Латаття біле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Латаття біле
Латаття біле
Латаття біле
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Порядок: Лататтєцвіті (Nymphaeales)
Родина: Лататтєві (Nymphaeaceae)
Рід: Латаття (Nymphaea)
Вид: Латаття біле
Біноміальна назва
Nymphaea alba
L., 1753
Nymphaea alba range.svg
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Nymphaea alba
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Nymphaea alba
EOL logo.svg EOL: 486305
IPNI: 171158-2
ITIS logo.svg ITIS: 503972
IUCN logo.svg МСОП: 164237
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 34301

Лата́ття бі́ле (Nymphaea alba, інші назви: жіноче латаття, водяна лілія, водяний лопух, збаночки, листоплуг, ломич, лопатник, русальний квіт, умич білий, купава) — багаторічна водяна трав'яниста кореневищна рослина родини лататтєвих. Окремі екземпляри живуть до 22 років. Єдина рослина, яка мільйони років без будь-яких морфологічних змін існує у флорі України.[1]

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Росте в стоячих водоймах та водоймах з повільною течією. При пересиханні водойм плаваючі листя з довгими гнучкими черешками відмирають. Але через деякий час на кореневище з'являються маленькі листя на міцних прямостоячих черешках[2].

Єдиний в Україні вид цього роду, що росте в дикому стані, в Україні зустрічається порівняно рідко (за винятком Волинського Полісся). Підлягає охороні, занесений до Червоної книги.

Тропікогенний рід лілей з'явився на земній кулі 70-80 млн років тому у крейдяному періоді. Спочатку лілеї були суходольними рослинами, з прямостоячими стеблами. Оселялись вони на вологих місцях або поблизу водойм. Поволі переселялись на мілководдя, де ростуть понині. При переселенні у воду їх прямостояче стебло перетворилося на лежаче корневище, постійні корені замінилися додатковими. Дуже довгими стали черешки листків та квітоніжки, а квітки залишилися без змін. Збереглась рослина завдяки фізичним властивостям води, яка на дні водойм у найлютіші зими не охолоджується нижче +4 °C.[1]

Біологічні характеристики[ред. | ред. код]

Загальний опис[ред. | ред. код]

Водяна рослина. Біле латаття росте у водоймах із повільною течією, до дна прикріплюється великим міцним кореневищем товщиною до 10 см, вкритим бурими лусками. Від нього на поверхню води на довгих черешках піднімаються плаваючі великі цілісні листки овальної форми з серцеподібною основою.

Листки довгочерешкові, цілокраї, плаваючі, серцеподібно-овальні до 30 см завдовжки. Квітки двостатеві, правильні, великі, до 16 см у діаметрі. Пелюстки білі, трохи довші за чашолистки, до центру зменшуються і поступово переходять у тичинки. Цвіте у червні — серпні. Плід — ягодоподібний, зелений, багатонасінний, його поверхня вкрита рубцями. Достигає у серпні — вересні.

Великі красиві квітки сидять по одній на кінцях довгих бурих квітконіжок, що також відходять від кореневища. Черешки і квітконіжки дуже міцні й еластичні. Всі частини квітки розміщуються по спіралі. Віночок з численних білих пелюсток оточений зеленими (із зовнішнього боку) і білуватими (з внутрішнього) чашолистками. Пелюстки зменшуються до середини і переходять у численні тичинки з довгими жовтими пиляками. В центрі квітки — маточка з оранжевою променистою приймочкою. Квітки на ніч ховаються у воду, але тільки-но зійде сонце, вони спливають на поверхню у вигляді великих овальних бутонів, які через деякий час поволі розкриваються у білосніжні квітки. О 5—6-й годині вечора квітки починають поволі закриватися і опускатися у воду.

Illustration Nymphaea alba0.jpg
Старі кореневища
Плід

Блискучі, глянсуваті листки латаття зверху покриті восковим нальотом і не змочуються водою. Обірвані черешки піднімаються на поверхню і плавають. Якщо занурити лист латаття під воду і з силою подути в кінець черешка, то на поверхні листової пластинки з'явиться велика кількість дрібних блискучих пухирців повітря. Справа в тому, що на поверхні листа до 11 мільйонів дрібних отворів — продихів. Їх можна бачити під мікроскопом на тонкому зрізі верхньої шкірки листа. Через продихи повітря проходить до підводного стебла. У сильну лупу можна бачити пучки голочок на зрізі черешка листа в кутах повітроносних судин. Ці голочки оберігають черешки латаття від поїдання равликами.[2]

Молоде листя, що не досягає поверхні води, — згорнуте в трубку.[2]

Кінчики пелюсток латаття виділяють нектар. Їх відвідують жуки, мухи і бджоли. Комахи переносять пилок з квітки на квітку, запилюючи маточки.[2]

Після запилення квітка в'яне і виростає плід з чорним насінням. Підсмажені насіння латаття можна вживати як каву.[2]

Коли плід згниє, насіння не тонуть, а плавають, так як вони в білого латаття оточені білуватою оболонкою, наповненою повітрям, а у жовтого латаття м'якоть утримує насіння на поверхні води. Подує вітерець, і понесуться насіння латаття до іншого берега. Оболонку насіння білого латаття їдять і риби, які сприяють їх поширенню. Повітря з оболонки поступово виходить, і тоді насіння опускаються на дно. Але часто насіння потрапляють на дно не своєї рідної водойми, а якої-небудь іншої, далекої. Справа в тому, що плоди латаття складаються з соковитої, клейкої і вузької, як тісто, маси. Ця м'якоть плодів є улюбленими ласощами водяних курочок. Насіння налипають на лапки, дзьоб і пір'я курочок і переносяться ними в нові водойми.[2]

Живлення[ред. | ред. код]

Під дією променів сонця в широких листках латаття з повітря (вуглекислого газу) і води утворюється крохмаль. Цей крохмаль перетворюється на цукор, розчин якого опускається по черешках листа до кореневища. Тут цукор знову перетворюється на крохмаль і відкладається в кореневище. Особливо великий запас крохмалю накопичується в кореневище до осені. Весною ж і на початку літа ці запаси крохмалю витрачаються на ріст листя, цвітіння і утворення плодів.[2]

Походження назви[ред. | ред. код]

Назва роду походить від кельтського слова, що означає «білий» (у багатьох видів лілії віночок білий). Можливо, що назва походить від римської назви цього роду. Видова назва пов'язана з тлумаченням алхіміків про те, що рослина нібито походить з Марса.

Хімічний склад[ред. | ред. код]

Кореневище білого латаття містить багато поживних речовин: крохмалю 49 відсотків, білка 8 відсотків і цукру до 20 відсотків. В кореневищі латаття міститься багато дубильних речовин, що оберігають його від гниття у воді.[2]

Господарське значення[ред. | ред. код]

З кореневища білого латаття можна отримати борошно[2].

Для виготовлення лікарських форм заготовляють кореневища, квітки і листя. Листя збирають під час цвітіння рослини, кореневища виривають від початку цвітіння і до похолодання. Кореневище містить алкалоїди (німфеїн), флавоноїди, дубильні речовини, вітаміни (А, В, С), органічні кислоти. У пелюстках квіток є флавоноїди (кемпферол, кверцетин); у насінні — дубильні речовини, карденолід, німфалін, жирна олія.

Галенові препарати стимулююче діють на шлунково-кишковий тракт, нормалізують функцію нирок і печінки, знижують артеріальний тиск. Застосовують при анацидних гастритах, гепатитах, холециститах, злоякісних пухлинах, кровотечах, невралгії, міалгії, захворюваннях шкіри.

Внутрішньо — настій пелюсток латаття (4 ст ложки сировини на 200 мл окропу) приймати по 1 ст ложці кожні 2 год при захворюваннях серця, шлунково-кишкового тракту.

Зовнішньо — настій свіжих пелюсток (2 ст ложки на 500 мл окропу, кип'ятити 20 хв, настоювати 10 год) служить для вмивання лиця при вуграх, ластовинні.

У харчуванні[ред. | ред. код]

Цибулини (товсте підводне кореневище) білого латаття їстівні, нагадують за смаком їстівний каштан. Перед приготуванням його вимочують у воді, кілька разів міняючи її. З корневища вимиваються дубильні речовини, а після варіння чи смаження повністю зникає гіркуватий присмак.[3]

Квіти медоносні, запилюються переважно нічними метеликами.

Латаття в культурі[ред. | ред. код]

Легенди про латаття біле[ред. | ред. код]

В Італії, поширена легенда про красуню Мелінду, яку викрав болотяний цар — страховисько одружився з нею. Від того шлюбу і народилося латаття біле, пелюстки якого нагадують колір обличчя Мелінди, а тичинки — золоті коси красуні. Щороку красуня Мелінда вкриває трясовину квітами, нагадуючи своїй матері, що вона жива, вічно юна і царює над болотами.

Слов'яни називали латаття біле одолень-травою. Її породила сира земля з живою водою, тому що однакова в неї сила на водяницю — нечисту силу у воді, і на поляницю — нечисту силу в полі. Сподівалися, що обереже одолень-трава від різних бід і тому, збираючись в далеку дорогу, брали її з собою і носили на шиї як амулет. Старовинний травник сповіщає, що корінь цієї рослини допомагає при зубній хворобі, а також використовують його у випадках, «коли треба чиєсь серце присушити». Ще латаття називали русалчиним цвітом: в уяві слов'ян білі квітки символізували красу звабливих русалок, а гнучке, плямисте, змієподібне кореневище — русалчин хвіст. Один з червневих тижнів у слов'ян називали русалчиним. Існувало повір'я, що саме в ці дні русалки із білосніжних лілей стають «простоволосими дівами» і водять танки біля річок. А дівчата й хлопці не ходили тоді купатися поодинці, щоб русалки не залоскотали. Наймарновірніші носили при собі стебла полину і любистку — це повинно було відлякувати русалок.

Монети та марки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. Тернопіль — 2000 р.
  2. а б в г д е ж и к Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» — Ленинград, 1964, — 574 с. Формат 84Х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.
  3. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.73

Джерела[ред. | ред. код]