Сиротенко Григорій Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Тимофійович Сиротенко
Григорій Тимофійович Сиротенко
Міністр юстиції Директорії України
січень 1919 — 14 лютого 1919
Попередник: Приходько Віктор Кіндратович
Наступник: Маркович Дмитро Васильович
Військовий комісар Директорії України (в.о)
14 лютого 1919 — 22 лютого 1919
Попередник: Греків Олександр Петрович
Наступник: Шаповал Олександр Андрійович
Військовий комісар Директорії України (в.о)
9 квітня 1919 — 20 червня 1919
Попередник: Шаповал Олександр Андрійович
Наступник: він сам як Військовий комісар Директорії України
Військовий комісар Директорії України
20 червня 1919 — 4 липня 1919
Попередник: він сам як в.о. Військового комісара Директорії України
Наступник: Шайбле Олександр Якович
 
Народження: 18 березня 1888(1888-03-18)
Нові Санжари, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть: 1925(1925)
Полтава, Українська СРР, СРСР
Національність: Українець
Громадянство: Російська імперія
 
Військова служба
Роки служби: 1918–1925
Приналежність: Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ: Січові Стрільці
Звання: Imperial Russian Army JunPor 1917 h.png Підпоручик
Битви: Перша Світова війна
Радянсько-українська війна

Медіафайли у Вікісховищі?

Григо́рій Тимофійович Сироте́нко (18 березня 1888, Нові Санжари — 1925, Полтава) — український політичний діяч, адвокат. Член УСДРП.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у козацькій родині. Закінчив Демидівський юридичний ліцей (Ярославль). Працював у адвокатурі помічником присяжного повіренного.

Під час I-ї СВ був мобілізований як прапорщик запасу в РІА, під час служби отримав чин підпоручика. У серпні 1915 р. потрапив у полон під час захоплення німецькими військами Новогеоргієвської фортеці, в якому перебував до кінця лютого 1918 р.

У 1915—1917 роках співробітник Союзу Визволення України в таборі полонених у Раштаті.

У 1917 був головою української громади в офіцерському таборі Ган-Мюнден. Ініціатор українізації цього табору та створення з полонених вояків-українців двох Українських (Синьожупанних) дивізій. У січні—квітні 1918 р. — старший для зв'язку між синьожупанниками та німецькою владою. У ніч з 26 на 27 квітня обидві дивізії були розформовані німцями — як ненадійні. Підтримав Симона Петлюру, який виступив в кінці 1918 проти режиму гетьмана Павла Скоропадського. Станом на 12 грудня 1918 р — голова Військово-судової управи Дієвої армії УНР.

У кабінеті Володимира Чехівського міністр юстиції (січень — лютий 1919 р.).

Товариш міністра військових справ у кабінеті Сергія Остапенка, виконував обов'язки міністра (14(13-?) — 22 лютого 1919).

У кабінеті Бориса Мартоса виконувач обов'язків міністра військових справ (9 квітня — 4 липня 1919).

З липня по грудень 1919 р. радник Міністерства внутрішніх справ УНР.

З 1920 нелегально жив у Радянській Україні, у Нових Санжарах, заарештований 21 жовтня 1920-го Особливим відділом Південно-Західного фронту.

У травні 1921 підсудний на процесі над діячами Української партії соціалістів-революціонерів, що проходив у Києві у Верховному надзвичайному трибуналі. Д.Мануїльський виступив державним обвинувачем, обвинувачені: Всеволод Голубович, Назар Петренко, Іван Лизанівський, Іван Часник, Юрій Ярослав, Григорій Сиротенко, Юрій Скугар-Скварський, Сергій Остапенко.

Згідно однієї з версій загинув у Полтаві за нез'ясованих обставин.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]