групи генерала Хоруженка.

У листопаді 1941 року зарахований слухачем Академії Генштабу й у квітні 1942 року закінчив її прискорений курс. Перебував у розпорядженні Маршала Радянського Союзу С. М. Будьонного.

З червня 1942 року — старший помічник начальника оперативного управління Північно-Кавказького напрямку, з липня 1942 року — начальник розвідувального відділу штабу автобронетанкового управління Чорноморської групи військ Закавказького фронту.

У жовтні 1942 року підполковник Д. Драгунський призначений начальником розвідки 3-го механізованого корпусу Калінінського фронту. З листопада 1942 року — начальник штабу 1-ї механізованої бригади цього корпусу. Брав участь в Курській битві. 11 серпня 1943 року був поранений.

21 жовтня 1943 року підполковник Д. Драгунський призначений командиром 55-ї гвардійської танкової бригади 7-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту. Бригада особливо відзначилась при визволенні Василькова (за що отримала почесне найменування «Васильківська»), Києва та Правобережної України.

9 грудня 1943 року в жорстокому бою поблизу міста Малин Житомирської області був важко поранений. Тривалий час перебував у шпиталі. Полковник (25.04.1944).

25 липня 1944 року гвардії полковник Д. Драгунський знов командує 55-ю гвардійською танковою бригадою. Танкісти Драгунського беруть участь в боях за Городок і Львів.

В ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції військ 1-го Українського фронту танкісти Драгунського вийшли на беріг річки Вісла, з ходу на підручних засобах форсували її та захопили плацдарм на лівому березі. Згодом цей плацдарм став відомий, як Сандомирський плацдарм.

На заключному етапі війни брав участь у Берлінській та Празькій операціях.

Учасник Параду Перемоги на Красній площі в Москві 24 червня 1945 року.

Після війни командував танковим полком. У 1949 році закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова, отримав військове звання «генерал-майор танкових військ».

У 1957–1960 роках — командир танкової дивізії. Згодом обіймав посади першого заступника командуючого армією, командуючий 7-ю гвардійською армією.

У 1965–1969 роках — 1-й заступник командуючого військами Закавказького ВО.

У 1969–1985 роках — начальник Вищих офіцерських курсів «Постріл».

У 1970 році Д. А. Драгунському присвоєне військове звання «генерал-полковник танкових військ».

З жовтня 1985 року — в групі Генеральних інспекторів Міністерства Оборони СРСР.

У листопад 1987 року вийшов у відставку.

Помер 12 жовтня 1992 року. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Нагороди[ред.ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року за героїзм і військову майстерність, виявлені під час форсування річки Вісла, захоплення та утримання Сандомирського плацдарму, гвардії полковник Драгунський Давид Абрамович удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 4658).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року за вміле керівництво діями танкової бригади під час штурму Берліна і виявлені при цьому мужність і відвагу, а також стрімкий марш-кидок до Праги, гвардії полковник Драгунський Давид Абрамович нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 50/II).

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 2-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Дружби народів, «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки й медалями. Також має низку нагород іноземних держав.

Почесний громадянин міста Новозибков Брянської області (1975).

Твори[ред.ред. код]

Пам'ять[ред.ред. код]

Бронзове погруддя Д. А. Драгунського, встановлене у рідному селі Святськ, у 1995 році перенесене до скверу Бойової Слави міста Новозибков Брянської області.

Ім'ям Д. А. Драгунського названо вулицю в місті Солнечногорську Московської області.

Посилання[ред.ред. код]