Machtergreifung

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виступ Гітлера 30 січня 1933 з нагоди приведення до присяги
Меморіал жертвам 1933 року в Берліні. Кількість пластин відповідає 96 знищеним націонал-соціалістами депутатів рейхстагу після їх приходу до влади

Machtergreifung — німецьке слово, яке означає «захоплення влади». Часто використовується як назва періоду в історії Німеччини, який позначив поступове захоплення націонал-соціалістичною партією Німеччини (нім. Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP) влади в демократичній Веймарській республіці. Поворотний момент надійшов 30 січня 1933 року, коли Гітлер за результатами виборів в Рейхстаг був приведений до присяги в ролі канцлера Німеччини. Прихід націонал-соціалістів на чолі з Адольфом Гітлером до влади в Німеччині ознаменував кінець Веймарської республіки і початок епохи Третього рейху із заміною демократичного ладу на диктатуру.

Передумови[ред. | ред. код]

До приходу до влади нацистів Німеччина залишалася національно приниженою, озлобленою, злиденною країною. Обсяг контрибуцій для неї визначили в 132 мільярди довоєнних марок - 5 світових запасів золота. В кінці 1923 за один долар давали 4 трильйони 200 мільярдів марок. Зарплату видавали щодня, щоб люди встигали хоч щось купити. Пізніше інфляція стала менше, але безробіття залишалося великими. У 1921 році налічувалося 5 млн, в 1932-му - вже 7 млн ​​300 тис. Безробітних. Над багатьма соціальними групами нависла загроза втрати основ існування. Зневірені дрібні виробники все більше звинувачували в своїх бідах парламентську демократію і вірили, що вихід з кризи - у зміцненні державної влади. Економічна криза 1929 року штовхнула до нацистів безліч великих підприємців і банкірів, які субсидували передвиборчі кампанії НСДАП. Владі соціал-демократів довіряло все менше людей. Фактично Німеччина опинилася між комуністами і нацистами. Нацисти хотіли позбутися національного приниження після поразки у Першій світовій. Комуністи були до цієї ідеї байдужі. Нацисти зробили національну революцію одним з головних пунктів своєї політики.

І НСДАП і КПН спиралися на одні й ті ж соціальні верстви, вербували своїх активістів в одних і тих же житлових кварталах і на одних і тих же підприємствах. Між ними постійно виникали суперечки, сутички, зіткнення, частопереходили в великі перестрілки. Обидві сторони несли втрати. На початку 30-х років нацисти, наприклад, оцінювали свої втрати в кілька сотень убитих і кілька десятків тисяч поранених[1].


На шляху до влади[ред. | ред. код]

31 липня 1932 року на чергових виборах до рейхстагу НСДАП отримала 230 мандатів (соціал-демократи — 133, комуністи — 89 мандатів), ставши найбільшою фракцією в парламенті.

У зверненні НСДАП від 1 березня 1932 говорилося: «Гітлер - це девіз для всіх, хто вірить у відродження Німеччини ... Гітлер переможе, бо народ бажає його перемоги ...» Нацисти прийшли до влади як лідери національної революції.

30 січня 1933 року президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (главою уряду) Німеччини. Але щоб проводити свою політику, нацистам цього було мало.

Допомога з боку СРСР[ред. | ред. код]

СРСР багато разів допомагав Німеччини. Ця допомога відверто була спрямована проти Версальского договору. Під час Генуезькій конференції 1922 року Німеччину відверто не хотіли вважати рівною країнам-переможницям. І тоді делегація радянської Росії 16 квітня 1922 року підписала в Рапалло договір з Німеччиною. Головне в договорі був взаємну відмову відшкодування військових і невійськових витрат. Німеччина погодилася визнати законним націоналізацію власності Німеччини і її підданих під час Громадянської війни. Радянський Союз відмовилася від всіх репарацій, належної їй відповідно до статті 116 Версальського договору.

Надалі Німеччина розміщувада в СРСР військові замовлення, і навіть проводила навчання на території СРСР. Німеччині було заборонено мати свою армію. Озброєння Німецького рейхсверу, згодом вермахту, у величезній мірі велося на радянській території і на радянські кошти.

Майбутніх німецьких асів вчили в авіашколі під Липецькому і в танковій школі під Казанню. У Липецьку Герінг навіть мав російську коханку. Цікава деталь: за всю війну на Липецьк, який був в менш ніж 100 км від передової, не впала жодна бомба...

Німецькі інженери спроектували і побудували лікарню поруч з Горьківський автозаводом. Побудували її... в формі свастики. У 1941-1943 році вона послужила прекрасним орієнтиром для нацистських люфтваффе при нальотах на автозавод. Після війни для зменшення подібності з жахливим «фашистським знаком» одне з крил будівлі знесли. Сталін напередодні виборів до рейхстагу наказує комуністам не об'єднуватися з соціал-демократами!

Згідно точки зору Віктора Суворова: Сталін хотів приходу Гітлера до влади, щоб «криголам революції» розніс би всю Європу. Щоб потім рушити величезну армію на ці руїни[2].


Наслідки[ред. | ред. код]

Ставши 30 січня 1933 року канцлером, Гітлер швидко знищив всю опозицію та можливих суперників і встановив одноосібну владу фюрера (нім. führer, вождь), який вважався понад усіма законами і слово якого саме було законом. Тільки кілька найбільш наближених до нього посадовців мали відносну автономність, і вели міжусобну боротьбу за вплив і підтримку фюрера.[3] У розпалі Великої депресії, нацистському уряду вдалося відновити процвітання і покінчити з масовим безробіттям, завдяки потужним військовим витратам і змішаній економіці, яка поєднувала засоби вільного ринку і планової економіки.[4] Також відбувалися активні громадські роботи, включаючи будівництво автобанів. Все це призвело до стрімкого росту популярності режиму.

Підконтрольні Генріху Гіммлеру секретна поліція (Gestapo) та Schutzstaffel (СС) знищили ліберальну, соціалістичну та комуністичну опозицію, переслідували і знищували євреїв та контролювали суспільство, яке було повністю охоплене нацистською пропагандою, якою опікувався Йозеф Геббельс. Освіта, мистецтво та засоби масової інформації були під повним контролем NSDAP, яка пропагувала унікальність німецького народу, приналежність його до арійської раси. Антисемітизм став державною політикою і пропагувався у всіх соціальних інститутах, починаючи з організації німецької молоді Hitler-Jugend, членство в якій було обов'язковим. Освіта приділяла велику увагу расовій біології та фізичному вихованню. Йозеф Геббельс використовував кінематограф, масові виступи, радіо та промови для маніпуляції суспільною думкою.[5] Літні Олімпійські ігри 1936 року, які пройшли в Німеччині, дозволили представити режим світові.

Розправа над штурмовиками Рема[ред. | ред. код]

Першими жертвами нацистського режимо стали ті, хто привів НСДАП до влади: штурмовики

Ернст Рем і його прихильники були самими «лівими» з нацистів: скасувати велику власність! Дати працівникам гарантії і пільги! Вони хотіли перетворити SA в нацистську армію, а рейхсвер включити до складу SA.

До Рему було ідейно близько ліве, соціалістичне крило НСДАП. «Ліві нацисти», очолювані братами Штрассерами, хотіли союзу з Москвою проти англо-американської загрози. Та й націонал-більшовик Ернст Никиш був переконаним русофілом.

І тоді нацисти зробили «переворот після перевороту». 30 червня 1934 року ці фірми рушили армійські частини і СС проти штурмовиків. Бій був короткий, тому що сили нерівні, і штурмовики нічого подібного не чекали. Під час «Ночі довгих ножів» розстріляли давнього соратника Гітлера, главу СА Рема, лідера «лівих фашистів» Грегора Штрассера, фон Кара, колишнього рейхсканцлера генерала Шлейхера і багатьох інших діячів.

З цього часу SA втрачає своє політичне значення.

Соціалистичний Рейх[ред. | ред. код]

Третій рейх був соціалістичною державою. Не тільки по символіці - червоний прапор, фразеологія, звернення. Але і по суті. Нацисти, як і комуністи створили величезний репресивний апарат, який припиняв будь-яку опозиційну або підривну діяльність. Він просто не допускав появи будь-якої опозиції. З приходом до влади нацистів скінчилася Веймарська республіка (1919 — 1933). Націонал-соціалісти називали свою державу «Третім рейхом» — Третьою Імперією. Першим рейхом вважалася середньовічна Священна Римська імперія німецької нації, другим - створена Бісмарком Германська імперія. Але нацисти не скасували Веймарської конституції. Вони «тільки» внесли в неї корінні зміни і скасували дію низки її принципових положень.

З березня 1933 році розпочалося створення концтаборів, які також були в підсумку підпорядковані СС. Створювалися спеціальні суди. У квітні 1934 року вищою судовою інстанцією стала Народна судова палата. Її члени призначалися особисто фюрером. Масштаб репресій в Третьому Рейху був у багато разів нижче, ніж в СРСР. До початку війни Народна судова палата з політичних мотивів винесла вироки 225 тис. чоловік, всього ж з 1934 по 1945 рік було виконано 5 тис. офіційних смертних вироків.

15 липня 1933 була утворена Генеральна рада німецького господарства за участю найбільших підприємців. Пізніше було проведено також укрупнення господарських структур. Нацистська держава воліло мати справу з невеликим числом найбільших фірм. І контролювати ці фірми. У 1936-му управління господарством перейшло в руки «адміністрації чотирирічного плану» на чолі з Германом Герінгом. Нова адміністрація взяла курс на «економічне самозабезпечення» ( «автаркію») країни і розширення бюджетного фінансування. Держава стала грати в економіці все більшу і більшу роль.

Централізація економіки допомогла нацистам дуже швидко впоратися з безробіттям і розвалом економіки. Держава будувала дороги. Німеччина досі оперезана безліччю автострад, що проходять НЕ через міста, а повз міст. Будувалися і вводилися в експлуатацію великі виробництва - в основному військового профілю. В 1935 році зовсім зникло безробіття[6].

Расові закони[ред. | ред. код]

Расова теорія стосовно до євреїв стала способом зведення рахунків, прибирати неугодних людей, «розбиратися» з ворогами режиму... Тоді ж було змінено законодавство: адже задумане нацистами ніяк неможливо було здійснити відповідно до законів і моралі цивілізованого суспільства. У лютому 1933 року введено закон, що забороняв «мучити тварин» - він фактично забороняв кошерний забій худоби і тим самим - кошерну їжу.

«Закон про впорядкування національного складу управлінського апарату» від 11 квітня 1933 року припускав вигнання євреїв з управлінського апарату всіх рівнів і прийом на роботу виключно арійців. Цей закон вперше формулював поняття про «Не арійців». Це всякий, у якого родичі були євреями або сповідували іудаїзм. Закон про редагування газет 4 листопада 1933 року забороняв редагувати німецькі газети вже не тільки євреям і «полукровкам різного ступеня», але вже і особам, які перебували в шлюбі з євреями.

Режим зміцнів; безробіття зменшилося, народ все сильніше підтримував НСДАП, і 15 вересня 1935 року були прийняті Нюрнберзькі расові закони: «Закон про громадянство рейху» і «Закон про захист німецької крові та німецької чистоти». Ці закони поставили євреїв поза громадянства, поза системою реєстрації актів цивільного стану, поза майнових і соціальних відносин ... словом, поза життям суспільства. 550 тисяч євреїв перетворилися в одну мить в істот, на яких не поширюється закон, які повинні жити окремо від німців, не мають право на престижну і високооплачувану роботу, на власність і повинні нашивати на одяг жовті зірки, щоб їх на відстані можна було легко впізнати.

Третій рейх - не Німеччина. Як і Радянський Союз - не Росія. Реформи нацистів і створене ними соціалістичне німецьке суспільство приймалося не всіма. Тому і «довелося» створювати гестапо і концентраційні табори. Всього до кінця Другої світової війни тільки на території Німеччини було 1100 концтаборів. Тільки до 1941 року через табори пройшло близько 1 мільйона німців.

Мільйон політичних ворогів серед етнічних німців. Мільйон, тобто 2% виявлених і «посаджених» ворогів! Для католиків (40% населення Німеччини) нацисти були богопротивні неоязичники. Для лібералів - породженням авторитаризму, нічим не краще російських більшовиків. Для соціал-демократів - огидним зрадником прогресивних ідей. Для комуністів - то новим Тельманом, то головним політичним ворогом.

Якщо всі ці люди не могли піднятися на відкритий опір і не могли виступати в рядах опозиції. Число політичних емігрантів за 1933-1939 роки склало близько 1 млн осіб. З них не менше 300 тисяч - в СРСР. Німецька політична еміграція була такою ж активною і так само рішуче боролася з нацизмом, як російська еміграція Булого руху з більшовизмом. До того ж до 3 млн німців змушені були або приховувати своє національне походження, або ніколи не зробити ніякої кар'єри. І перебувати під підозрою влади, тому що у них були ненемецкие предки. Не менше 300 тисяч євреїв змушені були втекти з Німеччини, і склали потужний загін ворогів Рейху. До 5 тисяч євреїв з Німеччини воювали в складі англійських і американських ВПС[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Richard J. Evans: Das Dritte Reich — Aufstieg, München 2004, ISBN 3-421-05652-8
  • Norbert Frei: Machtergreifung. Anmerkungen zu einem historischen Begriff. In: Vierteljahrshefte für Zeitgeschichte. (VfZ) 31/1983, S. 136–145
  • Gotthard Jasper: Die gescheiterte Zähmung. Wege zur Machtergreifung Hitlers 1930–1934. Suhrkamp, Frankfurt am Main 1986 (Neue Historische Bibliothek), ISBN 3-518-11270-8

Посилання[ред. | ред. код]