Користувач:ВоєводаЯ/ЩеЧернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка користувача в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Ерідан (внесок, журнали) о 16:47 UTC (101690 хвилин тому).
Користувач вікіпедії просить у вас допомоги.
Родовий: ендометрія чи ендометрію? Гіпофіза чи гіпофізу? Медичні, анатомічні терміни


Етіологія злоякісних пухлин

[ред. | ред. код]
Мікрографія дрібноклітинного раку передміхурової залози

Загальна причина злоякісного росту — недостатня активність факторів протипухлинного захисту, об'єднаних у систему антибластомної резистентності (лат. resistentia «опір», «протистояння»)[1].

Система антибластомної резистентності

[ред. | ред. код]

Система антибластомної резистентності (САР) представлена трьома ланками[2]:

  • Антиканцерогенні механізми
  • Антитрансформаційні механізми
  • Антицелюлярні механізми[3]

Антиканцерогенні механізми

[ред. | ред. код]

Антиканцерогенні механізми інактивують канцерогенні хімічні речовини, фізичні канцерогени та онкогенні віруси, які потрапляють в організм. Основними антиканцерогенними механізмами є бар'єрні функції печінки та імунної системи[1].

Антитрансформаційні механізми

[ред. | ред. код]

Антитрансформаційні механізми перешкоджають перетворенню нормальних здорових клітин в пухлинні. До них відносяться (1) ферменти репарації ДНК, (2) антионкогени та (3) вплив сусідніх не пухлинних клітин у вигляді алогенного інгібування і його своєрідного варіанта контактного гальмування.

Дефект ензимів репарації ДНК лежить в основі хвороб репарації ДНК. З антионкогенів найбільш відоме сімейство генів білка р53. Цей білок включає механізм апоптозу у клітині з необоротно пошкодженою ДНК, дефекти якої не спроможні відновити ферменти репарації.

Також пригнічують життєдіяльність пухлинних клітин нормальні сусідні клітини (феномени алогенного інгібування і контактного гальмування). Алогенне інгібування походить за рахунок секреції нормальними клітинами диференціювальних факторів. Контактне гальмування досягається впливом цАМФ, що поступає з нормальної клітини в пухлинну через їхні мембрани, які контактують між собою, та пригнічуваною проліферативною активністю останніх.

Антицелюлярні механізми

[ред. | ред. код]

Антицелюлярні механізми забезпечують елімінацію злоякісних клітин (малігніци́тів) і клітин, що зазнають трансформацію (промалігніцитів, або диспластичних клітин).

Розрізняють клітинні та гуморальні антицелюлярні фактори:

I. Клітинні фактори

  1. NК-клітини
  2. К-клітини
  3. Т-лімфоцити-кіллери
  4. Цитотоксичні макрофаги.

II. Гуморальні фактори

  1. Природні і індуковані протипухлинні антитіла
  2. Фактор некрозу пухлин-α (кахектин)
  3. Фактор некрозу пухлин-β (лімфотоксин)
  4. Кейлони (хілони)
  5. ЛПВЩ крові
  6. Гормони з антипроліферативною дією (наприклад, прогестерон).

Форми недостатності антибластомної резистентності

[ред. | ред. код]

Розрізняють відносну та абсолютну недостатність САР, абсолютну поділяють на генералізовану і локальну.

I. Відносна недостатність САР

II. Абсолютна недостатність САР

  1. Генералізована недостатність
  2. Локальна недостатність.

Відносна недостатність САР

[ред. | ред. код]

Відносна недостатність САР обумовлена інтенсивним зовнішнім (по відношенню до клітини) канцерогенним впливом, що прискорює утворення мутантних, і відтак, злоякісних клітин. Вважається, що з кожних 10 мутантних клітин одна зазнає злоякісної трансформацію[4]. При цьому фактори протипухлинного захисту виявляються не в змозі розпізнати і знищити всі промалігніцити, що формуються, незважаючи на компенсаторне посилення функцій САР. Частина диспластичних клітин лишається життєдіяльними і рано чи пізно дає початок злоякісній пухлині. Окрім того, при тривалому впливі на організм багато канцерогенів (особливо, хімічних) виявляють імунодепресивний ефект, тим самим пригнічуючи антибластомну резистентність. Тому на більш пізніх етапах канцерогенної агресії відносна недостатність протипухлинного захисту змінюється абсолютною[4].

Абсолютна недостатність САР

[ред. | ред. код]

Абсолютна недостатність САР пов'язана з дефіцитом самих чинників протипухлинного захисту. У цьому випадку навіть звичайний по силі вплив канцерогенів може викликати розвиток злоякісних пухлин.

Розрізняють генералізовану і локальну форми абсолютної недостатності САР.

1. Генералізована недостатність характерна для імунодефіцитних станів і хвороб репарації ДНК. При цьому формується поширений дефект факторів антибластомної резистентності.

2. Локальна недостатність розвивається в осередках патологічно ущільненої тканини, перш за все в зонах фібросклерозу. Концентрація факторів протипухлинного захисту при цьому знижена через труднощі проникнення і циркуляції їх в рубцево-зміненій тканині. Злоякісна пухлина, що виникає в таких випадках, називається «раком в рубці»[5].

Таким чином, можна виділити чотири окремі причини, що призводять до розвитку злоякісних новоутворень:

  1.    Інтенсивний канцерогенний вплив
  2.    Імунодефіцитні стани
  3.    Дефекти ензимів репарації ДНК і функції антионкогенів
  4.    Рубцево-змінена тканина.

Окрім причин, існують умови розвитку злоякісних пухлин, основними з яких є (1) спадкова схильність і (2) комплекс придбаних метаболічних змін, відомий у вітчизняній літературі як синдром канкрофіліі Дільмана.

Характеристика канцерогенних стимулів

[ред. | ред. код]

Канцерогенними називають ті чинники, які самостійно або після певного видозмінення здатні викликати перетворення нормальної клітини в злоякісну. Для позначення стимулів, які опосередковують формування всіх неоплазм, а не лише злоякісних, використовуються терміни онкогенні чинники або бластомогенні чинники. Чинники, які не здатні при будь-якій видозміні трансформувати нормальну клітину в злоякісну, але регулюють цей процес як в сторону його посилення, так і ослаблення, називаються модифікаторами канцерогенезу. Участь в канцерогенезі декількох факторів позначається терміном сінканцерогенез.

Комітет експертів ВООЗ (1985) дав таке визначення поняттю канцероген: «канцерогеном (фізичними, хімічними або біологічними)[6] називають агент, здатний викликати або прискорювати розвиток новоутворення незалежно від механізму (або механізмів) його дії або ступеня специфічності ефекту. Канцероген — це агент, який в силу своїх фізичних або хімічних властивостей може викликати незворотну зміну або пошкодження в тих частинах генетичного апарату, які здійснюють гомеостатичний контроль над соматичними клітинами»[7]. У цьому визначенні канцерогенними факторами названі не тільки патогени, що викликають злоякісну трансформацію клітини, але і модифікатори канцерогенезу, що підсилюють цей процес[8].

Канцерогенні фактори класифікують наступним чином:

I. Вплив на ДНК

  1. Епігенетичні канцерогени
  2. Генотоксичні канцерогени.

Генотоксичні канцерогени:

  • Прямої дії
  • Непрямої дії (проканцерогени).

II. Вплив на стадії канцерогенезу

  1. Ініціатори
  2. Промотори
  3. Повні канцерогени.

III. Виникнення канцерогенів

  1. Природні канцерогени
  2. Штучні канцерогени.

Залежно від того, викликає або не викликає канцерогенний фактор зміни в структурі спадкового матеріалу, розрізняють генотоксичні і епігенетичні канцерогени. Генотоксичні канцерогени, в свою чергу, діляться на канцерогени прямої і непрямої дії (останні називаються проканцерогенами). Ця типологія, прийнята для хімічних канцерогенних стимулів, може бути поширена на канцерогенні фактори будь-якої природи.

Генотоксичні канцерогени, впливаючи на генетичний матеріал, призводять до появи соматичної мутації, результатом якої є активація одного або декількох протоонкогенів або вбудованих в геном клітини вірусних онкогенів.

Генотоксичні канцерогени прямої дії не потребують будь-яких видозміни в організмі. Вони мають первинної канцерогенну активність.

Генотоксичні канцерогени непрямої дії (проканцерогени) потребують перетворення (метаболічної активації), після чого вони стають прямими канцерогенами. Канцерогенів непрямої дії значно більше, ніж прямої.

Епігенетичні канцерогени не впливають на структуру спадкового матеріалу клітини, тобто не викликають мутацій. Їх дія пов'язана з активацією протоонкогенів і вірусних онкогенів шляхом посилення експресії останніх. До них відносяться травми, стероїдні та інші гормони, які посилюють активність клітин, міцні алкогольні напої.

Залежно від переважного впливу канцерогенних стимулів на стадіях ініціації або промоції, їх поділяють також на ініціатори і промотори. Канцерогени, які мають одночасно ініціювальну та промоторну активністю, називаються повними канцерогенами.

Залежно від походження канцерогенів їх підрозділяють на природні та штучні, поява яких пов'язана з діяльністю людини.

Класифікація модифікаторів канцерогенезу:

I. Стимулятори канцерогенезу

  1. Коканцерогени (стимулятори ініціації)
  2. Промотори (стимулятори промоції).

II. Інгібітори канцерогенезу

  1. Антиканцерогени (інгібітори ініціації)
  2. Антипромотори (інгібітори промоції).

Модифікатори канцерогенезу поділяються на дві групи: стимулятори та інгібітори канцерогенезу. Серед стимуляторів найбільше значення мають коканцерогени, що прискорюють процес ініціації, перетворення нормальної клітини в пухлинну, і антиканцерогени, що блокують цю стадію канцерогенезу. У деяких класифікаціях до модифікаторів канцерогенезу відносять промотори і антипромотори, що впливають на відповідну стадію процесу.

Залежно від природи канцерогенних факторів розрізняють п'ять основних типів канцерогенезу[9]:

  1. Травматичний канцерогенез
  2. Термічний канцерогенез
  3. Радіаційний канцерогенез
  4. Хімічний канцерогенез
  5. Інфекційний (вірусний) канцерогенез.

Травматичний канцерогенез

[ред. | ред. код]

Травматичний канцерогенез — розвиток злоякісних пухлин на місці травм. Встановлено, що в травмованому органі злоякісні новоутворення виникають частіше.

Особливостями травматичного канцерогенезу є такі закономірності:

  • Будь-яка травма може завершитися розвитком злоякісні пухлини.
  • На місці травми злоякісні пухлини розвиваються рідко.
  • Латентний період (час від моменту травми до виникнення пухлини) може коливатися в досить широких межах (дні — роки — десятиліття).

Відомо безліч казуїстичних випадків травматичного канцерогенезу. Так, повідомлялося про рак шкіри чола, що виник в місці удару тенісним м'ячем у дівчинки через п'ять днів після травми. Олександр Васильович Чаклін у своєму виданні «Проблема віку. Онкологія» описав рак шкіри через 2 роки після голковколювання в місцях введення голок[10]. Наслідком хронічного травмування шкірного покриву є утворення пухлин, наприклад: тертя упряжі у в'ючних і тяглових домашніх тварин в деяких випадках викликає рак в місцях тертя[11].

Найбільш закономірна зв'язок травми з наступними злоякісними пухлинами:

1. Рак нижньої губи у людей, що палять трубки і користуються твердими мундштуками, зустрічається значно частіше, ніж у тих, що палять сигарети. Це вказує на провідне значення у розвитку раку нижньої губи трубки або мундштука, а не канцерогенних речовин тютюнового диму. Трубка травмує червону облямівку губ, приводячи до розвитку гіперкератозу (обмежений передраковий гіперкератоз червоної облямівки губ Машкіллейсона[ru] або бородавчастий передрак червоної облямівки губ), на тлі якого розвивається рак.

2. Рак стравоходу у людей, в раціоні яких переважає дрібно костиста озерна або річкова риба (північні народи, жителі Карелії, Фінляндії). Щоденне вживання в їжу такої риби протягом багатьох років супроводжується мікротравмами слизової стравоходу. На тлі травматичного езофагіту, що розвивається при цьому, в ділянках важкої дисплазії епітелію може виникнути рак.

3. Є спостереження злоякісних новоутворень, які розвинулися під впливом каменів в жовчному міхурі, сечовому міхурі і мисках нирок.

Термічний канцерогенез

[ред. | ред. код]

Термічний канцерогенез — розвиток злоякісної пухлини при тривалому дозованому впливі на тканини високої температури, в місцях опіків шкіри та слизових оболонок.
Класичними прикладами термічного канцерогенезу є капро-рак, який зустрічався раніше в Японії, і кангрі-рак, поширений до цих пір в північних штатах Індії (особливо, в Кашмірі). В тому і в іншому випадку місцеві жителі в холодну пору, для того щоб зігрітися, розміщали під одяг на животі мініатюрні грубки (в Японії вони називалися капро, а в Індії кангрі — плетений кошик з горщиком, куди клали гаряче вугілля). Через кілька років в місцях опіків шкіри передньої черевної стінки розвивався рак[11].

Відомий рак порожнини рота у курців сигарети «димлячим кінцем в рот». Такий звичай поширений в Індії (сигарети для цих цілей коротше звичайних і називаються «біді»), в Новій Гвінеї і Колумбії. Рак розвивається з ділянок опіків слизової рота. У Південній Америці жінки, стираючи білизну, курять, а щоб попіл не попадав на білизну, вони беруть сигарету кінцем в рот. Чоловіки-шахтарі курять таким же чином в шахтах.

Найбільше значення термічний фактор має для виникнення «раку порожнини рота»[12] і, особливо, «раку стравоходу»[12] при систематичному зловживанні дуже гарячою їжею. Так, у багатьох країнах традиційно п'ють дуже гарячий чай. Рак верхньої щелепи, яким страждав М. І. Пирогов[13] (ulcus oris mem/cancrosum serpeginosum з лат. повзуча перетинчаста слизова ракова виразка рота)[14], пов'язують з його багаторічною звичкою полоскати рот з гігієнічною метою дуже гарячою водою.

Радіаційний канцерогенез

[ред. | ред. код]

Канцерогенну активність виявляють як неіонізуюче випромінювання (сонячний ультрафіолет), так і іонізуюча радіація (рентгенівські промені, γ-випромінювання, потоки заряджених частинок).

1. Сонячна радіація — основний природний канцероген для всіх багатоклітинних мешканців суші. Саме тому найбільша активність ферментів репарації ДНК зафіксована в клітинах епідермісу. Сонячний ультрафіолет — провідна причина розвитку злоякісних пухлин шкіри будь-якого гістогенезу, але насамперед меланоцитарних, у осіб європеоїдної та монголоїдної рас. Альбінізм підвищує ризик розвитку злоякісних новоутворень шкіри. У негроїдів рак шкіри зустрічається значно рідше[15]. Цей факт дає підставу вважати меланін антиканцерогеном. Звичка засмагати на сонці збільшує онкологічний ризик у 4–5 разів. У жителів південних районів злоякісні пухлини шкіри зустрічаються частіше, ніж у жителів Півночі. Ризик розвитку меланоми шкіри при переселенні в південні райони[16] зростає в 3 рази, при навмисному загорянні — в 5 разів, при переїзді на південь у віці до 10 років — в 4 рази[17].

2. Роль іонізуючої радіації в етіології злоякісних пухлин найбільш наочно проявилася після атомних вибухів в японських містах Хіросіма і Нагасакі в 1945 році, коли захворюваність лише лейкеміями зросла в 7 разів, і після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, яка сприяла помітному зростанню захворюваності на рак щитовидної залози[18], який був пов'язаний з інкорпоруванням радіоактивних ізотопів йоду[19]. У разі пренатального опромінення максимальна частота лейкемій і сóлідних пухлин спостерігається у віці 4-5 років[20], знижуючись до середнього в популяції рівня до 8-10 років. При постнатальному опроміненні частота лейкемій досягає піку через 5-10 років після впливу іонізуючих променів і через 15-25 років повертається до контрольного рівня. Постійно спостерігаються пухлини, що розвинулися через багато десятиліть після опромінення. Латентний період для лейкемій - від 2 років і вище, для солідних пухлин — в середньому 20-30 років[21]. Частота лейкемій, що розвиваються в результаті опромінення хребта з приводу виразкової хвороби шлунку тим вище, чим старше хворі в момент опромінення (для солідних пухлин встановлено зворотні закономірності).

Професійні пухлини, викликані радіацією

[ред. | ред. код]

Відомі професійні злоякісні пухлини, зумовлені дією іонізуючої радіації:

  • «Гірські сухоти» у рудокопів Саксонії і Чехії[22], відома з доби середньовіччя[23]
  • «Рак рентгенологів» на початку XX століття[24]
  • Остеосаркоми у робітниць фабрики в місті Ампір (США), пов'язані з інкорпоруванням радіоактивної фарби
  • «Рак фізиків-атомників» першої половини XX століття.

1. Ще в середні століття у рудокопів Шнеєберговських копалень в Саксонії і Яхімівських рудників у Чехії[25] зустрічалися так звані «гірські сухоти», викликані впливом видобувних порід[24]. У 1897 році було встановлено, що це рак легенів, а пізніше стала зрозумілою причина — це була уранова руда, яка багата на радіоактивні речовини, саме в ній Марія і П'єр Кюрі відкрили радій та полоній[26].

2. Широке поширення на початку XX століття «раку рентгенологів» було пов'язане з невивченістю канцерогенних властивостей рентгенівських променів[27]. Нерідко можна було зустріти рентгенолога з ампутованими з приводу раку кистями рук. На згадку про загиблих дослідників, які вивчали іонізуючу радіацію, в Гамбурзі (1936) на території лікарні Св. Георга був споруджений монумент, на якому спочатку були викарбувані 110 імен, потім їх список розширився до 186. На меморіальній плиті напис: «рентгенології і радіології всіх націй, лікарям, фізикам, хімікам, технікам, лаборантам і сестрам, які пожертвували своїм життям в боротьбі проти страждань їх ближніх. Завдяки їм можливо безпечне застосування рентгенівських променів і радію в медицині. Слава їх безсмертна»[28]. Лікарня Св. Георга, на території якої встановлено цей пам'ятник, в даний час носить ім'я Ернста Генріха Альберс-Шенберга. Він присвятив своє життя вивченню рентгенівських променів[29]. Активна робота з іонізуючою радіацією призвела до появи раку шкіри руки, яку довелося ампутувати. Е. Г. Альберс-Шенберг помер в 1921 році від метастазів пухлини у віці 56 років[30].

3. У 1929 році у кількох працівниць однієї з фабрик в місті Ампір (США) були виявлені остеогенні саркоми. Під час першої світової війни вони розфарбовували циферблати годинника і лімби військових приладів люмінесцентною фарбою, яка мала радіоактивні речовини (радій)[31]. Для зручності роботи вони періодично брали пензлик в рот пухнастим кінцем і, стоншений таким чином її кінчик, умочували в фарбу[32]. Радіоактивні ізотопи інкорпорували і накопичувалися в кістках. Через 25 років більше 40 жінок загинули від саркоми.

4. У 1944 році під керівництвом італійського фізика Енріко Фермі в університеті Чикаго був побудований перший в світі атомний реактор. Більшість фізиків і інженерів, які брали участь в цьому проекті, загинули від раку. Одним з останніх був Лео Сілард[33]. Коли у нього діагностували рак сечового міхура, він відмовився від операції, вибрав променеву терапію. «Від променів захворів, променями зцілюся», — говорив він[10][34]. Сілард самостійно розрахував дози опромінення. Можна сказати, що він переміг рак, проживши більше п'яти років від початку захворювання[35]. Сілард помер від інфаркту міокарда[10][36].

На думку відомих американських епідеміологів Річард Долла (англ. Sir Richard Doll) і Річарда Пето (англ. Richard Peto), з дією іонізуючої радіації[37] пов'язане близько 2% всіх смертей від злоякісних пухлин: три чверті цієї кількості припадає на природний радіаційний фон, чверть — на лікувально-діагностичні процедури і лише сота частина — на професійне опромінення. З цією думкою важко погодитися в сенсі настільки значної канцерогенної ролі, яку Р. Долл і Р. Пето відводять впливу природного радіаційного фону Землі[38]. Встановлено, що низькі дози іонізуючої радіації (в межах до 0,1-0,3 Гр), навпаки, мають антиканцерогенну та загальну біостимуляційну дію (ефект малих доз)[39].

Хімічний канцерогенез

[ред. | ред. код]

Додаткові відомості: Канцерогени

Розрізняють ендогенні та екзогенні хімічні канцерогени.

Ендогенні хімічні канцерогени

[ред. | ред. код]

Основними ендогенними хімічними канцерогенами є наступні речовини:

  1. Гормони, які посилюють проліферативну активність чутливих до них клітин (естрогени, ліберіни гіпоталамуса і тропні гормони гіпофізу)
  2. Метаболіти холестерину і жовчних кислот, що утворюються в товстій кишці під дією мікроорганізмів
  3. Деякі похідні тирозину і триптофану.

1. Естрогенні гормони. Тривала гіперестрогенемія є причиною значної кількості злоякісних пухлин молочних залоз, яєчників і ендометрію[40][41][42], а також частини випадків раку шийки матки[43]. Найактивніше естрогени продукують клітини кістозно-атрезійованних фолікулів і фолікулярних кіст яєчників. Резекція такого яєчника або оваріектомія знижує вміст в організмі естрогенних гормонів, і, відповідно, зменшує онкологічний ризик. Досліджено, що рак молочних залоз рідше зустрічається у жінок, яким в ранньому віці була проведена оваріектомія[44]. Сприяє гіперестрогенеміі ожиріння будь-якої етіології, оскільки в жировій тканині відбувається синтез естрогенних гормонів[43]. Встановлено, що у жінок, які переходять на дієту зі зниженим вмістом жирів, концентрація естрогену в крові зменшується. У деяких випадках розвивається ятрогенна гіперестрогенемія при призначенні протягом тривалого часу естрогенних препаратів. Відзначено збільшення захворюваності на рак молочних залоз і ендометрію при тривалому застосуванні таких засобів[43][45]. Так, в США з 1940-х років широко використовувалися з замісної метою у жінок в пост-клімактеричному періоді кон'юговані естрогени[46]. У 1950-1960-ті роки онкоепідеміологи встановили зростання у американок захворюваності на рак ендометрію. У проведених дослідженнях на тварин канцерогенність цих препаратів була підтверджена, використання кон'югованих естрогенів заборонили, і вже в 1970-ті роки було відзначено відчутне зниження захворюваності цією пухлиною[47][48]. Ризик розвитку раку молочних залоз також зростає у чоловіків, що приймають препарати з естрогенною активністю[49]. Гіперестрогенемія (і в цілому високі концентрації в організмі стероїдних гормонів та їх аналогів) сприяє також розвитку пухлин печінки, в тому числі і раку, оскільки катаболізм стероїдних гормонів відбувається в печінці.

Найнаочніше канцерогенна дія естрогенних гормонів проявляється при використанні препарату з естрогенною активністю діетилстільбестролу (Diethylstilbestrol, DES). Це синтетичний естроген, розроблений у 1938 році, який, є в п’ять разів сильнішим, ніж природний естроген — естрадіол[50][51]. Він поділяє структурну схожість з іншими ксеноестрогенами, і активує рецептор естрогенів-альфа (ERα), має аналогічну спорідненість до рецептора, як естрадіол[51]. Цей гормоновмісний препарат почав широко застосовуватися в США в 1940-х роках для пролонгування вагітності при загрозі спонтанного викидня[52]. У 1970 році доктор Гербст і Скаллі (Dr. Herbst & Scully) повідомили про перший переконливий запис вагінальної ясноклітинної аденокарциноми (англ. clear-cell adenocarcinoma, CCA) у семи молодих жінок у віці від 15 до 22 років. Цей дуже рідкісний рак зазвичай зустрічається лише у жінок старшого віку (старше 40 років), і він, як правило, плоскоклітинний, — не у чітко виражених клітинах. Цей висновок неодноразово підтверджувався між 1970 та 1972 роками у жінок віком від 7 років, і він був постійно пов'язаний з внутрішньоутробним впливом діетилстільбестролу[52][53]. До серпня 1973 року було виявлено 170 хворих зі злоякісними пухлинами, які зазнали внутрішньоутробного впливу цього препарату: у 100 з них було діагностовано ясноклітинна карцинома піхви, у 70 — карцинома шийки матки.

Гормони за анти-естрогенною дією (гестагени, прогестини), навпаки, мають антиканцерогенні властивості. Найбільша концентрація прогестерону в організмі жінки відзначається при вагітності. Протективний ефект вагітності на розвиток раку молочної залози відомий людству[54] вже 300 років. Італійський лікар Бернардіно Рамацціні (1633-1714), вивчаючи захворюваність на рак молочної залози в Падуї на початку XVIII століття, зазначив найвищу частоту раку цієї локалізації у черниць в порівнянні з заміжніми жінками. Спостереження Рамацціні було неодноразово підтверджено онко-, епідеміологічними дослідженнями. Щоправда, захисним ефектом володіє тільки перша вагітність, що розвинулася у віці до 25-30 років. Деякі автори вважають, що комбіновані оральні контрацептиви, що включають естрогени і гестагени, при циклічному їх використанні здатні надавати профілактичну дію відносно виникнення пухлин молочної залози. Однак в класифікації IARC (англ. International Agency for Research on Cancer, Міжнародне агентство з дослідження раку) канцерогенних для людини факторів цим препаратам присвоєна 2 категорія (підгрупа А) — речовини з високим ступенем ймовірності канцерогенної активності.

2. Тропні гормони гіпофіза. Вважається, що пролактин бере активну участь у розвитку раку молочної залози. Зниження захворюваності жінок на цю пухлину після 55-60 років пов'язують зі зменшенням продукції пролактину в цьому віці. Тривала стимуляція периферичних залоз гормонами гіпофіза може призвести до розвитку в них пухлин, в тому числі і злоякісних.


Ні Не зроблено і, схоже, не буде

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Долгих, Владимир (6 грудня 2018). Патофизиология. Учебное пособие для вузов (рос.). Litres. с. 335. ISBN 978-5-04-145909-3.
  2. ↑ Долгих, Владимир (6 грудня 2018). Патофизиология. Учебное пособие для вузов (рос.). Litres. ISBN 978-5-04-145909-3.
  3. ↑ Антибластомна резистентність. Studopedia.org (укр.). Процитовано 09.03.2020.
  4. ↑ а б Петров, Рэм Викторович (1982). Иммунология (рос.). Медицина. Процитовано 09.03.2020.
  5. ↑ Rössle, R. (1923). Wachstum und Altern. Zur Physiologie und Pathologie der postfoetalen Entwicklung (нім.). München: München: J. F. Bergmann.
  6. ↑ WORLD HEALTH ORGANIZATION (1985). Environmental Health Criteria 51. Guide to Short-term Tests for Detecting Mutagenic and Carcinogenic Chemicals (англ.). Geneva: World Health Organization. с. 16. ISBN 92-4-154191-1.
  7. ↑ Схема циркуляції канцерогенів у навколишньому середовищі - Реферат. works.doklad.ru. Процитовано 10 березня 2020.
  8. ↑ Черезов Александр Евгеньевич - Общая теория рака- тканевый подход (1997 Издательство МГУ).pdf. www.docme.su. Процитовано 6 квітня 2020.
  9. ↑ Презентация на тему: Существующие типы канцерогенеза. StudFiles (рос.). Процитовано 11 березня 2020.
  10. ↑ а б в Чаклин А.В. Проблема века. Онкология: поиски и решения / А.В. Чаклин. – 2–е изд., дораб. и доп. – М.: Знание, 1990.–240 с.
  11. ↑ а б Черезов Александр Евгеньевич - Общая теория рака- тканевый подход (1997 Издательство МГУ).pdf. www.docme.su (рос.). с. 30. Процитовано 6 квітня 2020.
  12. ↑ а б Берсеньева, Катерина (5 вересня 2017). Бросить курить раз и навсегда (рос.). Litres. ISBN 978-5-457-04104-2.
  13. ↑ 132 роки тому помер Микола Пирогов. www.myvin.com.ua. Процитовано 26 березня 2020.
  14. ↑ Не мумія, бо вологий. Навіщо зберігають тіло Пирогова. Не мумія, бо вологий. Навіщо зберігають тіло Пирогова. Процитовано 26 березня 2020.
  15. ↑ PEDIATRICS Volume 127, Number 3, March 2011 Technical Report—Ultraviolet Radiation: A Hazard to Children and Adolescents (PDF) (англ.). American Academy of Pediatrics. с. e792. Процитовано 26.03.2020.
  16. ↑ Parkin, D M; Mesher, D; Sasieni, P (6 грудня 2011). 13. Cancers attributable to solar (ultraviolet) radiation exposure in the UK in 2010. British Journal of Cancer. Т. 105, № Suppl 2. с. S66—S69. doi:10.1038/bjc.2011.486. ISSN 0007-0920. PMC 3252056. PMID 22158324. Процитовано 26 березня 2020.
  17. ↑ PEDIATRICS Volume 127, Number 3, March 2011 Technical Report—Ultraviolet Radiation: A Hazard to Children and Adolescents (PDF) (англ.). American Academy of Pediatrics. с. e796. Процитовано 26.03.2020.
  18. ↑ Україна. Здоров’я нації No 1(54), 2019 р. Науково-практичний журнал. Заснований у січні 2007 р. (PDF) (укр.) . ДУ «Український інститут стратегічних досліджень Міністерства охорони здоров’я України». 2019. с. 45. ISSN 2077-6594. Процитовано 26.03.2020.
  19. ↑ Україна. Здоров’я нації No 1(54), 2019 р. Науково-практичний журнал. Заснований у січні 2007 р. (PDF) (укр.) . ДУ «Український інститут стратегічних досліджень Міністерства охорони здоров’я України». 2019. с. 41. ISSN 2077-6594. Процитовано 26.03.2020.
  20. ↑ В.Ф. Чехун - академик НАН Украины, Д.Ф. Глузман - д-р мед.наук профессор (2016). ИОНИЗИРУЮЩАЯ РАДИАЦИЯ И ОНКОГЕМАТОЛОГИЧЕСКИЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ (PDF) (рус.) . Киев: ДИА. с. 83. ISBN 978-617-7015-31-3.
  21. ↑ В.Ф. Чехун - академик НАН Украины, Д.Ф. Глузман - д-р мед. наук профессор (2016). ИОНИЗИРУЮЩАЯ РАДИАЦИЯ И ОНКОГЕМАТОЛОГИЧЕСКИЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ (рус.) . Киев: ДИА. с. 86—92. ISBN 978-617-7015-31-3.
  22. ↑ Чехун В.Ф., Глузман Д.Ф. (2016). Ионизирующая радиация и онкогематологические заболевания (PDF) (рус.) . Киев: ДИА. с. 166. ISBN 978-617-7015-31-3.
  23. ↑ Ачкіназі Б.О., Дротянко Л.Г., Кузьмирчук Г.Д. (2012). Наукові записки. ВИПУСК 17. СЕРІЯ: ІСТОРИЧНІ НАУКИ (PDF) (укр.) . Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка. с. 4—6. ISBN 966-8089-44-8.
  24. ↑ а б Чехун В.Ф., Глузман В.Д. (2016). ИОНИЗИРУЮЩАЯ РАДИАЦИЯ И ОНКОГЕМАТОЛОГИЧЕСКИЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ (PDF) (рус.) . Киев: ДИА. с. 25—31. ISBN 978-617-7015-31-3.
  25. ↑ І.Ф. Костюк, В.А. Капустник (2003). ПРОФЕСІЙНІ ХВОРОБИ (PDF) (укр.) (вид. 2-ге перероблене і доповнене). Київ: "Здоров'я". ISBN 5-311-02754-1.
  26. ↑ Rutherford, Ernest (1913). Radioactive substances and their radiations (англ.). Cambridge, Univ. Press. с. 8.
  27. ↑ Yoshinaga, Shinji; Mabuchi, Kiyohiko; Sigurdson, Alice J.; Doody, Michele Morin; Ron, Elaine (2004-11). Cancer risks among radiologists and radiologic technologists: review of epidemiologic studies. Radiology. Т. 233, № 2. с. 313—321. doi:10.1148/radiol.2332031119. ISSN 0033-8419. PMID 15375227. Процитовано 1 квітня 2020.
  28. ↑ Memorial to X-ray Martyrs. The British Journal of Radiology. Т. 9, № 102. 1 червня 1936. с. 351—353. doi:10.1259/0007-1285-9-102-351. ISSN 0007-1285. Процитовано 1 квітня 2020.
  29. ↑ Albers-Schönberg, Heinrich Ernst (1906). Die Röntgentechnik : Lehrbuch für Ärzte und Studierende. Hamburg : Lucas Gräfe & Sillem.
  30. ↑ Heinrich Albers-Schönberg. Wikipedia (англ.). 7 жовтня 2019. Процитовано 1 квітня 2020.
  31. ↑ Radioluminescent Paint. www.orau.org. Процитовано 2 квітня 2020.
  32. ↑ Moore, Kate (14 червня 2016). The forgotten factory girls killed by radioactive poisoning. The Telegraph (брит.). ISSN 0307-1235. Процитовано 2 квітня 2020.
  33. ↑ Biografia de Leó Szilárd. Bomba atómica. www.explicatorium.com. Процитовано 2 квітня 2020.
  34. ↑ Leo Szilard. www.jewishvirtuallibrary.org. Процитовано 2 квітня 2020.
  35. ↑ Pyke, David; Medawar, Jean (12 серпня 2000). Scientific refugee Leo Szilard. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 2 квітня 2020.
  36. ↑ The New Yorks Time: "Leo Szilard Dies; A‐Bomb Physicist" (англ.). 31 травня 1964. Процитовано 02.04.2020.
  37. ↑ Doll, R. (1995-12). Hazards of ionising radiation: 100 years of observations on man. British Journal of Cancer. Т. 72, № 6. с. 1339—1349. ISSN 0007-0920. PMC 2034083. PMID 8519643. Процитовано 2 квітня 2020.
  38. ↑ Doll, Richard (1995-12). Hazards of ionising radiation: 100 years of observations on man. British Journal of Cancer (англ.). Т. 72, № 6. с. 1339—1349. doi:10.1038/bjc.1995.513. ISSN 1532-1827. Процитовано 2 квітня 2020.
  39. ↑ Doll, R.; Peto, R. (1981-06). The causes of cancer: quantitative estimates of avoidable risks of cancer in the United States today. Journal of the National Cancer Institute. Т. 66, № 6. с. 1191—1308. ISSN 0027-8874. PMID 7017215. Процитовано 2 квітня 2020.
  40. ↑ Характеристика гормональних взаємовідносин у жінок репродуктивного віку з гіперпластичними процесами ендометрія. medexpert (укр.). Процитовано 9 квітня 2020.
  41. ↑ Пономарів, Олександр (19 серпня 2018). Блог Пономарева: "черв'як" чи "хробак"? "ендметрію" чи "ендометрія"?. BBC News Україна (укр.). Процитовано 7 квітня 2020.
  42. ↑ Український правопис 2019 (PDF) (укр.). с. 79. Процитовано 07.04.2020.
  43. ↑ а б в ПЕРВИННО-МНОЖИННІ ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ ОРГАНІВ ЖІНОЧОЇ РЕПРОДУКТИВНОЇ СИСТЕМИ – Онкологія (укр.). Процитовано 9 квітня 2020.
  44. ↑ Дрижак, В.І.; Домбрович, М.І. (2005). молочної залози_Дрижак.pdf Рак молочної залози (PDF) (укр.). Тернопіль: Укрмедкнига. с. 146. ISBN 966-673-047-2.
  45. ↑ Бенюк, В.О.; Гончаренко, В.М.; Никонюк Т.Р. (2016). Гінекологія. Сучасні детермінанти патогенезу гіперпластичних процесів ендометрія. ЗДОРОВЬЕ ЖЕНЩИНЫ №5 (111)/2016 (укр.). Київ: Національний медичний університет імені О.О. Богомольця. ISSN 1992-5921.
  46. ↑ Cancer Facts & Figures 2017 (PDF) (англ.). American Cancer Society. с. 29. Процитовано 09.04.2020.
  47. ↑ The causes of cancer - IARC Publications. Reproductive factors and hormones (англ.). IARC Publications. с. 77.
  48. ↑ Cagnacci, Angelo; Venier, Martina (18 вересня 2019). The Controversial History of Hormone Replacement Therapy. Medicina. Т. 55, № 9. doi:10.3390/medicina55090602. ISSN 1010-660X. PMC 6780820. PMID 31540401. Процитовано 9 квітня 2020.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  49. ↑ Thomas, D. B. (1993). Breast cancer in men. Epidemiologic Reviews. Т. 15, № 1. с. 220—231. doi:10.1093/oxfordjournals.epirev.a036108. ISSN 0193-936X. PMID 8405206. Процитовано 9 квітня 2020.
  50. ↑ Deroo, Bonnie J.; Korach, Kenneth S. (2006-03). Estrogen receptors and human disease. The Journal of Clinical Investigation. Т. 116, № 3. с. 561—570. doi:10.1172/JCI27987. ISSN 0021-9738. PMC 2373424. PMID 16511588. Процитовано 12 травня 2020.
  51. ↑ а б Burns, Katherine A.; Korach, Kenneth S. (2012-10). Estrogen receptors and human disease: an update. Archives of toxicology. Т. 86, № 10. с. 1491—1504. doi:10.1007/s00204-012-0868-5. ISSN 0340-5761. PMC 4782145. PMID 22648069. Процитовано 12 травня 2020.
  52. ↑ а б Reed, Casey E.; Fenton, Suzanne E. (2013-6). Exposure to Diethylstilbestrol during Sensitive Life Stages: A legacy of heritable health effects. Birth defects research. Part C, Embryo today : reviews. Т. 99, № 2. doi:10.1002/bdrc.21035. ISSN 1542-975X. PMC 3817964. PMID 23897597. Процитовано 13 квітня 2020.
  53. ↑ Эндрю Четли. Проблемные лекарства - Диэтилстильбэстрол: Взрыв бомбы с часовым механизмом. www.antibiotic.ru. Процитовано 12 травня 2020.
  54. ↑ Акушерство. Гінекологія. Генетика’ 2017, Том 3, № 1 РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ ТА ВАГІТНІСТЬ: ПОРАДИ МАМОЛОГА, Київський міський клінічний ендокринологічний центр, І.С. Ковальчук, С.І. Ковальчук, с. 83.

Категорія:Патологічна анатомія Категорія:Онкологія

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:ВоєводаЯ/ЩеЧернетка&oldid=42303406