Київ — Другий Єрусалим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Київ — Другий Єрусалим — теологічна концепція й історіософська ідея, що осмислювала місто Київ як Небесний Єрусалим. Обґрунтування перенесення з м. Єрусалима до м. Києва духовного центру християнського світу, перетворення Києва на міжнародний релігійний центр[1], що ґрунтується на старозавітних ідеях про «зміну світових царств». Популярності концепція набула 1620 року під час місії єрусалимського патріарха Феофана III в Україну з метою відновлення православної ієрархії[1].

В історії розвитку теорії виділяється три періоди:

  • XI—XII ст. — розробка та формулювання ідеї київськими книжниками;
  • XVII ст. (період українського бароко) — ідея активно популяризується українськими церковними ієрархами та політичними діячами;
  • XX ст. — ідея виступає як антитеза для революційних історіософських та соціальних доктрин.

Відображена була в творах Йова Борецького, Сильвестра Косова, Петра Могили, Феофана Прокоповича[1].

Схоже, головним теоретиком цієї концепції у часи бароко був Захарія Копистенський, що написав «Палінодію» (1621), а другою чергою —«Густинський літопис»[2].

Витоки концепції[ред. | ред. код]

Софійський собор (Київ). Сучасний вигляд.
Золоті ворота (Київ). Сучасний вигляд.
Реконструкція Золотих воріт Константинополя та фортифікаційних споруд початку XX століття.

Містична ідея «Київ — Єрусалим» постала з рефлексій над текстами Старого і Нового Заповіту та християнської тези про зміну царств — Єрусалим Юдейский Старого Заповіту замінює Константинополь, столиця грецького царства Нового заповіту, які є втіленням Небесного Єрусалима на Землі[3].

Докладніше: Небесний Єрусалим

Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у добу середньовіччя[ред. | ред. код]

У середньовічній суспільно-релігійній уяві, сформованій на основі Святого Писання та вчення Церкви, древній Єрусалим сприймався як сакральний центр світу. Тому не дивно, що на теренах Русі в церковно-народному середовищі народжується уява про свій край як образ «обітованої землі», «Нового Ізраїлю», а її столицю – Київ, як «Другий Єрусалим». Розробка даної концепції спостерігається уже в Іларіона Русина (XI ст.), де він порівнює князя Володимира з Костянтином Великим і вбачає у новій вірі закономірний акт божественного провидіння («але зробив милість нам Бог, і возсіяло в нас світло розуму»).

Цю ідею розвиває у «Пам’яті і похвалі князеві Володимиру» Яків Мніх словами «Оле чюдо! Яко Другий Єрусалим на землі явися Київ»[4].

Інша пам'ятка давньоруської літератури — «Повість временних літ» обстоює схожі погляди, вкладаючи у вуста апостола Андрія пророчі слова про велич Києва. І прибув він (святий Андрій) до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.

Київ уявляється тогочасному русинові як осередок християнського правопорядку, що протистоїть навколишньому хаосу. Відповідно до християнського містицизму, реальний Град Божий на землі — це образ, ікона Вічного небесного граду. Тому і Володимир Великий, і Ярослав Мудрий у розбудові Києва втілювали райський ідеал у земних формах[5]. Саме тому у Києві будується собор Святої Софії, оборонні споруди з Золотими воротами та інші споруди, натхненні спорудами Константинополя-Цареграда, які в свою чергу відтворювали споруди Єрусалима Юдейського. Передбачалось, що в кінці часів Ісус Христос ввійде у Київ через Золоті ворота, як він входив у Єрусалим і благословить Землю руську.[6].

Віра в сакральність Києва простежується і в польського хроніста Галла Аноніма, де він наводить легенду про меч Щербець польського короля Болеслава, який став магічним, коли Болестав общербив його о Золоті ворота[7]. В політико-ідеологічних уявленнях Русі-України Золоті ворота Києва розглядались як брама до царства[8].

Віра в Київ як «Другий Єрусалим», «священну столицю усіх руських земель», «старейшинствующий во градєх» зберігалася навіть в часи занепаду Київської Русі та її поневолення монголо-татарськими завойовниками. «Розорення Києва, – пише проф. В.Ричка, – було осмислене давньоруськими книжниками як Боже покарання, що здійснилось над стольним градом Русі так само, як колись над Єрусалимом». Проте, зауважує вчений, «незважаючи на державну деструкцію Київської Русі й цезуру монгольського завоювання, її стольний град залишався найвизначнішим осередком політичного й духовного життя… В суспільній свідомості Київ залишався не тільки основним політичним і культурним центром, а й центром сакральним, осередком християнського благочестя… Не буде перебільшенням сказати, що у другій половині ХІІІ-ХІV ст. зберігалася конфесійна єдність всієї території Київської Русі, що живила у масовій свідомості уявлення про неї як про єдине етноконфесійне й політичне утворення»[9][10].

Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у ранньомодерний час[ред. | ред. код]

Сакралізований погляд на Київ тривалий час зберігався навіть у Московському князівстві. У ХVІ ст. з під пера московських церковних книжників виринає теза про «преславный градъ Москву яко вторый Киевъ»[11], яку згодом заміняє концепція «Москва — Третій Рим».

«Другого дихання» концепція «Київ — Другий Єрусалим» на теренах України-Руси набуває за часів т.зв. «києворуського ренесансу»: відновлення Єрусалимським патріархом Теофаном у Києві в 1620 р. православної ієрархії[12] та у тогочасній релігійній полеміці.

Єрусалимський патріарх поблагословив тоді гетьмана Петра Сагайдачного та українське козацтво на оборону прабатьківської православної віри, передавши їм благословіння від самого Гробу Господнього. Тоді ж патріарх Теофан у своєму окружному посланні за серпень 1620 р. закликав український православний народ і козацтво: «да не отступить ваша пам'ять от святого града Ієрусалима!».

Навернення до києворуської «єрусалимської» спадщини спочатку відбувається в інтелектуальному колі острозьких православних традиціоналістів (Іов Княгиницький, Іван Вишенський, Йов Залізо, Василій Суразький, Дем'ян Наливайко, Єлисей Плетенецький, Ісая Копинський та інші).

Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Йов Борецький свою кафедру прямо називає «новим руським Єрусалимом». У своєму окружному посланні від 15 грудня 1621 року митрополит Йов закликав всіх вірних знову звертатися: «…до богоспасаємого града Києва, другого руського Єрусалиму»[13].

У цьому ж ключі слід розуміти і постанову Київського Православного Собору 1621 року про те, що «святий Андрій Апостол є перший Архієпископ Константинопольський, патріарх вселенський та Руський Апостол, і на Київських Горах ноги його стояли, і Русь очі його бачили, а уста благословили, і насіння віри він у нас насадив», а тому «воістину, Русь нічим не менша від інших східних народів». Цими словами Собор під головуванням митр. Йова (Борецького) стверджував «апостольство Києва, його статус “богохранимого” і богообраного міста» [14].

Коли Богдан Хмельницький 1648 р. в'їжджав у Київ, то патріарх Єрусалимський Паісій, який спеціально прибув до Києва, посвятив Богдана на «государя і гетьмана Руського», оголосивши його «князем Русі» та «новим Мойсеєм», «визволителем руського народу, новим Констянтином-фундатором»[15], проводячи паралель з Константином Великим, що розбудував Константинополь і Єрусалим.

Про Київ, як містичний Богообранний Град пізніше пише Петро Могила та постмогилянці. Концепція «Київ — Другий Єрусалим затрималась у вжитку аж до Феофана Прокоповича[16].

Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у 1620-1640-ві роки — основні ідеї[ред. | ред. код]

Основні ідеї концепції викладені, як конспект статті Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки)[17]

  • Києвоцентризм перебігу історії.
  • Закріплення за Києвом статусу — Другого (руського) Єрусалима, що Божим промислом, як і Єрусалим Юдейський, за «терпіння» вистояв серед іновірців.
  • Долю Руси-України, згідно з Божим приреченням, вручено Руській (староукраїнській) православній церкві.
  • Заяви щодо богообраності руського (православного) народу, якому дано пізнати таємниці Царства Божого в кінці віків.
  • Проголошення переваги старої руської (православної) віри над латинською (католицизмом).
  • Доведення тяглості та безперервності історії між руською старовиною і новими часами (VII ст.) в тогочасний спосіб (через генеалогію): від Володимира Великого до короля Данила Романовича, а через нього до князів Острозьких і молодшої гілки — Заславських.
  • Обстоюється ідея добровільного входження Русі до Великого князівства Литовського і Корони Польської.
  • Проголошення православної шляхти оборонцями руського православ'я.

Концепція у XIX — XX ст.[ред. | ред. код]

Навіть у XIX ст., коли землі України-Руси входили до Російської імперії Київ був чи не найбільшим центром паломництва в Російській імперії[18], залишаючись у свідомості вірян Божим Градом.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в «Енциклопедія історії України», м. Київ: вид. «Наукова думка», 2004 р. — Т.2 (Г-Д) С.475. — ISBN 966-00-0405-2 (укр.)
  2. Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002. с. 307
  3. Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 87 —91.
  4. Сергій Шумило. Уявлення про Київ як «другий Єрусалим» в церковно-суспільній думці Русі-України. Частина I
  5. Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 105—107.
  6. Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 105—107.
  7. Текст хроніки Галла Аноніма (пол.)
  8. Ричка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 110.
  9. Сергій Шумило. Уявлення про Київ як «другий Єрусалим» в церковно-суспільній думці Русі-України. Частина II
  10. Ричка В. М. Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — С. 218; С. 215-216;
  11. Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002. – С. 296-330
  12. Шумило С.В. Ідея Києва як «другого Єрусалима» //Високий Вал, 12.04.2001
  13. Сергій Шумило.Згадана праця.
  14. Митрополит Володимир. Пам’ять про новий Єрусалим: київська традиція. Слово про Київ на відкритті IХ Міжнародних Успенських Читань // Память и надежда: Горизонты и пути осмысления. Сборник. К: Дух и Литера, 2010
  15. Сергій Шумило.Згадана праця.
  16. Stupperich R. Kiev — das zweite Jerusalem/ Ein Beitrag zur Geschichte des ukrainisch-russischen Nationalbewusstseins//Zeitschrift für Slavische Philologie. — 1935.— Bd. 12, nr 3/4. — S.332—355.
  17. Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002
  18. Толочко О.П. Києво-руська спадщина в історичній думці України початку ХІХ ст. // Українські проекти в Російській імперії: Нариси в трьох томах. – К., 2004. – Т. 1. – С. 318-319

Література[ред. | ред. код]

  • «Другого Єрусалима» концепція // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  • В. Ричка. Київ — «Другий Єрусалим» // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.326 ISBN 978-966-611-818-2
  • Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. — Київ: Критика, 2002.
  • Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у київській пропаґанді 1620-1640-x років // Меdiaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. — Т. 4. — К., 1995
  • Шумило С.В. Ідея Києва як «другого Єрусалима» //Високий Вал, 12.04.2001

Посилання[ред. | ред. код]