Кров і ґрунт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Кров і ґрунт», також «Кров і земля» (нім. Blut und Boden, скорочено Blubo) — складова ідеології Третього Райху котра розглядає взаємозв'язок національного походження («крові») і рідної землі, що дає нації прожиток («грунту»), як основоположну константу, стрижень націонал-соціалістичної расової політики та культурно-політичного виховання.


Теорія[ред.ред. код]

На підставі теорії «крові і ґрунту» носіями і зразком народних традицій, найбільш зберегли зв'язок з рідною землею, було німецьке селянство. Крім цього, поняття «ґрунту» означало не тільки збереження своїх земель, але і завоювання нових для «німецької крові та німецької плуга», тобто розширення життєвого простору (зокрема — Натиск на Схід). Ідеологія «крові і ґрунту» в Німеччині виникла та поширилися в кінці XIX століття расистських і націоналістичних навчань. Її критики вказували на те, що ця ідеологія служить для виправдання злочинної політики націй, які бажають забезпечити своє процвітання шляхом розв'язування воєн і знищення інших, «менш гідних» народів. Виправданням ж повинні були служити расистськи обґрунтовані посилання на особливу цінність і чистоту крові народу-агресора.

Вперше поява поняття «крові і ґрунту» зазначено, що вийшла в 1922 році філософській роботі О. Шпенглера «Занепад Європи», в якій йдеться про «боротьбу між кров'ю і ґрунтом за внутрішнє додавання (форму) вирощеного (на цьому ґрунті) виду тварин або людини». Потім воно використовується А. Виннигом у своїх книгах «Звільнення» (1926) і «Рейх як республіка» (1928), які починалися з тези: Кров і ґрунт — це доля народів. Лише в 1930-му році теорія «крові і грунту» сформувалася в певну націонал-социалистскую доктрину — у творі Ріхарда Дарре «Нова аристократія з крові і ґрунту». У цій роботі розкривалися зв'язку між расовими, господарськими та аграрно-політичними основами в ідеології націонал-соціалістів.

На виконання вимог теорії «крові і ґрунту» після приходу в Німеччині до влади НСДАП, у вересні 1933 року приймається «Імперський закон спадкування», де особливо було виділено видатне положення в суспільстві німецького селянства і його захист. Зокрема, цим законом стверджувалося, що «Імперський уряд захищатиме спадкові традиції і звичаї селянства, щоб зберегти природний джерело крові німецького народу. Селянські господарства мають бути захищені від непосильних боргів і розділів при їх успадкуванні… Селянином може бути тільки німецький громадянин, з німецької або близькоспорідненої кров'ю…»

Крім цього ідеологія «крові і грунту» містила також елементи ламаркизма, стверджуючи, що етнічні особливості народів тісно пов'язані з географічним середовищем, в якій ці народи формуються і проживають — пов'язуючи таким чином ще більше поняття «крові» і «ґрунту» між собою. Тільки на рідній землі можуть найбільш повно розкритися таланти і можливості породженої нею «крові».

Тези ідеології «крові і ґрунту» намагався заперечувати філософ М. Хайдеггер в своїх Фрейбургских лекціях 1933 року, вказуючи, що: «Кров і ґрунт хоч і є потужним і необхідною, проте недостатньою умовою для існування якого-небудь народу».

В січні 1934 року в Берліні було засновано видавництво Blut und Boden Verlag GmbH. У 1935 році воно було переведене в Гослар, пізніше повернулася знову в Берлін. Тут друкувалася література, покликана впроваджувати в маси націонал-социалистскую ідеологію «крові і ґрунту». У 1945 році видання такої літератури було припинено, саме видавництво було закрито в 1958 році.

Література і мистецтво[ред.ред. код]

У роки правління В Німеччині націонал-соціалістів в цій країні зародилася і розвивалася особливого роду літературний напрям «крові і ґрунту» (т. н. «Blubo-Literatur»), у творах якого розроблялися ідеї виникнення і становлення чистокровної арійської селянської раси панів. У Німеччині видавалися такого роду романи з життя селян, переселенців і «завойовників земель». Серед писали в цьому жанрі слід назвати таких авторів, як Герхард Шуман, Герберт Беме, Генріх Анакер, Геріберт Менцель, Йозефа Беренс-Тотеноль.

В образотворчому мистецтві часів націонал-соціалізму в Німеччині ця тема також знайшла широке втілення — особливо в живопису і монументальної скульптури. Створюються численні твори, що вихваляють працьовитість і старанність німецького селянина, хоробрість арійського солдата, плодючість німецької жінки, надійність і вірність у німецькій родині. Серед інших художників, що виконували цей соціальне замовлення, слід згадати таких майстрів, як Адольф Циглер, Пауль Падуа, Вернер Пейнер, Артур Кампф, Арно Брекер, Йозеф Торак. Багато з них були відзначені нагородами та преміями і стали провідними діячами в культурній політиці НСДАП.

Посилання[ред.ред. код]