Дуарте (король Португалії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дуарте I (король Португалії))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дуарте
D. Duarte (Quinta da Regaleira).png
Дуарте
Король Португалії
15 серпня 1433[1] — 9 вересня 1438
Попередник: Жуан I
Наступник: Афонсу V
 
Народження: 31 жовтня 1391(1391-10-31)
Візеу, Португалія
Смерть: 9 вересня 1438(1438-09-09) (46 років)
Томар, Португалія
Похований: Батальський монастир
Релігія: католик
Династія: Авіська
Батько: Жуан I
Мати: Філіппа Ланкастерська
Дружина: Леонора Арагонська
Діти: Афонсу V, Фернанду, Елеонора, Катерина, Жуанна

Медіафайли у Вікісховищі?

Дуа́рте (порт. Duarte; 31 жовтня 1391(13911031)9 вересня 1438) — король Португалії (14331438). Представник Авіської династії. Народився у Візеу, Португалія. Син португальського короля Жуана I й англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Чоловік арагонської інфанти Леонори, доньки арагонського короля Фернандо I1428). Батько португальського короля Афонсу V. Брав участь у завоюванні Сеути (1415). Успадкував трон після смерті батька. Проводив централізаторську політику, скеровану на укріплення королівської влади. Прийняв закон про майорат (1434). За намовлянням брата-інфанта Енріке санкціював Танжерський похід (1437), який закінчився катастрофою. Захоплювався класичною і релігійною літературою. Автор дидактичного твору «Вірний радник». Помер від чуми в Томарі, Португалія. Похований у Батальському монастирі. Діяння описані у «Хроніці короля Дуарте». Прізвиська — Красномо́вний (порт. o Eloquente), коро́ль-філо́соф (порт. o Rei-Filósofo).

Імена[ред. | ред. код]

  • Дуа́рте (порт. Duarte) — у португальських документах.
  • Едуард (лат. Eduardus) — у латинських документах.
  • Едуа́рдо (ісп. Eduardo) — у кастильських документах.
  • Дуарте Красномо́вний (порт. Duarte, o Eloquente) — за пристрасть до книг і письменства.

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Дуарте народився 31 жовтня 1391 року у Візеу, Португалія. Він був третьою дитиною і другим сином португальського короля Жуана І та його дружини-королеви, англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Хлопця назвали на честь англійського короля Едуарда III, материного діда[2]. Старший брат новонародженого, інфант Афонсу був спадкоємцем трону, але помер юнаком. Тому Дуарте зайняв його місце престолонаслідника як найстарший серед королевичів.

Молодшими братами Дуарте були інфант Педру, майбутній герцог Коїмбрський і регент королівства; інфант Енріке Мореплавець, ініціатор загальноєвропейської епохи великих географічних відкриттів; португальський конетабль-інфант Жуан, а також «святий інфант» Фернанду, адміністратор Авіського ордену[3].

Дуарте отримав першокласну, як на той час, освіту. Він добре знав греко-римську класичну літературу, Святе Письмо та праці Отців Церкви[3]. Матір виховала його сумлінним, але надміру чутливим[3]. Інфант славився своєю меланхолійністю та відданістю родині. Він часто жертвував власними інтересами заради вигоди рідних братів[3]. Незважаючи на багаторічний досвід урядування в батьківському уряді, тужливість і вразливість Дуарте часто заважали йому приймати важливі рішення[3]. Саме тому наступні покоління пам’ятали його не стільки як доброго короля-управлінця, скільки як любомудра, автора повчального трактату «Вірний радник» [3].

1415 року Дуарте разом із батьком і братами брав участь у завоюванні Сеути в Північній Африці. Португальці здобули місто блискавичним штурмом. Після перемоги король висвятив своїх синів у лицарі в Сеутській мечеті, перетвореній на християнську церкву[4].

22 вересня 1428 року Дуарте одружився із арагонською інфантою Леонорою, донькою арагонського короля Фернандо І. У шлюбі він мав дев'ятьох дітей, з яких повноліття досягли лише п'ятеро. Король палко любив свою дружину, був все життя вірний їй і, на відміну від своїх попередників, не заводив коханок[3].

Законодавець[ред. | ред. код]

14 серпня 1433 року у Лісабоні помер король-батько Жуан І. Горе втрати настільки розбило Дуарте, що його братові Педру довелося умовляти його прийняти трон і приступити до виконання своїх обов'язків спадкоємця[3].

15 серпня 1433 року Дуарте сповідався і пройшов церемонію інтронізації[5]. Його офіційно проголосили новим королем Португалії. За пару годин до цього, коли Дуарте одягав парадні шати, юдейський лікар-астролог Гедаля порадив принцу відкласти церемонію, оскільки розташування зірок і сонця на небі того дня було несприятливим[1]. Той відмовився, на що юдей провістив йому коротке і нещасливе правління[1].

Весною 1434 року Дуарте скликав кортеси в Сантарені. На них розглядалися питання зміни законів на основі поправок, підготовлених радником-юристом Жуаном Мендешом. Король добився прийняття «Ординацій Дуарте» (порт. Ordenações de D. Duarte) та «Книги законів і постанов» (порт. Livro das leis e posturas), які згодом лягли в основу доробку його сина Афонсу V — «Афонсівських ординацій» (порт. Ordenações Afonsinas)[1].

Серед нових правил, які запровадив Дуарте, найважливішим був так званий «мислений закон» (порт. Lei Mental) від 8 квітня 1434 року. Свою назву він отримав від того, що був замислений ще літнім Жуаном І, але лишався не ратифікованим[1]. Цей закон передбачав обмеження майнових прав португальської шляхти, яка збагатилася за рахунок земельних жалувань з королівського домену та податкових пільг у часи воєн з Кастилією[1]. Згідно з законом, який залишався чинним аж до 1832 року, у країні встановлювався система майорату: заборонялося відчужувати або ділити королівські жалування; їх можна було передавати у спадок лише старшому синові[1]. За відсутності спадкоємця землі поверталися до королівського домену[1].

Танжерська катастрофа[ред. | ред. код]

Докладніше: Танжерський похід
Гробниця Дуатре та його дружини Леонори у Батальському монастирі

1436 року, за намовлянням братів Енріке і Фернанду, король Дуарте санкціював військовий похід до марокканського Танжеру[1]. Від початку він був противником цієї авантюри, але під впливом королеви Леонори, дав свою згоду[6]. Експедицію мусив очолити інфант Енріке. За домовленостями брати заповідали свої титули і землі третьому королівському синові Фернанду.

Того ж року Дуарте зібрав кортеси в Еворі й добився від них фінансування Танжерської кампанії, всупереч протестам частини депутатів[6]. На королівській нараді в Лейрії проти походу виступили інфанти Педру та Жуан, але їхні голоси були проігноровані[6].

Наприкінці літа 1437 року усі приготування завершилися. 22 серпня Енріке, Фернанду та їхнє 6-тисячне військо рушило з Лісабону на кораблях до Марокко. Незважаючи на декілька штурмів Танжеру, португальці не змогли здобути міста. В жовтні їх оточила велика мусульманська армія і відрізала від кораблів. Від спраги і голоду Енріке був змушений укласти принизливий договір: в обмін на безпечний відступ португальці обіцяли повернути марокканцям Сеуту. Гарантом дотримання угоди став інфант Фернанду — його взяли в заручники[6].

Коли новини про Танжерську катастрофу досягли Португалії, Дуарте впав у відчай. Він прагнув звільнити брата в обмін на Сеуту, але Лерійські кортеси 1438 року висловилися проти дотримання договору з Марокко[6]. Після королівської наради португальський двір переїхав до Евори[6]. Марокканці дізналися, що португальська сторона не здаватиме міста, тому кинули Фернаду до в'язниці у Фесі[6]. Винуватець катастрофи, інфант Енріке, марно пропонував королю Дуарте визволити брата шляхом викупу або нового походу[6].

1438 року в Еворі спалахнула епідемія чуми[7]. Дуарте та його родина покинули двір, переїхавши до відносно безпечного Томара[7]. Проте 9 вересня того ж року король помер там, ставши жертвою епідемії[7]. Напередодні смерті він картав себе за те Танжерську поразку і неспроможність допомогти нужденному братові Фернанду[7]. Останній помер у Феській тюрмі через шість років, так і не дочекавшись визволення[7].

Дуарте поховали у Батальському монастирі, де спочивали його батько і матір. Через 70 років діяння монарха описав у офіційній «Хроніці короля Дуарте» португальський історик Руй де Піна.

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Авіська династія
  • Батько: Жуан I
  • Матір: Філіппа (1360—1415), донька ланкастерського герцога Джона Гонта
  • Рідні брати і сестри:
    • Бранка (1388—1389), померла немовлям
    • Афонсу (1390—1400), спадкоємець престолу, помер юнаком
    • Педру (1392—1449), герцог Коїмбрський (1415—1449), регент (1439—1449)
    • Енріке (1394—1460), герцог Візеуський (1415—1460), магістр Ордену Христа (1420—1460)
    • Ізабела (1397—1471) ∞ Філіпп III, бургундський герцог.
    • Жуан (1400—1442), конетабль Португалії (1431—1442)
    • Фернанду (1402—1443), адміністратор Авіського ордену (1434—1443)
  • Зведені брати і сестри:
    • Афонсу (1377—1461), герцог Браганський (з 1442), родоначальник Браганського дому
    • Беатриса (1380—1439) ∞ 1) Томас Фіцалан, граф Арундельський ; 2) Джон Голланд, граф Гантінгдонський
  • Дружина: Леонора (1402—1445), донька арагонського короля Фернандо І
  • Діти:
    • Жуан (1429—1433), спадкоємець престолу, помер дитиною
    • Філіпа (1430—1439), померла дитиною
    • Афонсу V (1432—1481), король Португалії (1438—1481)
    • Марія (1432), померла немовлям
    • Фернанду (1433—1470), герцог Безький (1453—1470) і Візеуський (1460—1470), магістр Ордену Христа (1461—1470), конетабль Португалії (1466—1470)
    • Леонора (1434—1467) ∞ Фрідріх III, імператор Священної Римської імперії
    • Дуарте (1435), помер немовлям
    • Катаріна (1436—1463), наречена наваррського короля Карла IV, черниця
    • Жуана (1439—1475) ∞ Енріке IV, король Кастилії

Праці[ред. | ред. код]

  • «Вірний радник» (Leal Conselheiro)
  • «Вправна їзда верхи» (Bem Cavalgar; Livro da Ensinança de Bem Cavalgar Toda Sela)

Портрети[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к Livermore 1947:194.
  2. Oliveira 2010:406-412.
  3. а б в г д е ж и Livermore 1947:193.
  4. Livermore 1947:184.
  5. Livermore 1947:193-194.
  6. а б в г д е ж и Livermore 1947:195.
  7. а б в г д Livermore 1947:196.

Джерела[ред. | ред. код]

хроніки
монографії
  • Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
  • Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.
  • Oliveira, Ana Maria Rodrigues. Rainhas medievais de Portugal. Lisboa: A Esfera dos Livros, 2010.
словники

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дуарте (король Португалії)

  • Cawley, Charles. Portugal, kings. Medieval Lands database. Foundation for Medieval Genealogy.