Кирилов Микола Кузьмич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кирилов Микола Кузьмич
рос. Кириллов Николай Кузьмич
Kirillov NK.jpg
Народження 30 листопада 1897(1897-11-30)
Саратов, Російська імперія
Смерть 25 серпня 1950(1950-08-25) (52 роки)
Москва, СРСР
Поховання Нове Донське кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 1916-1941
Партія КПРС
Звання RA A FaMajGen 1943.svg Генерал-майор
Командування 13-й стрілецький корпус
Війни / битви Перша cвітова війна
Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Битва під Уманню
Автограф Кирилов Микола Кузьмич автограф 1945.png
Нагороди
Орден Червоного ПрапораМедаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Кирилов Микола Кузьмич у Вікісховищі?

Мико́ла Кузьми́ч Кири́лов (30 листопада 1897(1897-11-30), Саратов, Російська імперія — 25 серпня 1950(1950-08-25), Москва, СРСР) — радянський воєначальник, генерал-майор (1940), депутат Верховної Ради УРСР першого скликання (з 1938).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 листопада 1897 року в Саратові.

Військова служба[ред. | ред. код]

Перша світова та Громадянська війни[ред. | ред. код]

У травні 1916 року був призваний до лав Російської імператорської армії і направлений рядовим у 90-й запасний піхотний полк, що дислокувався у Саратові. У грудні того ж року був направлений на навчання в Оренбурзьку школу прапорщиків, після закінчення якої в липні 1917 року був направлений у 305-й піхотний полк, у чині прапорщика якого брав участь у бойових діях на Західному фронті як командир взводу, вибірний командир роти та батальйону.

У лютому 1918 року був демобілізований з рядів армії, після чого навчався в будівельному технікумі в Саратові, потім працював на заводі. У лютому 1920 року був призваний до лав РСЧА, після чого виконував обов'язки для доручень Управління санітарних частин Кавказького фронту.

Міжвоєнний час[ред. | ред. код]

У червні 1921 року був призначений на посаду командира роти всеобуча Саратівського губернського виконкому, у травні 1922 року — на посаду командира взводу 4-го стрілецького полку 2-ї бригади, що дислокувалася в Саратові.

З червня 1922 року служив у 33-й стрілецькій дивізії на посадах помічника командира та командира роти 94-го стрілецького полку, начальника дивізійної школи, начальника штабу та командира 97-го стрілецького полку. У грудні 1928 року був направлений на навчання на Стрілецько-тактичні курси «Постріл», які закінчив у серпні 1929 року.

У 1931 році вступив у ряди ВКП(б).

У 1932 році заочно закінчив два курси Військової академії імені М. В. Фрунзе.

У серпні 1932 року був направлений на навчання до Військово-повітряної академії імені М. Є. Жуковського, проте у вересні того ж року був відізваний та призначений на посаду інспектора 15-ї авіабригади.

У березні 1933 року був призначений на посаду командира 50-го стрілецького полку, у січні 1937 року — на посаду начальника штабу, потім командира 19-ї стрілецької дивізії, у лютому 1938 року — на посаду командира 13-го стрілецького корпусу Київського військового округу.

1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання по Білоцерківській виборчій окрузі № 83 Київської області.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

На початку війни корпус під командуванням Кирилова брав участь у прикордонній битві західніше Станіслава. На початку серпня через обхід німецькими військами, корпус, який входив до складу 12-ї армії, потрапив в Уманський котел. 7 серпня під час виходу з оточення генерал-майор Микола Кирилов разом з командиром 12-ї армії Павлом Понеделіним потрапив у полон.

Наказом Ставки Верховного Головнокомандування № 270 від 16 серпня 1941 року Кирилов та Понеделін були оголошені дезертирами, що порушили присягу та зрадили своїй Батьківщині, а рішенням Військової колегії Верховного суду СРСР від 13 жовтня 1941 року вони були заочно засуджені до розстрілу.

У полоні Кирилов утримувався в концентраційних таборах Вольфхайде та Дахау. У 1945 році визволений союзними військами та переданий представникам радянської військової адміністрації в Німеччині, після чого переправлений до Москви, де й був заарештований 30 грудня 1945 року та знаходився під слідством. 25 серпня 1950 року був засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР за ст. 58, п. 1 УК РСФРР («зрада Батьківщині військовослужбовцями») та засуджений до вищої міри покарання. Того ж дня розстріляний, похований на Донському кладовищі.

За рішенням Воєнної колегій Верховного суду СРСР від 29 лютого 1956 року справа відносно Кирилова була призупинена «за відсутністю складу злочину», а сам він відновлений у військовому званні та нагородах.

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Великая Отечественная: Комкоры. Военный биографический словарь / под общей редакцией М. Г. Вожакина. — Москва, Жуковский : Кучково поле, 2006. — Т. 1. — С. 262–263. — ISBN 5-901679-08-3.
  • Миркискин В. Дальнейшая судьба неизвестна… // Независимая газета. — 2004. — 30 апреля.
  • Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 54.
  • Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР] : газета. — Київ, 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.
  • Кириллов Николай Кузьмич. Донесение об освобождении из плена // Веб-сайт «Память народа» (ГАРФ, ф. р-9526, оп. 6, д. 1156, л. 105). (рос.)
  • Kiriloff Nicholas. Register forms for recovered allied prisoners of war. May 3, 1945, Paris[недоступне посилання з липень 2019] // Веб-сайт «Память народа» (ГАРФ, ф. р-9526, оп. 6, д. 1156, л. 14). (англ.)