Прусська армія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Армія Пруссії
Preußische Armee
Прапор єгерського батальйону з гербом королівства
Прапор єгерського батальйону з гербом королівства
Засновані 1701
Розпущені 1919
Штаб Потсдам

Commons-logo.svg Прусська армія у Вікісховищі
Кавалерія Зейдліца близ Росбаха.

Армія Пруссії (нім. Königlich Preußische Armee, Preußische Armee) — збройні сили Королівства Пруссія у 17011919 роках.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування[ред. | ред. код]

Свій відлік розпочала від заснування однойменного королівства. Фрідріх I, отримавши у спадок 30 тис. військо включно частини гарнізону, у гонитві за розкішним життям та марнотратною спробою наслідувати французький двір Людовика XIV не надто переймався вибудовою армії збільшивши її лише на 5 тисяч. Формуванням потужного війська та держави Пруссія завдячує його наступникам — Фрідріху-Вільгельму та Фрідріху II. Перший з них, витрачаючи 5 із 7-ми мільйонів талерів державної скарбниці на військо, довів його чисельність з 35-ти до більш ніж 81-ї тисячі. Фрідріх II, зміцнивши армію напередодні Семирічної війни, залишив Фрідріху-Вільгельму II 200 тисяч, зокрема 55-ть піхотних полків. За часів останнього, до поразки під час Наполеонівських воєн, Пруссія утримувала 232 тисячі вояк.

Піхота[ред. | ред. код]

У середині XVIII ст. складалася з трьох типів — мушкетери, фузілери та гренадери. Другі, попри несуттєву функціональну відмінність від перших, на рівні з останніми вирізнялися митрами. Саме у війську Пруссії вперше були задіяні модифіковані кременеві фузеї з підвищеною швидкострільністю які дозволяли робити три постріли за хвилину. Ще від 1720-го року було затверджено бойовий лінійний стрій у «малому» (трилінійному) та «щільному» (лікоть в лікоть) порядках. Вміле маніпулювання зброєю, автоматизм навичок, інтенсивність та безперервність ведення прицільного вогню, включно під час атаки, значно вирізняли тогочасну прусську піхоту від армій решти Європи. Значною мірою цьому сприяло керівництво Леопольда фон Дессау[ru] який був розробником відповідної муштри. За часів Фрідріха II було додано косий стрій[ru] тактичні переваги якого особливо яскраво виявили себе під час битві при Лейтені[ru]. Також саме за його часів, на початку другої Сілезької війни[ru], було створено підрозділи єгерів. Під час Семирічної з'явилися добровольчі корпуси, що значно відзначилися під час битви при Фрайберзі[ru]. Опісля посідання престолу Фрідріхом-Вільгельмом II Пруссія брала участь у другому та третьому поділах Речі Посполитої внаслідок чого було додано Ансбах і Байрейт проте скарбниця спорожніла, що значно ускладнило правління його наступнику та, відповідно, спорядження війська[1].

Кавалерія[ред. | ред. код]

Перші гусари були сформовані у 1721 році. За правління Фрідріха II зведені у два корпуси — Броніковського[de] та Цитена[ru]. З часом найбільш відомими стали три полки[de] чиї мірлітони[pl] містили «Череп з кістьми» (нім. Totenkopf). Згідно легенди символ походить з мотивів орнаменту савану отриманого під час пограбування єдного з монастирів Сілезії. На озброєнні перебували шаблі, кремнієві пістолети та карабіни з нарізним стволом що були більш дальнобійними і прицільнішими аніж у решти вояк. Ще раніше, від 1714-го, були наявні менш чисельні драгунські частини. Кількість кірасирських полків напротязі тривалого часу була незмінною — 12, і змінилася лише за часів Фрідріха II який додатково сформував гвардійський полк[de] 1756 року. Улани, на базі польського ескадрону, були задіяні під час війни за австрійську спадщину (від 1741-го) проте на той час не отримали широкого поширення і застосування.

Артилерія[ред. | ред. код]

Відносно посередня артилерія була посилена з формуванням кінної[ru] за часів Фрідріха II. Творцем її теоретично-тактичної вибудови наприкінці XVIII ст. — поч. XIX ст. вважається Герхард Шарнхорст[ru][2].

Наполеонівські війни — Реформа 1860[ред. | ред. код]

Дотримуючись, на початку Наполеонівських воєн, нейтралітету армія Пруссії приєдналася до конфлікту лише 1806 року. Внаслідок поразки, до якої значно призвела застаріла тактика «ексгумованих» полководців (одному з «наймолодших», Блюхеру, на момент баталій виповнилося 64), Фрідріх-Вільгельм III, до 1813 року, був вимушений підписати з Францією формальний союзний договір. Напередодні поразки сухопутні сили складалися з 60-ти піхотних полків найменованими згідно своїх шефів. З 1808-го року кожен з них складався з двох батальйонів мушкетерів та одного легкої піхоти. Гренадери утворювали окремі батальйони. Від 1810 року з'явилися специфічні для вояк Пруссії поперечні ремені на ранцях[ru]. Окремі полки легкої піхоти, споряджені нарізними карабінами, поділялися на єгерські та стрілецькі.

Опісля Калішського договору, до якого зокрема призвела діяльність таких патріотів як Нейдгардт фон Гнейзенау і Фрідріх Людвіг Ян, та оголошення війни Великій армії розпочалася реорганізація війська. Нові збройні сили формувалися на основі призову, було створено загальновійськові корпуси до складу яких входили піхота, кавалерія та артилерія. Через труднощі з фінансуванням та рекрутами регулярного війська до військових операцій було долучено 120 тисяч ландверу[3].

Після перемоги над французами подальші реформи очолив Герман фон Бойен[ru]: було встановлено обов'язкову військову службу на протязі трьох років та подальших двох років у територіальній обороні в складі ландверу. 1820-го дієва армія нараховувала 36-ть піхотних полків та 96 батальйонів ландверу. 1825 року, через значний приріст населення, повинність було замінено службою згідно жеребу. Військо було поділено на 9-ть корпусів, перший з яких був гвардійським. Уніформа уніфікована під темносиній колір, частини ландверу виокремлювались ландверським хрестом[de] на якому вперше з'явився девіз «З Богом за Короля та Вітчизну». Артилерія, від 1820-го, складала 9-ть бригад.

За часів Фрідріха-Вільгельма IV армія отримала знамениті пікельгаубе та голчасті гвинтівки Йоганна Дрейзе, брала участь у придушенні революції 1848—1849 років та війні з Данією. Остаточну реорганізацію, за ініціативи Альбрехта фон Роона та участі, зокрема, Гельмута Мольтке[4], було здійснено 1860-го року[5] за правління (регенства через хворобу діючого суверена) Вільгельма I. Невдовзі здобутки цих реформ виявлять себе у перемогах під час Другої Шлезвігської та Австро-прусської воєн, конфлікту 1870-71 років[6].

Імперська армія — I СВ[ред. | ред. код]

Опісля утворення Німецької імперії армії королівств поза межами Північнонімецької конфедерації — Бадену, Баварії, Вюртембергу — залишалися, у мирний час, відносно самостійними. Терміни «німецька армія» та «імперська армія» використовувалися у різних юридичних документах, як-то Воєнний уголовний кодекс, але Прусська, Баварська, Саксонська та Вюртембергська армії мали певні відмінності організації за загального керівництва першої під час військових дій.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фред Функен, Лилиан Функен «Европа. XVIII век. Франция: королевская свита и пехота. Великобритания и Пруссия: пехота» Астрель 2003 152 с. (128—151 с.) ISBN 5-17-017609-0 (рос.)
  2. Фред Функен, Лилиан Функен «Франция — Великобритания — Пруссия: Кавалерия — Артиллерия.» Астрель 2003 150 с. (58—74 с.) ISBN 5-17-017156-0 (рос.)
  3. Фред Функен, Лилиан Функен «Наполеоновские войны 1805—1815 гг. Французская армия — Британская армия — Прусская армия — Испанская армия» Астрель 2002 146 с. (122—138 с.) ISBN 5-17-012786-3 (рос.)
  4. Фред Функен, Лилиан Функен «Европа, XIX век. 1850—1900. Франция — Великобритания — Германия — Австрия — Россия» Астрель 2002 160 с. (110 с.) ISBN 5-17-013232-8 (рос.)
  5. Свечин А. А. Эволюция военного искусства. // Военная реформа 1860 г. (181—186) Том II. — М.-Л.: Военгиз, 1928 (рос.)
  6. Фред Функен, Лилиан Функен «Европа. XIX век. 1814—1850. Франция — Германия — Великобритания. Пехота — Кавалерия — Артиллерия — Инженерные войска» Астрель 2002 160 с. (136—154 с.) ISBN 5-17-014172-6 (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Історія
  • Дельбрюк Г. Г. «История военного искусства в рамках политической истории. Новое время.» Том 4 Спб; «Ювента», 1996 (170—188 с.) 370 с. ISBN 5-87399-011-5 (рос.)
  • Eike Mohr: Bibliographie zur Heeres- und Truppengeschichte des Deutschen Reiches und seiner Länder 1806 bis 1933. Biblio-Verlag, Bissendorf 2004, ISBN 3-7648-2331-3.
  • Peter Baumgart, Bernhard R. Kroener, Heinz Stübig (Hrsg.): Die Preußische Armee zwischen Ancien Régime und Reichsgründung. Schöningh, Paderborn 2008, ISBN 978-3-506-75660-2. (Rezension)
  • Hans Bleckwenn: Unter dem Preußen-Adler. Das brandenburgisch-preußische Heer 1640—1807. Bertelsmann, 1978, ISBN 3-570-00522-4.
  • Otto Büsch, W. Neugebauer: Moderne Preußische Geschichte 1648—1947. Band 2, 4.Teil. Militärsystem und Gesellschaftsordnung. Verlag de Gruyter, 1981, ISBN 3-11-008324-8, S. 749—871.
  • Martin Guddat: Handbuch zur preußischen Militärgeschichte 1701—1786. Verlag Mittler, Hamburg 2001, ISBN 3-8132-0732-3.
  • Frank Bauer: Fehrbellin 1675 Brandenburg-Preußens Aufbruch zur Großmacht. Kurt Vowinckel Verlag, Potsdam 1998, ISBN 3-921655-86-2.
  • Karl-Volker Neugebauer: Grundzüge der deutschen Militärgeschichte. Band 1: Historischer Überblick. (Hrsg.; im Auftrag des Militärgeschichtlichen Forschungsamtes) Rombach Verlag, Freiburg 1993, Шаблон:Falsche ISBN.
  • Cordon A. Craig: Die preußisch-deutsche Armee 1640—1945. Staat im Staate. Droste Verlag, Düsseldorf 1960.
  • Emilio Willems: Der preußisch-deutsche Militarismus. Ein Kulturkomplex im sozialen Wandel. Verlag Wissenschaft und Politik, Köln 1984, ISBN 3-8046-8630-3.
  • Hans-Joachim Neumann: Friedrich-Wilhelm der Große Kurfürst. Der Sieger von Fehrbellin. edition q Verlag, Berlin 1995, ISBN 3-86124-293-1.
  • Heinz Stübig: Zwischen Reformzeit und Reichsgründung. Studien zur Entwicklung der preußisch-deutschen Armee im 19. Jahrhundert. Berlin: BWV Berliner Wissenschafts-Verlag 2012, ISBN 978-3-8305-3140-1
Умови життя
Організація
  • Hans Bleckwenn [Hrsg.]: Das altpreußische Heer: Erscheinungsbild und Wesen. 1713—1807, 8 Teile in 16 Bänden, Osnabrück 1973ff, ISBN 3-7648-0187-5.
  • Jörg Muth: Flucht aus dem militärischen Alltag. Rombach Verlag, Freiburg i. Br. 2003, ISBN 3-7930-9338-7 (auch für den Bereich Lebensumstände).
  • Olaf Groehler: Das Heerwesen in Brandenburg und Preußen von 1640 bis 1806. Das Heerwesen. 1. Auflage. Brandenburgisches Verlagshaus, Berlin 1993, ISBN 3-89488-013-9.
  • Martin Guddat: Kürassiere Dragoner Husaren. Die Kavallerie Friedrichs des Großen. Verlag Mittler & Sohn, Bonn 1989, ISBN 3-8132-0324-7.
  • Martin Guddat: Kanoniere Bombardiere Pontoniere. Die Artillerie Friedrich des Großen. Verlag Mittler & Sohn, Bonn 1992, ISBN 3-8132-0383-2.
  • Martin Guddat: Grenadiere Musketiere Füsiliere. Die Infanterie Friedrichs des Grossen. Edition Nikol, Verlag E. S. Mittler & Sohn GmbH Hamburg, ISBN 3-930656-38-8
  • Curt Jany, Eberhard Jany (Hrsg.): Geschichte der Preußischen Armee vom 15. Jahrhundert bis 1914. Biblio Verlag, Osnabrück 1967 (Erweitere Auflage der Originalausgabe von 1928). 3 Bände.
  • Philip Haythornthwaite: Die Armee Friedrich des Großen. Infanterie & Kavallerie. Siegler Verlag, Sankt Augustin 2004, ISBN 3-87748-641-X.
  • Dirk Oetting: Auftragstaktik. Frankfurt am Main/Bonn 1993.
  • Heiger Ostertag: Bildung, Ausbildung und Erziehung. Eliteideal, Anspruch und Wirklichkeit im Offizierkorps im Kaiserreich 1871—1918. Paris/New York 1990, 374 S. ISBN 3-631-42489-2 (3-631-42489-2)
  • Siegfried Fiedler: «Heerwesen der Neuzeit» — Kriegswesen und Kriegsgührung im Zeitalter der Kabinettskriege, ISBN 3-7637-5478-4
Оснащення
  • Hans Bleckwenn: Die friderizianischen Uniformen 1753—1786. 4 Bände. Hardenberg, Dortmund 1984; Band I: ISBN 3-88379-444-9.
  • Der bunte Rock in Preußen. Militär- und Ziviluniformen 17. bis 20. Jahrhundert in Zeichnungen, Stichen und Photographien aus dem Bestand der Kunstbibliothek Berlin. Ausgewählt u.- bearb. v. Ekhart Berckenhagen u. Gretel Wagner. Ausstellungskatalog Berlin 1981 u. Celle und Bonn-Bad Godesberg 1982. Staatliche Museen Preußischer Kulturbesitz, Berlin 1981, ISBN 3-88609-029-9.
  • Werner Eckardt, Otto Morawietz: Die Handwaffen des brandenburg-preußisch deutschen Heeres — 1640—1945. 2. Auflage. Hamburg 1973.
  • Hans Dieter Götz: Die deutschen Militärgewehre und Maschinenpistolen 1871—1945. 4. Auflage. Stuttgart 1985.
  • Hans Dieter Götz: Militärgewehre und Pistolen der deutschen Staaten 1800—1870. Stuttgart 1978.
  • A. Mila: Geschichte der Bekleidung und Ausrüstung der Königlich Preußischen Armee in den Jahren 1808 bis 1878. Zugleich eine Ergänzungsschrift der Uniformirungs-Liste des Deutschen Reichs-Heeres. Reprographischer Nachdruck der Ausgabe Berlin: Mittler 1878. «Heere der Vergangenheit» J. Olmes, Krefeld 1970.
  • Heinrich Müller: Das Heerwesen in Brandenburg und Preußen von 1640 bis 1806. Die Bewaffnung. Brandenburgisches Verlagshaus, Berlin 1991, ISBN 3-327-01072-2.
  • Paul Pietsch: Die Formations- und Uniformirungs-Geschichte des preußischen Heeres. 1808—1910. Band I: Fußtruppen (Infanterie, Jäger, Schützen, Pioniere) und deren Landwehr. Verlag für nationale Literatur, Berlin 1911.
  • Paul Pietsch: Die Formations- und Uniformirungs-Geschichte des preußischen Heeres. 1808—1912. Band II: Kavallerie, Artillerie, Train, generalität usw. Verlag für nationale Literatur, Berlin 1913.
  • Carmen Winkel: Distinktion und Repräsentation: Deutung und Bedeutung von militärischen Uniformen im 18. Jahrhundert. In: Sandro Wiggerich, Steven Kensy (Hrsg.): Staat Macht Uniform. Uniformen als Zeichen staatlicher Macht im Wandel? (= Studien zur Geschichte des Alltags 29). Franz Steiner Verlag, Stuttgart 2011, ISBN 978-3-515-09933-2, S. 127—145.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Прусська армія