Дубовий Іван Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дубовий Іван Васильович
CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Дубовий Іван Васильович.jpg
Загальна інформація
Народження 16 червня 1900(1900-06-16)
Старобільськ
Смерть 17 квітня 1981(1981-04-17) (80 років)
Москва
Військова служба
Приналежність СРСР СРСР
Вид ЗС Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif
Формування 16-й танковий корпус, 2-га танкова армія
Війни / битви

Громадянська війна в Росії
радянсько-фінська війна
друга світова війна

Нагороди та відзнаки
Герой Радянського Союзу Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоної Зірки
Virtuti Militari (Великий Хрест (з зіркою)

Іва́н Васи́льович Дубовий — радянський військовик, генерал-майор танкових військ, Герой Радянського Союзу (1944).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в місті Старобільськ Харківської губернії. Походить з селянської родини. Закінчив церковно-приходську школу, ремісниче училище, працював помічником механіка на млині. З 1918 року — секретар повітового комітету комсомолу.

Учасник Громадянської війни в Росії 1918—1920, радянсько-фінської і Другої світової воєн.

В Червоній армії від липня 1919 року, 12-й окремий артилерійський дивізіон. Після поразки червоної навали під Варшавою інтернований у Східній Пруссії. З листопада 1920-го — на військовій службі, запасний полк 16-ї армії, згодом — писар у Старобільському військкоматі.

1921 року закінчив 7-мі севастопольські артилерійські курси, 1923-го — 5-ту харківську артилерійську школу. 1925-го закінчив Одеську артилерійську школу, 1928-го — курси вдосконалення керівного складу зенітної батареї в Севастополі, 1935-го — Військову академію механізації і моторизації Червоної армії.

З 1923 року — начальник розвідки та командир взводу, 19-та залізнична батарея. Від 1927-го — командир взводу, 34-й окремий артилерійський дивізіон, Баку. 1928 року — курсовий командир Севастопольської артилерійської школи. 1930-го зарахований слухачем до ленінградської Військово-технічної академії, 1932 року переведений у Військову академію механізації та моторизації.

1935 року після закінчення навчання спрямований для подальшої служби на Далекий Схід, начальник штабу танкового батальйону, 23-тя механізована бригада.

1937 роком — помічник начальника відділу, автобронетанкове управління штабу, Особлива Червонопрапорна Далекосхідна армія. З весни 1938 року — помічник начальника штабу, 8-ма механізована бригада, Білоруський військовий округ. З осені 1940 року — начальник штабу, 7-ма танкова дивізія.

Березнем 1941 року — начальник штабу 20-го механізованого корпусу (13-та армія західного округу). З першого дня брав участь у боях німецько-радянської війни — в Білорусі та на Смоленщині, виходив із оточення. З вересня 1941-го — начальник штабу 25-ї бригади, з вересня 1942 — командир, брав участь у боях за Москву.

Березнем 1942 року полковник Дубовий переведений на Кримський фронт, заступник з автобронетанкових війск командира 47-ї армії. Пережив катастрофічну Керченську операцію, втрати практичної усієї танкової техніки та важку евакуацію на Таманський півострів. У кінці травня 1942-го призначений начальником штабу 1-го механізованого корпусу, Калінінський та Степовий фронти. У грудні 1942-го брав участь в операції «Марс», корпус потрапив до оточення, виривався із боями. Весною 1943-го в складі Степового фронту корпус брав участь у битві на Курській дузі.

16 липня 1943 року представлений до звання генерал-майора танкових військ, з серпня — командир 7-го механізованого корпусу (5-та гвардійська танкова армія). Відзначився у бою за звільнення міста П'ятихатки 19 жовтня 1943-го, через кілька днів у боях за Кривий Ріг важкопоранений.

Після одужання у грудні 1943 року призначений командиром 16-го танкового корпусу.

У березні 1944 16-й танковий корпус під його орудою визволяв від нацистів Умань. За березень корпус Дубового подолав з боями 250 кілометрів та відзначився 26 березня у боях за місто Бєльці.

В одному з боїв особисто сів за кермо КВ, екіпаж в тому бою знищив 4 німецькі танки.

Протягом червня-серпня 1944-го корпус генерала Дубового брав участь у Білоруській операції в складі Першого Білоруського фронту, звільняв східні частини Польщі.

У серпні 1944 року відкликаний з фронту та призначений начальником Вищої офіцерської школи самохідної артилерії. Після закінчення Другої світової війни продовжив службу в РА.

З грудня 1946 року — замісник командира 18-ї гвардійської механізованої дивізії.

Від грудня 1947-го — начальник штабу Управління командуючого бронетанковими та механізованими військами Закавказького військового округу.

З червня 1949 року — старший викладач кафедри, Військова академія бронетанкових та механізованих військ.

З квітня 1954-го — начальник командного факультету заочного навчання Академії бронетанкових військ.

Від 1955 року — генерал-майор запасу. Проживав у місті Корольов, був депутатом міської ради, очолював партійну комісію при міськкомі.

Похований в закритому колумбарії Ваганьковського кладовища.

Нагороди та вшанування[ред.ред. код]

  • Герой Радянського Союзу (11.3.1944)
  • орден Леніна (11.3.1944)
  • орден Леніна
  • 3 ордени Червоного Прапора
  • орден Червоної Зірки
  • медалі та іноземні нагороди
  • 2001 року встановлено пам'ятну дошку на будинку в місті Корольов, де жив Іван Дубовий

Джерела[ред.ред. код]