Підляський говір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карта українських наріч і говорів (2005). Підляський говір поширений тільки в Польщі, на захід від Бугу й північніше від місця, де сходяться кордони України, Польщі й Білорусі. На мапі — синіми крапками.

Підляський говір (давніше ще сідлецька говірка) — говір північного наріччя української мови.

Назва[ред. | ред. код]

Назва «Підляський» ґрунтується на історичній назві землі, де поширені говірки — Підляшшя (біл. Падляшша, пол. Podlasie). Назва пішла від словосполуки «під ляхами», тобто, коло (близько) поляків[1]. Хоч жорсткої межі говорів Підляшшя на сьогодні немає, оскільки сучасне населення краю складають мовці різних мов, проте у цілому не складно виявити за етнографічними працями сучасними так і минулими межі розселення українців, білорусів та поляків Підляшшя. А зокрема південь Підляшшя у Більському повіті Городенської губернії Російської Імперії більшість мали українці, потім поляки, білоруси[2], за перевагу українців (русинів) на півдні Підляшшя свідчать і польська мапа народонаселення Європи 1927 року[3], так і діалектологічні дослідження К. П. Михальчука 1871 року, Ю. Ф. Карського 1903-го, ба навіть результати московської діалектологічної комісії 1915-го[4], всі і подальші розвідки чітко зараховували міста, села та їх округи, а саме Нарев, Більськ, Поружани, Мельник тощо на південь до української мови. Зокрема нерозривним є діалектна тяглість волинсько-поліського діалекту на Берестейщині та півдні Підляшшя, до цього слід зауважити, що інколи і Холмщину долучали до поняття Підляшшя, де, як відомо, той же волинсько-поліський діалект, так і саме населення раніше складали саме українці (русини) ще не викликало у дослідників нарікань чи сумніву[5].

Прикметні риси[ред. | ред. код]

Звукові особливості[ред. | ред. код]

Підляський говір вирізняється двозвуками, що виникли на місці староукраїнських о та е в закритих наголошених складах та на місці давнього наголошеного ѣ. Двозвуки в українській мові є не тільки в підляських говірках, двозвуки прикметні для всіх діалектів Північного (Поліського) наріччя української мови. Затверділий звук р прикметний для українського північного наріччя та для подільського діалекту, а також для білоруської літературної мови. Проте лише ця не визначна особливість подекуди дає підстави частині білоруських науковців залічувати ці говірки до білоруської мови, хоч затверділий звук р прикметний і для північного та південно-західного наріччя української мови, так і в цілому ні для говірок Берестейщини, ні півдня Підляшшя не характерно ні акання, ні дзекання, ні цекання, ні пом'якшення «е» перед приголосними, більшість характерних особливостей білоруської мови, не знаходять свого відображення у говірках Підляшшя і Берестейщини.

Літературна українська Волинсько-поліський

діалект української мови

Підляська говірка[6] Літературна білоруська[7]
Рядок Радок Радок Радок
Ріка Рика Рика Рака
Рябий Рабий Рабий Рабы
Уряд Урад Урад Урад
ходити ходити ходити хадзіць
Дід-Дідок Дід-Дидок Дієд-Дидок Дед-Дедок
На дубі На дубови На дубови На дубе
Кінь Кинь Куинь, Куонь Конь

Примітка: підляської говірку записано українською абеткою

Поширення[ред. | ред. код]

Українці в Польщі. 2002 рік. Мовці говірки живуть передусім у чотирьох повітах: Більському, Сім'ятицькому, Гайнівському й у місті Білостоці.

Говірки поширені на сході сучасної Польщі та пересікають межу і побутують на Волині і на Берестейщині. На півдні говірки межували спорідненими їм Холмською говіркою яку подекуди теж зараховують до регіону Підляшшя, говірки Холмщини тепер, після операції «Вісла», практично зникли в народному мовленні Холмщини. Межа між говірками проходить південніше від умовної лінії Володава — Парчів. На сході за межу говірки править річка Західний Буг, тепер це кордон між Польщею та Білоруссю. На півночі говірки Підляшшя потроху переходять у говори білоруські з характерними рисами білоруської мови, найчастіше за межу вважають річку Нарву. На заході говірка потроху переходить у польські говори. Частина мовців говірки після акції «Вісла» живе в Північних та Західних землях Польщі та на Волині.

Правопис[ред. | ред. код]

У 1988 році український письменник та історик Юрій Гаврилюк запропонував фонетичний правопис на основі української орфографії для українських говірок на Підляшші[8]. Ним вийшло осібне видання статті «Історія Пудляша (Берестейської землі) в X—XIV століттях» (Гайнувка, 1990), а ще номери «Нашої газети». Цим правописом друкуються матеріали говіркою в часописі «Над Бугом і Нарвою». Крім того, Юрій Гаврилюк записує говіркові тексти латинкою на базі польської орфографії. Нею видана книга «Nechaj żywe Pudlasze» (Більськ, 2001).

Див. ще[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Михайло Лесів. Українські говірки в Польщі. ст. 280—281
  2. Файл:1897 Gov Grodno ethno.jpg — Вікіпедія. commons.wikimedia.org (укр.). Процитовано 17 червня 2022. 
  3. Файл:Польська карта народо-населення Центральної Європи 1927 року..jpg — Вікіпедія. commons.wikimedia.org (укр.). Процитовано 17 червня 2022. 
  4. Файл:Ukrainian-Belarusian linguistic border.svg — Вікіпедія. commons.wikimedia.org (укр.). Процитовано 17 червня 2022. 
  5. Файл:Ethnic-Ukrainians.jpg — Вікіпедія. commons.wikimedia.org (укр.). Процитовано 17 червня 2022. 
  6. Михайло Лесів. Українські говірки в Польщі. ст. 411
  7. Білорусько—український словник. Г. П. Півторак, О. І. Скопненко. Київ, «Довіра» 2007 р.
  8. Пропозиції запису пудляських діялектув

Посилання[ред. | ред. код]