Драгунський Давид Абрамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Драгунський Давид Абрамович
Dragunski2012.JPG
Народився 2 (15) лютого 1910(1910-02-15)
Святськ
Помер 12 жовтня 1992(1992-10-12) (82 роки)
Москва
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид ЗС сухопутні війська
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Роки служби 19331987
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Формування 3-тя гвардійська танкова армія
Командування 55-та гвардійська танкова бригада
Війни/битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Дружби народів Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Драгу́нський Дави́д Абра́мович (нар. 2 (15) лютого 1910(19100215) — пом. 12 жовтня 1992) — радянський військовик, генерал-полковник танкових військ (1970). Двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 2 (15) лютого 1910 року в селі Святськ (теперішня територія Новозибковського району Брянської області) в багатодітній родині ремісника. Єврей. Член ВКП(б) з 1931 року.

Після закінчення школи в Новозибкові направлений на будівництво у Москву, де працював чорноробом, землекопом, помічником слюсаря, слюсарем тресту «Мосбуд». У 19-річному віці був обраний депутатом Червонопресненської райради м. Москва.

У 1931 році направлений в село Ахматово Калінінської області для участі в колективізації. Завідував хатою-читальнею, був головою сільської ради, інструктором райкому партії.

До лав РСЧА призваний у лютому 1933 року. У 1936 році закінчив Саратовську бронетанкову школу й направлений командиром танкового взводу 32-го окремого танкового батальйону 32-ї стрілецької дивізії Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії. З вересня 1937 року — командир танкової роти того ж батальйону.

У 1938 році брав участь в боях біля озера Хасан, за що був нагороджений орденом Червоного Прапора.

На початку 1939 року стає слухачем Військової академії імені М. Фрунзе.

Початок Німецько-радянської війни старший лейтенант Д. Драгунський зустрів у фортеці Осовець, де, як слухач академії, проходив стажування в складі 2-ї Білоруської дивізії.

21 липня 1941 року отримав призначення танкового батальйону 242-ї стрілецької дивізії Західного фронту. Брав участь у боях під Смоленськом, де потрапив в оточення. У вересні 1941 року призначений начальником оперативного відділення штабу 242-ї стрілецької дивізії, а після виходу з оточення — начальником розвідки оперативної групи генерала Хоруженка.

У листопаді 1941 року зарахований слухачем Академії Генштабу й у квітні 1942 року закінчив її прискорений курс. Перебував у розпорядженні Маршала Радянського Союзу С. М. Будьонного.

З червня 1942 року — старший помічник начальника оперативного управління Північно-Кавказького напрямку, з липня 1942 року — начальник розвідувального відділу штабу автобронетанкового управління Чорноморської групи військ Закавказького фронту.

У жовтні 1942 року підполковник Д. Драгунський призначений начальником розвідки 3-го механізованого корпусу Калінінського фронту. З листопада 1942 року — начальник штабу 1-ї механізованої бригади цього корпусу. Брав участь в Курській битві. 11 серпня 1943 року був поранений.

21 жовтня 1943 року підполковник Д. Драгунський призначений командиром 55-ї гвардійської танкової бригади 7-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту. Бригада особливо відзначилась при визволенні Василькова (за що отримала почесне найменування «Васильківська»), Києва та Правобережної України.

9 грудня 1943 року в жорстокому бою поблизу міста Малин Житомирської області був важко поранений. Тривалий час перебував у шпиталі. Полковник (25.04.1944).

25 липня 1944 року гвардії полковник Д. Драгунський знов командує 55-ю гвардійською танковою бригадою. Танкісти Драгунського беруть участь в боях за Городок і Львів.

В ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції військ 1-го Українського фронту танкісти Драгунського вийшли на беріг річки Вісла, з ходу на підручних засобах форсували її та захопили плацдарм на лівому березі. Згодом цей плацдарм став відомий, як Сандомирський плацдарм.

На заключному етапі війни брав участь у Берлінській та Празькій операціях.

Учасник Параду Перемоги на Красній площі в Москві 24 червня 1945 року.

Після війни командував танковим полком. У 1949 році закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова, отримав військове звання «генерал-майор танкових військ».

У 1957–1960 роках — командир танкової дивізії. Згодом обіймав посади першого заступника командуючого армією, командуючий 7-ю гвардійською армією.

У 1965–1969 роках — 1-й заступник командуючого військами Закавказького ВО.

У 1969–1985 роках — начальник Вищих офіцерських курсів «Постріл».

У 1970 році Д. А. Драгунському присвоєне військове звання «генерал-полковник танкових військ».

З жовтня 1985 року — в групі Генеральних інспекторів Міністерства Оборони СРСР.

У листопад 1987 року вийшов у відставку.

Помер 12 жовтня 1992 року. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Нагороди[ред.ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року за героїзм і військову майстерність, виявлені під час форсування річки Вісла, захоплення та утримання Сандомирського плацдарму, гвардії полковник Драгунський Давид Абрамович удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 4658).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року за вміле керівництво діями танкової бригади під час штурму Берліна і виявлені при цьому мужність і відвагу, а також стрімкий марш-кидок до Праги, гвардії полковник Драгунський Давид Абрамович нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 50/II).

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 2-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Дружби народів, «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки й медалями. Також має низку нагород іноземних держав.

Почесний громадянин міста Новозибков Брянської області (1975).

Твори[ред.ред. код]

Пам'ять[ред.ред. код]

Бронзове погруддя Д. А. Драгунського, встановлене у рідному селі Святськ, у 1995 році перенесене до скверу Бойової Слави міста Новозибков Брянської області.

Ім'ям Д. А. Драгунського названо вулицю в місті Солнечногорську Московської області.

Посилання[ред.ред. код]