Кальник (Іллінецький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кальник
Kalnik.png
Герб Кальника
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Іллінецький
Громада Дашівська селищна громада
Код КОАТУУ 0521282803
Облікова картка Кальник 
Основні дані
Засноване 1629
Населення 1 223
Територія 3.090 км²
Густота населення 395.79 осіб/км²
Поштовий індекс 22732
Телефонний код +380 4345
Географічні дані
Географічні координати 49°02′15″ пн. ш. 29°23′36″ сх. д. / 49.03750° пн. ш. 29.39333° сх. д. / 49.03750; 29.39333Координати: 49°02′15″ пн. ш. 29°23′36″ сх. д. / 49.03750° пн. ш. 29.39333° сх. д. / 49.03750; 29.39333
Середня висота
над рівнем моря
207 м
Водойми р. Кальничка, Соб
Відстань до
обласного центру
80,6 км
Відстань до
районного центру
16,4 км
Місцева влада
Адреса ради 22740, м. Дашів, вул. Горького, 9
Староста Антонюк Володимир
Карта
Кальник. Карта розташування: Україна
Кальник
Кальник
Кальник. Карта розташування: Вінницька область
Кальник
Кальник

Кальник у Вікісховищі?

Кальни́к  (Калнич — 1629 р. с. Кальник — 1671 р.) — село в Україні, в Іллінецького районі Вінницької області. Розташоване біля злиття річок Кальнички та Собу.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка про село — в документах 1460-х років.

У 1644 році — дідична власність князя Корецького Самуеля Кароля 1648 року й пізніше[1]

У 16481667 був центром Кальницького полку.

За описом[2] Лаврентія Похилевича занепад містечка стався після його знищення 1671 спільним військом під проводом гетьманів коронного Собеського, напольного Вишневецького та запорізького Ханенка за підтримку гетьмана Петра Дорошенка. 1864 року у селі мешкало 1220 православних (серед яких — близько 200 шляхти) та 95 римо-католиків. Дерев'яна Церква Різдва Богородиці була побудована за церковними документами 1700 року, володіла 40 десятин землі.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Кальницької волості Липовецького повіту Київської губернії, мешкало 1158 осіб, налічувалось 204 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий будинок, лавка, водяний млин і бурякоцукровий завод[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2283 осіб (1129 чоловічої статі та 1154 — жіночої), з яких 2182 — православної віри[4].

Інфраструктура[ред. | ред. код]

На території села працюють аграрне підприємство, гранітний кар'єр, товариство «Агромаш», а також лісомисливське господарство.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Кальницькі полковники[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дмитро Вирський. Виправа князя С. К. Корецького у степове Побужжя (серпень-жовтень 1644 р.) / Український історичний журнал.— К., № 1 за січень-лютий 2015.— С. 32; прим.
  2. рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-89)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]