Жніч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Жніч, правильніше зніч (пол. znicz) — за поданнями польської романтичної історіографії XIX століття, у литовській міфології — священний вогонь, а також жрець, який підтримував вічний вогонь. Ще на початку XX ст. стала очевидною хибність цього припущення[1].

Слово znicz насправді являє собою полонізовану форму дав.-лит. žynis («відун», «шептун»), утвореного від дієслова žinoti («відати», «знати», пор. прасл. *znati)[2]. Про уявний «вівтар Жніча», «вогонь Жніча» писали Нарбут, Крашевський, Нарушевич, Афанасьєв, Ян Карлович, Антоній Мержинський[1].

Твердження про те, що литвини та жмудини начебто називали священний вогонь znicz, з'явилися в праці «Kronika Polska, Litewska, Żmudzka i wszystkiej Rusi…» («Хроніка польська, литовська, жмудська та всієї Русі…», 1582) польського хроніста Мацея Стрийковського (прибл. 1547 — імовірно 1593) та «Kronika Sarmacyey Europskiey» («Хроніка європейської Сарматії», 1611) Алессандро Гваньїні (1538-1614), який використав хроніку Стрийковського. Стрийковський позначення жерця zincz (тобто лит. žynis), яке згадується в «Historiae polonicae libri XIII ab antiquissimus temporibus» («Історії Польщі…») Яна Длугоша (1415-1480), прийняв за позначення священного вогню.

Помилкове значення znicz закріпилося в польській мові, означаючи «вічний вогонь», «полум'я поминальних свічок», «олімпійський вогонь», тобто «секуляризовані» варіанти «священного вогню».

Література[ред. | ред. код]

  • Теобальд (В. А. фон Роткірх). Литовсько-язичницькі нариси. Вільна, 1890)
  • Е. Е. Вольтер. Литовський катехізис Дауши 1595 1886

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Жнич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907.(рос.)
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.