Волинський говір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карта українських нарічч і говорів (2005).
   Волинський говір (7)

Волинський говір — діалект української мови, що належить до волинсько-подільської групи говорів південно-західного наріччя.

Географія[ред.ред. код]

Волинський говір поширюється на територію південних районів Волинської, Рівненської, Житомирської та північних районів Львівської, Тернопільської, Хмельницької і Вінницької областей. На півночі він межує з середньополіським і західнополіським говорами північного наріччя, на сході — із середньонаддніпрянським говором південно-східного наріччя. На заході межею волинського діалекту на сучасному етапі є державний кордон з Польщею, хоч окремі українські волинські говірки зберігаються і за кордоном. На півдні волинський діалект межує із наддністрянським і подільським говорами.

Південна межа волинського говору проходить приблизно по лінії: Белз — Мости Великі — Буськ — Золочів — Збараж — Красилів — Хмільник — Калинівка — Тетіїв.

Межі з наддністрянським говором[ред.ред. код]

Волинський говір від наддністрянського по лінії БелзМости ВеликіБуськЗолочівЗбараж до Збруча відмежовується рисами:

  • голосні звуки на місці давнього е в іменнику мед: мед — мід[1];
  • голосні звуки на місці давнього носового ę після приголосного р: запряжу — запріжу і запрєжу[2];
  • голосні звуки на місці давнього носового ę після губних приголосних: пам'ять і памнять — памніть;
  • початкові приголосні звуки в дієслові мандрувати: мандрувати — вандрувати;
  • початкові приголосні в іменнику квасоля: пасоля і квасоля — фасолі;
  • звукова будова іменника ложка: ложка — лишка;
  • звукова будова іменника війт: війт і вуйт — віт;
  • звукова будова прикметника різний: різний — ріжний;
  • приставні приголосні перед о: горати, горіх — ворати, воріх;
  • твердість і м'якість приголосного л в іменнику мельник: мелник — мельник;
  • м'якість і твердість приголосного ц в іменнику нецьки: нецьки — нецки;
  • форма орудного відмінка однини іменників І відміни м'якої групи: долонею і долоньою — долонев, долонем і долоньом;
  • форма місцевого відмінка іменників І відміни м'якої групи: у землі, на ріллі — у земли, на ріли;
  • форма родового відмінка однини іменників III відміни: солі, злості — соли, злости;
  • форма давального відмінка однини іменників II відміни м'якої групи: коневі, женцеві — коневи, женцеви;
  • форма місцевого відмінка однини іменників II відміни з основою на : у кінці, вінці — у кінци, вінци;
  • форма давального відмінка однини іменників IV відміни з суфіксами -ат-, -ят-: лошаті, теляті — лошету, телєту і лошєтови, телєтови;
  • форма орудного відмінка однини іменників IV відміни з суфіксами -ат-, -ят-: лошам, телям — лошетом, телєтом;
  • форма називного відмінка числівника дев'яносто: дев'яносто і девиносто — дев'ядесєт і девідесєт;
  • форма 2-ї особи однини теперішнього часу дієслів дати, їсти: даси, їси і дасиш, їсиш — дась, їсь і даш, їш;
  • варіанти сполучників що, щоб: шо — же і шо; шоб і шоби — жеб, жеби і шоб, шоби;
  • варіанти частки ся: ся — сі, си, се;
  • вживання словосполучень: після обіду, війни і по обіді, війні — по обіді, війні;
  • вживання словосполучень типу взяти ножа: взяв ножа — взєв ніж;
  • вживання слів на позначення:
    • горища: гора — стрих;
    • шматка: кусок — кавалок і кавальчик[3];
    • курчати: курча — курі, курітко[4];
    • дятла: дятел — довбач[5];
    • дядька: дядько — вуйко[6];
    • яблука: яблуко — япко;
    • берегти: берегти — пильнувати[7];
    • навстіж: навстіж і навстежень — нардствір.

Ізоглоси явищ[ред.ред. код]

Загалом, по цій лінії (з деякими уточненнями) межу між волинським і наддністрянським діалектами визначили їх дослідники Г. Ф. Шило і К. Дейна. Приблизно по цій межі за «Атласом української мови» проходять ізоглоси явищ (при протиставленні першими наводяться риси волинського, другими — подільського і наддністрянського говорів):

  • голосні о — е після шиплячих приголосних. Наприклад: шо́стий — ше́стий.
  • звукова будова іменника:
    • ковбаня: ковбаня і кобаня — калабаня
    • криниця: криниця — кирниця

Членування говору[ред.ред. код]

Тернопільська область[ред.ред. код]

Говірки Тернопільщини, що належать до волинського діалекту, в сфері фонетики мають такі специфічні риси:

  • твердість звука р (але без й після нього): бура, порадок, зора.
  • перед голосними звуками часто виникає приставний звук г: гінший, голива.

Особливості на морфологічному рівні проявляються у формах:

  • ногойу, рукойу, землейу, земльойу
  • мейі, твейі, свейі, тейу, твейу
  • до його йде, у йеї буде
  • дасиш, йісиш
  • зробляний, біляний, плетяний.

Примітки[ред.ред. код]

  1. АУМ, т. 2., карта № 27
  2. АУМ, т. 2, карта № 44
  3. АУМ, т. 2, карта № 322
  4. АУМ, т. 2, карта № 332
  5. АУМ, т. 2, карта № 337
  6. АУМ, т. 2, карта № 368
  7. АУМ, т. 2, карта № 381