Красне (Бахмацький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Красне
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Бахмацький район
Рада/громада Красненська сільська рада
Код КОАТУУ 7420385001
Основні дані
Засноване 1630 року
Населення 1056 осіб
Площа 4,733 км²
Густота населення 223 осіб/км²
Поштовий індекс 16531
Телефонний код +380 4635
Географічні дані
Географічні координати 51°16′04″ пн. ш. 33°00′00″ сх. д. / 51.26778° пн. ш. 33.00000° сх. д. / 51.26778; 33.00000Координати: 51°16′04″ пн. ш. 33°00′00″ сх. д. / 51.26778° пн. ш. 33.00000° сх. д. / 51.26778; 33.00000
Середня висота
над рівнем моря
132 м
Місцева влада
Адреса ради 16570, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, с.Красне, вул.Дубини,39 , тел. 4-61-31
Карта
Красне is located in Україна
Красне
Красне
Красне is located in Чернігівська область
Красне
Красне

Красне́ — село в Україні, в Чернігівській області, Бахмацькому районі.

Храмове свято — Казанської ікони Божої Матері та Друга Пречиста.

Походження назви[ред.ред. код]

Назва села походить від старослов'янського «красне»- красиве.

Відомі уродженці[ред.ред. код]

Географія[ред.ред. код]

Розташоване на автошляху Р61 (Батурин-Конотоп), за 19 км від м. Конотоп, Сумської області, та за 44 км від районного центру — м. Бахмач, в лісо-степовій зоні, в долині р. Сейм, яка протікає на 7 кілометрів північніше. Поверхня переважно рівнинна; клімат — помірно-континентальний. На південь від села, на відстані 7 км від нього, знаходиться станція Халимоново Південно-Західної залізниці. На території села є ставки, утворені шляхом зведення гребель по руслу колишніх річок: Ворошиловський, Чернецький, Скаловський, Мусіївський, Слобідський, Базовський, Лиман.

Історія[ред.ред. код]

Доісторичні часи[ред.ред. код]

Люди селилися на території с. Красне з найдавніших часів. Зокрема, поблизу хутору Пирогівка та в урочищі Сєрикові сосни неподалік Сейму — виявлені поселення культури ямково-гребінцевої кераміки, часів пізнього неоліту (V-ІІІ тис. до н. е.). Також на території села, на березі Базовського ставка археологами були знайдені залишки давньоруського городища.

У складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про село Красне відноситься до 30-х років XVII-го століття. Велика частина селян була вільними козаками. Досі збереглася назва однієї з вулиць села «Слобода», яка була одним із осередків козацьких поселень. На середину XVII століття Красне вже було великим селом.

Козацька держава. В складі Російської імперії[ред.ред. код]

Історик Олександр Лазаревський відмічає, що с. Красне з'явилося не пізніше тридцятих років XVII ст., оскільки за описом 1654 р. у ньому було: козаків — 67 дворів і «міщан» — 160 дворів, при цьому в Красному була вже й церква Різд ва Богородиці.

З 1649-го року козаки с. Красного відносилися до Батуринської сотні, яка спочатку входила до складу Борзнянського, потім, до 1654-го — Чернігівського, а потім — до Ніжинського полків Гетьманщини.

У описі 1726 р. сказано: «с. Красное в году 1709 описано на особу гетмана Скоропадского и ныне оное село имеется в ведомстве коллегии малороссийской, во владении двора гетманского обмочевского».

Приватне володіння у цьому селі створюється завдяки «скуплі» земель. За описом 1726 р., крім 180 козацьких дворів з'являються такі приватні володіння:

1) колишнього батуринського сотника Дмитра Нестеренка — 11 дворів, при цьому зазначається, що деякі з цих дворів «взяты у мужиков за долг арендовый», а деякі — куплені також в селян; «дворище неогороженное», «даровано на шинк Нестеренку от мужика Коваленка».

2) Крупицького монастиря — 4 двори.

3) Михайловської — 2 двори.

4) Генерального судді Чарниша — 2 двори, при цьому зазначається, що перший двір «взят Чарнышем за покражу Васикову», другий — «мужик на своем живет, щитится протекциею Чарнышевою».

5) «Изменника Василя Чуйкевича, сыну его Семену Чуйкевичу принадлежащие» — 2 двори.

6) Двори «скупные» Михайла Козловського, «дворянина Мазепы» — 2 двори.

7) Семена Савича, колишнього генерального писаря «протекцианты мужики, на своих дворах жиючие» — 4 двори.

За десять років у Красному з 180 козацьких дво- рів, вільними залишаються 105, козацьких підсусідків — 6 хат, а 27 — вказані за бунчуковим товаришем Затиркевичем, селян лишилось «описных на ее величество» — 12 дворів й підсусідків Нестеровича — 7 хат. Тобто, за десять років населення Красного скоротилося майже на чверть.

Саме в цей час у Красному поселяється бунчуковий товариш Яків Затиркевич й починає скуповувати, головним чином, козацькі двори, так що вже за ревізією 1736 р. за ним нараховується 11 хат «козаков, которые, ухиляясь от службы войсковой, поддались Затыркевичу и живут вместо подсуседков, а служить могут», крім цього — 16 хат підсусідків «имеющихъ и не имеющих скот, а к службе негодних и неимущих». Спосіб, яким Затиркевич привернув до себе у «подданство» козаків, пояснює скарга одного з них, подана 1752 р. гетьману: «в прошлом 1737 г., в военное с турком время, отец мене, нижайшого, с. Красного житель, Юсько Ворвихвост, видячи безсходную под сотнею тяжесть, поддался в протекцию жиючому в том селе бунчуковому товаришу Якову Затыркевичу, кой Затыркевич и других козаков до того к себе принимал и содержал в протекции и защищении своем, обявляя, что ему продался; почему отец мой всем и объявлял тое, якобы он спродался ему во вічность; од якого времени он, Затыркевич, и владел ими, как подданными своими, а писал в ревизиях — своими подсуседками. А потом, как отец мой умре, Затыркевич убедил матку мою принять три рубли денег за двор, толко купчой за ним ни матка моя, ни я, Затыркевичу, на тот двор не давали, яко ж двор, по крайней цене, стоит 15-ти рублей, а не трох…». На завершення, Вирвіхвіст просив у гетьмана повернути його до козацтва. Хоча «скупля» Затиркевича і не була повернена до козацтва, але у другій половині XVIIІ ст. кількість козаків у Красному дуже збільшується, більш ніж вдвічі за час від 1736 до 1780 рр., проте скупля тут продовжувалась, оскільки до 1780 р. у Красному з'являється канцелярист Іван Занькевич, який із середини XVIII ст. встиг поселити на купленій ним землі 16 селянських дворів.[1]

Після скасування полково-сотенного устрою в 1781 р. село Красне увійшло до складу Конотопського повіту, Новгород-Сіверського намісництва, в 1791 р.- в складі Чернігівського намісництва, 1797 р.- Малоросійської губернії. В 1802 р. повіт ввійшов до складу Чернігівської губернії. Красне було волосним центром Краснянської волості у першому стані Конотопського повіту. Краснянській волості підпорядковувалося в різні часи до 16 поселень.

Далі, за церковними записами, існує така статистика: в 1770 р. в селі жило 1538 чоловіків і 1587 жінок; в 1790 р.- 1610 чоловіків і 1720 жінок; в 1850 р.- 1599 чоловіків і 1745 жінок, в 1860 р.- 1645 чоловіків і 1820 жінок, У 1885 р. в Красному було 3590 чоловік населення, 616 дворів, малися православна церква, школа, 2 постоялі двори, 8 постоялих будинків, лавка, 5 вітряних млинів, крупорушка.

У 1897 в селі було 923 двори і нараховувалося 5157 жителів, були збудовані дві дерев'яні церкви: в 1894 р. — Козацька церква, в 1905 р.- церква Різдва Богородиці.

Революційний рух. У складі УНР[ред.ред. код]

Двадцяте століття село Красне зустріло в складі Конотопського повіту Чернігівської губернії Малоросійського генерал-губернаторства Російської імперії. Воно було центром волості, до якої станом на 1914 р. належало 18 сільських общин: с. Красне, с. Митченки, х. Камашинський, х. Чупринин, х. Біланів, х. Харченків, х. Стешенків, х. Карпенків, х. Клюшників, х. Марусенків, х. Лизогубівський, с. Вирівка, с. Попівка, х. Забіякін, х. Кулешів, х. Острянський (Юрьївський), х. Глибокий, х. Якименків. В цей час його населення становило близько 5 тисяч чоловік. В селі було кілька заїзджих дворів, крамниці, декілька вітряків і крупорушок. При селі працювала гуральня-завод Зороховича, який виробляв спирту більш ніж на 40 тисяч рублів на рік(?). В 1905-му році була побудована церква Різдва Богородиці, крім того в селі була земська школа, яка налічувала 4 класи. Основними предметами були закон Божий, арифметика та граматика. На кінець XIX століття в селі Красному було до 7000 десятин землі, яка переважно зосереджувалася в руках великих землевласників, панів Заньковича, Поплавського, Пулковського, полковника Угодовського.

Початок століття знаменувався і початком революційних рухів. Уродженець села Красного Ювеналій Дмитрович Мельников (1868—1900) був одним з організаторів перших марксистських гуртків на території Російської імперії, а саме в Харкові, Ростові-на-Дону, Києві. Під час революції 1905—1907 років селяни брали участь у розгромі економії цукрозаводчика Терещенка на станції Калинівка, де працювали в наймах значна кількість краснян, вирощуючи цукрові буряки. Частина селян орендувала ділянки землі, на яких теж вирощували буряки. Робота затягувалась до пізньої осені і настання холодів, ночувати часто доводилося в полі. Потім Красне разом зі всією імперією занурилося у вир революції та Громадянської війни, яка розвела по різні боки барикад колишніх друзів, сусідів та родичів. Мешканець села, Болячевець К. Є., особисто брав участь в збройному повстанні в Петрограді, Сердюк І. А. брав участь в придушенні повстання у Кронштадській фортеці. Деякі мешканці села, такі як Галицький Г. та Швидкий Г. влилися в ряди контрреволюційних сил, інші, чекісти Луценко П. Ф., Ілляшенко К. Г., зводні командири комсомольського загону Пушкар Ф. О., Бут Ф. Д., Коломієць І, Рубан І. М., Сердюк Г. А. навпаки воювали на боці більшовиків. Це лише невелика частина людей, про які лишилися згадки, але в війну були втягнуті всі без винятку, не було людини яка б від неї не постраждала. Навесні 1918 р. в село ввійшли німецькі війська, під час правління гетьмана Скоропадського, а 26 січня 1919 р. Красне було окуповане Червоною армією. Вперше більшовицьку владу в селі було встановлено в січні 1918 року, пізніше вона закріпилася остаточно.

Колективізація. Голод. Репресії[ред.ред. код]

У травні 1929-го року в селі було організовано перше ТСОЗ. До 1933 р. в селі було створено ще 6 колгоспів, які давали можливість більш ефективно вилучати в селян продукти їх виробництва, часто не залишаючи навіть мінімуму, необхідного для виживання. Селяни, яким самим нічого було їсти, як могли опиралися діям «Червоної мітли», яка бажала вимести все до останньої зернини з селянських комор. Був застрелений з револьвера один з ініціаторів створення колгоспів В. Покрова, який повертався додому із засідання правління колгоспу. Люди намагалися сховати хліб, відмовлялися його здавати, а радянська влада, в той час, як вони помирали від голоду, не дозволяла їм збирати колоски, що лишилися на колгоспних полях, ганяли їх звідти батогами.

11.08.1933 р. бюро Бахмацького райкому КП(б)У направило до суду справу відносно голови колгоспу ім. Ворошилова нашого села за те, що той дозволив колгоспникам збирати колоски для власних потреб. Мешканець села, Петровський Микола отримав 2 роки ув'язнення за 2 кілограми зібраних колосків. Збереглася доповідна записка від уповноваженого по с. Красне Сливи, який скаржився, що комірник Сердюк та рахівник Покрова разом з іншими колгоспниками колгоспу ім. Ворошилова відмовилися видавати з колгоспної комори хліб для вивозу до МТС.

В ті часи були репресовані мешканці села Сібіль Іван Григорович, Сібіль Микола Григорович, Сібіль Опанас Іванович, Сібіль Семен Іванович, Сібіль Олексій Іванович, Сова Семен Федорович, Сова Федір Григорович, Боярчуки: Ілля, Опанас, Пилип. Це прізвища тих небагатьох, про яких люди ще пам'ятають, скільки їх було насправді наразі невідомо.

Село постраждало внаслідок голоду 1932-33 років.

У Національній книзі пам'яті містяться такі імена жертв терору голодом (у тому числі діти):
  • Бариш Василь Павлович, 12 р., 1933 р., голод
  • Дейнеко Агафія Марківна, 1933 р., голод
  • Дорош Юхим […], 90 р., 1933 р., голод
  • Жалій Іван Миколайович, 35 р., 1933 р., голод
  • Жалій Євгенія Юхимівна, 80 р., 1933 р., голод
  • Жалій Мар'я Миколаївна, 20 р., 1933 р., голод
  • Жалій Микола Степанович, 70 р., 1933 р., голод
  • Жалій Уляна Миколаївна, 20 р., 1933 р., голод
  • Коросташивець Гаврило […], 1933 р., голод
  • Коросташивець Петро […], 1933 р., голод
  • Криницька Наталія […], 10 р., утриманець, 1933 р., голод
  • Либань Михайло Михайлович, 6 р., 1933 р., голод
  • Либань Наталія […], 1933 р., голод
  • Луценко Уляна […], 1933 р., голод
  • Микитенко Федір […], 40 р., 1933 р., голод
  • Онищенко […] Павлівна, 1933 р., голод
  • Онищенко Павло Антонович, 1933 р., голод
  • Откидач Уляна Степанівна, 1933 р., голод
  • Петрук Андрій […], 10 р., утриманець, 1933 р., голод
  • Петрук Єфросинія […], утриманець, 1933 р., голод
  • Петрук Сергій […], 11 р., утриманець, 1933 р., голод
  • Рибна Ганна […], 8 р., утриманець, 1933 р., голод
  • Різник Євдокія Андріївна, 56 р., утриманець, 1933 р., голод
  • Різник Юхим Савович, 58 р., 1933 р., голод
  • Сова Григорій Павлович, 53 р., 1933 р., голод
  • Сова Михайло

В 1937-39-му роках головою сільської ради була Мірошніченко Є. М.

Друга світова війна[ред.ред. код]

9 вересня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Гітлерівці розстріляли 23 комуністичних активістів, серед них — голову сільської ради Мірошніченко Євдокію Микитівну, Либань Оксану Олександрівну, Назаренко Ганну Денисівну, Косенка Івана Петровича та інших. Багатьох юнаків та дівчат відвезли до Німеччини на роботи. Всього в рядах Червоної армії воювали 1014 жителів села, 418 були нагороджені орденами і медалями, 462 загинули. В 1956-му році на могилі загиблих солдатів встановлено пам'ятник.

В ІІ-й половині ХХ-го століття[ред.ред. код]

У 1950-му році відбулося перше укрупнення колгоспів, замість семи, як це було раніше, їх стало лише три: «Червона зірка», «Нове життя» та «Імені Шевченка». А в 1959 році всі колгоспи об'єднали в один великий- «Жовтень».

Колгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових та технічних культур, м'ясо-молочному тваринництві. Значні площі були засіяні цукровим буряком. За колгоспом було закріплено 6210 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4300 га орної землі. Підвищується добробут селян, їх культурний рівень, повністю була ліквідована неписьменність. Поліпшився благоустрій села, побудовано дві школи: середню, на 17 класних кімнат, та початкову, на дві. Відкрито лікарню на 35 ліжок, аптеку, дитячі ясла на 115 дітей.

22 лютого 1975 року головою колгоспу «Жовтень» став Міщенко М. С. Закінчено будівництво Будинку культури на 400 місць, розпочате в 1966 році. В Будинку культури розмістилася сільська бібліотека з книжковим фондом 14,4 тис. екземплярів. Приміщення лікарні переобладнали під дільничну амбулаторію, де на той час працювали 2 лікарі й 9 медпрацівників. Побудували нове відділення зв'язку зі зберкасою, контору колгоспу «Жовтень», дитсадок «Світанок» на 100 місць, ПСО (1976р). Були споруджені автогараж, тракторний стан, зерновий тік. Колгосп став одним з найкращих у районі. В роки незалежності центральну вулицю села (колишню Леніна) перейменували на вулицю Міщенка — на честь людини, яка так багато зробила для нашого села.

1979 головою колгоспу став Либань П. Г., з лютого 1985-го головою працював Васильченко Анатолій Ґнатович. З серпня 1985 року колгосп очолив Кухаренко В. М. На той час в колгоспі працювало 540 чоловік. З 2000 по 2010 р. господарство очолював Горбаченко М. В. 2004 колгосп переформували на СТОВ «Промінь».

Незалежність[ред.ред. код]

Після відновлення незалежності 1991 ситуація в селі складається не найкращим чином — зменшується населення села, як за рахунок високої смертності та низької народжуваності, так і за рахунок того, що молодь виїзджає жити і працювати в міста. Переважна більшість жителів або пенсіонери, або, як і раніше, працюють в місцевому сільськогосподарському підприємстві. Колгоспні майно та земля були розподілені між колишніми членами колгоспу і якщо більшість вже продали свої майнові сертифікати, то земля залишається у власності селян, її вони здають в оренду підприємствам, які щорічно виплачують їм орендну плату в натуральному чи грошовому вигляді.

В багатьох господарствах маються корови, коні. Здача молока та відгодівля телят на продаж є важливою складовою в бюджеті селян. Також у деяких мешканців села маються трактори, робота на яких приносить їх власникам суттєві прибутки. В 2009- 2010-му роках село було газифіковане за рахунок селян.

В селі є Храм Казанської ікони Божої Матері розміщений у пристосованому приміщенні. Парафія УПЦ Московської Патріархії.

Також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

1. Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Т.2: Полк Нежинский: материалы для заселения, землевладения и управления / А. М. Лазаревский. — Київ: Типография К. Н. Милевского, 1893. — с.282 — 284.

Погода в селі

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.