Кравченко Віктор Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кравченко Віктор Андрійович
Віктор-кравченко.jpg
Народився 11 жовтня 1905(1905-10-11)
Катеринослав
Помер 25 лютого 1966(1966-02-25) (60 років)
Нью-Йорк
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1955–1980).svg СРСР
Flag of the United States.svg США
Діяльність дипломат, письменник
Володіє мовами російська
Партія КПРС

Ві́ктор Андрі́йович Кра́вченко (11 жовтня 1905, Катеринослав — 25 лютого 1966, Нью-Йорк) — інженер, письменник, «неповерненець».

Початок біографії[ред. | ред. код]

Віктор-кравченко.jpg

Народжений у родині революціонерів 11 жовтня 1905 року у Катеринославі (нині м. Дніпро)[1]. Металург за освітою. Працював на Донбасі. Вступив до ВКП(б) 1929 року. Вчився разом з Леонідом Брежнєвим у Дніпродзержинському металургійному інституті, був його другом. Працював на металургійних заводах Донбасу, брав участь у вилученні хліба в селян у роки насильницької колективізації сільського господарства.

Під час другої світової війни капітан Червоної армії. 1943 направлений радянським урядом до США як член закупівельної комісії СРСР у Вашингтоні. 4 квітня 1944 року не з'явився на службу, деякий час переховувався від радянських спецслужб, а потім попросив політичного притулку в США. Домагання радянського посольства повернути Кравченка до СРСР американська сторона не задовольнила. За це був оголошений у СРСР зрадником. Жив під псевдонімом. Одружився з Синтією Кушер (Cynthia Kusher), мав двох синів, Андрія та Антона, що довгий час не мали гадки про особу свого батька (аж до 1965 року)[2].

Книга спогадів[ред. | ред. код]

Віктор Кравченко став відомим у світі після публікації своїх мемуарів про життя в комуністичному СРСР, де був свідком репресій та Голодомору. За допомогою американського журналіста Юджина Лайонса і перекладачки Елізабет Гепгуд написав книгу I Chose Freedom (Я обрав свободу)Kravchenko Viktor. I Chose Freedom. The personal and political life of a soviet official. — London : Robert Hale Limited, 1947. — 496 p. (англ.), котра змальовувала колективізацію в СРСР і стала серйозним викривальним ударом по комуністичному режиму та Сталіну. Книга опублікована в червні 1947 року й одразу ж стала бестселером, у ній йшлося про злочини сталінського режиму, зокрема про голодомор 1932—1933, про систему Гулаг, про співпрацю урядів Й. Сталіна і А. Гітлера. Разом з тим, у ній засуджувалася «сепаратистська» політика, що загрожувала територіальній цілісності Росії—СРСР (саме це стало причиною несприйняття Кравченка в колах патріотично налаштованої української діаспори Америки).

Процес століття[ред. | ред. код]

Міністерство державної безпеки СРСР організувало міжнародну кампанію з дискредитації Кравченка, до якої, зокрема, залучило Жана-Поля Сартра, який написав п'єсу, в якій Віктор Кравченко був зображений агентом Центрального розвідувального управління США (ЦРУ).

По тому, як французька комуністична газета Les Lettres Françaises («Леттр франсез») звинуватила його у брехні, Кравченко подав на цю газету позов про наклеп. Тривалий судовий розгляд, що проходив від 24 січня до 22 березня 1949 року в Парижі, був названий «процесом століття» через свій масштаб.

На процесі давали свідчення сотні свідків: зі сторони Кравченка виступали свідки, що вижили у радянських концтаборах, зокрема Маргарет Бубер-Нойманн (Margrete Buber-Neumann), вдова страченого в СРСР лідера КП Німеччина Гайнса Нойманна (Heinz Neumann), вона була ув'язнена в Гулазі та була видана радянським боком Гестапо, до 1945 р. утримувалася в концтаборі Равенсбрюк[3]. На боці Кравченка виступив льотчик ескадрильї «Нормандія—Німан» А. Муане (André Moynet).

З боку комуністів захисниками газети виступили фізик Ф. Жоліо-Кюрі, єпископ Кентерберійський Х. Джонсон, популярний журналіст П. Деке та інші прорадянськи налаштовані діячі. З метою очорнити Кравченка совіцька влада навіть привезла до Франції його колишню дружину та співробітників, щоб ті дали свідчення проти нього.

Суд підтримав позов Кравченка, він отримав символічну компенсацію. Наслідком процесу став відчутний удар по сталінському комуністичному режиму. Зокрема, П. Деке змінив своє ставлення до книги Кравченка і навіть написав передмову до одного з її перевидань[1]. Після завершення процесу Кравченко опублікував у Парижі книгу «Процес Віктора Кравченка»[1].

Розорення[ред. | ред. код]

В 1950-ті Кравченко розтратив кошти, отримані за численні видання своєї книги, на невдалі проекти срібних рудників у Перу і розорився.

Загибель[ред. | ред. код]

Через рішення Кравченка відмовитися від Радянського Союзу постраждали його численні родичі. Їх переслідували, позбавляли волі. Тридцятеро із них, або й більше, були вбиті, серед них його батько, мати і брат.[2]

Відомо, що місце знаходження Кравченка[4] було виявлено вже 1944 року[5] агентами НКВС,[6] а потім його тісно слідкували НКВС,[7] а потім спеціальні операції КДБ.

1966 року Кравченко загинув за підозрілих обставин у своїй квартирі в Манхеттені. Офіційно його смерть була оголошена самогубством, і, хоча ця точка зору отримала широке визнання, є автори, як Гаррі Керн, що й досі залишає міру сумнівів, чи він був вбитий радянськими агентами.[8] Нещодавно розсекречені файли ФБР показують, що президент Ліндон Джонсон виявив сильну зацікавленість самогубством Кравченка, вимагаючи, щоб ФБР визначило, чи його самогубство було справжнім чи радянською підробкою.[2]

Залишається питання остаточної відповіді, хоча обидва сини Віктора Кравченка вважають, що він став жертвою КДБ.[9][10] Один із синів, Андрій (Ендрю[1]) Кравченко підготував документальний фільм у 2008 році, The Defector[11][12] про свого батька.[13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2008. - 568 с.: іл.
  2. а б в «Searching for Tato» by Mitchell Landsberg, Los Angeles Times May 11, 2003 (англ.)
  3. Справа Кравченка у французькому розділі Вікіпедії
  4. Кравченко був переховуваний після його втечі. Йому було дано кодову назву «KOMAR/GNAT» радянськими агентами. Див. документи на сайті Агентство національної безпеки за адресою: www.nsa.gov. (англ.) (Див., зокрема повідомленнями Нью-Йорка до Москви з травня по серпень 1944 року, № 594, 600, 613-14, 654, 694, 724, 726, 740, 799 і 907.)
  5. Top Secret: Information on «Mars» on «Gnat» (англ.)
  6. The Venona Story (англ.)
  7. Top Secret: The Shadowing of «Gnat» (1945) (англ.)
  8. Kern, G. (2007) The Kravchenko Case: One Man's War On Stalin, Enigma Books, ISBN 978-1-929631-73-5 (англ.)
  9. «Soviet defector's sons finally meet» Tri-city Herald January 4, 1992 p.2A (англ.)
  10. «First Meeting For Two Sons Of a Defector», New York Times, January 4, 1992 (англ.)
  11. The Defector: a documentary film (англ.)
  12. The Defector (англ.)
  13. Wilcox, R. (2008) Target Patton: The Plot to Assassinate General George S. Patton, p.249 Regnery Publishing ISBN 1-59698-579-8, ISBN 978-1-59698-579-7 (англ.)

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Кравченко Віктор Андрійович
  • Носик Б. Этот странный парижский процесс. М., 1991.
  • Энциклопедия российско-американских отношений. XVIII—XX века. М., 2001.
  • Шаповал Ю. Відповідальність пам'яті. «Форум націй», 2006, 11/54, листоп.