Користувач:Romanbibwiss/Латиноамериканська література
Романтизм, реалізм, натуралізм та нові літературні тенденції[ред. | ред. код]
Війни за незалежність, що відбулися на початку XIX століття в Латинській Америці, призвели до появи літературних тем ідентичності, опору та прав людини. Письменники розвивали й оновлювали популярні літературні течії (такі як романтизм, реалізм та натуралізм). В цей час рух за культурну і політичну незалежність поширився по всій Латинській Америці, тож письменники нерідко зверталися до цієї теми у своїх творах. [1] І хоча в Латинській Америці література, яка ставила під сумнів колоніальні порядки, почала зароджуватися ще в XVII столітті, вона набула популярності лише у XIX столітті у формі спротиву проти гегемонії Іспанії, США та інших країн. Латиноамериканські письменники шукали латиноамериканської ідентичності, і згодом ці пошуки виявилися тісно пов’язаними з літературним рухом модернізму (Modernismo). [2]
У колоніальній літературі домінували автори-чоловіки, за винятком таких визначних постатей, як Хуана Інес де ла Крус, проте в XIX столітті почався рух, який сприяв появі більшій кількості авторок-жінок. Зростання рівня жіночої освіти та письменницької діяльності висунуло на перший план деяких жінок-письменниць, зокрема авторку кубинського романтизму Гертрудіс Гомес де Авелланеда з романом «Саб» (1841), в роман присвячений проникливій критиці рабства, а також заторкує тему поводження з жінками на Кубі. У Перу близька до натуралізму авторка Клорінда Матто де Тернер написала один із найважливіших романів "індігенізму" в XIX столітті: "Птахи без гнізда" ("Aves sin nido", 1889). Аргентинська письменниця-романтик Хуана Мануела Горріті (1818-1892) написала чимало романів та оповідань, зокрема La hija del mashorquero (1860). Письменниці XIX століття часто писали про нерівність в Латинській Америці та про інші пережитками колоніалізму, такі як маргіналізація та утиски корінних народів, рабів та жінок. [3] Багато творів жінок у цей період кидали виклик патріархальним суспільствам Латинської Америки. Ці видатні жінки-письменниці викривали лицемірство домінуючого класу та інституцій, що існували в їхніх країнах, а також критикували корупцію влади. Серед яскравих прикладів таких творів - "Indole", "Herencia" та "El Conspirador" Клорінди Матто де Тернер. [4]
Модернізм, авангард і предтеча буму[ред. | ред. код]
Наприкінці XIX століття виник латиноамериканський модернізм, поетичний рух, засадничим текстом якого стала книга нікарагуанця Рубен Даріо "Блакить" (Azul , 1888). Це був перший латиноамериканський поетичний рух, який вплинув на літературний розвиток за межами регіону, а також був першою справді латиноамериканською літературою, оскільки національні відмінності вже не були такою проблемою, і автори прагнули встановити латиноамериканські зв'язки. Прикладом латиноамериканської ідентичності є поет Хосе Марті, який хоч і був кубинським патріотом, але також жив у Мексиці та США і писав для журналів в Аргентині та інших країн. У 1900 році Уругваець Хосе Енріке Родо написав роман Аріель, який став своєрідним маніфестом культурного пробудження регіону. Уругвайська поетеса Дельміра Агустіні, одна з жіночих постатей модернізму, писала вірші, в яких використовувались типові модерністські образи (наприклад, лебеді), а також адаптувала їх до феміністичних меседжів та еротичних тем, як описує критик Сільвія Моллой. [5]
Хоча сам модернізм часто розглядається як суто естетичний та антиполітичний рух, деякі поети та есеїсти, серед них Хосе Марті, а також перуанці Мануель Гонсалес Прада та Хосе Карлос Маріатегі, виступали з різкою критикою сучасного суспільного устрою та особливо тяжкого становища корінних народів Латинської Америки . На початку ХХ століття також відбувся підйом так званого індіанізму, тобто особливої уваги до опису культури корінних народів та несправедливості, яку зазнавали ці етноси. Окрім Клорінди Матто де Тернер цією тематикою займалися перуанець Хосе Марія Аргедас та мексиканський автор Росаріо Кастельянос.
Опір колоніалізму, тенденція, що з’явилася на початку XIX століття, також мала надзвичайно важливе значення в модернізмі. Цю літературу опору популяризували видатні модерністи, зокрема вже згадані Хосе Марті (1853-1895) та Рубена Даріо (1867-1916).
Аргентинець Хорхе Луїс Борхес винайшов майже новий жанр, філософську новелу, і став одним із найвпливовіших латиноамериканських письменників. У той же час Роберто Арльт запропонував зовсім інший стиль, ближчий до масової культури та популярної літератури, зображаючи урбанізацію та європейську імміграцію, що формували Південний конус. Обидва письменники стали учасниками важливих дебатів у аргентинській літературі між так званою Флоридською групою Борхеса (письменники та художники, котрі зустрічались у кафе Річмонд на центральній Флоридській вулиці міста Буенос-Айрес) та групою Боедо Роберто Арльта, яка зустрічалася в японському ресторані в периферійному районі Боедо того ж Буенос Айреса.
Венесуелець Ромуло Гальєгос написав у 1929 році один із найвідоміших латиноамериканських романів у ХХ столітті «Донья Барбара». Це реалістичний роман, що описує конфлікт між цивілізацією та варварством на рівнинах Південної Америки, і вважається шедевром так званого креолізму (<a href="https://en.wikipedia.org/wiki/Criollismo" rel="mw:ExtLink" title="Criollismo" class="cx-link" data-linkid="469">criollismo</a>). Роман став світовим бестселером, він перекладений понад сорока мовами.
До відомих літераторів Бразилії цього часу належать письменник-новеліст Мачадо де Ассіс, відомий своїм іронічним поглядом та глибоким психологічним аналізом, поети-модерністи Маріо де Андраде, Освальд де Андраде і Карлос Драммонд де Андраде.
У 1920-х роках у Мексиці літературний авангард був представлений групами Стридентизм та Лос Контемпоранеос. Мексиканська революція (1917-1921) надихала письменників на створення таких романів як " Los de abajo" Маріано Азуела, позначеного впливом соцреалізму. Революція та її наслідки залишатимуться орієнтиром для мексиканської літератури протягом багатьох десятиліть. У 1940-х роках кубинський прозаїк і музикознавець Алехо Карпентьє запровадив термін "магічний реалізм" ("lo real maravilloso") і, поряд з мексиканцем Хуаном Рульфо та гватемальцем Мігелем Анхелем Астуріасом, став попередником Буму з його фірмовим стилем "магічного реалізму".
Поезія після модернізму[ред. | ред. код]
У Латинській Америці ХХ століття існувала яскрава традиція прозової поезії. Прозовий вірш стає розповсюдженим форматом ліричних філософських розвідок та чуттєвих настроїв поетів регіону. [6] Серед майстрів поезії в прозі варто згадати таких авторів, як Хорхе Луїс Борхес ("Все і ніщо"), Пабло Неруда ("Пристрасті та враження"), Октавіо Пас ("Орел чи Сонце?"), Алехандра Пісарнік ("Секс / ніч") та Джанніна Браскі ("Імперія мрій"). [7]
Лідерами авангарду, поезія яких виражає любов, романтику та прихильність до лівої регіональної політики, стали Сезар Валлехо (Перу) та лауреат Нобелівської премії Пабло Неруда (Чилі). [6] Слідом за ними йдуть Ернесто Карденал (Нікарагуа), Роке Далтон (Сальвадор), Ніколас Гіллен (Куба), Гонсало Рохас (Чилі) і Маріо Бенедетті (Уругвай), а також перуанці Бланка Варела, Хорхе Едуардо Ейельсон або Хав'єр Сологурен
Після модернізму в Латинській Америці виникло кілька менш відомих, короткочасних поетичних рухів. У Чилі, поет Брауліо Аренас заснував з друзями в 1938 році в групу MANDRAGORA, позначену сильним впливом сюрреалізму, а Вісенте Уйдобро створив групу «Creacionismo". [8] У Перу Сесар Моро та Еміліо Адольфо Вестфален розвивали сюрреалізм в регіоні Анд. [9]
Видатні письменники XXI століття[ред. | ред. код]
Латиноамериканська література, що твориться з 2000 року, охоплює широку сферу напрямів та стилів. У XX столітті латиноамериканські літературознавчі студії в основному були зосереджені на тому, що було до, під час і після Буму. [10] [11] З тих пір наукова оптика розширюється для регулярного вивчення латиноамериканської літератури в таких галузях, як Глобальний Південь, постколоніальна література, постмодерна література, латиноамериканська філософія, електронна література, істеричний реалізм, спекулятивна фантастика, латиноамериканська поезія, поп-культура Latinx, криміналістика, фантастика жахів., серед інших полів. [12] [13] Серед видатних 21-х авторів, твори яких широко доступні, викладаються та перекладаються багатьма мовами, - Маріо Варгас Льоса, Ізабель Альєнде, Хорхе Вольпі, Джунот Діас, Джанніна Браскі, Олена Понятовська, Джулія Альварес, Діамела Елтіт та Рікардо Пілья . [14] [[Категорія:Література Північної Америки]] [[Категорія:Література Латинської Америки]] [[Категорія:Сторінки, що використовують sidebar з параметром child]]
- ↑ Lagasse, Paul. Spanish American Literature.
- ↑ Arango-Ramos, Fanny D. Resistance Literature in Spanish America.
- ↑ Denegri, Francesca. Women's Writing in the 19th Century.
- ↑ Arrango-Ramos, Fanny D. Resistance Literature in Spanish America.
- ↑ Molloy, Sylvia (September 1983). Dos lecturas del cisne: Rubén Darío y Delmira Agustini. Revista de la Universidad de México (10464).
- ↑ а б The FSG book of twentieth-century Latin American poetry : an anthology (вид. 1st). New York: Farrar, Straus, Giroux. 2011. ISBN 978-0-374-10024-7. OCLC 650212679.
- ↑ Loustau, Laura (2020). "Art and Magic in Assault on Time" "Poets, philosophers, lovers: On the writings of Giannina Braschi. Pittsburgh, Pa.: U Pittsburgh. ISBN 978-0-8229-4618-2. OCLC 1143649021.
- ↑ Vicente Huidobro | Chilean writer. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 3 вересня 2020.
- ↑ Quispe, Esteban. Translations of Two Poems by César Moro (англ.).
- ↑ Crown, Presented by Sarah; Maby, produced by Tim (15 червня 2012). Guardian Books podcast: Latin American novels and poetry. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 7 вересня 2020.
- ↑ Writing after the "boom". The Economist. ISSN 0013-0613. Процитовано 7 вересня 2020.
- ↑ The Oxford Handbook of Latino Studies. New York: Oxford University Press. 2019. ISBN 978-0-19-069120-2. OCLC 1121419672.
- ↑ Horror in Literature and Film in Latin America. obo (англ.). Процитовано 7 вересня 2020.
- ↑ Postmodern Literature in Latin America. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 7 вересня 2020.