Лав Оґастус Едвард Гаф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лав Оґастус Едвард Гаф
Народився 17 квітня 1863(1863-04-17)[1][2][…]
Вестон-супер-Марd, Сомерсет, Англія, Сполучене Королівство
Помер 5 червня 1940(1940-06-05)[1][2][…] (77 років)
Оксфорд, Англія, Велика Британія[4]
Країна  Велика Британія
Діяльність математик
Alma mater коледж Святого Джонаd
Wolverhampton Grammar Schoold
Заклад Університет Оксфорда[5]
Відомі учні Hyman Levyd
Аспіранти, докторанти Ґодфрі Гарольд Гарді
Членство Лондонське королівське товариство
Лондонське математичне товариство
Нагороди
CMNS: Лав Оґастус Едвард Гаф у Вікісховищі

Оґа́стус Е́двард Гаф Лав (англ. Augustus Edward Hough Love, A. E. H. Love), (17 квітня 1863, Вестон-супер-Маре, Північний Сомерсет — 5 червня 1940, Оксфорд) — британський математик і геофізик, відомий своїми роботами з математичної теорії пружності, проблем геодинаміки, деформації суші Землі внаслідок гравітаційного тяжіння Місяця й Сонця. Член Лондонського королівського товариства.

Походження й освіта[ред. | ред. код]

Оґастус Едвард Гаф Лав народився 17 квітня 1863 року в маленькому приморському містечку Вестон-супер-Маре (графство Сомерсет) в родині Джона Генрі Лава та Емілі Серл. Батько здобув медичну освіту й влаштувався на посаду поліцейського хірурга у Вулвергемптоні. У Огастуса був старший брат Ернест і сестра Бланш[6].

Освіту Оґастус Лав здобував у Вулвергемптонській гімназії, в яку поступив 1874 року. Спочатку він не проявляв особливих успіхів у навчанні, та до останнього року навчання в коледжі він досягнув такого високого рівня знань, що в 1881 році отримав стипендію для навчання в Кембриджському коледжі Святого Джона[en]. Своїми знаннями з математики Оґастус завдячував вчителю, преподобному Генрі Вільямсу, якого студенти поважали й називали «тато» Вільямс[7]. Тому в коледжі він вибрав математичний профіль навчання, в якому був настільки успішним, що в 1884 році отримав стипендію коледжу, а наступного року посів друге місце серед студентів в математичному Трайпос і отримав відзнаку Другий Вранглер[en][8]. 1886 року Оґастус Лав був обраний членом-стипендіатом коледжу Святого Джона і залишався ним до 1899 року. Уже 1887 року він отримав премію Сміта, яку щорічно присуджували двом студентам-дослідникам з математики та теоретичної фізики в Кембриджському університеті з 1769 року. 1885 року Лав отримав ступінь бакалавра, 1889 року — ступінь магістра[7].

Професійна діяльність[ред. | ред. код]

Невдовзі після здобуття ступеня бакалавра Лав став у коледжі лектором математики. Його колегами були Джозеф Лармор, Генрі Бейкер[en]. Пізніше він був вибраний до викладання одного з п'яти нових лекційних курсів. Перші роки праці в коледжі були дуже продуктивними для Лава. За наукові здобутки він був обраний в 1894 році членом Лондонського королівського товариства[7]. У кембриджський період розпочалася довга і плідна співпраця Лава з Лондонським математичним товариством. 1890 року він був обраний до його ради і безперервно служив у ньому до 1920 року, пізніше знову з 1922 року до 1925 року. П'ятнадцять років (1890—1910) він був Почесним секретарем товариства, два роки обіймав посаду Президента (1912 і 1914), ще кілька разів був віце-президентом[6].

1899 року у віці тридцяти п'яти років Оґастус Лав був обраний на посаду Седліанського професора натуральної філософії[en] Математичного інституту Оксфордського університету. Від тоді він переїхав до Оксфорда і залишався там на цій посаді до своєї смерті в 1940 році[8].

Головний вхід коледжу Святого Джона

1927 року Оґастуса Лава обрали почесним співробітником його колишнього коледжу Св. Джона. У тому ж 1927 році його також обрали стипендіатом Оксфордського Куїнз-коледжу[6].

Посада Седліанського професора натуральної філософії надавала Лаву більше часу, який він міг посвятити дослідженням, написанню підручників для студентів тощо. Хоча його наукові інтереси були в галузі механіки, пружності, геодинаміки та електродинаміки, він підготував поглиблені курси лекцій з тензорного числення та загальної теорії відносності. Його лекції в Оксфорді були надзвичайно популярні серед студентів за їх чіткість, доступність й зрозумілість. Він мав дар ясного викладення складних і незрозумілих проблем. Це був учений, який вражав відвертістю та чесністю, великою скромністю, щедрою добротою до молоді. Він захоплювався подорожами, музикою та крокетом[7].

Наукові здобутки[ред. | ред. код]

Важливою науковою працею, яка супроводжувала Лава впродовж багатьох років, був «Трактат з математичної теорії пружності», вперше опублікований в 2-х томах 1892 і 1893 роках[9][10](друге видання було істотно переписане і видане в 1906 році, третє — в 1920 році, четверте — в 1927 році). Цей трактат Лава є яскравим прикладом його ґрунтовного, неквапливого математичного стилю викладення складних проблем. Про обсяг роботи свідчить хоча б перелік лише деяких розглянутих тем: рівновага ізотропних і анізотропних твердих тіл, рівновага й вібрування сфер, поширення хвиль в пружних твердих середовищах, скручування, згинання балок, згинання і скручування тонких стрижнів, пластин і оболонок. При цьому власний внесок у розглянуті теми Лав скромно приховав. Так, в розділі про хвильовий рух у твердих середовищах він не згадує про власний фундаментальний внесок у цю тему — відкриття нового типу поверхневих акустичних хвиль. Класичний за своєю структурою, перекладений кількома іноземними мовами, трактат майже півстоліття був базовим твором класичної математичної фізики[11].

У своїй ранній роботі 1988 року[12], ще на стадії здобуття супеня магістра, Лав запропонував для визначення напружень і деформацій у тонких пластинах двовимірну математичну модель. Теорія цієї моделі була створена Лавом на основі розширення теорії балки Ейлера-Бернуллі з використанням припущень, запропонованих Кірхгофом, і названа теорією пластини Кірхгофа-Лава. За цією теорією площину середньої поверхні можна використовувати для представлення тривимірної пластини у двовимірній формі.

Ще одна віхова робота Лава «Деякі проблеми геодинаміки»[13] — це дослідницьке есе, в якому розглянуто багато проблем, таких як ізостазія, земні припливи, зміна широти, стисливість і її вплив на земні припливи, проблема гравітаційної нестабільності[7]. У своїх роботах з геодинаміки Лав досліджував поширення сейсмічних хвиль від землетрусів, виходячи з припущення, що Земля складається з концентричних шарів різної щільності й пружності. Він постулював виникнення одного з двох типів поверхневих сейсмічних хвиль, у яких зміщення пружного середовища відбувається перпендикулярно до напрямку поширення хвилі. На його честь цей тип хвиль був названий хвилями Лава (другий тип поверхневих хвиль — це хвилі Релея)[14]. Лав запропонував також метод вимірювання товщини земної кори, заснований на вимірюванні поширення хвиль Лава.

У період першої світової війни (1914—1918) Оґастус Лав зробив внесок у зовнішню балістику, розробивши метода Лава для розрахунку висококутових траєкторій снарядів за «малими дугами», який деякий час використовувався британськими артилеристами. Він цікавився й займався теорією електричних хвиль в межах класичної електродинаміки, і є автором статей на цю тематику[15].

Важливе значення й застосування мали його книги з теоретичної механіки[16] й диференціального та інтегрального числення[17]. Такий широкий діапазон наукових зацікавлень і здобутків Лава свідчить про його різносторонність, фундаментальність першовідкривача та популяризатора науки[7].


Нагороди, відзнаки і визнання[ред. | ред. код]

За свою наукову діяльність Оґастус Лав був відзначений:

  • 1897 — премією Сміта Кембриджського університету[8];
  • 1894 — обраний членом Лондонського королівського товариства[18];
  • 1909 — нагороджений Королівською медаллю (англ. Royal Medal), відомою також як Медаль королеви (англ. Queen's Medal) — щорічною відзнакою Лондонського королівського товариства, «за дослідження з теорії пружності та суміжних тем»[19];
  • 1911 — відзначений премією Адамса — однією з найпрестижніших премій, яка присуджується щороку факультетом математики Кембриджського університету та коледжом Святого Джона британському математику за видатні дослідження в галузі математичних наук: Лав був премійований за есе на тему «Деякі проблеми геодинаміки»[7].
  • 1912—1914 — обраний Президентом Лондонського математичного товариства[20];
  • 1926 — нагороджений медаллю де Моргана (англ. De Morgan Medal) — найвищою нагородою Лондонського математичного товариства[21];
  • 1937 — нагороджений медаллю Сильвестра (англ. Royal Society Sylvester Medal), яку присуджує Лондонське королівське товариство з 1901 року за видатні заслуги в галузі математики: Лав був нагороджений за «дослідження в галузі класичної математичної фізики, зокрема математичних теорій пружності й гідродинаміки»[22].

Лав був обраний членом Національної академії деї Лінчеї, членом-кореспондентом Інституту Франції[7].

Іменем Лава названий кратер на зворотному боці Місяця — Кратер Лава[23].

Останні роки[ред. | ред. код]

Оґастус Лав завідував кафедрою математики з 1898 року й залишався її керівником навіть протягом 12 років після дати звичайного виходу на пенсію, та при тому ніколи й у нікого не виникало жодного заперечення цьому факту. Проте незадовго до смерті він був зобов'язаний піти у відставку з цієї посади у зв'язку зі зміною статуту університету[7]. До останніх років життя Оґастус Лав читав лекції та відвідував засідання кафедри математики. Протягом останніх кількох років життя його здоров'я було настільки слабким, що йому доводилося викликати таксі, щоб доїхати з дому на лекції. До кінця він повністю використовував усі свої здібності, ніколи не було видимого послаблення гостроти його мислення й думки стосовно університетських справ, докладності його лекцій, мудрості й розсудливості в справах політики університету. Коли за чинним статутом Лав у своєму віці вже не мав права бути членом ради факультету фізичних наук або ради відвідувачів університетської обсерваторії, він ніколи не залишав товариства своїх колег, коли вони збиралися у їхньому неформальному ланч-клубі перед засіданнями факультету. Професор проявляв чималий інтерес до своєї гімназії, ще за кілька років до смерті він щорічно вручав премію найкращому математику в школі[7].

Лав так і не одружився. Після смерті батька з часу навчання в Кембриджі молодша сестра Бланш утримувала його будинок до кінця його життя. Між ним і сестрою існувала незвичайно сильна прихильність[6]. Помер Оґастус Едвард Гаф Лав після операції 5 червня 1940 р. в Оксфорді, похований у Волверкоті — селі на околиці Оксфорда[8].

Бібліографія[ред. | ред. код]

За період з 1887 до 1939 років Оґастус Лав опублікував майже 65 наукових статтей. Окремі його наукові статті, вибрані з повного списку публікацій[24]:

Книги:


Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society / J. T. Stuart — The Royal Society, 1941. — ISSN 0080-4606; 1748-8494 — doi:10.1098/RSBM.1941.0015
  5. ↑ Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  6. ↑ а б в г J.J. O'Connor and E.F. Robertson. Augustus Edward Hough Love.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л E.A. Milne. Augustus Edward Hough Lve // Obituary Notices of Fellows of the Royal Society of London. — 1941. — Vol. 3, iss. 9 (21 April). — P. 467-482. — DOI:10.1098/rsbm.1941.0015.
  8. ↑ а б в г Love, Augustus Edward Hough. A Cambridge Alumni Database. University of Cambridge.
  9. ↑ Augustus Love. A Treatise on the Mathematical Theory of Elasticity. — Cambridge : University Press, 1892. — Vol. 1. — P. 354.
  10. ↑ Augustus Love. A Treatise on the Mathematical Theory of Elasticity. — Cambridge : University Press, 1893. — Vol. 2. — P. 327.
  11. ↑ K.E. Bullen. Love, Augustus Edward Hough // Complete Dictionary of Scientific Biography..
  12. ↑ A.E.H. Love. The Small Free Vibrations and Deformation of a Thin Elastic Shell // Philosophical Transactions of the Royal Society of London. A. — 1888. — Vol. 179 (21 April). — P. 491-546.
  13. ↑ A.E.H. Love. Some Problems of Geodynamics. — Cambridge : University Press, 1911. — P. 180.
  14. ↑ Seismic wave. Encyclopaedia Britannica.
  15. ↑ A.E.H. Love. The integration of the equations of projection of electric waves // Transactions Royal Society A.. — 1901. — Vol. 197 (21 April). — P. 1-45. — DOI:10.1098/rsta.1901.0013.
  16. ↑ A.E.H. Love. Theoretical Mechanics. An introductory treatise of the princeples of dynamics. — Cambridge : University Press, 1897; 2nd ed., 1906; 3rd ed., 1921. — P. 379.
  17. ↑ A.E.H. Love. Elements of the Differential and Integral Calculus. — Cambridge : University Press, 1909. — P. 209.
  18. ↑ Fellows of the Royal Society of London.
  19. ↑ Winners of the Royal Medal of the Royal Society of London.
  20. ↑ Presidents of the London Mathematical Society.
  21. ↑ Winners of the De Morgan Medal of the LMS.
  22. ↑ Winners of the Sylvester Medal of the Royal Society of London.
  23. ↑ Digital Lunar Orbiter Photographic Atlas of the Moon.
  24. ↑ zbMATH Open. Love Augustus Edward Hough.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лав_Оґастус_Едвард_Гаф&oldid=40783203