Какурін Микола Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Євгенович Какурін
Kakurin.jpg
Народження 4 (16) вересня 1883(1883-09-16)
Орел (Російська імперія)
Смерть 27 липня 1936(1936-07-27) (52 роки)
Москва, СРСР
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Освіта Академія Генерального штабу
Партія КПРС
Звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник (15.8.1917)
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Червоного Прапора

Мико́ла Євге́нович Какурін (* 4 (16) вересня 1883(18830916), Орел — † 27 липня 1936) — військовий діяч, полковник Російської армії, армій Української держави, УНР і УГА. Також служив у Червоній армії.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у місті Орел, походив з родини офіцера. Закінчив Житомирську класичну гімназію.

У 1904 закінчив Михайлівське артилерійське училище, вийшов підпоручиком до 30-ї артилерійської бригади (Мінськ). Згодом перевівся до 18-ї артилерійської бригади (Люблін). У 1910 закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом. У 1910–1912 командував ротою у 17-м піхотному Архангелогородскому полку . З 1912 — капітан, старший ад'ютант штабу 5-ї піхотної дивізії (Житомир).

У роки Першої світової війни: офіцер для доручень при штабі 10-го армійського корпуса, в.о. старшого ад'ютанта штабу фортеці Перемишль, начальник штабу 71-ї піхотної дивізії. З серпня 1916 - в. о. начальника штабу 3-ї Забайкальської козачої бригади, командир 7-го Кавказького піхотного полку. Останнє звання у російській армії — полковник.

З 08.03.1918 р. — на службі в українській армії: помічник начальника Генерального штабу УНР. У червні 1918 призначений помічником начальника Генерального штабу Збройних сил Української Держави. З 30.12.1918 р. — помічник начальника штабу Холмсько-Галицького фронту Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. — помічник військового міністра УНР О. Шаповала. З квітня 1919 у штабі ІІІ -го Галицького корпусу. У травні—липні 1919 р. — начальник штабу IV-го Галицького корпусу Української Галицької армії. Згодом служив у штабі УГА.

З березня 1920 — на службі у Червоній армії: у розпорядженні Всероглавштабу. 3 14.07.1920 — у розпорядженні начальника штабу 16-ї армії. З 01.08.1920 - начальник 10-ї стрілецької дивізії РСЧА. З 24.10.1920 - командувач 3-ї армії. З 31.12.1920 - другий помічник командувача Західного фронту; начальник штабу військ, виділених для придушення Тамбовського повстання; командувач військ Вітебського району. З 25.03.1922 - командувач військ Бухаро-Ферганського району, брав участь у ліквідації басмачества. З 17.06.1922 - помічник командувача військ Туркестанського фронту, пізніше старший керівник тактики Військової академії РСЧА (згодом — академії ім. М. Фрунзе),одночасно був начальником відділу історії громадянської війни при Штабі РККА; потім працював у військово-науковому відділі Управління по дослідженню та використанню досвіду війни Штабу РСЧА.

Написав близько 30 робіт з питань стратегії, оперативного мистецтва і тактики періоду Громадянської війни, навчання і виховання військ.Один з ініціаторів створення та автор 3-томної історії Громадянської війни (видана в 1928–1930 роках).

Нагороджений орденами Св. Володимира 4-го ст. з мечами і биндою; Св. Анни 4-го ст.; Св. Анни 3-го ст. з мечами і биндою; Св. Станіслава 3-го ст. з мечами і биндою; Св. Станіслава 2-й ст. з мечами;Червоного Прапора, Червоної Зірки 1-го ступеня Бухарської Радянської Республіки.

19.08.1930 був заарештований у Москві в справі колишніх білих офіцерів. 19.02.1932 р. був засуджений до страти, однак вирок змінили на 10 років виправно-трудових робіт. Покарання відбував у Ярославському ізоляторі, де невдовзі помер.

Обкладинка книги «Стратегічний нарис громадянської війни»

Праці[ред. | ред. код]

  • Стратегія пролетарської держави (1921).
  • Російсько-польська війна 1918—1920 (1922).
  • Стратегічний нарис громадянської війни (1926).
  • Сучасна тактика (1927).
  • Повстання чехословаків і боротьба з Колчаком (1928).
  • Київська операція поляків 1920 (1928).
  • Боротьба за Петроград в 1919 році (1928).
  • Війна з білополяками (1930).
  • Громадянська війна в Україні (1931) та інші.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]