Жан-Франсуа Ліотар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Жан-Франсуа Ліотар
фр. Jean-François Lyotard
Західна філософія
Jean-Francois Lyotard.jpg
Народження 10 серпня 1924(1924-08-10)
Версаль
Смерть 21 квітня 1998(1998-04-21) (73 роки)
Париж
лейкоз
Поховання
Громадянство (підданство) Flag of France.svg Франція
Знання мов
  • французька[1]
  • Діяльність
  • філолог, письменник, мовознавець, епістемолог, соціолог, літературний теоретик, викладач університету, літературний критик
  • Викладав Університет Еморі
    Член Socialisme ou Barbarie[d] і Q3400792?
    Школа / Традиція постмодерн ·  Постфрейдизм
    Основні інтереси постмодерн
    Вплинув Саїд Едвард Ваді
    Alma mater ліцей Людовика Великого, Паризький університет, агреже з філософії[d] і Університет Париж X Нантер
    Зазнав впливу
  • Платон ·  Серен К'єркегор ·  Моріс Бланшо ·  Мартін Гайдеггер ·  Ролан Барт ·  Едмунд Гуссерль ·  Фрідріх Ніцше ·  Фердинанд де Сосюр ·  Зигмунд Фрейд ·  Карл Маркс ·  Клод Леві-Строс ·  Джеймс Джойс ·  Стефан Малларме
  • Історичний період Філософія XX століття
    Діти
  • Corinne Enaudeau[d]

  • CMNS: Jean-François Lyotard на Вікісховищі

    Жан-Франсуа Ліота́р (фр. Jean-François Lyotard, 10 серпня1924, Версаль21 квітня1998, Париж) — французький філософ, естетик-постфрейдист, одним з перших поставив проблему кореляції культури постмодернізму і постнекласичної науки. У своїй книзі "Постмодерністська ситуація. Доповідь про знання "(1979) він висунув гіпотезу про зміну статусу пізнання в контексті постмодерністської культури і постіндустріального суспільства.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Жан-Франсуа Ліотар народився у Версалі (Франція). Вивчав філософію в Сорбонні. Зазнав впливу Луї Марена. З 1950 року викладав філософію в східному Алжирі, в м. Костянтина, окупованому в той час французами. У 1954 році Ліотар став членом французької політичної організації «Соціалізм або варварство», що утворилася в 1948 році як реакція на невідповідність троцькістської доктрини тієї тоталітарної форми правління, яка прийняла виразні форми в Радянському Союзі. «Соціалізм або варварство» набувала все більш антимарксистську спрямованість, і його листи в цей період висловлюють стурбованість вкрай лівої політикою, що склалася навколо алжирської ситуації. Ці свої думки він відкрито висловлював у процесі викладання філософії в Костянтина. З початку 1970-х і до 1987 року Ліотар викладав в Університеті Париж VIII, під кінець кар'єри отримавши звання Заслуженого Професора. Протягом наступних двох десятиліть він читав лекції за межами Франції: в Каліфорнійському університеті, в Ірвіні, а як запрошений професор — в університетах, в усьому світі, Університет Берклі, Єльський університет, Сан-Дієго в США, Монреальський університет в Канаді, і Університет в Сан-Пауло в Бразилії. Він став також засновником і дорадчим членом Міжнародної Колегії Філософії в Парижі. Незадовго до смерті він ділив свій час між Парижем і Атлантою, де викладав в Університеті Еморі як Woodruff Професор Філософії та французької мови. Ліотар любив повертатися до поняття Постмодернізму у своїх численних есе. У 1998 році, якраз при підготовці конференції з Постмодернізм і Теорії ЗМІ, він несподівано помер від швидко прогресувала лейкемії. Ліотар похований на кладовищі «Пер-Лашез» у Парижі.

    Погляди[ред. | ред. код]

    Науковий, філософ., Естетичний., Мистецький, постмодернізм він пов'язує з невірою в метарозповідь, кризою метафізики і універсалізму. Теми ентропії, розбіжності, плюралізму, прагматизму мовної гри витіснили «великі розповіді» про діалектику, освіту, антропологію, герменевтику, структуралізм, істину, свободу, справедливість і т. д., засновані на духовній єдності мовців. Прогрес сучасної науки перетворив мету, функції, героїв класичної та модерністської філософії історії в мовні елементи, прагматичні цінності антиієрархічної постмодерністської культури з її витонченою чутливістю до диференціації, несумірності, гетерогенності об'єктів[2].

    Вибрані праці[ред. | ред. код]

    • La Phénoménologie, Presses universitaires de France, (coll. Que sais-je ?), 1954.
    • Discours, Figure, Klincksieck, 1971. (Thèse de Doctorat d'État, sous la direction de Mikel Dufrenne.)
    • Dérive à partir de Marx et de Freud, 10/18, 1973, nouvelle éd. Galilée, 1994.
    • Des dispositifs pulsionnels, 10/18, 1973, nouvelle éd. Galilée, 1994.
    • Économie Libidinale, Minuit, 1974.
    • Rudiments païens, Christian Bourgeois, 1977.
    • Les Transformateurs Duchamp, Galilée, 1977.
    • La Condition postmoderne : rapport sur le savoir, Minuit, 1979.
    • Au juste (avec Jean-Loup Thébaud), Christian Bourgeois, 1979.
    • La pittura del segreto nell’epoca post-moderna : Baruchello, Milan, Feltrinelli, 1982.
    • Le Différend, Minuit, Paris, 1983.
    • Tombeau de l'intellectuel et autres papiers, 1984.
    • Que peindre ? Adami, Arakawa, Buren (1987), rééd. préfacée et postfacée, Hermann, 2008.
    • Le Postmoderne expliqué aux enfants : Correspondance 1982-1985, Galilée, 1988.
    • L'inhumain, Galilée, 1988.
    • Heidegger et les Juifs, Galilée, 1988.
    • La Faculté de Juger (avec J. Derrida, V. Descombes, G. Kortian...), Minuit, 1989.
    • Leçons sur l'Analytique du Sublime, Galilée, 1991.
    • Signé Malraux, Grasset, 1996.
    • La Confession d'Augustin, Galilée, 1998.
    • Misère de la philosophie, Galilée, 2000.
    • Pourquoi philosopher ?, PUF, 2012 [1964]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ЛИОТАР (Lyotard) Жан-Франсуа // КУЛЬТУРОЛОГИЯ. XX ВЕК. ЭНЦИКЛОПЕДИЯ. — С.406

    Література[ред. | ред. код]

    • К. Богуславська. Ліотар Жан Франсуа // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.407 ISBN 978-966-611-818-2
    • Ліотар, Жан-Франсуа // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

    Посилання[ред. | ред. код]