Петро Могила

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро (Могила)
Петро (Могила)
Митрополит Петро Могила
Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі
1632 — 1647
Церква: Константинопольська Православна Церква
Попередник: Ісая Копинський
Наступник: Сильвестр Косів
 
Народження: 31 грудня 1596 (10 січня 1597)(1597-01-10)
Сучава, Молдовське князівство
Смерть: 1 (11) січня 1647(1647-01-11) (50 років)
Київ, Річ Посполита
Батько: Симеон Могила
Мати: Марґарет (семигородська княжна)
Прийняття чернецтва: 1625

Петро́ Моги́ла (рум. Petru Movilă; 31 грудня 1596 (10 січня 1597)(15970110), Сучава — 1 (11) січня 1647, Київ) — молдовський боярин, український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1632 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року.
Його вважають "батьком руської теології».[1]

Життєпис[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Виходець з давнього молдовського боярського роду.[2] Народився 31 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдовського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Марґарет. 1607 року внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Після смерті Симеона Могили та після захоплення в 1612 році Кантемиром Мурзою молдовсько-волоських володінь, княжна Марґарет разом з сином мусили покинути Молдову, переїхати на українські землі Речі Посполитої, де їх прийняли родичі — Стефан Потоцький, князі Самуїл Корецький та Михайло Вишневецький.

Освіта[ред.ред. код]

Молодий Петро Могила — учасник переможної Хотинської битви 1621 року проти мусульманських завойовників.

Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі, організованій 1586 року для захисту та збереження православної віри. Родина Могил сповідувало православ'я, мало тісні зв'язки з Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у будівництві. Львів був неподалік від тодішніх молдовсько-волоських володінь; Львівське братство, відчуваючи потребу в коштах, часто зверталося до одновірних молдовських господарів з проханнями про матеріальну допомогу.

Подальшу освіту Петро Могила здобував у європейських університетах: спочатку в Замойській академії, згодом вчився у різних навчальних закладах Голландії, Парижу.

Петро Могила вільно володів грецькою, латиною, польською, досить швидко опанував богословську науку, добре знав засади католицького богослов'я.

Після повернення до Речі Посполитої був одним з претендентів на молдовський трон. Його протектором був Станіслав Жолкевський. Пізніше пішов на військову службу, брав участь у Цецорській битві 1620 року та Хотинській битві 1621 року (у підрозділі Яна Кароля Ходкевича).

Церковна кар'єра[ред.ред. код]

Свято-Успенський собор Києво-Печерського монастиря.

Мало відомо про період життя Петра Могили, починаючи від його участі в Хотинській битві та до посвяти у сан києво-печерського архімандрита. Петро Могила почав часто відвідувати Київ, брав активну участь у справах православної віри. Київський історик С. Голубєв вважає, що, окрім православного виховання, цьому посприяли часті зустрічі Петра Могили з митрополитом Йовом Борецьким — наставником ще за часів навчання в Львівській братській школі. Спілкування з Йовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили, визначило напрям його подальшої життєвої діяльності.

Протягом 1622-27 років Петро Могила перебував на послуху в одному із скитів Києво-Печерської Лаври, розташованого на території сучасного села Михайлівка-Рубежівка під Києвом[3]. У 1625 році він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.

Після смерті 21 березня 1627 року архімандрита Печерської лаври Захарія Копистенського у грудні 1627 р. був посвячений на його посаду[4] (отримав за підтримки київського воєводи Томаша Замойського 16 вересня 1627 р., затверджений королем Сиґізмундом III Вазою на посаді 29 листопада[5]. У цей час йому виповнилося 30 років. У такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, цьому посприяла підтримка Борецького та інших впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, попереднє іноцтво Петра Могили, особисте багатство (у Белзькому воєводстві: Великі Очі, Змійовиська, Вулька Могилівська, в Київському: Мухоїди, Опачиці, фільварок за Дніпром, званий Позняківщина, Рубежівка[5]).

Микола Костомаров так оцінював перші кроки Петра Могили:

« Новий архімандрит зразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, малограмотних наказав учити, а впертих і своєвільних піддавати покаранням: оновив церкву, не шкодував витрат на прикрашення печер, підпорядкував лаврі Пустинно-миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь, побудував за свій рахунок при лаврі богадільню для жебраків і задумав завести при Печерському монастирі вищу школу.  »

Видавнича діяльність[ред.ред. код]

Докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань; серед них були книги Петра Могили. 1628 року в Лаврі видрукували перекладені Петром Могилою з грецької «Агапита діакона главизни поучительни» і «Тріодь цвітная», в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.

1629 року на Київському помісному соборі схвалили до видання «Леітургіаріон» Петра Могили. Він являв собою служебник, якого виправив архімандрит за грецькими джерелами, з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії (одна з найвизначніших праць Петра Могили, протягом понад двохсот років не втрачала свого значення).

У власноручних записах Петра Могили зберігся ряд канонів, церковних піснеспівів, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: канон на причащання священиків, канон на вихід душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, подячний духовний піснеспів на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630 р.) та інші. Ці невеликі твори, написані церковно-слов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.

Намагався запровадити за Києво-Печерською друкарнею виключне право друкування церковної богослужебної літератури. Тому був незадоволений намаганням Львівського єпископа Арсенія Желиборського видати у Львові «Служебник» та «Номоканон» у 1646 році, які той замовив Михайлу Сльозці.[6]

Дипломатична діяльність[ред.ред. код]

Герб Петра Могили з «Требника» 1646 року. У верхній лівій частині герба — герб Молдови, у лівій нижній частині — герб Валахії.
Власноручний підпис Петра Могили.

Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історії православної церкви в Україні. 1596 року була підписана Берестейська унія, в результаті якої більшість православних єпископів визнала верховенство Папи Римського, Київська православна митрополія відновила свою єдність з Римо-Католицькою Церквою. Ті православні ієрархи та священики, які не визнали унії, фактично опинилися поза законом. Вірні та більшість монастирів також виступили проти унії. Проте у здійсненні її положень була зацікавлення світська влада, тому утиски православних, які не хотіли визнавати зверхність Риму, стали звичним явищем. Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення усіх православних — тих, які визнали унію, і тих, які виступали проти неї. Однак його дії, спрямовані на примирення, викликали неоднозначні оцінки сучасників. Одні вважали Петра Могилу щирим поборником єдності православ'я, інші — рукою королівської влади, що силується обернути православних в уніатів, розірвати зв'язки зі східними патріархами та Москвою[7].

29 червня 1629 року у Києві був скликаний помісний собор, предметом обговорення якого мало стати питання примирення уніатів і православних. Позитивних наслідків собор не дав.

Не справдились надії Петра Могили на примирення церков на Львівському соборі. Найболючішого удару по його сподіваннях завдала смерть Іова Борецького. Звістку про смерть свого наставника Петро Могила отримав 16 січня 1631 року, повертаючись до Києва з освячення Ставропігійської церкви у Львові. Церкву збудовало Львівське братство з немалими пожертвами Петра Могили.

Невдачі всіх спроб з примирення церков породили розгубленість та безнадію серед православних обох течій — тих, хто визнавав унію або виступав проти неї. Як писав тоді ректор Київської братської школи Касіян Сакович:

« Ми — діти одного батька, сини однієї матері, нащо розриваємо згоду, нащо одні одних посилаємо до пекла, нащо одні одних виклинаємо![8]  »

Після ознайомлення з духовним заповітом Іова Борецького Петро Могила вступив до Київського братства, став старшим братчиком, опікуном і фундатором братства, монастиря та школи; посада відкривала йому шлях до зайняття митрополичої кафедри. Митрополитом було наставлено Ісайю Копинського.

Просвітницька діяльність[ред.ред. код]

Петро Могила присвятив значну частину свого життя розвитку православного шкільництва та освіти в Україні

Перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латиною, польською мовою, створювалася за зразком провідних шкіл того часу — єзуїтських колегій, всього навчалося понад 100 учнів. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства, прагнув заснувати в Києві школи, які відповідали б потребам часу, ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей, своїм коштом відправляв їх за кордон на навчання.

Шкільні справи не давалися Петру Могилі легко — спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень; вдалося владнати цю проблему, з початком навчання противники Петра Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської, їх підтримав новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу.

Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Могилянську колегію, яку було проголошено правонаступницею Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. Автор «Історії Русів» з цього приводу писав, що гетьман Сагайдачний: «спорудив Братський Київський монастир на Подолі під розпорядженням того ж Наказного Гетьмана Петра Жицького, яко в архітектурі тямущого; надав тому монастиреві заможні села і поновив у ньому з допомогою Митрополита Київського Петра Могили стародавню Київську Академію, засновану з часів останнього хрещення Русі, але від нашестя на Русь Татар приховану по різних монастирях і пещерах».

Колегію організували за зразками єзуїтських навчальних закладів. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковнослов'янську, студіювали богослов'я та світські науки. Серед випускників цієї колегії була чимало представників еліти тогочасної України і Білорусі[9].

На утримання колегії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колегії, так і вчителям та учням. З огляду на швидке зростання кількості учнів в 1634 році відкрили філію колегії у Вінниці, яку пізніше перенесли до Гощі на Волинь (проіснувала до кінця 17 століття), 1636 року Петро Могила заснував колегію в Крем'янці. З іменем Петра Могили пов'язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними.

У квітні 1632 року помер король Сиґізмунд III Ваза. За польським звичаєм по смерті короля мав зібратися так званий конвокаційний сейм, на якому робили огляд діяльності попереднього короля, обговорювали різні думки й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався елекційний сейм, на якому обирали нового короля.

У Прилуках скликали велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацію. Петра Могилу делегували на сейм від імені митрополита Ісаї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колегії, типографії, повернення єпархій, церковних маєтків.

Владислав IV відновив Київську митрополію і повернув православним скасовані привілеї. Він підтримував Могилу у намаганнях посісти посаду митрополита в Києві

Польський королевич Владислав, щоб забезпечити собі більшість при голосуванні, склав спеціальний меморіал, у якому пропонував вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство. 8 листопада 1632 року Владислава обрали королем; зваживши на ситуацію, задовольнивши прохання православного духовенства, видавши диплом, яким гарантував православним більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені в «Статтях для заспокоєння руського народу». Цим документом надавали повну свободу переходу як з православ'я в унію, так і з унії у православ'я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від Константинопольського патріарха. Православним митрополитам повернули Луцьку єпархію, запровадили нову у Мстиславі, забороняли чинити всілякі образи православним людям.

У Варшаві митрополитом обрали Петра Могилу.

12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. Королівською грамотою Могилі віддали Києво-Софіївську церкву, зберегли за ним і Києво-Печерська архімандрію, доручили нагляд над Пустинно-Микільським монастирем. Невдовзі було отримане благословіння патріарха константинопольського (патріарх надавав новому митрополиту звання «екзарха святого константинопольського трону»).

У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це обрали не випадково, тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісайя Копинський не вважав обрання Могили законним, подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісайю в Луцьк, там у присутності численного духовенства примирився з ним. Ісайя знову виступив проти Петра Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Ісайя Копинський не давав спокою Петру Могилі.

На посаді митрополита[ред.ред. код]

Петро Могила з розпису в церкві Спаса на Берестові в Києві

Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув подвижництво у церковній, освітній, будівничій галузях та книгодрукуванні. Уся його діяльність була спрямована на відновлення повнокровного життя Православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обов'язкової загальної і богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах, посланнях Петро Могила щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи свою гідність від найменших проступків.

У відомство православного митрополита Могили перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Микільський монастир та інші монастирі та храми. У 1634 році розпочалося відновлення Софійського собору, яке тривало впродовж десяти років. Митрополит наказав також розчистити з-під нашарувань землі залишки Десятинної церкви, під руїнами якої віднайшли мощі святого рівноапостольного великого князя Володимира. Петро Могила своїм коштом відновив стару Церкву Спаса на Берестові, для розпису якої запросив художників з Криту, архітектора Октавіано Манчіні. Вони відновили також Трьохсвятительську і Михайлівську церкви Видубицького монастиря.

Важливою ділянкою активності митрополита Могили було впорядкування богослужбової практики і видавнича діяльність. Релігійні суперечки і контроверсії XVII століття вимагали чіткого і сучасного викладу основ православної віри. З цією метою у 1640 році Петро Могила скликав у Києві собор (8—18 вересня), на який запросив духовних і світських осіб, в основному членів братств. Наслідком цього собору стало затвердження й нове видання «Требника» (1646 р.). До церковної історії він увійшов як «Требник Петра Могили» і довгий час служив православному духовенству всієї України, а згодом і Російської імперії. У Требнику були викладені не лише молитви і обряди, до нього були додані пояснення й настанови, як у тому чи іншому випадку слід себе вести та чинити, а також догматичні й обрядові пояснення літургії, які написав один з учнів Могили Тарасій Земка.[Джерело?] Під керівництвом Петра Могили здійснили перегляд та видання інших богослужбових книг. Одна з найвідоміших — це «Служебник» (1629, 1639). На церковному соборі 1642 року в Яссах, у присутності представників Руської, Грецької та Молдовської Церков розглянули, виправили і схвалили подане українськими богословами «Православне сповідування віри».

Під керівництвом Могили склали перший православний катехізис — «Православне сповідання віри». Для його затвердження у 1643 році в Яссах скликали загально-православний синод. Але оскільки з розглядом цього документу справа зволікалася, Могила видрукував короткий катехізис. Повний катехізис було видано вже після смерті Петра Могили в Європі грецькою, латинською та польською мовами. 1696 року його передрукували в Москві, коли він уже заслужив повагу всіх православних богословів західного світу. Довгий час катехізис Петра Могили виконував роль найповнішого викладу православної віри.

Літературна спадщина[ред.ред. код]

Титульна сторінка «Требника» Петра Могили видання 1646 року
«Православне сповідання віри» (1643) — перший усеправославний катехизис

Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор та укладач книг «Євангеліє учительноє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Евхологіон» (1646) та ін.

Смерть[ред.ред. код]

Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося лише п'ятдесят. На посаді митрополита він прослужив всього чотирнадцять років. 3(19) березня 1647 року тіло покійного, згідно з його волею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври. У 1996 році Петро Могила був першим, кого канонізували у святі Українські Православні Церкви усіх конфесій. Взагалі Петро Могила був канонізований усіма 15-ма автокефальними Церквами Вселенської Церкви (лише Російська Православна Церква канонізувала його як місцевошанованого святого, тобто святого, якого шанують лише на певній території).

За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колегію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тисячу злотих, усе своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбільших бібліотек. У ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Ціцерона, Макіавеллі, трактати Авіценни тощо. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, руські літописи, документальні збірники, хронографи. До його бібліотеки також ввійшли книги, які свого часу заповів Могилі Іова Борецький.

Твори[ред.ред. код]

  • Книга души, нарыцаемое злото… — К., 1623. — ВР ЛНБ
  • Любомудрѣйшаго киръ Агапита діакона, блаженнѣйшему і благочестивѣйшему царю Іоустиніану… главизны, поучителны, по краегранію еллински изложены, словенски же пръвое напечатаны. — K., 1628 (переклад М.)
  • Λειτνργιαριων… си ест служебник от литургій Св. Васіліа, Іоанна Златоустаго и преждесвященных служеній іереиских и диаконских повседневных нощных же и дневных в себѣ съдръжимых реченный. Благословеніем и исправленіем преподобнѣйшаго господина и отца киръ Петра Могилы. — K., 1629
  • Передмова // Номоканон си ест законоправилник, имея по сокращенію правила святых апостол седми соборов и помѣстных нѣкіих. K сему и вселенских учителей и прєподобных отец, третіе c болшим исправленіем изданный. — К., 1629
  • Антологіа, сирѣч молитвы и поученія душеполезная. В душевную ползу спудеов и всѣх благочестивых любомолитвеник. Вкратцѣ собраная и благочиннѣ расположеная тщаніем… Петра Могилы. — К., 1636
  • Євангеліє учителноє (з благословения Петра Могилы). — К., 1637
  • Λιτθος albo kamen z procy prawdy cerkwie świątey prawosławney ruskiej na skruszenie faecznociemnej Perspektiwy albo raczey pazkwilu od Kassiana Sakowieza… roku 1642 w Krakowie wydanego, wypuszczony przez pokornego ojca Euzebia Pimina. — K., 1644
  • Евхологіон, альбо Молитвослов или Требник. — K., 1646 (2-е вид.: У 3 ч. — Канберра; Мюнхен; Париж, 1988)
  • «Православне сповідання віри»:
    • Ортодокс омологія сирѣчь Православное исповѣданіе католіческія и апостолскія церкве восточныя новопереведеся c елліногреческого языка. — М., 1696 (у співавт. з Ісаєю Трофимовичем)
    • Катихисис сирѣчь исповѣданіе православныя вѣры католіческія и апостолскія церкве восточныя… — К., 1712.

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Канонізація[ред.ред. код]

У 1996 році Священний Синод Української Православної Церкви Київського і Московського Патріархатів канонізували незалежно один від одного Петра Могилу як Святителя. 8 грудня 2005 року помісний собор Російської православної церкви відмовився канонізувати Петра Могилу для «загальноцерковного шанування».

Примітки та виноски[ред.ред. код]

  1. § 16. The Orthodox Confession of Mogilas, A.D. 1643. // Philip Schaff. Creeds of Christendom, with a History and Critical notes. Volume I. The History of Creeds. 1877.
  2. Прізвище Могила походить від молдовського слова mohila, що означає «узвишшя», «горбовина».
  3. В'ячеслав Брюховецький. Критична грань буття України
  4. На той час архімандрит Києво-Печерського монастиря знаходився під прямою юрисдикцією Константинопольського патріарха, а не Київського митрополита, носив титул «Великого архімандрита»
  5. а б H. Kowalska. Mohiła (Moghiła, Moviła) Piotr h. własnego (1596—1647) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — Tom XXI/3. — Zeszyt 90. — S. 569. (пол.)
  6. Дзюба О. М. Желиборський Арсеній // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 145. — ISBN 966-00-0610-1.
  7. На той час зв'язки з Московським царством, а тим більше з Московською патріархією були незначними. Москву більше цікавило зміцнення влади царя нової династії Михайла Романова, а не справи православних у сусідній Речі Посполитій. Саму Київську православну митрополію вважали канонічною територією Константинопольського патріархату
  8. Крип'якевич І.П. Історія України. — Львів, 1991 — С. 149.
  9. У 1991 році на місці Києво-Братської колегії відкрили Києво-Могилянську академію, яка згодом одержала статус національного університету «Києво-Могилянська академія».

Література[ред.ред. код]

Кирилицею

  • Білодід О. Загадка Петра Могили // Київська Старовина. — 1993. — № 3.
  • Возняк М. С. Історія української літератури: У 2 кн. — Львів, 1992.
  • Головащенко С. І. Образ Христа в богословсько-катехітичній, літургійній та моралістичній творчості митрополита Київського Петра Могили // Образ Христа в українській культурі. — К., 2001.
  • Грушевський М. Історія української літератури. — Київ, 1995. — Т. 6.
  • Жиленко І. Історія знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира святителем Петром Могилою за різними джерелами // Жиленко І. В. Синопсис Київський. Лаврський альманах. — Київ, — 2002.
  • Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков'. — Париж, 1969 (перевидання: Київ, 1997). (рос.)
  • Ісаєвич Я. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи // Київська старовина. — 1995. — № 1.
  • Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К. : Видавництво «Україна», 1993. — 396 с.
  • Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3 кн. — Київ, 1994. — Кн. 3.
  • Курас I.Ф. Петро Могила: Міжнародне визнання українського культурного діяча // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 1997. — Вип. 5. — С. 65—67.
  • Липинський В. Релігія і церква в історії України. — Нью-Йорк, 1956.
  • Нічик В. М. Гуманістичні тенденції в творах членів гуртка друкарні Києво-Печерської лаври // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — К., 1991.
  • Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997. — 328 с.
  • Феномен Петра Могили. Біографія. Діяльність. Позиція. — К., 1996.
  • Франко І. Історія української літературири // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — Київ, 1976. — Т. 40.
  • Чижевський Д. Історія української літератури. — Тернопіль, 1994.
  • Яковенко Н. М. Розтятий світ: культура України-Руси в добу Хмельниччини // Сучасність. — 1994. — № 10.
  • Бобынэ Г. О. Гуманизм в философии и общественной мысли Молдавии в XVII — начале XVIII веков. — Кишинев, 1988. (рос.)
  • Галант И. В. Киевский митрополит Петр Могила и его отношение к євреям // Киевская Старина. — 1905. — Ч. 24. — Т. 89. (рос.)
  • Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). — Т. 1. — К., 1883, Т. 2. — К., 1898. (рос.)
  • Голубев С. Лифос — полемическое сочинение, вышедшее из Киево-Печерской типографии в 1644 году // АЮЗР. — 1893. — Ч. 1. — Т. 9. (рос.)
  • Житецький П. Петр Могила // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Эфрона, — СПб., 1898. — Полутом 46. (рос.)
  • Зеньковский В. Основы христианской философии. — Москва, 1992. — Т. 1. (рос.)
  • Костомаров Н. И. Киевский митрополит Петр Могила // Костомаров Н, И. Исторические произведения. Автобиография. — К., 1989. (рос.)
  • Перетц В. H. «Книга души, нарыцаемая злото». Неизданное сочиение митрополита Петра Могилы // Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVII вв. — Москва-Ленинград, 1962. (рос.)
  • Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський).— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.
  • Флоровский Г. Пути русского богословия. — К., 1991. (рос.)

Латинкою

  • Jobert A. De Luther a Mohila. La Pologne dans la crise de la Chretientć. 1517 — 1648. — Paris, 1974. (фр.)
  • Koropecky R. The Kiev Mohyla Collegium and Seventeenth Century Polish Literary Contracts: a polish translation of Henry Montagu's Manchester al Mondo // The Kiev Mohyla Academy. Harvard Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984. (англ.)
  • Kowalska Н. Mohiła (Moghiła, Moviła) Piotr h. własnego (1596—1647) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — Tom XXI/3. — Zeszyt 90. — S. 568—572. (пол.)
  • Shevchenko І. The Many Worlds of Peter Mohyla // Harvard. — The Kiev Mohyla Academy. Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984. (англ.)
  • Sinopsis. — Kiev, 1681; Facsimile, mit einer Einleitung von Hans Rothe. — Koln; Wien, 1983. (нім.)
  • Sysyn F. Peter Mohyla and the Kiev Academy in Recent Western Works: Divirgent view on seventeenth century Ukrainian culture // The Kiev Mohyla Academy Harvard. Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984. (англ.)
  • Winter E. Russland und des Papstum. — Berlin, 1960. — T. 1. (нім.)

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
16331647
Наступник:
Ісая Копинський Сильвестр Косів