Середньополіський говір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карта українських нарічч і говорів (2005).
   Середньополіський говір (2)

Середньополі́ський го́вір, також правобере́жнополі́ський го́вір — один з трьох говорів північного наріччя української мови. Поширений на півночі Київської, Житомирської та Рівненської областей. Історична територія поширення говору охоплює у тому числі регіони, які постраждали від Чорнобильської катастрофи («Зона відчуження») і тепер безлюдні.

Відокремлюється від волинських говірок умовною лінією, що проходить на північ від Рівного, Новограда-Волинського, по верхів'ю р. Уборті — на північ від Житомира — по правому березі р. Ірші — на північ від Києва до злиття р. Остра з Десною на лівобережжі Дніпра. Західна межа, що розділяє волинське (західне) і середнє Полісся, проходить по лівобережжю Горині, відступаючи від річки на захід, і вздовж Горині піднімається до Прип'яті. Східною межею служить Дніпро. Північна окраїна середньополіського говору простягається вздовж українсько-білоруського кордону.

Ареал і межі[ред.ред. код]

Діалектологи по-різному виділяють ареал середньополіського говору. На думку одних (Матвіяс І. Г.[1]) говір охоплює територію більшої північно-східної частини Житомирської і північних правобережних районів Київської області, на думку інших - північні райони Київської (у т. ч. частково лівобережні), Житомирської і Рівненської областей (Никончук Л. В.[2]).

Межі з білоруською мовою[ред.ред. код]

Крайні північні говірки середньополіського говору біля кордону з Білоруссю низкою рис поєднуються з північними говірками східнополіського говору та разом з ним становлять наслідок взаємодії українських поліських говірок з говірками білоруської мови. До таких рис, за «Атласом української мови», належать:

  • відповідно до загальноукраїнського голосного звука и після м'яких приголосних вимовляється і, а після твердих приголосних звук, середній між и та і;
  • вимова голосного і в іменнику дірка (у решті середньополіських говірок ди́рка);
  • приголосні звуки перед голосними переднього ряду вимовляються м'яко (зелє́ни, ньі́ва, тьі́хо, сьі́ньі);
  • м'яка вимова приголосного з в іменнику зєзю́ля;
  • м'яка вимова приголосного р перед голосним і, що походить з давніх ы та і (ріба, трі);
  • наявність збірних форм іменників типу сєля́ннє;
  • форма 1-ї особи множини теперішнього часу дієслів І дієвідміни на -ом (ми несом);
  • вживання слова стрєла в значенні гряділь.

У крайніх північно-східних середньополіських говірках (у межах Київської області) виділяються ще такі особливості:

  • приставний звук й в займеннику йон, юн (він),
  • форма давального відмінка множини іменників II відміни чоловічого роду на -ом (волом, братом),
  • форма місцевого відмінка множини цих же іменників на -ох (на волох, баранох),
  • вживання слова гумно в значенні клуня.

Взаємодією з сусідніми говірками білоруської мови зумовлена своєрідність говірок у північно-західній частині середньополіського говору на північ від Олевська і Рокитна, які виділяються такими рисами:

  • вимова голосного у на місці давнього ы (бук, муш, ву, вусота, путає), зокрема в префіксі ви- (вутратить, вуйти);
  • вимова м'якого приголосного звука з можливим сполученням із звуком й на місці м'якого в у словах сято, сяти, сьято, сьяти;
  • вимова приголосного зь замість д в імені Зьмитро (Дмитро);
  • вживання словосполучення іди дому в значенні «іди додому»;
  • вживання слів:

Межі зі східнополіським говором[ред.ред. код]

Крайні північні говірки середньополіського говору окремими рисами споріднюються з усіма говірками східнополіського говору. Серед таких рис:

  • вставний приголосний звук р в іменнику дорщ (дощ)
  • форма вказівного займенника се (у решті середньополіських говірок — (о) це).

Внутрішнє членування[ред.ред. код]

За «Атласом української мови» в середньополіському говорі виділяється ще група східних говірок приблизно в межах Київської області, які характеризуються такими рисами:

  • на місці давнього о в закритому складі вимовляється голосний звук у (вуз, тук, молодуй, глибукий);
  • дієслово іржати вимовляється з початковим и (иржать);
  • вживання звукосполучення рй замість м'якого р (порйадок, гарйачий, зорйа, рйасни);
  • вживання звукосполучення рй замість твердого р (грйад, рйама);
  • вживання конструкції типу у мене болить голова (у решті східнополіських говірок вживається вислів мені болить голова);
  • вживання слів:
    • милиці — чепіги,
    • банька — наперсток у косі,
    • селех — селезень,
    • лобко — лобач,
    • ковеня — кочерга,
    • клуня — клуня (у решті середньополіських говірок у цьому значенні вживається слово тік),
    • сьок-сьок — вигук-ономатопея, яким кличуть коней.

На думку археологів, приблизно по межі між Житомирською і Київською областями в XI–XII ст. проходила межа між деревлянами і полянами. Можливо, що ця давня етнічна межа якоюсь мірою постає підґрунтям сучасного групування середньополіських говірок.

У крайній західній частині середньополіського говору в межиріччі Горині і Случа «Атлас української мови» відзначає деякі риси, що поєднують відповідні говірки з західнополіськими говірками:

  • вживання приставного приголосного г перед голосним о (госінь, гозиро, говес);
  • форма родового відмінка множини іменників І відміни на -ей (совей, козей, хворобей);
  • форма родового відмінка іменника гроші на -ий (гроший).

У цих же говірках відзначено перехід звукосполучення шн в чн (тутечній).

Взаємодія між говірками середньополіського і західнополіського говорів на зазначеній території сприймається як сама по собі зрозуміла.

Фонетика[ред.ред. код]

Фонологічна різноманітність середньополіського говору, на відміну від південних говірок, стосується головним чином вокалізму, який має переважно семичленну структуру:

Семичленна структура вокалізму.

з невеликими острівними ареалами, де залишилися дифтонги, та шестичленну структуру:

Boykivsky dialect2.png

в якій ê розвинулося на місці о в новозакритих складах після зміни першого компонента дифтонга: порвêг (поріг), стêл і ствêл (стіл), лопухвêв (лопухів), а також з е: с’êм (сім).

Закриті голосні ô та ê мають фонологічний статус і протиставляються відкритим голосним як самостійні фонеми: д’êн’ ‘подінь, (сховай) — д'ен’ (день), пôл'шча (розвідувальні бджоли) — Пóл'шча (Польща).

Середньополіському говору властиві такі фонетичні особливості:

  • послідовна нейтралізація в ненаголошеній позиції протиставлень ě, є — е: с’êн'і — сенéй, ос’êн'н'і — óсені; ä (із ę), e — е: с'йáто — свети; сéла — селó; ô (із ō) — ō (із о та ъ): сôк — сóк'і, сом'і — сом; перехід а в є після й: йáловка — йеловчýк ‘підросле теля’.

Морфологія[ред.ред. код]

Морфологічні особливості середньополіського говору: у родовому і місцевому відмінку однини та в називному відмінку множини іменників І відміни м'якої і мішаної груп під наголосом виступають континуанти Ђ-закінчення (багáто головн’ê, поломáл'іса тройн’ê), а в ненаголошеній позиції рефлекс -и (немá дóл'і, вôн на пóл'і, мéж'і). Та сама закономірність і називному відмінку множини іменників чоловічого роду II відміни м'якої і мішаної груп: драгл’ê ‘холодець’, драбцê ‘драбина’, ковал’ê ‘ковалі’ — оплéн'і ‘частина повозки’, дрéгл'і, хлóпціи.

До розмежувальних північних-південних ізоморф належать стягнені форми прикметників чоловічого роду: дóбр'і, си́н'і; форми 2-ї особи однини дієслів наказного способу без -й: б'і ‘бий’; архаїчні форми вищого ступеня прикметників: с'іл'н’êйш'і; відсутність закінчення -ов'і, -ев'і в іменниках чоловічого роду II відміни; відсутність приставного н- в займенниках 3-ї особи. (до йогó, у йейê).

Лексика[ред.ред. код]

Діалектна лексика формує острівні ареали, що членують середньополіський говір на кілька говіркових груп: верхньославечанську: мармýл’ ‘наріст на дереві, на тілі’, нáмозкол’ ‘деревна заболонь’; середньоушанську: сýмеж ‘злиття річок’, óкорок ‘відземок деревного стовбура’; верхньоушанську: грýшина ‘крушина’, чередá ‘черінь грибів’; говіркову групу біля злиття річок Уші, Норині і Жерева: кул'бáка ‘наріст на дереві’, гнилýша ‘трясовина’; жеревську: шалгýн ‘плетений кошик’, сýноздка ‘поперечна глиця борони’, середньоубортську: брикýн ‘пуголовок’, бамбул’áка ‘наріст на дереві’; іршанську: чвáковина ‘драговина’, лути́ц'а ‘сосна, багата смолою’ та ін. Ця лексика найчастіше відома на невеликій території.

Історія виділення і дослідження[ред.ред. код]

Середньополіський говір осібно та у контексті всього північного наріччя вивчали Т.В. Назарова, М. Никончук, В.М. Михайленко [3], Всеволод Ганцов [4], В.М. Пащенко [5], В.М. Куриленко [6] та інші. У окремих ділянках: словотвір досліджувала Л.В. Дика [7], лексику і фразеологію — Г.М. Доброльожа [8], В.М. Куриленко [9], обрядову лексику в етнолінгвістичному та лінгвогеографічному аспектах — В. Конобродська [10] [11], П.Ф. Романюк та інші.

Виникнення[ред.ред. код]

За М. В. Никончуком, виділення груп говірок у межах середньополіського говору пов'язане з давніми етнічними групуваннями на цій території та є залишком особливостей родо-племінних говорів. Проте наведені вище риси окремих груп середньополіських говірок указують на виникнення їх унаслідок пізніх, уже українських діалектотворчих процесів та українсько-білоруських міжмовних взаємин. Загалом же архаїчний середньополіський говір, очевидно, походить від мови східнослов'янських племінних об'єднань полян і деревлян.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Матвіяс І.Г. Українська мова і її говори / І. Г. Матвіяс. — К. : Наук. думка, 1990. — стор. 51
  2. Л. В. Никончук. Середньополіський говір // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  3. Динаміка середньонаддніпрянсько-поліського діалектного суміжжя у світлі ізофон [Текст] : дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Михайленко Владислав Миколайович ; НАН України, Інститут української мови. — К., 2002. — 415 арк. — арк.174-193.
  4. Характеристика поліських дифтонгів і шляхи їх фонетичного розвитку [Текст] / В. Ганцов. — К. : [б.в.], 1923
  5. Поліська макросистема діалектних мікросистем української мови [Текст] : хрестоматія з метод. рек. для практ. занять з укр. діалектології, етнолінгвістики, етнографії та фольклору / В. М. Пащенко, В. М. Бережняк ; Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : НДУ, 2005
  6. До ареалогії та стратиграфії північних (поліських) говорів [Текст] / В. М. Куриленко ; Глухівський держ. педагогічний ін-т ім. С. М. Сергєєва-Ценського. — Глухів : РВВ ГДПІ, 2001
  7. Суфіксальний словотвір іменника в говірках полісько-середньонаддніпрянського порубіжжя [Текст] : дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Дика Людмила Василівна ; НАН України, Інститут української мови. — К., 2003. — 385 арк.
  8. Ідеографія і генезис поліських антропогностичних порівнянь [Текст] : дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Доброльожа Галина Миронівна ; Житомирський держ. педагогічний ін-т ім. І. Я. Франка. — Житомир, 1997. — 191 л.
  9. Атлас лексики тваринництва у поліських діалектах [Текст] / В. М. Куриленко; відп. ред. П. Ю. Гриценко ; НАН України, Інститут української мови, Глухівський держ. педагогічний ун-т. Кафедра української мови. — Глухів : РВВ ГДПУ, 2004. — 260 с.: карти. — Бібліогр.: с. 260.
  10. Вербальний компонент традиційного поховального обряду в поліських говорах [Текст] : дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Конобродська Валентина Лаврентіївна ; Житомирський держ. педагогічний ун-т ім. Івана Франка. — Житомир, 1999. — 673 л.
  11. Валентина Конобродська. Поліський поховальний і поминальні обряди. Т. 1: Етнолінгвістичні студії. – Житомир, 2007. – 356 с.

Література[ред.ред. код]

  • Л. В. Никончук. Середньополіський говір // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  • Назарова Т. В. Некоторые особенности вокализма украинских правобережнополесских говоров. // Полесье. М., 1968;
  • Никончук М. В. Матеріали до лексичного атласу української мови. (Правобережне Полісся). К., 1979;
  • Атлас української мови т. 1. К., 1984;
  • Назарова Т. В. Лінгвістичний атлас Нижньої Прип'яті. К., 1985;
  • Никончук М. В., Никончук О. М. Ендемічна лексика Житомирщини. Житомир, 1989;
  • Никончук М. Лексичний атлас правобережного Полісся. К. — Житомир, 1994.
  • Лисенко П. С. Словник діалектної лексики Середнього і Східного Полісся. — К., 1961.
  • Лисенко П. С. Словник поліських говорів. — К., 1974.