Клепачівський Костянтин Йосипович
| Клепачівський Костянтин Йосипович | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | Клепачівський Костянтин Йосипович |
| Народився | 12 жовтня 1888 Хутір Волошиної-Долини, Хорольський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
| Помер | 14 травня 1979 (90 років) Філадельфія, США |
| Поховання | Український православний цвинтар св. Андрія, Саут-Баунд-Брук, США |
| Громадянство |  Російська імперія, .svg){kind=small} УНР,  Польща,  США |
| Національність | Українець |
| Діяльність | Фінансист |
| Відомий завдяки | Організатор Державного банку УНР |
| Alma mater | Петроградський університет |
| Посада | Директор Державного банку УНР |
| Конфесія | православний |
| Батько | Клепачівський Йосип |
| Мати | Єфросинія |
| Нагороди | Хрест на 60-ліття визвольної боротьби України |
Клепачівський Костянтин Йосипович (нар. 12(24) жовтня 1887, Хутір Волошиної-Долини, Хорольський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — пом. 14 травня 1979, Зайон, Іллінойс, США) — український фінансист, правник та громадський діяч, організатор та Директор Українського Державного банку УНР.
Народився на хуторі Волошиної-Долини, Хорольського повіту, Полтавської губернії (нині с. Новоіванівка Хорольського району Полтавської області України) у родині священика Йосипа Ілларіоновича Клепачівського та його дружини Єфросинії.
Коли йому виповнилося 8 років, родина перебралася до Лохвиці.
Навчався у Лубнах, потім у духовній семінарії в Житомирі, де був диригентом хору семінаристів. Разом з трьома товаришами пішов до управи семінарії в вимогою, «аби літургія в семінарії була лише українською мовою»[1]. Виключений із семінарії із «вовчим білетом». Завершив духовну освіту у Казані.
Вивчав право на юридичному факультеті Петроградського університету, після чого працював аплікатором у столичному Окружному суді. Невдовзі, дякуючи допомозі професора Михайла Туган-Барановського, отримав місце в інспекційному відділі Державного банку Російської імперії.
Був членом української студентської громади Петрограду.
У грудні 1917 року повернувся в Україну, до Києва, де почав працювати у фінансовій сфері, очолюваній Генеральним секретарем фінансів М. Туган-Барановським. Став одним із перших працівників, фактично одним із організаторів і директором Українського Державного банку. Одним із його останніх рішень у 1920 році було асигнування емісії 1000-гривневих банкнот УНР, друк яких замовили у Відні за проєктом видатного художника і графіка Георгія Нарбута[2].
Дружина його була із відомого роду Араксів. Мав доньку, Софію, що отримала вищу медичну освіту.
1945 року виїхав до Німеччини, де жив близько чотирьох років в Аугсбурзі (Баварія).
У жовтні 1949 переїхав до Філадельфії, США. Від 1967 року жив у містечку Зайон (англ. Zion), поблизу Чикаго.
Похований на Українському цвинтарі св. Андрія у містечку Саут-Баунд-Брук (округа Сомерсет, штат Нью-Джерсі, США).
- ↑ Олександр Панченко. Слово про Клепачівських та Чопівських. Вони творили незалежну Україну. Архів оригіналу за 17 вересня 2013. Процитовано 17 вересня 2013.
- ↑ П. Гай-Нижник, 2021, с. 346.
- Гай-Нижник П. Україна: фінанси і політика (1917–1922 рр.). — К. : Саміт-книга, 2021. — 808 с.
- М. Ф. Дмитрієнко, О.В Ясь. Клепачівський Костянтин Йосипович [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 347. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- М. М. Ілляш. Клепачівський Костянтин Йосипович [Архівовано 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Довідник з історії України. Видання в трьох томах. Том ІІ (К—П)./Укладений колективом авторів. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.—К.: Генеза, 1995.— 440 с.
- Павло Гай-Нижник. Костянтин Клепачівський — останній директор Українського державного банку УНР [Архівовано 5 Березня 2016 у Wayback Machine.]
- Олександр Панченко. Слово про Клепачівських та Чопівських
- Михайло Андрусяк. Брати вогню. Документально-художні повісті.— С.74.[недоступне посилання з серпня 2019]
