Клюй Василь Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клюй Василь Семенович
Народився 16 березня 1927(1927-03-16) (97 років)
Травневе, Компаніївський район, Кіровоградська область, Українська СРР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність науковець
Alma mater Київський інститут політології та соціального управління
Галузь сільське господарство
Заклад Рада міністрів УРСР
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Вчене звання професор[d]
Науковий ступінь кандидат економічних наук
Війна німецько-радянська війна
Військове звання Головний старшина і полковник
Нагороди
орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» орден «За мужність» Медаль «Захиснику Вітчизни» ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
Заслужений працівник сільського господарства Української РСР Державна премія Української РСР у галузі науки і техніки Почесна грамота Кабінету Міністрів України Почесна грамота Верховної Ради України
медаль «70 років визволення України від фашистських загарбників» знак «25 років перемоги у Великій Вітчизняній Війні»
CMNS: Клюй Василь Семенович у Вікісховищі

Василь Семенович Клюй (нар. 16 березня 1927, Шевченко, Компаніївський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР) — український учений, кандидат економічних наук, професор Інституту післядипломної освіти керівників та спеціалістів агропромислового комплексу Національного університету біоресурсів і природокористування, академік Національної академії аграрних наук України.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Василь Семенович Клюй народився 16 березня 1927 року на хуторі Шевченко Компаніївського району Кіровоградської області[1]. Родина жила в землянці, в сім'ї було шестеро дітей, з яких вижило п'ятеро[2]. Батько — Семен Карпович, у 50-річному віці вирушив на війну, дійшов до Угорщини, загинув у Будапешті. Мати — Поліна Власівна, одна ростила дітей, прожила до 95 років[3].

Початкову школу закінчив у рідному хуторі, середню — у сусідньому селі Водяне[2]. Під час навчання цікавився радіотехнікою, опанував морзянку, також проходив військовий вишкіл, навчався стрільбі, метанню гранат, риттю окопів, стрибкам з парашутом[4][2]. Після звільнення Кіровоградщини від окупації, у 1942 році у віці 17 років Клюй з дев'ятикласною освітою був мобілізований польовим військкоматом і направлений на підготовчі курси радистів, після закінчення яких при штабі Чорноморського флоту у місті Поті вступив радистом-шифрувальником на субмарина «Щ-215» під командуванням Михайла Грешилова[5][6][3][2]. У воєнні роки «Щ-215» здійснила 14 бойових походів, за час яких здійснила вісім торпедних атак і потопила п'ять ворожих суден. Також екіпаж підводного човна постачав боєприпаси в обложений Севастополь, а в 1944 році брав участь у визволенні Одеси[7][8]. Перемогу Клюй разом зі своєю бойовою командою зустрів в Одесі[9][2].

Відслуживши шість років на флоті, в 1949 році демобілізувався у званні головного старшини[6][2]. Повернувшись в рідне село, в тому ж році був одноголосно обраний головою колгоспу імені Чапаєва, не маючи навіть ні досвіду керівної роботи, ні спеціальної освіти. Проте, володіючи природною кмітливістю, завзятістю і наполегливістю, доклав великих зусиль для відновлення народного господарства і зважаючи успіхів у роботі був призначений керівником Червоновершської машинно-тракторної станції, що обслуговувала 26 господарств[3][2]. За протекцією першого секретаря Кіровоградського обкома партії Леонтія Найдека був відправлений на навчання до Києва — у Вищу партійну школу, яку закінчив у 1959 році[10][2]. Надалі перебував на партійно-господарській роботі, був головою Устинівського райвиконкому і першим секретарем райкому партії (1959—1962), начальником Бобринецького територіального колгоспно-радгоспного управління (1962—1964), начальником Кіровоградського обласного управління сільським господарством (1964—1977)[10][1].

Будучи одним з керівників економіки Кіровоградщини, зробив значний внесок у розвиток сільського господарства області, курирував будівництво багатьох заводів і господарств, домігшись збільшення обсягів виробництва молока, м'яса, птиці та яєць, а також вовни. Займався розробкою та впровадженням у сільськогосподарське виробництво досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в галузі ефективного ведення сільського господарства, особливо в галузі вирощування зернових та кормових культур, наукових основ сівозміни, а також підготовкою та перепідготовкою кадрів агропромислового комплексу, налагодженням координації наукових установ Української академії аграрних наук. Є творцем Кіровоградської міжгосподарської школи по впровадженню у виробництво досягнень науки та передового досвіду, чим поклав початок новому напрямку організації підвищення кваліфікації керівників і фахівців АПК. Досвід такої школи, першої в Україні, з 1974 року став впроваджуватися вже на всесоюзному рівні, тоді як Кіровоградська область за високі показники розвитку сільськогосподарського виробництва 13 разів ставала учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР і ВДНГ України[10][3].

У 1971 році отримав науковий ступінь кандидата економічних наук, захистивши в Українській сільськогосподарській академії дисертацію за темою «Економічна ефективність виробництва яловичини та шляхи її підвищення (на прикладі спеціалізованих господарств Кіровоградської області)»[1][10]. У 1977 році перейшов на роботу до Ради Міністрів Української РСР, де подальші 12 років до 1989 року пропрацював на посадах заступника завідувача відділу агропромислового комплексу, завідувача сектору сільськогосподарської науки, впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, підготовки та перепідготовки кадрів[1][3]. Також був членом Президії Ради колгоспів УРСР (1978—1982), членом наукової ради з проблем науково-технічного та соціально-економічного прогнозування при Президії Академії наук та Держплані УРСР (1979—1989), обирався делегатом III з'їзду колгоспників СРСР, ХХІІІ та XXIV з'їздів КПУ[10]. З 1988 обіймав посаду проректора Інституту післядипломної освіти керівників і фахівців агропромислового комплексу Національного університету біоресурсів і природокористування[1][10]. У 1992 році отримав вчене звання професора[1]. У 1998 році балотуватися в народні депутати України, але невдало[11]. У 2002 році обраний почесним членом Національної академії аграрних наук України[10], у 2005 році став професором кафедри інноваційної діяльності Інституту[1].

Автор численних наукових праць, книг, статей[12]. Спеціалізується на проблемах ефективності сільськогосподарського виробництва, раціонального використання сільськогосподарських земель[1]. Виступає проти приватної власності на землю[13], закликаючи скасувати законодавчі норми про її приватизацію та продаж[14]. Активно висловлює свою громадянську позицію[2], зазначав можливість примирення з УПА[15], засуджував Путіна за розв'язування війни проти України[9], виступав на підтримку українських солдатів під час російського вторгнення в країну[16].

Сьогодні всі молоді, хто тут сидить, захищають землю, так само як і ми її захищали від краю до краю.

— В. Клюй на зустрічі с українськими солдатами[17].

Є членом Організації ветеранів України[2], представляє інтереси підводників-чорноморців[18]. Має звання полковник запасу[19][10]. Є останнім з 42 осіб і єдиним нині живучим членом екіпажу підводного човна «Щ-215»[8][9].

Нагороди

[ред. | ред. код]
Радянські
Українські

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и О. О. Собко (2013). Клюй Василий Семенович. Энциклопедия современной Украины. Процитовано 7 мая 2022.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Павло Мороз, Тетяна Шелкопляс (12 мая 2012). Війна і мир Василя Клюя. Газета «Агропрофі». Процитовано 7 мая 2022.
  3. ↑ а б в г д Тарасенко Олександр Григорович (14 марта 2017). Захиснику землі української — 90 років. Життєва школа Клюя. Газета «Сільські вісті». Процитовано 7 мая 2022.
  4. ↑ а б Клюй Василий Семенович. Polk.inter.ua. 18 января 2016. Процитовано 7 мая 2022.
  5. ↑ Премьера к 70-летию освобождения Украины. Газета «Сегодня». 31 октября 2014. Процитовано 7 мая 2022.
  6. ↑ а б Иван Яковлев (7 мая 2021). Радость триумфа и боль о погибших. Газета «Голос України». Процитовано 7 мая 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  7. ↑ Люди перемоги: підводник з легендарної «Щуки». Polk.inter.ua. 2 марта 2015. Процитовано 7 мая 2022.
  8. ↑ а б В Астане в преддверии 9 мая прошел Международный форум Победителей «Великая Победа, добытая единством». Исполнительный комитет СНГ. 28 апреля 2017. Процитовано 7 мая 2022.
  9. ↑ а б в Ирина Климан, Алексей Стукало (19 мая 2016). Ветеран Второй мировой войны Василий КЛЮЙ: «То, что Путин делает от Донбасса до Черного моря, похоже на Гитлера». Газета «Бульвар Гордона». Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 7 мая 2022.
  10. ↑ а б в г д е ж и к л м н Клюй Василь Семенович. Национальная академия аграрных наук Украины. Процитовано 7 мая 2022.
  11. ↑ Клюй Василь Семенович. Центральная избирательная комиссия Украины. Процитовано 7 мая 2022.
  12. ↑ Валерій М'ятович (16 марта 2017). Василь Клюй: Причина наших невдач — поспішна всеохоплююча приватизація. Портал «З перших уст». Процитовано 7 мая 2022.
  13. ↑ Василий Клюй (3 октября 2008). Право на землю: иллюзии и реалии. Газета «Голос України». Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 7 мая 2022.
  14. ↑ Василий Клюй (17 февраля 2009). Обращение к Президенту Виктору Ющенко, бывшим Президентам Леониду Кравчуку и Леониду Кучме, народным депутатам Украины, областным, районным и местным советам. Газета «Голос України». Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 7 мая 2022.
  15. ↑ Ветеран Клюй: В концлагере есть комната, где погиб сын Сталина. Рядом сидели Бандера и Шухевич. Куда они оттуда делись?. Gordonua.com. 8 мая 2015. Процитовано 7 мая 2022.
  16. ↑ «Я готова встать на колени перед ним. Какие слова нужно подобрать?». Украинские ветераны Великой Отечественной войны попросили Путина выпустить с «Азовстали» мирных жителей и военных. Meduza. 7 мая 2022. Процитовано 7 мая 2022.
  17. ↑ РФ не выиграла бы войну без Украины — Порошенко. Деловая столица. 8 мая 2016. Процитовано 7 мая 2022.
  18. ↑ Внуки воевавших против нацистов в рядах Красной армии и УПА украинцев сейчас вместе с оружием в руках защищают Украину. Интерфакс-Украина. 8 мая 2016. Процитовано 7 мая 2022.
  19. ↑ Наталья Устюгова (5 сентября 2014). Война не имеет права править миром. Газета «Независимая Молдова». Процитовано 7 мая 2022.
  20. ↑ Розробка прогресивної технології вирощування насіння, виведення та впровадження у виробництво високоврожайних сортів люцерни для Степової зони УРСР. Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. Процитовано 7 мая 2022.
  21. ↑ Нагороджені почесною відзнакою. Кіровоградська обласна рада. Процитовано 7 мая 2022.
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Клюй_Василь_Семенович&oldid=42347403