Едуар Бар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едуар Бар
Народився 1 вересня 1962(1962-09-01)[1][2] (61 рік)
Женева, Швейцарія[3]
Країна  Франція[4]
Діяльність кліматолог, викладач університету
Alma mater École nationale supérieure de géologied
Науковий керівник Jean-Claude Duplessyd[5]
Знання мов французька[6]
Заклад Колеж де Франс[7], Lamont–Doherty Earth Observatoryd і Університет Екс-Марсельd
Членство Французька академія наук, Національна академія наук США, Європейська академія[8] і Інститут університетів Франціїd
Нагороди
Сайт college-de-france.fr/site/edouard-bard/biographie.htm

Едуар Бар (фр. Édouard Bard; нар. 1 вересня 1962(19620901) р.) — французький кліматолог, професор клімату та еволюції океану в Коледжі Франції та член Французької академії наук.

Біографія[ред. | ред. код]

Після вивчення геологічної інженерії (ENSG) в Нансі Едуард Бар розпочав дослідження в комісаріаті атомної енергетики Франції (CEA) в Жиф-сюр-Іветт (докторська дисертація в 1987 р.) і продовжив в Обсерваторії Землі Ламонта-Доерті Колумбійського університету у Нью-Йорку як докторант у 1988 р. та як доцент у 1989 р. Повернувшись до Франції, він спочатку приєднався до СЕА як дослідник, а потім почав викладати як професор в Університеті Екс-Марселя в 1991 році та в Коледжі Франції в 2001 році. [9] В даний час він є заступником директора Європейського центру з досліджень та освіти в галузі екологічних геологічних наук (CEREGE) [10] в Arbois Technopole в Екс-ан-Провансі та координує проект EQUIPEX ASTER-CEREGE [11] [12].

Едуард Бар є автором понад 200 статей у рецензованій науковій літературі, а також близько тридцяти популярних статей (деякі доступні для завантаження [13]) та книг, призначених для широкої громадськості, зокрема L'Homme et le climat, Découvertes Gallimard, 2005 [14] та автор твору L'Homme face au climat, Odile Jacob, 2006 [15] та L'Océan, le climat et nous: un équilibre fragile?, Le Pommier & Universcience, 2011. [16]

У 2011 та 2012 рр. був науковим куратором виставки «L'océan, le climat et nous» у Cité des science et de l'industrie de la Villette у Парижі. [16]

З 2004 р. Едуар Бар організовував численні симпозіуми та симпозіуми у Коледжі Франції з питань клімату та змін океану, деякі з яких широко відкриті для широкої громадськості та політиків, наприклад, «L'Homme face au climat» у 2004 р. [15] «Закриття четвертого міжнародного полярного року» у 2009 році у партнерстві з Сенатом, [17] «Арктика: основні наукові виклики» у 2012 р. у партнерстві з Арктичним семінаром, [18] «Клімат, енергетика та суспільство: Коллеж Франції та COP21» у 2015 р. за участю президента республіки Франсуа Олланда. [19]

У 2007 році він був віце-президентом групи 1 «Grenelle de l'Environnement» з питань боротьби зі зміною клімату та управління [20] брав участь у французьких урядових делегаціях в Ілуліссаті в Гренландії та на Балі в Індонезії для ООН Конференція щодо зміни клімату (COP13). У 2009 році він був членом Commission du Grand Emprunt national (Programme des investissements d'avenir) під головуванням Ален Жюппе і Мішель Рокара, колишні прем'єр - міністри. [21] З 2010 по 2013 рік він був членом Наукової ради OPECST.

Наукові внески[ред. | ред. код]

Наукова робота Едуарда Бара знаходиться на стику кліматології, океанографії та геології. Його головна мета - зрозуміти природне функціонування системи океан-атмосфера-кріосфера-біосфера в часових масштабах, що варіюються від кількох століть до декількох мільйонів років. Краще документування цих змін, їх точне датування, розуміння їх механізмів та їх моделювання є важливими завданнями проектів прогнозування майбутніх змін клімату.

Для своїх досліджень Едуард Бар використовує методи аналітичної хімії для визначення величини та хронології змін клімату. Нові кількісні методи дозволили йому відновити минуле середовище з різних архівів, таких як морські та озерні відкладення, корали, сталагміти та полярний лід. Вивчає ті самі кліматичні явища, такі як зледеніння, використовуючи додаткові та часто інноваційні геохімічні методи. Для вивчення клімату минулого він використовує «машини часу» - складні мас-спектрометри для вимірювання радіоактивних ізотопів та датування кліматичних змін, записаних в геологічних архівах. Ще однією особливістю його досліджень є взаємна передача між дослідженнями минулого та недавнього періодів, а також сучасним середовищем. Оскільки варіації в кліматичній системі включають механізми з дуже різними константами часу, дійсно важливо мати довгострокову перспективу, щоб мати можливість розрізнити наслідки кліматичних впливів відповідно до їх геологічного, астрономічного та антропогенного походження.

Основні наукові праці Едуарда Бара стосуються таких тем: дифузія міченого радіовуглецем діоксиду вуглецю в океані (перші вимірювання в прискорювальній мас-спектрометрії, [22] [23] варіації температури поверхневого океану з використанням органічних, ізотопних та елементарних геохімічних показників, [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] датування викопних коралів методом мас-спектрометрії урану та торію для реконструкції змін рівня моря та вивчення історії крижаних шапок, [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] інноваційне використання радіовуглецю як індикатора обміну СО 2 на межі розділу океан-атмосфера, [40] [41] калібрування методу радіовуглецевого датування та використання інших космогенних нуклідів, таких як берилій 10 для реконструкції сонячної активності в минулому, а також варіацій геомагнітного поля та глобального вуглецевого кругообігу. [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]

Більш детальний опис досліджень Едуарда Бара доступний на вебсайті GEOMAR Kiel (Центр досліджень океану імені Гельмгольца), опублікованому в рамках нагородження Фонду Петерсена за найкращі результати у 2013 році. [49]

Головні нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Babelio — 2007.
  3. ↑ Who's Who in France 2011 — 2011. — Vol. 42. — P. 182. — 2271 с.
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #123082500 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  5. ↑ http://www.theses.fr/1987PA112383
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ https://www.radiofrance.fr/personnes/edouard-bard
  8. ↑ https://www.ae-info.org/ae/User/Bard_Edouard
  9. ↑ Collège de France. Архів оригіналу за 17 червня 2021. Процитовано 15 червня 2021.
  10. ↑ CEREGE [Архівовано 20 квітня 2017 у Wayback Machine.].
  11. ↑ EQUIPEX ASTER-CEREGE. Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 15 червня 2021.
  12. ↑ AixMICADAS [Архівовано 16 червня 2021 у Wayback Machine.].
  13. ↑ Articles de vulgarisation disponibles au téléchargement. Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 15 червня 2021.
  14. ↑ L'Homme et le climat. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 15 червня 2021.
  15. ↑ а б L'Homme face au climat. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 15 червня 2021.
  16. ↑ а б L'Océan, le climat et nous : un équilibre fragile ?. Архів оригіналу за 23 грудня 2016. Процитовано 15 червня 2021.
  17. ↑ Vidéos « Clôture de la quatrième année polaire internationale » [Архівовано 21 червня 2021 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Vidéos «Arctique : les grands enjeux scientifiques». Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 15 червня 2021.
  19. ↑ Vidéos «Climat, énergie et société : le Collège de France et la COP21». Архів оригіналу за 28 червня 2021. Процитовано 15 червня 2021.
  20. ↑ Rapport du groupe 1 du Grenelle de l’Environnement (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
  21. ↑ Rapport de la Commission du Grand Emprunt national (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 травня 2021. Процитовано 15 червня 2021.
  22. ↑ Bard E, Rostek F, Sonzogni C. Interhemispheric synchrony of the last deglaciation inferred from alkenone palaeothermometry. Nature 385, 707-710 (1997).
  23. ↑ Bard E, Arnold M, Maurice P, Duplessy JC. Bomb radiocarbon in the ocean by means of accelerator mass spectrometry: technical aspect. Nuclear Instruments and Methods B 29, 297-301 (1987).
  24. ↑ Bard E, Arnold M, Östlund HG, Maurice P, Monfray P, Duplessy JC. Penetration of bomb radiocarbon in the tropical Indian ocean by means of accelerator mass spectrometry. Earth and Planetary Science Letters 87, 379-389 (1988).
  25. ↑ Bard E, Arnold M, Maurice P, Duprat J, Moyes J, Duplessy JC. Retreat velocity of the North-Atlantic polar front during the last deglaciation determined by 14C accelerator mass spectrometry. Nature 328, 791-794 (1987).
  26. ↑ Rostek F, Ruhland G, Bassinot F, Müller PJ, Labeyrie L, Lancelot Y, Bard E. Reconstructing sea surface temperature and salinity using d18O and alkenone records. Nature 364, 319-321 (1993).
  27. ↑ Bard E, Rostek F, Turon J-L, Gendreau S. Hydrological impact of Heinrich events in the subtropical northeast Atlantic. Science 289, 1321-1324 + 2 p. suppl. (2000).
  28. ↑ Bard E. Climate shock: Abrupt changes over millennial time scales. Physics Today 55 (12), 32-38, (2002).
  29. ↑ Leduc G, Vidal L, Tachikawa K, Rostek F, Sonzogni C, Beaufort L, Bard E. Moisture transport across Central America as a positive feedback on abrupt climatic changes. Nature 445, 908-911 + 25 p. suppl. (2007).
  30. ↑ Bard E, Rickaby R. Migration of the Subtropical Front as a modulator of glacial climate. Nature 406, 380-383 + 10 p. suppl. (2009).
  31. ↑ Bard E, Hamelin B, Fairbanks RG. U/Th ages obtained by mass spectrometry in corals from Barbados. Sea level during the past 130,000 years. Nature 346, 456-458 (1990)
  32. ↑ Bard E, Hamelin B, Arnold M, Montaggioni L, Cabioch G, Faure G, Rougerie F. Deglacial sea level record from Tahiti corals and the timing of meltwater discharge. Nature 382, 241-244+ 2 p. suppl. (1996).
  33. ↑ Lambeck K, Bard E. Sea-level change along the French Mediterranean coast since the time of the Last Glacial Maximum. Earth and Planetary Science Letters 175, 202-222 (2000).
  34. ↑ Mix AC, Bard E, Schneider RR. Environmental Processes of the Ice age: Land, Oceans, Glaciers (EPILOG). Quaternary Science Reviews 20, 627-657, (2001).
  35. ↑ Bard E, Antonioli F, Silenzi S. Sea-level during the penultimate interglacial period based on a submerged stalagmite from Argentarola Cave (Italy). Earth and Planetary Science Letters 196, 135-146 (2002).
  36. ↑ Ménot G, Bard E, Rostek F, Weijers JWH, Hopmans EC, Schouten S, Sinninghe Damsté JS. Early reactivation of European rivers during the last deglaciation. Science 313, 1623-1625 + 6 p. suppl. (2006).
  37. ↑ Bard E, Hamelin B, Delanghe-Sabatier D. Deglacial melt water pulse 1B and Younger Dryas sea-levels revisited with new onshore boreholes at Tahiti. Science 327, 1235-1237 + 15 p. suppl. (2010).
  38. ↑ Deschamps P, Durand N, Bard E, Hamelin B, Camoin G, Thomas AL, Henderson GM, Okuno J, Yokoyama Y. Ice sheet collapse and sea-level rise at the Bølling warming 14,600 yr ago. Nature 483, 559-564, + 35 p. suppl. (2012).
  39. ↑ Soulet G, Ménot G, Bayon G, Rostek F, Ponzevera, Toucanne S, Lericolais G, Bard E. Abrupt drainage cycles of the Fennoscandian Ice sheet. Proceedings of the National Academy of Sciences 110 (17), 6682-6687, + 4 p. suppl. & 4 Tables (2013).
  40. ↑ Bard E. Correction of accelerator mass spectrometry 14C ages measured in planktonic foraminifera: Paleoceanographic implications. Paleoceanography 3, 635-645 (1988).
  41. ↑ Bard E, Arnold M, Mangerud M, Paterne M, Labeyrie L, Duprat J, Mélières MA, Sonstegaard E, Duplessy JC. The North Atlantic atmosphere-sea surface 14C gradient during the Younger Dryas climatic event. Earth and Planetary Science Letters 126, 275-287 (1994).
  42. ↑ Bard E, Hamelin B, Fairbanks RG, Zindler A. Calibration of the 14C timescale over the past 30,000 years using mass spectrometric U-Th ages from Barbados corals. Nature 345, 405-410 (1990).
  43. ↑ Bard E. Geochemical and geophysical implications of the radiocarbon calibration. Geochimica et Cosmochimica Acta 62, 2025-2038 (1998).
  44. ↑ Reimer PJ, Bard E, et al. IntCal13 and Marine13 radiocarbon age calibration curves 0-50,000 years Cal BP. Radiocarbon 55 (4): 1869-1887, (2013).
  45. ↑ Bard E, Raisbeck G, Yiou F, Jouzel J Solar modulation of cosmogenic nuclide production over the last millennium: comparison between 14C and 10Be records. Earth and Planetary Science Letters 150, 453-462 (1997).
  46. ↑ Bard E, Raisbeck G, Yiou F, Jouzel J Solar irradiance during the last 1200 yr based on cosmogenic nuclides. Tellus B 52, 985-992 (2000).
  47. ↑ Bard E, Frank M. Climate change and solar variability: what's new under the Sun. Earth and Planetary Science Letters 248, 1-14 (2006).
  48. ↑ Delaygue G, Bard E. An Antarctic view of beryllium-10 and solar activity for the past millennium. Climate Dynamics 36, 2201-2218 (2011).
  49. ↑ Voir sur geomar.de (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 січня 2022. Процитовано 15 червня 2021.
  50. ↑ Académie des sciences. Архів оригіналу за 24 червня 2021.
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Наука
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Едуар_Бар&oldid=37523700