Леонард Коен
.svg){kind=small}
Леонард Коен (англ. Leonard Norman Cohen; 21 вересня 1934, Вестмаунт[en], Монреаль, Квебек — 7 листопада 2016, Лос-Анджелес, Каліфорнія) — канадський автор пісень, співак, поет та романіст. У своїй творчості він часто досліджував теми віри та смертності, ізоляції та депресії, зради та спокути, соціальних і політичних конфліктів, сексуального та романтичного кохання, бажання, жалю та втрати[6]. Коен був введений до Канадської зали слави музики, Канадської зали слави авторів пісень та Зали слави рок-н-ролу. Він був нагороджений Орденом Канади ступеня Компаньйона — найвищою цивільною відзнакою країни. У 2011 році він отримав премію принца Астурійського в галузі літератури та дев'яту премію Гленна Гульда. У 2023 році журнал Rolling Stone поставив Коена на 103-тє місце у списку найкращих співаків усіх часів[7].
У 1950-х та на початку 1960-х років Коен займався літературною діяльністю як поет і романіст, а музичну кар'єру розпочав лише в 1966 році. Після дебютного альбому Songs of Leonard Cohen (1967) вийшли ще три платівки в жанрі фолк-музики: Songs from a Room (1969), Songs of Love and Hate (1971) та New Skin for the Old Ceremony (1974). Його робота 1977 року Death of a Ladies' Man, створена у співавторстві з продюсером Філом Спектором, стала відходом від попереднього мінімалістичного звучання.
У 1979 році Коен повернувся до більш традиційного звучання з альбомом Recent Songs, де поєднав свій акустичний стиль із впливами джазу, а також східноазійської та середземноморської музики. Найвідоміша пісня Коена — «Hallelujah» — вийшла на його сьомому альбомі Various Positions (1984). Платівка I'm Your Man 1988 року ознаменувала перехід артиста до синтезованого аранжування. У 1992 році Коен випустив її продовження — альбом The Future, який вирізнявся похмурими текстами та відсилками до політичних і соціальних заворушень.
Коен повернувся до музики у 2001 році з релізом Ten New Songs, який став великим хітом у Канаді та Європі. У 2004 році вийшов його одинадцятий альбом — Dear Heather. У 2005 році Коен виявив, що його менеджерка викрала більшу частину його грошей і продала права на видання творів. Це змусило його повернутися до гастролей, щоб компенсувати збитки. Після серії успішних турів між 2008 і 2013 роками він випустив три альбоми в останні роки свого життя: Old Ideas (2012), Popular Problems (2014) та You Want It Darker (2016), останній з яких побачив світ за три тижні до його смерті. Його п'ятнадцятий студійний альбом, Thanks for the Dance, було випущено в листопаді 2019 року.
Леонард Норман Коен народився 21 вересня 1934 року в ортодоксальній єврейській родині в Вестмаунті — англомовному анклаві Монреаля. Його мати, литовська єврейка Марша («Маша») Клоніцька[8], імігрувала до Канади з Каунаса в 1927 році; вона була донькою рабина та знавця Талмуду Соломона Клоніцького-Клайна[9][10]. Його дідом по батьковій лінії був Лайон Коен — президент-засновник Канадського єврейського конгресу, який емігрував до Канади із Сувалок, що в Королівстві Польському. Батьки дали Леонарду єврейське ім'я Еліезер, що означає «Бог допомагає»[11]. Його батько, Натан Бернард Коен, власник магазину одягу, помер, коли Леонарду було дев'ять років. Сім'я відвідувала синагогу Конгрегації Шаар Гашомаїм, із якою Коен підтримував зв'язок протягом усього життя[12]. Стосовно свого походження з когенів він сказав у 1967 році: «У мене було дуже месіанське дитинство. Мені казали, що я нащадок Аарона, первосвященника»[13].
Коен відвідував початкову школу Рослін, а з сьомого по дев'ятий класи навчався в середній школі Герцлія, де викладав його літературний наставник (і майбутній натхненник) Ірвінг Лейтон[14]. У 1948 році він перевівся до середньої школи Вестмаунта, де вивчав музику та поезію. Особливо його зацікавила іспанська поезія Федеріко Гарсії Лорки[15]. У старших класах він брав участь у різноманітних позакласних заходах, зокрема займався фотографією, випуском шкільного щорічника, черлідингом, був членом мистецького клубу, клубу поточних подій та театрального гуртка. Він також обіймав посаду президента учнівської ради. У той час Леонард самостійно навчився грати на акустичній гітарі та створив гурт у стилі кантрі та фолку під назвою Buckskin Boys. Після того як молодий іспанський гітарист навчив його «кільком акордам і деяким елементам фламенко», він перейшов на класичну гітару[15]. Свою любов до музики він приписував матері, яка часто співала вдома: «Я знаю, що ті переходи, ті мелодії дуже зворушували мене. Коли я брав гітару в ресторан із друзями, вона співала разом із нами; мама приходила і ми часто співали всю ніч»[16].
Коен часто розважався на монреальському бульварі Сен-Лоран і харчувався в таких закладах як Main Deli Steak House[17][18]. За словами журналіста Девіда Сакса, Леонард разом із одним зі своїх двоюрідних братів ходив до Main Deli, щоб «спостерігати за гангстерами, сутенерами та рестлерами, які кружляли в нічному танці»[19]. Коли він покинув Вестмаунт, то придбав житло на бульварі Сен-Лоран у районі Маленька Португалія, який раніше вважався робітничим. Він читав свої вірші в різних навколишніх клубах. Саме в той період і в тому місці він написав тексти до деяких зі своїх найвідоміших пісень[18].
— Зала слави рок-н-ролу, 2008[20]
У 1951 році Коен вступив до Університету Макгілла, де став членом братства Zeta Beta Tau[21]. Він був президентом дискусійного союзу Макгілла та переміг у літературному конкурсі імені Честера Макнатена за вірші «Sparrows» (Горобці) та «Thoughts of a Landsman» (Думки земляка)[22]. Коен опублікував свій перший вірш у березні 1954 року в журналі CIV/n. У цьому ж номері були надруковані твори його викладачів-поетів (які також входили до редакційної колегії) — Ірвінга Лейтона та Луї Дудека[22]. Наступного року Коен закінчив Макгілл зі ступенем бакалавра мистецтв[15]. У той час на його літературний стиль впливали Вільям Батлер Єйтс, Ірвінг Лейтон (який викладав у Макгіллі політологію і став для Коена водночас наставником і другом)[15], Волт Вітмен, Федеріко Гарсія Лорка та Генрі Міллер[23]. Його перша опублікована поетична збірка «Let Us Compare Mythologies» вийшла під редакцією Дудека як перша книга в серії поезії Макгілла через рік після випуску Коена. Книга містила вірші, написані переважно у віці від 15 до 20 років; Коен присвятив її пам'яті покійного батька[15]. Відомий канадський літературний критик Нортроп Фрай написав рецензію на збірку, у якій висловив Коену «стриману похвалу»[15].
Після здобуття ступеня бакалавра Коен один семестр провів на юридичному факультеті Макгілла, а потім рік (1956—1957) — у Школі загальних наук Колумбійського університету. Коен описував свій досвід навчання в магістратурі як «пристрасть без плоті, кохання без кульмінації»[24]. Зрештою Коен залишив Нью-Йорк і у 1957 році повернувся до Монреаля. Він підробляв на різних роботах і зосередився на написанні прози та поезії, зокрема віршів для своєї наступної книги «The Spice-Box of Earth». Це було перше видання, яке Коен випустив у канадському видавництві McClelland & Stewart. Першу повість Коена та його ранні оповідання опублікували лише у 2022 році («A Ballet of Lepers»)[25]. Заповіт батька забезпечив йому скромний дохід від трастового фонду, якого на той час вистачало для реалізації літературних амбіцій. Книга «The Spice-Box of Earth» допомогла розширити аудиторію поезії Коена та вийти на поетичну сцену Канади за межі Університету Макгілла. Також завдяки цій книжці Коен отримав визнання критиків як важливий новий голос у канадській поезії. Один із біографів Коена, Айра Надель, зазначав, що «реакція на готову книгу була захопленою та повною захвату…». Критик Роберт Вівер вважав її потужною і заявив, що Коен, «ймовірно, є найкращим молодим поетом в англомовній Канаді на цей момент»[15].
Протягом 1960-х років Коен продовжував писати поезію та прозу. Він віддавав перевагу напівсамітницькому способу життя, для чого придбав будинок на Гідрі — грецькому острові в Саронічній затоці. Живучи та працюючи на Гідрі, Коен опублікував поетичну збірку «Flowers for Hitler» та роман «The Favourite Game» — автобіографічний роман виховання про юнака, який віднайшов свою ідентичність через письменство.
У 1965 році Національне кінематографічне управління Канади присвятило Коену 44-хвилинний документальний фільм під назвою «Ladies and Gentlemen… Mr. Leonard Cohen».
Роман 1966 року «Beautiful Losers» привернув значну увагу канадської преси та викликав суперечки через низку відвертих сексуальних сцен[15]. Щодо цього роману видання The Boston Globe зазначило: «Джеймс Джойс не помер. Він живе в Монреалі під іменем Коен». У 1966 році Коен також опублікував поетичну збірку «Parasites of Heaven». І «Beautiful Losers», і «Parasites of Heaven» отримали неоднозначні відгуки та мали низькі продажі[15].
У 1966 році продюсер CBC-TV Ендрю Саймон працював над місцевою монреальською програмою про актуальні події «Seven on Six» і запропонував Коену роль ведучого. «Я вирішив, що буду автором пісень. Я хочу писати пісні», — згадував Саймон слова Коена[26].
Згодом Коен став публікуватися рідше і з великими перервами, зосередившись на написанні пісень. У 1966 році він написав «Suzanne», яку того ж року виконав гурт The Stormy Clovers, а згодом записала Джуді Коллінз для свого альбому In My Life.
У 1978 році він випустив першу за багато років збірку поезій «Death of a Lady's Man» (не плутати з однойменним альбомом «Death of a Ladies' Man», що вийшов роком раніше). Наступна книга віршів Коена, «Book of Mercy», з'явилася лише в 1984 році та принесла йому літературну премію Канадської асоціації авторів за найкращу поетичну збірку. Книга містить 50 віршів у прозі, написаних під впливом Єврейської Біблії та текстів дзен-буддизму. Сам Коен називав ці твори «молитвами»[27]. У 1993 році він опублікував «Stranger Music: Selected Poems and Songs», а у 2006 році, після 10 років затримок, доповнень та переписувань, вийшла «Book of Longing». Збірка «The Book of Longing» присвячена поету Ірвінгу Лейтону. Також наприкінці 1990-х та у 2000-х роках багато нових віршів і текстів пісень Коена вперше з'явилися на фан-сайті The Leonard Cohen Files, зокрема оригінальна версія вірша «A Thousand Kisses Deep» (який пізніше Коен адаптував для пісні)[28][29].
Про процес своєї творчості Коен у 1998 році розповів інтерв'юеру так: «Це ніби ведмідь натрапив на вулик або схованку з медом: я влітаю прямо туди і застрягаю; це і смачно, і жахливо водночас. Я перебуваю всередині, це не дуже витончено, це дуже незграбно й болісно, і все ж у цьому є щось неминуче»[30].
У 2011 році Коен був удостоєний премії принца Астурійського в галузі літератури[31]. Збірка поезій «The Flame», над якою він працював до останніх днів життя, вийшла посмертно у 2018 році.
Книги Коена перекладені багатьма мовами світу.
У 1967 році, розчарований відсутністю успіху на літературній ниві, Коен переїхав до Сполучених Штатів, щоб розпочати кар'єру фолк-співака та автора пісень. Протягом 1960-х він був помітною постаттю в оточенні «Фабрики» Енді Воргола. Воргол припускав, що Коен часто слухав виступи Ніко в клубах, і це вплинуло на його музичний стиль[32].
Його пісня «Suzanne» стала хітом у виконанні Джуді Коллінз (яка згодом записала низку інших творів Коена) і протягом багатьох років залишалася його композицією з найбільшою кількістю кавер-версій. Коллінз згадує: коли вони вперше зустрілися, він сказав, що не вміє ні співати, ні грати на гітарі, і навіть не вважає «Suzanne» піснею:
А потім він зіграв мені «Suzanne»... Я сказала: «Леонарде, ти мусиш піти зі мною на цей великий благодійний захід, який я організовую»... Там був Джимі Гендрікс. До того моменту Коен ніколи не співав [перед великою аудиторією]. Він вийшов на сцену і почав співати. Усі були в захваті — їм дуже сподобалося. Та десь посередині він зупинився і пішов зі сцени. Публіка збожеволіла... Вони вимагали, щоб він повернувся. І я теж вимагала; сказала: «Я вийду разом із тобою». Тож ми вийшли і заспівали її вдвох. І, звісно, це стало початком.[33]
— Джуді Коллінз[34]
Вона вперше представила його телевізійній аудиторії під час одного зі своїх шоу у 1966 році[35], де вони виконували його пісні дуетом[36][37]. Оскільки він тільки починав перекладати свою поезію на музику, одного разу він забув слова «Suzanne», виступаючи перед іншою аудиторією[38]. Такі співачки, як Джоан Баез, виконували цю пісню під час своїх турне[39]. Коен стверджував, що його обманом змусили відмовитися від прав на пісню, але він був радий цьому, оскільки вважав неправильним написати настільки улюблену всіма пісню і ще й розбагатіти на ній. В інтерв'ю Біллу Моєрсу на телебаченні Коллінз зазначила: вона відчуває, що єврейське походження Коена суттєво вплинуло на його тексти та музику[34].
Після виступів на кількох фолк-фестивалях він привернув увагу продюсера Columbia Records Джона Геммонда, який підписав із Коеном контракт на запис альбому[40]. Першою платівкою Коена стала Songs of Leonard Cohen[41][a]. Альбом вийшов у США наприкінці 1967 року і отримав переважно негативні відгуки[42], проте став популярним у Великій Британії після релізу на початку 1968 року, де він протримався в чартах понад рік[43]. У 1968 році Коен з'явився на телеканалі BBC, де виконав дуетом із Джулі Фелікс одну з пісень альбому[44]. Кілька композицій із цього дебютного альбому записали інші популярні фолк-виконавці, зокрема Джеймс Тейлор[45] та Джуді Коллінз[46]. Слідом за першим альбомом Коен випустив «Songs from a Room» (1969), що містив пісню «Bird on the Wire», на яку згодом було зроблено безліч каверів, та «Songs of Love and Hate» (1971).
У 1971 році кінорежисер Роберт Олтмен використав пісні «The Stranger Song», «Winter Lady» та «Sisters of Mercy», спочатку записані для альбому Songs of Leonard Cohen, у своєму фільмі «Маккейб і місіс Міллер». У 2014 році Скотт Тобіас писав: «Я не можу уявити цей фільм без пісень Коена, які слугують тужливими інтерлюдіями, що об'єднують усю картину»[47]. Невдовзі після смерті Коена у 2016 році Тім Грієрсон зазначив, що «спадщина Олтмена та Коена назавжди залишиться пов'язаною завдяки „Маккейбу“. Фільм нерозривно сплетений із піснями Коена. Уявити шедевр Олтмена без них просто неможливо»[48].
У 1970 році Коен уперше вирушив у турне Сполученими Штатами, Канадою та Європою, а також виступив на фестивалі острова Вайт[49]. У 1972 році він знову гастролював Європою та Ізраїлем. Ці гастролі відзняв Тоні Палмер, а у 2010 році вони нарешті вийшли під назвою «Bird on a Wire»[b]. Коли його виступ в Ізраїлі пішов не зовсім вдало, він пішов зі сцени до своєї гримерки та вжив ЛСД. Потім він почув, як глядачі закликають його повернутися, співаючи йому на івриті. Перебуваючи під дією психоделіка, він повернувся на сцену і завершив шоу[51][52].
— Леонард Коен[53]
У 1973 році, коли Єгипет і Сирія напали на Ізраїль у день Йом-Кіпур, Коен прибув до Ізраїлю. Він не мав із собою гітари та мав намір стати волонтером у якомусь кібуці на час збору врожаю, хоча й не мав чіткого плану. В тель-авівському кафе «Пінаті» його помітили ізраїльські музиканти Ошик Леві, Маті Каспі та Ілана Ровіна, які запропонували йому поїхати разом на Синай, щоб співати для ізраїльських солдатів[54][53][55]. Попри те, що до війни він буцімто висловлював «проарабські політичні погляди», після її початку він заявив: «Я приєднуюся до своїх братів, які воюють у пустелі. Мені байдуже, чи є їхня війна справедливою, чи ні. Я знаю лише те, що війна — це жорстокість, що вона залишає кістки, кров та потворні плями на святій землі»[53]. Коен виконував для військ свої найвідоміші пісні: «Suzanne», «So Long Marianne», «Bird on the Wire», а також нову композицію, яку назвав «Lover Lover Lover»[56]. На Синаї Коена познайомили з генерал-майором Аріелем Шароном, майбутнім прем'єр-міністром Ізраїлю[53]. Пізніше Коен так описував ці імпровізовані концерти[53]:
«Ми просто заїжджали в невеличкі місця, наприклад, на ракетний майданчик; вони світили на нас своїми ліхтариками, а ми співали кілька пісень. Або нам давали джип, ми їхали дорогою до фронту, і де б не бачили групу солдатів, що чекають на гелікоптер чи щось подібне, — ми співали для них. А повернувшись на авіабазу, могли дати невеличкий концерт, іноді навіть із підсилювачами. Усе було дуже неформально і, знаєте, дуже насичено».
У 1974 році Коен випустив новий альбом — «New Skin for the Old Ceremony», пісні до якого були навіяні війною. Композиція «Lover Lover Lover» була написана та вперше виконана на Синаї. Пісня «Who By Fire», створена як роздум про війну, бере свою назву з молитви Йом-Кіпуру «Унетане Токеф»[55][57][53]. Серед інших творів, натхненних воєнними подіями, — «Field Commander Cohen» та «There is a War»[53]. У 1976 році під час концерту Коен сказав, що його нині знаменита пісня була написана для «єгиптян та ізраїльтян», хоча він створив і виконував її саме для ізраїльських солдатів під час війни, а початковий текст містив рядки: «Я пішов у пустелю, щоб допомогти своїм братам битися»[56].
У 1973 році компанія Columbia Records випустила перший концертний альбом Коена — «Live Songs». Починаючи приблизно з 1974 року, співпраця Коена з піаністом та аранжувальником Джоном Ліссауером дала життя новому концертному звучанню, яке високо оцінили критики. Наприкінці 1974-го та на початку 1975 року вони разом гастролювали Європою, США та Канадою на підтримку платівки Коена «New Skin for the Old Ceremony». Наприкінці 1975 року Коен та Ліссауер дали коротку серію концертів у США та Канаді з новим гуртом на підтримку виходу збірки «Best Of». Під час цього туру виконувалися нові пісні з альбому, що готувався до виходу під назвою «Songs for Rebecca»; його співавторами були Коен та Ліссауер. Жоден із записів цих турне з Ліссауером так і не був випущений офіційно, а роботу над альбомом припинили у 1976 році.
У 1976 році Коен вирушив у нове велике європейське турне з новим гуртом та зміненим звучанням і аранжуванням — знову на підтримку збірки «The Best of Leonard Cohen» (у Європі вона вийшла під назвою «Greatest Hits»). Однією з його бек-вокалісток під час цього туру була Лора Бреніген[58]. З квітня по липень Коен дав 55 концертів, зокрема вперше виступив на Джазовому фестивалі в Монтре.
Після європейського турне 1976 року Коен знову спробував змінити стиль та аранжування: його нова платівка 1977 року «Death of a Ladies' Man» була написана та спродюсована у співавторстві з Філом Спектором[59][c]. Рік по тому, у 1978-му, Коен опублікував поетичну збірку з дещо зміненою назвою — «Death of a Lady's Man».
— Дженніфер Ворнс про тексти пісень Коена[62]
У 1979 році Коен повернувся до більш традиційного звучання з альбомом «Recent Songs»[63]. У цій роботі його акустичний стиль поєднався з джазом, а також східноазійськими та середземноморськими впливами. Починаючи з цієї платівки, Коен став співпродюсером своїх альбомів. Платівку «Recent Songs» він продюсував разом із Генрі Леві (звукоінженером Джоні Мітчелл), а до запису залучили гурт Passenger[64] — джаз-ф'южн колектив із Остіна, з яким Коен познайомився через Мітчелл. Музиканти допомогли Коену створити нове звучання завдяки використанню таких інструментів, як уд, циганська скрипка та мандоліна. На підтримку альбому Коен провів велике турне з новим гуртом, а також із Дженніфер Ворнс та Шерон Робінсон на бек-вокалі: спочатку в Європі наприкінці 1979 року, а потім в Австралії, Ізраїлі та знову в Європі у 1980-му. У 2000 році компанія Columbia випустила збірку концертних записів того періоду під назвою «Field Commander Cohen: Tour of 1979»[65].
Протягом 1970-х років Коен двічі гастролював із Дженніфер Ворнс як бек-вокалісткою (у 1972 та 1979 роках). Ворнс стала постійною учасницею роботи над майбутніми альбомами Коена. Зокрема, вона була зазначена як повноцінна співвиконавиця вокальних партій на платівці «Various Positions» 1984 року (хоча альбом вийшов під іменем Коена, у внутрішніх титрах вказано: «Вокал: Леонард Коен та Дженніфер Ворнс»). У 1987 році вона записала альбом кавер-версій пісень Коена «Famous Blue Raincoat»[66]. Коен згадував, що вона співала у нього на бек-вокалі під час туру 1980 року, хоча її власна кар'єра на той час була набагато успішнішою за його. «Це справжній друг, — казав він. — Людина, яка завжди підтримувала мене, попри будь-які глузування»[62].
На початку 1980-х років Коен у співавторстві з Льюїсом Ф'юрі написав музичний рок-фільм «Нічна магія» (Night Magic), головні ролі в якому виконали Кароль Лор та Нік Манкузо. Компанія Columbia відмовилася випускати його платівку 1984 року «Various Positions» у Сполучених Штатах[d]. Коен підтримав вихід альбому своїм найбільшим на той час турне Європою та Австралією, а також першими з 1975 року гастролями в Канаді та США[e]. Колектив виступив на Джазовому фестивалі в Монтре та на фестивалі у Роскілле.
Також вони дали серію надзвичайно емоційних і політично контроверсійних концертів у Польщі, де лише за два роки до того було скасовано воєнний стан. Там він виконав пісню «The Partisan», яку вважали гімном польського руху «Солідарність»[67][f].
У 1987 році триб'ют-альбом Дженніфер Ворнс «Famous Blue Raincoat» посприяв відновленню популярності Коена у США. Наступного року він випустив платівку «I'm Your Man»[g]. Коен підтримав реліз серією телевізійних інтерв'ю та масштабним турне Європою, Канадою та США. Багато концертів транслювали на європейських та американських телеканалах і радіостанціях, а сам Коен уперше в кар'єрі виступив у шоу «Austin City Limits» на каналі PBS[69][70][h].
«Hallelujah» уперше вийшла на студійному альбомі Коена «Various Positions» у 1984 році і він виконував її під час свого європейського турне 1985 року[71][72][73]. Спочатку пісня мала обмежений успіх, проте здобула величезну популярність завдяки кавер-версії Джона Кейла 1991 року, яка лягла в основу пізнішого каверу Джефа Баклі[74]. «Hallelujah» виконували майже 200 артистів різними мовами[75][i]. Кінокритик «New York Times» Ентоні Скотт зауважив: «Hallelujah — одна з тих рідкісних пісень, що переживає власну баналізацію, зберігаючи принаймні частку своєї піднесеності»[77].
Ця пісня стала темою книги Алана Лайта «The Holy or the Broken» (2012) та документального фільму Дена Геллера й Дейни Голдфайн «Hallelujah: Leonard Cohen, A Journey, A Song» (2022)[78]. Джанет Маслін у рецензії для «New York Times» зазначила: Коен роками боровся з цією піснею, яка врешті стала «однією з найбільш атмосферних, мінливих і часто виконуваних композицій в історії американської музики»[79].
Пісня «Everybody Knows» з альбому «I'm Your Man» та композиція «If It Be Your Will», що прозвучали у фільмі 1990 року «Врубай на повну котушку», допомогли відкрити музику Коена ширшій аудиторії. Вперше він представив цю пісню під час свого світового турне 1988 року[80]. Пісня «Everybody Knows» також посіла чільне місце у фільмі 1994 року «Екзотика» іншого канадця — режисера Атома Егояна. У 1992 році Коен випустив альбом «The Future», у якому (часто мовою біблійних пророцтв) закликав до стійкості, реформування та надії перед обличчям похмурих перспектив. Три треки з цього альбому — «Waiting for the Miracle», «The Future» та «Anthem» — увійшли до саундтреку фільму «Природжені вбивці», що також сприяло популяризації творчості Коена серед нового покоління американських слухачів.
Як і в «I'm Your Man», тексти пісень альбому «The Future» були похмурими та містили відсилання до політичних і соціальних заворушень. За наявними даними, однойменна заголовна композиція стала відповіддю на заворушення в Лос-Анджелесі 1992 року. На підтримку альбому Коен випустив два відеокліпи — на пісні «Closing Time» та «The Future», а також провів масштабне турне Європою, Сполученими Штатами та Канадою. У цих гастролях брав участь той самий гурт, що і в турі 1988 року; також відбувся його другий виступ у програмі «Austin City Limits» на каналі PBS. Деякі зі скандинавських концертів транслювали в прямому ефірі на радіо. Добірка виступів, записаних переважно під час канадської частини турне, вийшла у 1994 році на альбомі «Cohen Live».
У 1993 році Коен також опублікував збірку вибраних поезій та пісень «Stranger Music: Selected Poems and Songs», над якою працював з 1989 року. До видання увійшла низка нових віршів кінця 1980-х та початку 1990-х років, а також суттєво перероблений текст його книги 1978 року «Death of a Lady's Man»[81].
У 1994 році Коен усамітнився в дзен-буддійському центрі на Маунт-Болді поблизу Лос-Анджелеса; цей період відходу від мирських справ тривав п'ять років[66]. У 1996 році Коен був висвячений на дзен-буддійського ченця школи Ріндзай і прийняв дхармічне ім'я Дзікан (Jikan), що означає «тиша». Він був особистим помічником Роші Кьодзан Джошу Сасакі.
У 1997 році Коен керував підбором композицій та випуском альбому «More Best of Leonard Cohen», до якого увійшли раніше не виданий трек «Never Any Good» та експериментальна п'єса «The Great Event». Перша пісня залишилася від незавершеного альбому середини 1990-х років, який мав робочу назву «On The Path»; планувалося, що до нього ввійдуть такі пісні, як «In My Secret Life» (яку він декламував як незавершений твір ще у 1988 році) та «A Thousand Kisses Deep»[82]. Згодом обидві композиції були перероблені разом із Шерон Робінсон для альбому 2001 року «Ten New Songs»[83].
Попри те, що в суспільстві склалося враження, ніби Коен більше не повернеться до записів чи публікацій, у травні 1999 року він повернувся до Лос-Анджелеса. Він почав регулярно дописувати на фан-сайт «The Leonard Cohen Files», надсилаючи електронною поштою нові вірші та малюнки зі збірки «Book of Longing», а також ранні версії нових пісень. Серед них були «A Thousand Kisses Deep» у вересні 1998 року[84] та розповідь Анжані Томас, надіслана 6 травня 1999 року — у день, коли вони записували композицію «Villanelle for our Time»[85] (що згодом увійшла до альбому «Dear Heather» 2004 року). Розділ сайту «The Leonard Cohen Files» з онлайн-дописами Коена отримав назву «The Blackening Pages» («Чорні сторінки»)[29].
Після двох років роботи Коен повернувся до музики у 2001 році з випуском альбому «Ten New Songs», створеного під значним впливом продюсерки та співавторки Шерон Робінсон. Альбом, записаний у домашніх студіях Коена та Робінсон Still Life Studios[86], містить пісню «Alexandra Leaving» — переосмислення поезії «Бог покидає Антонія» грецького поета Константіноса Кавафіса. Платівка стала великим хітом Коена в Канаді та Європі; на її підтримку він випустив сингл «In My Secret Life» та однойменний відеокліп, знятий режисеркою Флорією Сігізмонді. У 2002 році за цей альбом він отримав чотири канадські премії «Джуно»: «Найкращий виконавець», «Найкращий автор пісень», «Найкращий поп-альбом» та «Найкраще відео» («In My Secret Life»)[83]. У жовтні 2003 року його було призначено Компаньйоном Ордена Канади — це найвища цивільна нагорода країни[83].
У жовтні 2004 року Коен випустив альбом «Dear Heather», який став результатом переважно музичної співпраці з джазовою співачкою (та його партнеркою) Анжані Томас, хоча Шерон Робінсон також долучилася до роботи над трьома треками (зокрема в дуеті). Настільки ж світлий, наскільки попередній альбом був похмурим, «Dear Heather» відображає зміну настрою самого Коена. У низці інтерв'ю він розповідав, що останніми роками його депресія відступила, і пов'язував це з практикою дзен-буддизму. В інтерв'ю після введення до Зали слави канадських авторів пісень Коен пояснив, що цей альбом задумувався як своєрідний записник або альбом для ескізів, де зібрані різні теми. Він додав, що невдовзі після цього планувався вихід більш формальної платівки, проте ці плани довелося відкласти через судові позови з колишньою менеджеркою.
«Blue Alert» — альбом пісень, написаних Анжані у співавторстві з Коеном, — вийшов у 2006 році й отримав позитивні відгуки. На думку одного з рецензентів, Анжані «…звучить як Коен, що перевтілився в жінку… хоча сам Леонард не співає в альбомі жодної ноти, його голос пронизує кожну пісню, наче дим»[87][j].
Перед початком свого світового турне 2008—2010 років, так і не завершивши роботу над новим альбомом, що тривала з 2006 року, Коен записав кілька треків для альбомів інших виконавців. Зокрема, разом з Анжані Томас та гуртом U2 він виконав нову версію власної пісні «Tower of Song» для триб'ют-фільму 2006 року «Leonard Cohen I'm Your Man»[89] (відео та трек увійшли до саундтреку фільму, а також вийшли на B-стороні синглу U2 «Window in the Skies», який посів перше місце в канадському чарті синглів). У 2007 році він декламував «The Sound of Silence» для альбому «Tribute to Paul Simon: Take Me to the Mardi Gras», а також виконав композицію Джоні Мітчелл «The Jungle Line» під акомпанемент Гербі Генкока на піаніно для його відзначеного премією «Греммі» альбому «River: The Joni Letters»[90]. У 2008 році він продекламував вірш «Since You've Asked» для альбому «Born to the Breed: A Tribute to Judy Collins»[91][92].
Наприкінці 2005 року донька Коена Лорка почала підозрювати його багаторічну менеджерку Келлі Лінч у фінансових махінаціях. За словами біографки Коена Сільві Сіммонс, Лінч вела всі його справи та була близьким другом сім'ї[93]. Коен виявив, що сам того не знаючи, оплатив рахунок Лінч за кредитною карткою на суму 75 000 доларів, а більшість грошей з його рахунків зникла. Це стосувалося також коштів з пенсійних накопичень та благодійних фондів. Як з'ясувалося, привласнення почалося ще у 1996 році — тоді Лінч почала розпродавати видавничі права на музику Коена, хоча він не мав жодної фінансової потреби це робити[93].
У жовтні 2005 року Коен подав позов проти Лінч, стверджуючи, що вона привласнила понад 5 мільйонів доларів США з його пенсійного фонду, залишивши на рахунку лише 150 000 доларів[94][95]. Своєю чергою, інші колишні ділові партнери подали зустрічні позови проти самого Коена[94]. Ці події привернули значну увагу медіа, зокрема канадський журнал «Maclean's» опублікував статтю на обкладинці під заголовком «Спустошений!»[95]. У березні 2006 року Коен виграв цивільний позов: Верховний суд округу Лос-Анджелес присудив йому компенсацію в розмірі 9 мільйонів доларів США. Лінч проігнорувала позов і не відповіла на судову повістку щодо надання її фінансових звітів[96]. Видання «NME» повідомило, що Коен, імовірно, ніколи не зможе стягнути присуджену суму[97][k].
Сільві Сіммонс зазначає, що в березні 2012 року Лінч заарештували в Лос-Анджелесі за «порушення постійної захисної судової заборони, яка забороняла їй контактувати з Леонардом і яку вона неодноразово ігнорувала. 13 квітня присяжні визнали її винною за всіма пунктами звинувачення. 18 квітня її засудили до вісімнадцяти місяців ув'язнення та п'яти років випробувального терміну»[93]. Коен сказав у суді: «Мені не приносить задоволення бачити мою колишню подругу прикутою до крісла в залі суду, а її неабиякі здібності — спрямованими на службу темряві, обману та помсті. Моя молитва про те, щоб пані Лінч знайшла прихисток у мудрості своєї релігії; щоб дух розуміння змінив її серце від ненависті до каяття, від гніву до доброти, від смертельного сп'яніння помстою до смиренної практики самовдосконалення»[99][100].
У травні 2016 року федеральний суддя Стівен Віктор Вілсон розпорядився відхилити позов Лінч проти Леонарда Коена та його юристів Роберта Корі та Мішель Райс (із фірми Kory & Rice, LLP), поданий на підставі закону RICO, назвавши його «юридично та фактично явно безглуздим»[101].
6 грудня 2016 року проти Лінч було подано скаргу про правопорушення за 16 пунктами, що стосувалися порушення захисних приписів, виданих на користь Леонарда Коена та його адвокатів[102]. Під час попередніх слухань було додано ще кілька пунктів звинувачення. Лінч заявила про свою невинність за 31 пунктом порушення судових заборон. Попереднє судове засідання призначили на 8 вересня 2017 року[103]. У 2012 році Лінч засудили до 18 місяців ув'язнення та п'яти років випробувального терміну за переслідування Коена після того, як він її звільнив[104].
У травні 2006 року Коен опублікував збірку поезій та малюнків «Book of Longing». У березні того ж року торонтська роздрібна компанія запропонувала примірники з автографом першим 1500 замовникам, які оформлять покупку онлайн: усі книжки розпродали за лічені години. Видання швидко очолило списки бестселерів у Канаді. 13 травня Коен уперше за 13 років з'явився на публіці під час заходу в одній із книгарень Торонто. Подія зібрала близько 3000 людей, через що довелося перекрити прилеглі вулиці. Він виконав дві свої ранні та найвідоміші пісні — «So Long, Marianne» та «Hey, That's No Way to Say Goodbye» — у супроводі гурту Barenaked Ladies і Рона Сексміта. Разом із ним виступила Анжані, яка презентувала свій новий диск одночасно з виходом його книги[105].
Того ж року Філіп Ґласс написав музику до «Book of Longing». Після серії живих виступів, що включали гру Ґласса на клавішних, записаний голос Коена, що декламував текст, чотири додаткові вокальні партії (сопрано, мецо-сопрано, тенор і бас-баритон) та інші інструменти, а також демонстрацію художніх робіт і малюнків Коена, лейбл Ґласса Orange Mountain Music випустив подвійний компакт-диск під назвою «Book of Longing. A Song Cycle based on the Poetry and Artwork of Leonard Cohen»[106].
Щоб відшкодувати гроші, викрадені його колишньою менеджеркою, Коен вирушив у своє перше світове турне за останні 15 років. Він зазначив, що ці гастролі «зігріли ту частину мого серця, яка встигла охолонути»[104]. Турне розпочалося 11 травня 2008 року у Фредериктоні (провінція Нью-Брансвік) і тривало до кінця 2010 року. Графік першого етапу в середині 2008 року охоплював Канаду та Європу. Зокрема, відбулися виступи на фестивалях The Big Chill[107] та Джазовому фестивалі в Монреалі. 29 червня 2008 року Коен виступив на сцені Pyramid Stage під час Гластонберського фестивалю[108]. Багато хто назвав його вихід на сцену головною подією фестивалю[109], а виконання пісні «Hallelujah» під час заходу сонця викликало захват у публіки та тривалі овіації всього заповненого поля перед Pyramid Stage[110]. Він також дав два концерти на лондонській O2 Арені[111].
У Дубліні Коен став першим артистом, який дав концерт просто неба на території IMMA (Королівський госпіталь Кілмейнем), виступивши там 13, 14 та 15 червня 2008 року. У 2009 році ці виступи були відзначені ірландською премією Meteor Music Awards як найкращий міжнародний концерт року.
У вересні, жовтні та листопаді 2008 року Коен гастролював Європою, відвідавши Австрію, Ірландію, Польщу, Румунію, Італію, Німеччину, Францію та країни Скандинавії[112]. У березні 2009 року Коен випустив альбом «Live in London», записаний у липні 2008 року на лондонській O2 Арені; запис вийшов на DVD та як набір із двох компакт-дисків. Альбом містить 25 пісень і триває понад дві з половиною години. Це був перший офіційний DVD у дискографії Коена[113].
Третій етап світового турне Коена 2008—2009 років охопив Нову Зеландію та Австралію з 20 січня по 10 лютого 2009 року. У січні 2009 року тихоокеанська частина туру розпочалася з Нової Зеландії, де 12-тисячна аудиторія привітала артиста п'ятьма оваціями стоячи[l].
19 лютого 2009 року Коен дав свій перший за 15 років американський концерт у Beacon Theatre в Нью-Йорку[116]. Це шоу, організоване як спеціальний виступ для шанувальників, учасників форуму Леонарда Коена та преси, стало єдиним за весь трирічний тур, яке транслювали на радіо (NPR) і випустили у форматі безкоштовного подкасту.
Північноамериканське турне 2009 року розпочалося 1 квітня. Воно включало виступ на фестивалі Коачелла в п'ятницю, 17 квітня 2009 року, перед одним із найбільших натовпів біля відкритої сцени в історії фестивалю. Його виконання «Hallelujah» визнали однією з найяскравіших подій заходу; таким чином Коен повторив грандіозний успіх свого виступу на Гластонбері 2008 року.
У липні 2009 року Коен розпочав свій марафонський європейський тур — уже третій за останні два роки. Маршрут здебільшого пролягав через спортивні арени та літні фестивалі просто неба в Німеччині, Великій Британії, Франції, Іспанії та Ірландії (виступ на майданчику O2 у Дубліні приніс йому другу поспіль премію Meteor Music Awards). Також відбулися концерти в Сербії (на Белградській Арені), Чехії, Угорщині, Туреччині та знову в Румунії.
18 вересня 2009 року під час концерту в іспанській Валенсії Коен раптово знепритомнів посеред виконання пісні «Bird on the Wire», яка була четвертою в програмі. Учасники гурту винесли артиста за лаштунки, після чого його доправили до місцевої лікарні, а концерт призупинили[117]. Повідомлялося, що у Коена були проблеми зі шлунком, імовірно, через харчове отруєння[118]. Уже за три дні, 21 вересня, у свій 75-й день народження він виступив у Барселоні. Це шоу було останнім у Європі у 2009 році; ширилися чутки, що воно може стати останнім європейським концертом узагалі. Подія зібрала безліч прихильників з різних країн, які запалили зелені свічки на честь дня народження артиста. Коен відповів особливою промовою, подякувавши фанатам та учасникам «Leonard Cohen Forum».
Останній концерт цього етапу відбувся в ізраїльському Тель-Авіві 24 вересня на стадіоні «Рамат-Ган». Подія супроводжувалася громадськими дискусіями через культурний бойкот Ізраїлю, до якого закликала низка музикантів[119]. Попри це, квитки на виступ у Тель-Авіві — перший концерт Коена в Ізраїлі з 1980 року — розпродали менш ніж за 24 години. Було оголошено, що прибуток від продажу 47 000 квитків спрямують до благодійного фонду у співпраці з Amnesty International для підтримки ізраїльських та палестинських миротворчих груп, однак пізніше Amnesty відмовилася від участі[120][m]. Коен планував виступити в Рамаллі через два дні, але організатори скасували шоу через критику палестинських активістів. У PACBI заявили: «Рамалла не прийматиме Коена, доки він налаштований відбілювати ізраїльський режим апартеїду»[119].
Шостий етап світового турне 2008—2009 років знову пройшов у США та складався з 15 шоу. Світове турне 2009 року принесло, за наявними даними, 9,5 мільйонів доларів; це дозволило Коену посісти 39-те місце у списку найбільш високооплачуваних музикантів року за версією журналу «Billboard»[121].
14 вересня 2010 року Sony Music випустила концертний CD/DVD-альбом «Songs from the Road», у якому зібрані живі виступи Коена 2008 та 2009 років. Роком раніше було видано комбінований CD/DVD-запис виступу Коена на фестивалі острову Вайт у 1970 році.
Турне, що офіційно називалося «World Tour 2010», розпочалося 25 липня 2010 року на «Арена Загреб» у Хорватії. Далі відбулися виступи в Австрії, Бельгії, Німеччині, країнах Скандинавії та Ірландії, де 31 липня 2010 року Коен виступив у маєтку Ліссаделл-Хаус у графстві Слайго. Це був уже восьмий ірландський концерт Коена за останні два роки після перерви, що тривала понад 20 років[122]. 12 серпня в Ґетеборзі (Швеція) на арені Скандинавіум Коен відіграв свій 200-й концерт у межах цього туру. Третій етап турне 2010 року розпочався 28 жовтня в Новій Зеландії та продовжився в Австралії.
.jpg)
У 2011 році поетичний доробок Коена представили у серії «Everyman's Library Pocket Poets» у вигляді збірки «Poems and Songs» під редакцією Роберта Фаггена. До видання увійшли вибрані твори з усіх книг Коена на основі його збірки «Stranger Music» (1993), а також із «Book of Longing» з додаванням текстів шести нових пісень. Попри це, три з цих пісень — «A Street» (декламувалася у 2006 році), «Feels So Good» (виконувалася наживо у 2009 та 2010 роках) та «Born in Chains» (виконувалася наживо у 2010 році) — не потрапили до альбому Коена 2012 року «Old Ideas», оскільки в останню мить він залишився незадоволений їхніми версіями. Пісня «Lullaby», представлена у книзі та виконувана наживо у 2009 році, була повністю переписана для альбому з новим текстом на ту саму мелодію.
У жовтні 2012 року вийшла біографія «I'm Your Man: The Life of Leonard Cohen», автором якої стала Сільві Сіммонс. Ця книга є другою великою біографією Коена (першою була праця Айри Надела «Various Positions» 1997 року)[123].
Дванадцятий студійний альбом Леонарда Коена, «Old Ideas», вийшов у всьому світі 31 січня 2012 року. Невдовзі він став найуспішнішим у кар'єрі музиканта за позиціями в чартах: платівка посіла перше місце в Канаді, Норвегії, Фінляндії, Нідерландах, Іспанії, Бельгії, Польщі, Угорщині, Чехії, Хорватії та Новій Зеландії. Також альбом увійшов до першої десятки в США, Австралії, Франції, Португалії, Великій Британії, Австрії, Данії, Швеції, Ірландії, Німеччині та Швейцарії. Він змагався за першу сходинку з дебютним альбомом Лани Дель Рей «Born to Die», що вийшов того самого дня[124].
Текст пісні «Going Home» був опублікований як вірш у часописі «The New Yorker» у січні 2012 року, ще до виходу платівки[125]. Весь альбом став доступним для онлайн-прослуховування на сайті NPR 22 січня[126], а 23 січня його оприлюднило видання «The Guardian»[127].
Альбом отримав схвальні відгуки від критиків «Rolling Stone»[128], «Chicago Tribune»[129] та «The Guardian»[130]. На вечірці з нагоди виходу платівки у січні 2012 року Коен поспілкувався з репортером «The New York Times» Джоном Парелесом. Журналіст зазначив, що в цьому альбомі «думки про смертність дуже займали його розум і відобразилися в піснях». Парелес охарактеризував «Old Ideas» як «осінній альбом, сповнений роздумів про спогади та підбиття підсумків, але водночас із певним блиском в очах. Він знову торкається тем, над якими пан Коен роздумував упродовж усієї своєї кар'єри: кохання, жадання, віра, зрада, спокута. Подекуди лексика є біблійною, подекуди — сухо сардонічною»[131].
12 серпня 2012 року Коен розпочав нове європейське турне на підтримку альбому «Old Ideas». До його музичного колективу зразка 2008—2010 років, який тепер отримав назву «Unified Heart Touring Band», долучився скрипаль. Структура тригодинних концертів залишилася такою ж, як і в попередньому турі, але до списку пісень додали низку композицій із «Old Ideas». Європейський етап завершився 7 жовтня 2012 року після виступів у Бельгії, Ірландії (Королівський госпіталь), Франції («Олімпія» в Парижі), Англії («Вемблі Арена» в Лондоні), Іспанії, Португалії, Німеччині, Італії (Арена у Вероні), Хорватії (Арена в Пулі), Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Румунії та Туреччині[132].
Другий етап «Old Ideas World Tour» проходив у США та Канаді в листопаді та грудні. Загалом за два етапи було відіграно 56 концертів[133].
Навесні 2013 року Коен повернувся до Північної Америки з концертами в Сполучених Штатах і Канаді, а невдовзі після цього відбулося літнє турне Європою[134].
У листопаді та грудні 2013 року Коен гастролював в Австралії та Новій Зеландії. Свій останній концерт він дав на Vector Arena в Окленді[135][136].
24 вересня 2014 року Коен випустив свій 13-й альбом — «Popular Problems»[137]. Платівка містить пісню «A Street», яку він раніше декламував у 2006 році під час презентації своєї поетичної збірки «Book of Longing». Згодом цей текст двічі публікували: як «A Street» у номері часопису «The New Yorker» від 2 березня 2009 року[138] та під назвою «Party's Over» у виданні «Poems and Songs» серії «Everyman's Library» у 2011 році.
14-й і останній альбом Коена, «You Want It Darker», вийшов 21 жовтня 2016 року[139]. Син музиканта, Адам Коен, виступив продюсером цього запису[140]. 23 лютого 2017 року син артиста разом зі співавтором останнього альбому Семмі Слаббінком представили спеціальне посмертне триб'ют-відео на пісню «Traveling Light», де було використано раніше не опубліковані архівні кадри з різних етапів кар'єри Коена[141]. У січні 2018 року однойменна головна композиція альбому була відзначена премією «Греммі» за найкраще рок-виконання.
Коен почав працювати над новим альбомом зі своїм сином Адамом, який також є музикантом та автором пісень[142]. Платівка під назвою «Thanks for the Dance» вийшла посмертно 22 листопада 2019 року[143]. Посмертний трек «Necropsy of Love» з'явився у збірці 2018 року «The Al Purdy Songbook». Ще одну композицію, «The Goal», оприлюднили 20 вересня 2019 року на YouTube-каналі Коена[144].
Неминуче пана Коена пам'ятатимуть передусім за його тексти. Вони стислі та віртуозні, біблійні та непристойні, живописно описові та незмінно багатозначні; вони ніколи не бувають далекими ні від загадки, ні від дотепного фіналу[146].
«The New York Times»:
Некролог від 10 листопада 2016 р., та
«An Appraisal» від 11 листопада 2016 р.
У статті для AllMusic критик Брюс Едер оцінив кар'єру Коена в популярній музиці, стверджуючи, що «[він є] одним із найцікавіших і найзагадковіших… авторів-виконавців кінця 60-х… Поступаючись лише Бобу Ділану (і, можливо, Полу Саймону), він привертає увагу критиків і молодих музикантів сильніше, ніж будь-яка інша постать 1960-х років, яка продовжувала працювати у XXI столітті»[147]. Академія американських поетів висловилася ширше, зазначивши, що «вдале поєднання Коеном поезії, прози та музики найбільш очевидне у збірці „Stranger Music: Selected Poems and Songs“, опублікованій у 1993 році… хоча декому може здатися, що Леонард Коен полишив літературу заради музики, його шанувальники й надалі сприймають його як людину Відродження, що долає невловимі мистецькі кордони»[148]. Боб Ділан був прихильником творчості Коена та називав його «номером один» серед авторів пісень свого часу (себе Ділан називав «номером нуль»):
Коли люди говорять про Леонарда, вони забувають згадати про його мелодії, які для мене, разом із текстами, є ознакою його геніальності. … Навіть контрапунктичні лінії надають його пісням небесного характеру та мелодійного піднесення. … ніхто інший у сучасній музиці не наблизився до цього. … Мені подобаються всі пісні Леонарда, і ранні, і пізні. … вони змушують думати й відчувати. Деякі з його пізніх робіт мені подобаються навіть більше за ранні. Проте в ранніх є простота, яка мені теж до душі. … Він справжній нащадок Ірвінга Берліна. … Вони обоє просто чують мелодії, до яких більшість із нас може лише прагнути. … І Леонард, і Берлін неймовірно майстерні. Леонард, зокрема, використовує гармонійні послідовності класичної форми. Він значно досвідченіший музикант, ніж можна подумати[149].
Теми політичної та соціальної справедливості також повторюються у творчості Коена, особливо в пізніх альбомах. У пісні «Democracy» він одночасно визнає політичні проблеми та висловлює надії реформаторів: «крізь війни проти безладу / крізь сирени вдень і вночі / крізь багаття бездомних / крізь попіл геїв / Демократія йде до США»[150]. У пісні «Tower of Song» він зауважив, що «багатії проклали свої канали у спальні бідних / і наближається величний суд». У головній пісні альбому «The Future» він переосмислює це пророцтво в пацифістському ключі: «Я бачив, як народи поставали та гинули / … / Але любов — єдиний рушій виживання». У цій же пісні він коментує актуальні теми (аборт, анальний секс та вживання наркотиків): «Дайте мені крек та анальний секс. Візьміть останнє дерево, що залишилося, і запхніть його в дірку у вашій культурі», «Знищте ще один плід зараз, нам все одно не подобаються діти»[151][152]. В «Anthem» він обіцяє, що «вбивці на високих посадах, [які] вголос читають молитви / [почують] про мене».
Війна — наскрізна тема робіт Коена, до якої в ранніх піснях та в молодості він ставився неоднозначно. Коли у 1974 році йому дорікнули за надто серйозний вигляд на концертах та військове вітання, яким він їх завершував, Коен зауважив: «Я співаю серйозні пісні, і я серйозний на сцені, бо не міг би робити це інакше … Я не вважаю себе цивільним. Я вважаю себе солдатом, а солдати вітають саме так»[153].
— Леонард Коен, 1979[154]
Глибоко вражений зустрічами з ізраїльськими та арабськими солдатами, він покинув країну, щоб написати «Lover Lover Lover». Цю пісню трактували як особисту відмову від збройного конфлікту; вона завершується надією на те, що цей твір слугуватиме слухачеві «щитом проти ворога». Пізніше він зауважив: «„Lover Lover Lover“ народилася саме там; весь світ прикутий поглядом до цього трагічного та складного конфлікту. З іншого боку, я неминуче вірний певним ідеям. Сподіваюся, що ті, кого я підтримую, переможуть»[155]. На запитання про те, чию сторону він підтримує в арабсько-ізраїльському конфлікті, Коен відповів: «Я не хочу говорити про війни чи сторони… Особисті переживання — це одне, це кров, це ідентифікація, яку людина відчуває зі своїм корінням та походженням. Мілітаризм, який я сповідую як особистість і письменник — це інша річ. … Я не бажаю говорити про війну»[156].
У 1991 році драматург Брайден Макдональд представив «Sincerely, A Friend» — музичне ревю, засноване на музиці Коена[157].
Коен згадується в пісні гурту «Nirvana» «Pennyroyal Tea» з альбому «In Utero» (1993). Курт Кобейн написав: «Дайте мені потойбіччя Леонарда Коена / Щоб я міг зітхати вічно». Після самогубства Кобейна Коен сказав: «Шкода, що мені не вдалося поговорити з цим юнаком. Я бачу багато людей у дзен-центрі, які пройшли через наркотики й знайшли вихід, що не обмежується недільною школою. Завжди є альтернативи, і я, можливо, міг би йому щось порадити»[158]. Він також згадується в текстах пісень «Lloyd Cole & The Commotions»[159], «Mercury Rev» та «Marillion»[160][161].
Коен став одним із джерел натхнення для фільму Метта Біссоннетта та Стівена Кларка «Looking for Leonard» (2002). У центрі сюжету — група дрібних злочинців у Монреалі; одна з героїнь обожнює Коена як символ своїх мрій про краще життя, вона одержимо перечитує його твори та переглядає «Ladies and Gentlemen»[162]. У 2020 році Біссоннетт випустив стрічку «Death of a Ladies' Man», у саундтреку якої використано сім пісень Коена для розкриття ключових тем сценарію[163].
Пісня Леонарда Коена «So Long, Marianne» дала назву 9-й серії 4-го сезону серіалу «Це — ми». Ця композиція звучить у серії, а її значення обговорюється як важливий поворот сюжету.
У квітні 2022 року письменник і журналіст Матті Фрідман опублікував книгу «Who By Fire: War, Atonement, and the Resurrection of Leonard Cohen»[164][165], у якій розповідається історія поїздки Леонарда Коена на передову війни Судного дня у 1973 році[166]. У 2024 році очікувався вихід телевізійного мінісеріалу Єгонатана Індурського за мотивами цієї книги[167].
Сьюзен Кейн, авторка книги «Bittersweet: How Sorrow and Longing Make Us Whole» (2022), зазначила: жартівливі прізвиська на кшталт «поет-лауреат песимізму»[168] не враховують того, що життя Коена демонструє, як «прагнення перетворити біль на красу стає одним із найпотужніших каталізаторів мистецького самовираження»[169]. Кейн присвятила свою книгу пам'яті Леонарда Коена, цитуючи рядки з його пісні «Anthem» (1992): «У всьому є тріщина, крізь неї й проникає світло»[170].
Критик «New York Times» Е. О. Скотт писав: «Коен не був тим, хто пропонує втіху. Його дар як автора та виконавця полягав скоріше в тому, щоб надати коментар та скласти компанію серед мороку, пропонуючи іронічний та щирий погляд на загадки людського буття»[77]. Ден Геллер та Дейна Голдфін, творці документального фільму 2022 року «Hallelujah: Leonard Cohen, A Journey, A Song», визнали, що спочатку Коена сприймали як «чудовисько похмурості»; проте Голдфін назвала його «одним із найкумедніших хлопців у світі» з «дуже тонким та сухим почуттям гумору»[171], а Геллер зауважив: «Майже все, що говорив [Коен], супроводжувалося вогником в очах»[172]. Задовго до смерті сам Коен казав: «Мені здається, що на мене чекає величезна посмертна кар'єра»[173].
Сюзанна Веґа в інтерв'ю для «New Yorker» розповіла про шанувальників Коена, зауваживши, що знання його творчості для людей її покоління було схожим на членство в «таємному товаристві»[174].
У вересні 1960 року Коен купив будинок на грецькому острові Ідра за 1500 доларів, які він отримав у спадок від бабусі[175]. Там він жив із Маріанною Ілен, з якою перебував у стосунках більшу частину 1960-х років[40]. Пісня «So Long, Marianne» була присвячена саме їй. У 2016 році Ілен померла від лейкемії за три місяці та дев'ять днів до смерті самого Коена[176]. На її похороні зачитали прощальний лист від артиста. ЗМІ та інші джерела часто наводили помилкову цитату з нього: «…наші тіла розпадаються, і я думаю, що піду за тобою дуже скоро. Знай, що я так близько за тобою, що якщо ти простягнеш руку, то, думаю, зможеш торкнутися моєї»[177]. Ця поширена версія ґрунтується на усних спогадах друга Маріанни. Насправді текст листа (який був електронним повідомленням), отриманий через спадкоємців Леонарда Коена, звучить так:
Найдорожча Маріанно, Я йду трохи позаду тебе, достатньо близько, щоб узяти тебе за руку. Це старе тіло здалося, так само як і твоє. Я ніколи не забував про твою любов і твою красу. Але ти це знаєш. Мені не потрібно більше нічого казати. Щасливої дороги, стара подруго. Побачимося далі на шляху. Нескінченна любов і вдячність.
— Твій Леонард[178]
Навесні 1968 року, під час перебування в готелі «Челсі», Коен мав нетривалі стосунки з музиканткою Дженіс Джоплін; однойменна пісня відсилає саме до цього роману[179][180]. Коен також мав відомі стосунки з канадською авторкою-виконавицею Джоні Мітчелл та американською акторкою Ребеккою Де Морней[181].
У 1970-х роках Коен перебував у стосунках із художницею Сюзанною Елрод. Вона зробила фотографію для обкладинки альбому «Live Songs», а також зображена на обкладинці платівки «Death of a Ladies' Man». Крім того, Сюзанна стала прототипом «Темної леді» (Dark Lady) у книзі Коена «Death of a Lady's Man» (1978). Проте вона не є героїнею однієї з його найвідоміших пісень — «Suzanne», у якій ідеться про Сюзанну Вердаль, колишню дружину друга Коена, квебекського скульптора Армана Ваянкура[182]. Коен та Елрод розійшлися у 1979 році[183]. Пізніше він стверджував, що одружитися з нею йому завадили «боягузтво» та «страх»[184][185].
У цих стосунках народилося двоє дітей: син Адам (нар. 1972) та донька Лорка (нар. 1974), названа на честь поета Федеріко Гарсії Лорки. Адам — автор-виконавець і соліст поп-рок-гурту Low Millions, а Лорка — фотографка. Вона зняла кліп на пісню Коена «Because Of» (2004), а також працювала фотографом і відеографом під час його світового турне 2008—2010 років. Коен мав трьох онуків: онука Кассіуса від сина Адама, а також онуку Віву (чий батько — музикант Руфус Вейнрайт) та онука Ліона від доньки Лорки[186][187].
У 1980-х роках Коен перебував у стосунках із французькою фотографкою Домінік Іссерманн. Вони неодноразово співпрацювали: вона зняла його перші два музичні кліпи на пісні «Dance Me to the End of Love» та «First We Take Manhattan». Її світлини використали для обкладинок книги «Stranger Music» (1993) та альбому «More Best of Leonard Cohen», а також для буклета платівки «I'm Your Man» (1988), яку він їй і присвятив[188]. У 2010 році вона також була офіційною фотографкою його світового турне.
У 1990-х роках Коен мав романтичні стосунки з акторкою Ребеккою Де Морней[189]. Де Морней стала співпродюсеркою альбому Коена «The Future» (1992). Ця платівка також присвячена їй; у написі цитується уривок із 24-ї глави Книги Буття, де Ревека приходить до колодязя та напуває верблюдів Еліезера після того, як він помолився про настанову. Еліезер (що в перекладі з івриту означає «Бог мені допомагає») — це частина єврейського імені самого Коена (Еліезер бен Нісан га-Коен), і він іноді називав себе «Еліезером Коеном» або навіть «Джіканом Еліезером»[190][191].
У статті в «The New York Times» Коена назвали євреєм, що дотримується Шабату: «Містер Коен дотримується Шабату навіть під час гастролей; також він виступав перед ізраїльськими військами під час війни Судного дня 1973 року. Тож як він поєднує цю віру зі своєю постійною практикою дзен? Аллен Гінзберг поставив мені те саме питання багато років тому, — сказав він. Ну, по-перше, у традиції дзен, яку я практикую, немає молитовного поклоніння і немає утвердження божества. Тому теологічно тут немає жодного виклику будь-яким юдейським віруванням»[192].
Близько 1970 року Коен пережив короткий період зацікавленості різними світоглядами, який він пізніше описував як шлях «від Комуністичної партії до Республіканської» та «від саєнтології до марень про себе як про Первосвященника, що відбудовує Храм»[193].
З 1970-х років Коен почав цікавитися буддизмом, а в 1996 році його висвятили на буддійського ченця школи Ріндзай. Попри це він і надалі вважав себе юдеєм: «Я не шукаю нової релігії. Я цілком задоволений старою, юдаїзмом»[194]. Починаючи з кінця 1970-х років, Коен підтримував зв'язок із буддійським ченцем та роші (шанованим учителем) Кьодзан Джосю Сасакі. Музикант регулярно відвідував його в дзен-центрі на горі Болді, а під час свого затворництва в монастирі у 1990-х роках був його особистим помічником. Сасакі часто згадується в поезії Коена, особливо у збірці «Book of Longing»; також він знявся в документальному фільмі 1997 року про монастирські роки артиста — «Leonard Cohen: Spring 1996». Альбоми Коена «Ten New Songs» (2001) та «Popular Problems» (2014) присвячені Джосю Сасакі.
Леонард також виявляв інтерес до вчення Рамеша Балсекара, який представляв традицію адвайта-веданти[195].
В інтерв'ю 1993 року під назвою «Я той маленький єврей, який написав Біблію» він сказав: «У свої найкращі моменти ми перебуваємо в біблійному ландшафті, і саме там нам варто розташовуватися без жодних виправдань. […] Цей біблійний ландшафт є нашим нагальним запрошенням… Інакше все це справді не варто рятувати, втілювати чи спокутувати, якщо ми не приймемо запрошення увійти в цей біблійний ландшафт».
Коен виявляв інтерес до постаті Ісуса як до універсального образу, зазначаючи: «Я дуже люблю Ісуса Христа. Можливо, він був найпрекраснішою людиною, яка коли-небудь ходила по цій землі. Кожен, хто каже: „Блаженні вбогі. Блаженні лагідні“, має бути постаттю безпрецедентної щедрості, проникливості та шаленства… Людина, яка проголосила, що стоїть серед злодіїв, повій та бездомних. Його позицію неможливо осягнути. Це нелюдська щедрість. Щедрість, яка перекинула б світ, якби її прийняли, бо ніщо не встояло б перед таким співчуттям. Я не намагаюся змінити погляд юдаїзму на Ісуса Христа, але мене, попри все, що я знаю про історію офіційного християнства, постать цієї людини зворушила»[196].
Розповідаючи про свою релігію в інтерв'ю для програми «Front Row» на BBC Radio 4 у 2007 році (фрагменти якого повторно транслювали 11 листопада 2016 року), Коен сказав: «Мій друг Браян Джонсон сказав про мене, що я не зустрічав релігії, яка б мені не сподобалася. Ось чому я намагався виправити враження [нібито я шукав іншу релігію замість юдаїзму], адже я дуже відчуваю себе частиною цієї традиції; я практикую її, і мої діти практикують її, тож це ніколи не було під питанням. Дослідження інших духовних систем, якими я займався, безумовно, прояснили та збагатили моє розуміння власної традиції»[197].
На своєму концерті в Рамат-Гані 24 вересня 2009 року Коен звертався до публіки з юдейськими молитвами та благословеннями на івриті. Він відкрив шоу першим реченням із «Ма тову», у середині виступу вжив вислів «Барух Гашем», а завершив концерт виголошенням «Біркат коганім» (благословення священників)[198].
.jpg)
Коен помер у своєму будинку в Лос-Анджелесі 7 листопада 2016 року у віці 82 років; супутнім фактором смерті була лейкемія[199][200][201]. За словами його менеджера, причиною смерті стало падіння у власному помешканні того вечора, після чого він помер уві сні[202]. Про смерть артиста оголосили 10 листопада — того ж дня, коли в Монреалі відбувся його похорон[203].
Згідно з його останньою волею, Коена поховали за юдейським обрядом у простій сосновій труні на родинній ділянці кладовища громади «Шаар Гашомаїм» на горі Мон-Руаяль[204][205].
Численні зірки та політичні діячі вшанували його пам'ять[206][207][208].
Коен помер за день до того, як Дональд Трамп переміг Гілларі Клінтон на президентських виборах у США. Наступної суботи Кейт Маккіннон знову постала в образі Клінтон у вступній сцені шоу «Saturday Night Live», де вона соло виконала «Hallelujah» за фортепіано[209].
У грудні 2016 року влада Монреаля організувала концерт пам'яті Коена під назвою «God Is Alive, Magic Is Afoot» (Бог живий, магія діє) — за назвою вірша в прозі з його роману «Beautiful Losers». Програма заходу включала низку музичних виступів та читання поезії Коена[210][211].
За словами сина музиканта Адама, Леонард просив про невелику поминальну службу в Лос-Анджелесі та пропонував провести публічний захід у Монреалі[212]. Поминальна служба для друзів та родини відбулася в синагозі «Ор га-Тора» в Лос-Анджелесі в грудні 2016 року[213][214]. 6 листопада 2017 року, напередодні перших роковин смерті, родина Коена організувала концерт пам'яті «Tower of Song» у спортивному комплексі «Белл-центр» у Монреалі. У події взяли участь k.d. lang, Елвіс Костелло, Feist, Адам Коен, Патрік Вотсон, Стінг, Дем'єн Райс, Кортні Лав, The Lumineers, Лана Дель Рей та інші[215][216]. Крім того, прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо та його дружина Софі Грегуар-Трюдо розповіли про свій особистий зв'язок із музикою Коена[217].
Протягом літа після смерті Коена в Монреалі було створено два мурали. Художник Кевін Ледо написав його дев'ятиповерховий портрет неподалік від будинку музиканта на плато Мон-Руаяль. Монреальський художник Жен Пендон та лос-анджелеський митець El Mec створили на вулиці Кресент 20-поверхове зображення Коена у фірмовій федорі[218].
9 листопада 2017 року в Монреальському музеї сучасного мистецтва (MAC) відкрилася інтерактивна виставка, присвячена життю та кар'єрі Леонарда Коена, під назвою «Leonard Cohen: Une Brèche en Toute Chose / A Crack in Everything», що тривала до 9 квітня 2018 року[219][220]. Робота над виставкою розпочалася за кілька років до смерті артиста[221] у межах офіційної програми святкування 375-річчя Монреаля. Після того як експозиція побила рекорд відвідуваності музею за п'ять місяців роботи[222], вона вирушила у міжнародне турне, відкрившись у Нью-Йорку в Єврейському музеї у квітні 2019 року[223].
31 серпня 2019 року у Вільнюсі, столиці Литви, було відкрито бронзову статую Коена[224].
Пам'ять про Коена увічнено в назвах двох біологічних видів, описаних у 2021 році. Loxosceles coheni, вид павуків-відлюдників з Ірану, був описаний арахнологами Алірезою Замані, Омідом Міршамсі та Юрієм Марусиком. Cervellaea coheni, вид жуків-довгоносиків із Південної Африки, описали ентомологи Массімо Мерегаллі та Роман Боровець[225][226][227].
Телесеріал «So Long, Marianne», створений спільно норвезькою компанією NRK та канадською Crave, заснований на стосунках Коена з Маріанною Ілен. Головні ролі виконали Теа Софі Лох Несс (Ілен) та Алекс Вулфф (Коен)[228].
Всі альбоми, випущені на Columbia Records.
- Songs of Leonard Cohen (1967)
- Songs from a Room (1969)
- Songs of Love and Hate (1971)
- New Skin for the Old Ceremony (1974)
- Death of a Ladies' Man (1977)
- Recent Songs (1979)
- Various Positions (1984)
- I'm Your Man (1988)
- The Future (1992)
- Ten New Songs (2001)
- Dear Heather (2004)
- Old Ideas (2012)
- Popular Problems (2014)
- You Want It Darker (2016)
- Thanks for the Dance (2019)
- Cohen, Leonard (1956). Let Us Compare Mythologies. [McGill Poetry Series]. Малюнки Фреди Гуттман. Montreal: Contact Press.
- The Spice-Box of Earth. Toronto: McClelland & Stewart, 1961.[229]
- Flowers for Hitler. Toronto: McClelland & Stewart, 1964.[229]
- Parasites of Heaven. Toronto: McClelland & Stewart, 1966.[229]
- Selected Poems 1956–1968. Toronto: McClelland & Stewart, 1968.[229]
- The Energy of Slaves. Toronto: McClelland and Stewart, 1972. ISBN 0-7710-2204-2 ISBN 0-7710-2203-4 New York: Viking, 1973.[229]
- Death of a Lady's Man. Toronto: McClelland & Stewart, 1978. ISBN 0-7710-2177-1 London, New York: Viking, Penguin, 1979.[229] — перевидано 2010
- Book of Mercy. Toronto: McClelland & Stewart, 1984.[229] — перевидано 2010
- Stranger Music: Selected Poems and Songs. London, New York, Toronto: Cape, Pantheon, McClelland & Stewart, 1993.[229] ISBN 0-7710-2230-1
- Book of Longing. London, New York, Toronto: Penguin, Ecco, McClelland & Stewart, 2006.[229] (поезія, проза, малюнки) ISBN 978-0-7710-2234-0
- The Lyrics of Leonard Cohen. London: Omnibus Press, 2009.[229] ISBN 0-7119-7141-2
- Poems and Songs. New York: Random House (Everyman's Library Pocket Poets), 2011.
- Fifteen Poems. New York: Everyman's Library/Random House, 2012. (eBook)
- The Flame. London, New York, Toronto: Penguin, McClelland & Stewart, 2018. (поезія, проза, малюнки, щоденникові записи)
- The Favourite Game. London, New York, Toronto: Secker & Warburg, Viking P, McClelland & Stewart, 1963.[229] Перевидано як The Favourite Game. Toronto: McClelland & Stewart [New Canadian Library], 1994. ISBN 978-0-7710-9954-0
- Beautiful Losers. New York, Toronto: Viking Press, McClelland & Stewart, 1966. Toronto: McClelland & Stewart [New Canadian Library], 1991. ISBN 978-0-7710-9875-8 McClelland & Stewart [Emblem], 2003.[229] ISBN 978-0-7710-2200-5
- A Ballet of Lepers: A Novel and Stories. McClelland & Stewart, 2022. ISBN 9780771018145.
- «Ladies and Gentlemen... Mr. Leonard Cohen» (Пані та панове… Містер Леонард Коен, 1965) — документальний фільм, знятий спільно Доном Овеном та Дональдом Бріттеном.
- «Angel» (Ангел, 1966) — актор; експериментальний анімаційний короткометражний фільм режисера Дерека Мея.
- «Poen» (1967) — диктор; короткометражний фільм, у якому Коен читає чотири уривки зі свого роману «Beautiful Losers»[230].
- «The Ernie Game» (Гра Ерні, 1967) — співак; повнометражний фільм режисера Дона Овена[231].
- «Leonard Cohen: Bird on a Wire» (Леонард Коен: Пташка на дроті, 1974) — документальний фільм режисера Тоні Палмера, знятий під час європейського турне Коена 1972 року. Прем'єра відбулася 1974 року в театрі «Рейнбоу» у версії, яку змонтував сам Коен[232][233]; відреставрована режисерська версія з кадрів, знайдених у 2009 році, вийшла на DVD у 2010 році[234] і була повторно випущена в кінопрокат у 2017 році[235].
- «Song of Leonard Cohen» (Пісня Леонарда Коена, 1980) — документальний фільм режисера Гаррі Раскі для CBC, знятий під час європейського турне Коена 1979 року. Раскі також написав книгу про цей фільм: «The Song of Leonard Cohen».
- «I Am a Hotel» (Я — готель, 1983) — актор, сценарист, продюсер; телевізійний короткометражний мюзикл режисера Аллана Ф. Ніколлса[236]. Нагорода «Золота троянда» в Монтре, Швейцарія.
- «Night Magic» (Нічна магія, 1985) — автор текстів пісень, сценарист; кіномюзикл.
- «Поліція Маямі» (1986) — актор; 2 сезон, 17 серія, епізод «French Twist»[237].
- «Songs from the Life of Leonard Cohen» (Пісні з життя Леонарда Коена, 1988) — повнометражний запис виступу в Альберт-голі 1988 року, перемежований кадрами інтерв'ю. Виробництво BBC та CMV Enterprises.
- «The Tibetan Book of the Dead Part I: A Way of Life»; «The Tibetan Book of the Dead Part II: The Great Liberation» (Тибетська книга мертвих, 1994) — диктор; документальний фільм про «Бардо Тодол» режисерки Юкарі Хаяші. Вийшов на DVD у 2004 році.
- «Message to Love» (Послання любові, 1995) — документальний фільм про фестиваль на острові Вайт 1970 року, що включає живе виконання пісні «Suzanne».
- «Spring 96. Leonard Cohen Portrait» (Весна 96-го. Портрет Леонарда Коена, 1996) — документальний фільм режисерки Армель Брюск, знятий у дзен-центрі на горі Болді.
- «The Favourite Game» (Улюблена гра, 2003) — канадська екранізація однойменного роману режисера Бернара Ебера.
- «Leonard Cohen: I'm Your Man» (Леонард Коен: Я твій чоловік, 2005) — документальний фільм і концертний фільм режисерки Ліан Лунсон.
- «Leonard Cohen. Under Review 1934—1977» (2007) та «Leonard Cohen. Under Review 1978—2006» (2008) — документальні інтерв'ю з «незалежним критичним аналізом». Неофіційні видання.
- «Marianne & Leonard: Words of Love» (Маріанна та Леонард: Слова кохання, 2019) — документальний фільм режисера Ніка Брумфілда. Неофіційне видання.
- «Hallelujah: Leonard Cohen, A Journey, A Song» (Алілуя: Леонард Коен, подорож, пісня, 2021) — документальний фільм режисерів Даніеля Геллера та Дайни Голдфайн.
- 1968: Премія генерал-губернатора
- 1991: Член Залу канадської музичної слави
- 19 квітня 1991: Офіцер ордена Канади
- 1993: Премія «Джуно»[en]
- 1994: Премія «Джуно»
- 10 жовтня 2002: Компаньйон ордена Канади
- 2006: Член Канадського Залу слави авторів пісень[en]
- 2008: Член Залу слави рок-н-ролу
- 2012: Приз Деніз-Пеллетьє[en]
- ↑ Хоча спочатку продюсувати запис мав Геммонд, він захворів, і його замінив продюсер Джон Саймон[15]. Між Саймоном і Коеном виникли розбіжності щодо інструментування та зведення; Коен прагнув, щоб альбом мав стримане звучання, тоді як Саймон вважав, що пісням підуть на користь аранжування зі струнними та духовими інструментами. За словами біографа Айри Наделя, хоча Коен і зміг внести правки у зведення, деякі додатки Саймона «неможливо було видалити з чотириканальної майстер-стрічки»[15]
- ↑ Тур був відзнятий під назвою Bird on a Wire і випущений у 2010 році[50]. Обидва турне були представлені на платівці Live Songs. Альбом Leonard Cohen Live at the Isle of Wight 1970 вийшов у 2009 році.
- ↑ Запис альбому супроводжувався значними труднощами; за повідомленнями, Спектор зводив альбом під час секретних студійних сесій, а Коен розповідав, що одного разу Спектор навіть погрожував йому арбалетом. Коен вважав кінцевий результат «гротескним»[60], але водночас і «почасти доброчесним»[61]
- ↑ Ліссауер став продюсером наступної платівки Коена «Various Positions», що вийшла в грудні 1984 року (а в січні та лютому 1985 року — у різних європейських країнах). Альбом містив пісню «Dance Me to the End of Love», на яку зняли перший відеокліп Коена (режисерка — французька фотографка Домінік Іссерман), а також знамениту композицію «Hallelujah», на яку згодом було створено безліч кавер-версій.
- ↑ Columbia відмовилася випускати альбом у Сполучених Штатах, де він був надрукований невеликим тиражем незалежним лейблом Passport Records. Анжані Томас, яка згодом стала партнеркою Коена та постійною учасницею його команди звукозапису, приєдналася до його гастрольного гурту.
- ↑ Протягом 1980-х років майже всі пісні Коена виконував польською мовою Мацей Зембатий[68]
- ↑ Альбом, продюсером якого став сам Коен, супроводжувався чорно-білим відео, знятим Домінік Іссерман на узбережжі Нормандії.
- ↑ Це турне заклало основу структури типового концерту Коена — тригодинного виступу у двох актах. Цей формат він використовував у турах 1993, 2008–2010 та 2012 років. Добірка виступів кінця 1980-х вийшла у 1994 році на диску «Cohen Live».
- ↑ Статистика Американської асоціації компаній звукозапису (RIAA), Канадської асоціації компаній звукозапису, Австралійської асоціації компаній звукозапису та Міжнародної федерації виробників фонограм (IFPI) свідчить, що до кінця 2008 року на компакт-дисках було продано понад п'ять мільйонів копій цієї пісні. Вона стала темою документального фільму на радіо BBC та звучала в саундтреках до численних кінофільмів і телепрограм.[76].
- ↑ До альбому увійшла нова музична інтерпретація вірша Коена «As the mist leaves no scar», вперше опублікованого в збірці «The Spice-Box of Earth» (1961) та адаптованого Філом Спектором як пісня «True Love Leaves No Traces» для альбому «Death of a Ladies' Man». «Blue Alert» також містить сольну версію Анжані «Nightingale», яку вона раніше виконувала дуетом із Коеном у його альбомі «Dear Heather», а також кантрі-пісню «Never Got to Love You», створену на основі ранньої демоверсії пісні Коена «Closing Time» (1992). Під час турне 2010 року Коен завершував свої виступи піснею «Closing Time», куди включав декламацію куплетів із «Never Got to Love You». Заголовну пісню «Blue Alert» та композицію «Half the Perfect World» переспівала Мадлен Пейру у своєму альбомі 2006 року «Half the Perfect World»[88]
- ↑ У 2007 році окружний суддя США Льюїс Т. Бебкок відхилив позов Коена на суму понад 4,5 мільйона доларів США проти колорадської інвестиційної фірми Agile Group. У 2008 році він також відхилив позов про наклеп, який Agile Group подала проти Коена[98]. З квітня 2005 року справами Коена займався новий менеджмент.
- ↑ Саймон Світмен у газеті «The Dominion Post» (Веллінгтон) від 21 січня написав: «Важко підібрати слова, щоб описати цей концерт, тому я просто скажу те, чого ніколи не писав у рецензіях раніше і ніколи не напишу знову: це було найкраще шоу, яке я коли-небудь бачив». Квитки на концерт у Сіднейському розважальному центрі 28 січня розкупили миттєво, що спонукало промоутерів оголосити про другий виступ на цьому ж майданчику. Перший виступ пройшов із великим успіхом, а 12 000 глядачів віддячили артисту п'ятьма оваціями стоячи. Дізнавшись про спустошення регіону Ярра-Веллі в австралійському штаті Вікторія, Коен пожертвував 200 000 доларів у фонд допомоги постраждалим від масштабних лісових пожеж «Чорної суботи», що спопелили цю місцевість лише через кілька тижнів після його виступу на винарні Рочфорд у межах концертної програми «A Day on the Green»[114]. Мельбурнська газета «Herald Sun» повідомила: «Промоутер туру Frontier Touring заявив, що 200 000 доларів будуть передані від імені Коена, його колеги Пола Келлі та компанії Frontier для допомоги жертвам пожеж»[115]
- ↑ Amnesty International відмовилася від будь-якої участі в концерті та розподілі коштів. Згодом організація заявила, що причиною був не бойкот, а «брак підтримки з боку ізраїльських та палестинських неурядових організацій». Палестинська кампанія за академічний та культурний бойкот Ізраїлю (PACBI) очолила заклики до бойкоту, стверджуючи, що Коен «має намір відбілити ізраїльський колоніальний режим апартеїду своїм виступом в Ізраїлі».
- 1 2 3 4 5 https://www.biography.com/people/leonard-cohen-9252529
- ↑ http://www.jta.org/2016/11/13/news-opinion/world/leonard-cohen-buried-in-montreal-before-announcement-of-his-death
- ↑ https://books.google.co.uk/books?id=GsD0AgAAQBAJ&pg=PA374#v=onepage&q&f=false — С. 374.
- ↑ https://www.theguardian.com/music/2014/sep/21/leonard-cohen-life-as-an-outsider-80th-birthday
- 1 2 Kindred Britain
- ↑ de Melo, Jessica (11 грудня 2009). Leonard Cohen to Receive Lifetime Achievement Award at 2010 Grammys. Spinner Canada. Архів оригіналу за 6 липня 2011. Процитовано 24 лютого 2010.
- ↑ The 200 Greatest Singers of All Time. Rolling Stone (амер.). 1 січня 2023. Архів оригіналу за 1 січня 2023. Процитовано 3 січня 2023.
- ↑ Publications, Europa (2004). The International Who's Who. Psychology Press. ISBN 978-1-85743-217-6. Процитовано 22 квітня 2012.
- ↑ Cohen, Leonard (24 травня 1985). The Midday Show With Ray Martin. ABC (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Ray Martin. Sydney. Архів оригіналу за 24 лютого 2006. Процитовано 1 жовтня 2008.
My – my mother was from Lithuania which was a part of Poland and my great-grandfather came over from Poland to Canada.
- ↑ Leonard Cohen Biography. AskMen. Архів оригіналу за 11 вересня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Sylvie Simmons, 2012, I'm Your Man: The Life of Leonard Cohen, p. 7.
- ↑ Woods, Allan; Brait, Ellen (11 листопада 2016). Leonard Cohen buried quietly on Thursday in Montreal. Toronto Star. Архів оригіналу за 12 листопада 2016.
- ↑ Williams, P. (n.d.) Leonard Cohen: The Romantic in a Ragpicker's Trade [Архівовано 19 вересня 2012 у Archive.is]
- ↑ Inductee: Leonard Cohen – Into the consciousness – Hour Community. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2016.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 Nadel, Ira B. Various Position: A Life of Leonard Cohen. Pantheon Books: New York, 1996.
- ↑ AmericaSings (12 листопада 2016). Leonard Cohen, 'Joan of Arc', Norway 1988. Архів оригіналу за 21 липня 2017 — через YouTube.
- ↑ Wyatt, Nelson (11 березня 2012), Celine Dion: Montreal's Schwartz's will go on, The Chronicle Herald, архів оригіналу за 14 травня 2013
- 1 2 Langlois, Christine (жовтень 2009), First We Take The Main (PDF), Reader's Digest, архів (PDF) оригіналу за 30 липня 2013
- ↑ Sax, David (2009), Late Night Noshing, Save the Deli, архів оригіналу за 7 вересня 2012
- ↑ Biography of Leonard Cohen [Архівовано 8 жовтня 2016 у Wayback Machine.], Rock & Roll Hall of Fame
- ↑ Notable Brothers (амер.). Zeta Beta Tau. Архів оригіналу за 30 вересня 2025.
- 1 2 Simmons, Sylvie. I'm Your Man: The Life of Leonard Cohen. NY: HarperCollins, 2012.
- ↑ Adria, Marco, «Chapter and Verse: Leonard Cohen», Music of Our Times: Eight Canadian Singer-Songwriters (Toronto: Lorimer, 1990), p. 28.
- ↑ Nadel, Ira Bruce (2007). Various Positions: A Life of Leonard Cohen. Toronto: Random House. с. 51. ISBN 978-0-292-71732-9.
- ↑ A Ballet of Lepers by Leonard Cohen review – violent literary beginnings. The Guardian. 1 жовтня 2022. Процитовано 2 жовтня 2022.
- ↑ 'I want to write songs': Leonard Cohen gave up hosting CBC TV show to be songwriter. Архів оригіналу за 13 листопада 2016.
- ↑ Simmons, Sylvie. I'm Your Man: The Life of Leonard Cohen. New York: HarperCollins, 2012.
- ↑ The Leonard Cohen Files. Leonardcohenfiles.com. Архів оригіналу за 20 вересня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- 1 2 The Blackening Pages. Leonardcohenfiles.com. Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Iyer, Pico (22 жовтня 2001). Listening to Leonard Cohen / Utne Reader. Utne.com. Архів оригіналу за 15 листопада 2009. Процитовано 13 листопада 2010.
- ↑ Laureates – Princess of Asturias Awards – The Princess of Asturias Foundation. The Princess of Asturias Foundation. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 17 листопада 2015.
- ↑ Warhol, Andy: Popism. Orlando: Harcourt Press, 1980.
- 1 2 "Closing Time: The Canadian arts community remembers Leonard Cohen" [Архівовано 4 грудня 2017 у Wayback Machine.], The Globe and Mail, Canada, 11 листопада 2016
- 1 2 Beta Hi-Fi Archive (23 липня 2009). Judy Collins – Interview about Leonard Cohen, "Suzanne". Архів оригіналу за 11 квітня 2015 — через YouTube.
- ↑ The Autobiography of Judy Collins (pp. 145—147 of the hardbound edition or 144—146 of the paperback edition).
- ↑ Beta Hi-Fi Archive (6 липня 2013). Judy Collins & Leonard Cohen – "Hey, That's No Way To Say Goodbye" 1976. Архів оригіналу за 14 листопада 2016 — через YouTube.
- ↑ Beta Hi-Fi Archive (6 липня 2013). Judy Collins & Leonard Cohen – "Suzanne" 1976. Архів оригіналу за 23 березня 2016 — через YouTube.
- ↑ AmericaSings (11 листопада 2016). Leonard Cohen forgets the lyrics!. Архів оригіналу за 7 серпня 2017 — через YouTube.
- ↑ Céline Allais (1 травня 2009). Joan Baez – Suzanne. Архів оригіналу за 1 лютого 2017 — через YouTube.
- 1 2 Remnick, David (17 жовтня 2016). Leonard Cohen Makes It Darker. The New Yorker. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 2 листопада 2016.
- ↑ «25 best Canadian debut albums ever» [Архівовано 6 вересня 2017 у Wayback Machine.]. CBC Music, 16 червня 2017.
- ↑ «A Fabulous Creation», David Hepworth, Bantam Press (2019), ISBN 0593077636
- ↑ Sixties crooner Leonard Cohen makes comeback concert tour. Evening Standard. 13 березня 2008. Архів оригіналу за 13 вересня 2012. Процитовано 23 лютого 2010.
- ↑ Leonard Cohen and Julie Felix [Архівовано 15 липня 2018 у Wayback Machine.], BBC TV, 1968
- ↑ James Taylor: Album Guide. Rolling Stone. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ Ruhlmann, William. Judy Collins in My Life. AllMusic. Архів оригіналу за 30 жовтня 2016. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ Phipps, Keith; Tobias, Scott (30 вересня 2014). McCabe & Mrs. Miller: profound pessimism and Leonard Cohen kindness. The Dissolve. Архів оригіналу за 1 грудня 2016.
- ↑ Grierson, Tim (16 листопада 2016). How Leonard Cohen's Music Turned 'McCabe & Mrs. Miller' Into a Masterpiece. Rolling Stone. Архів оригіналу за 6 вересня 2017.
- ↑ LeonardCohenVEVO (24 листопада 2009). Leonard Cohen – Suzanne (from "Live at the Isle of Wight 1970"). Архів оригіналу за 12 листопада 2016 — через YouTube.
- ↑ Leonard Cohen Bird on a Wire DVD. Leonardcohenbirdonawiredvd.blogspot.com. 13 травня 2010. Архів оригіналу за 8 липня 2011. Процитовано 26 липня 2010.
- ↑ Remnick, David. Leonard Cohen, «The Last Interview» [Архівовано 15 липня 2018 у Wayback Machine.], The New Yorker
- ↑ messalina79 (1 березня 2009). Leonard Cohen – Hey, That's No Way To Say Goodbye (live 1972). Архів оригіналу за 4 серпня 2016 — через YouTube.
- 1 2 3 4 5 6 7 When Leonard Cohen Met Ariel Sharon in the Sinai Desert. The Librarians. 4 жовтня 2018. Архів оригіналу за 3 вересня 2023. Процитовано 3 вересня 2023.
- ↑ Leonard Cohen | ANU. Museum of the Jewish People. Архів оригіналу за 3 вересня 2023. Процитовано 3 вересня 2023.
- 1 2 Leonard Cohen changed Israel during the Yom Kippur War. Did it change him?. The Forward (англ.). 5 квітня 2022. Архів оригіналу за 3 вересня 2023. Процитовано 3 вересня 2023.
- 1 2 Friedman, Matti (4 травня 2022). Leonard Cohen's Songs of the Yom Kippur War. Tablet. Архів оригіналу за 10 травня 2022. Процитовано 3 вересня 2023.
- ↑ Review | In 1973, Leonard Cohen hated his life. Then he went to a war zone. Washington Post. 15 квітня 2022. Архів оригіналу за 27 березня 2023. Процитовано 2 вересня 2023.
- ↑ Pictures of various European records with recording. 1heckofaguy.com. Архів оригіналу за 7 липня 2012. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Leibovitz, Liel (11 грудня 2012). Wall of Crazy: Phil Spector and Leonard Cohen's incredible album, released 35 years ago, is a time capsule of American pop music. Tablet: A New Read on Jewish Life. Nextbook Inc. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 12 березня 2015.
- ↑ de Lisle, T. (2004)Hallelujah: 70 things about Leonard Cohen at 70 [Архівовано 12 липня 2006 у Wayback Machine.]
- ↑ Fitzgerald, J. (2001) Beautiful loser, beautiful comeback. [Архівовано 11 липня 2006 у Wayback Machine.] National Post, 24 березня 2001.
- 1 2 AmericaSings (11 листопада 2016). Jennifer Warnes discusses Leonard Cohen. Архів оригіналу за 17 березня 2017 — через YouTube.
- ↑ Cohen, Debra Rae (21 лютого 1980). Recent Songs. Rolling Stone. Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ Ruhlmann, William (1979). Recent Songs. AllMusic. Архів оригіналу за 18 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ AmericaSings (12 листопада 2016). Leonard Cohen, "Field Commander Cohen". Архів оригіналу за 18 серпня 2017 — через YouTube.
- 1 2 Rohter, Larry (24 лютого 2009). On the Road, for Reasons Practical and Spiritual. The New York Times. Архів оригіналу за 2 липня 2011. Процитовано 7 травня 2010.
- ↑ Leonard Cohen in Warsaw (1985) by Daniel Wyszogrodzki. Leonardcohenfiles.com. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Covers by Maciej Zembaty. Leonardcohenfiles.com. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ AustinCityLimitsTV (11 листопада 2016). Austin City Limits 1411: Leonard Cohen. Архів оригіналу за 1 лютого 2017 — через YouTube.
- ↑ Tour of 1988 in Europe. Leonardcohenfiles.com. Архів оригіналу за 19 грудня 2010. Процитовано 21 лютого 2011.
- ↑ 85Copenhagen. Архів оригіналу за 12 листопада 2016.
- ↑ AmericaSings (11 листопада 2016). Leonard Cohen sings "Hallelujah" in Denmark, 1985. Архів оригіналу за 12 серпня 2017 — через YouTube.
- ↑ AmericaSings (11 листопада 2016). Leonard Cohen in Iceland, "Hallelujah" 1985. Архів оригіналу за 12 серпня 2017 — через YouTube.
- ↑ Dekel, Jon (8 грудня 2016). How John Cale recorded the definitive version of 'Hallelujah'. People. Архів оригіналу за 28 грудня 2018. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ Arjatsalo, J., Riise, A., & Kurzweil, K. (11 липня 2009). A Thousand Covers Deep: Leonard Cohen Covered by Other Artists [Архівовано 13 листопада 2016 у Wayback Machine.]. The Leonard Cohen Files. Retrieved 12 липня 2009.
- ↑ Appleyard, Bryan (9 січня 2005)."Hallelujah! – One Haunting Ballad Has Been the Soundtrack to Many Lives Recently. But Why? Bryan Appleyard on Leonard Cohen's Uber-Song" [Архівовано 16 червня 2011 у Wayback Machine.]. The Times
- 1 2 Scott, A. O. (30 червня 2022). 'Hallelujah' Review: From Leonard Cohen to Cale to Buckley to Shrek. The New York Times. Архів оригіналу за 4 липня 2022.
- ↑ Chiu, David (9 липня 2022). Leonard Cohen's Enduring "Hallelujah" Celebrated In New Film. Forbes. Архів оригіналу за 9 липня 2022.
- ↑ Maslin, Janet (9 грудня 2012). Time Passes, but a Song's Time Doesn't. The New York Times. Архів оригіналу за 9 липня 2022.
- ↑ AmericaSings (23 вересня 2013). Leonard Cohen – Live in Spain 1988 – Everybody Knows. Архів оригіналу за 9 червня 2015 — через YouTube.
- ↑ Cohen, Leonard. Death of a Lady's Man: A Collection of Poetry and Prose, Andre Deutsch, reprint edition (1978, 2011)
- ↑ News and future plans. Leonardcohenfiles.com. Архів оригіналу за 23 лютого 2015. Процитовано 22 вересня 2014.
- 1 2 3 Nadel, Ira Bruce (2007). Afterword. Various Positions: A Life of Leonard Cohen. Toronto: Random House. ISBN 978-0-292-71732-9.
- ↑ A Thousand Kisses Deep. Leonardcohenfiles.com. Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Anjani Thomas. Leonardcohenfiles.com. 18 травня 1999. Архів оригіналу за 25 листопада 2010. Процитовано 21 лютого 2011.
- ↑ Still Life Studios. Discogs. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Johnson, Brian D. (22 серпня 2005). Up Close and Personal (PDF). Maclean's. Ontario. с. 48—49. Архів (PDF) оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 19 січня 2016.
- ↑ Fordham, John (28 жовтня 2006). Madeleine Peyroux, Half the Perfect World. The Guardian. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ Holden, Stephen (21 червня 2006). 'Leonard Cohen: I'm Your Man': A Documentary Song of Praise. The New York Times. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ Walters, John (5 жовтня 2007). Herbie Hancock, River: The Joni Letters. The Guardian. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ Lusk, Jon (2008). Various Artists Born to the Breed: A Tribute To Judy Collins Review. BBC. Архів оригіналу за 4 липня 2017. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ Born To the Breed: A Tribute to Judy Collins – Various Artists | Songs, Reviews, Credits | AllMusic (амер.), архів оригіналу за 29 січня 2022, процитовано 17 травня 2020
- 1 2 3 Simmons, Sylvie. I'm Your Man: The Life of Leonard Cohen. NY: HarperCollins, 2012.
- 1 2 Glaister, Dan (8 жовтня 2005). Cohen stays calm as $5m disappears. The Guardian. London. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 29 вересня 2009.
- 1 2 Macklem, Katherine; Gillis, Charlie; Johnson, Brian D. (22 серпня 2005). Leonard Cohen Goes Broke. Maclean's. Архів оригіналу за 15 квітня 2015. Процитовано 19 вересня 2011,
- ↑ Leonard Cohen awarded $9 million in civil suit. CTV.ca. 2 березня 2006. Архів оригіналу за 20 квітня 2009. Процитовано 6 лютого 2010.
- ↑ Leonard Cohen 'unlikely' to recover stolen millions: Funds taken by ex-manager going to be hard to recover. NME. 3 березня 2006. Архів оригіналу за 23 лютого 2009. Процитовано 6 лютого 2010.
- ↑ Defamation Suit Against Songwriter Cohen Is Dropped (Update2). Bloomberg News. 17 червня 2008. Архів оригіналу за 25 травня 2010. Процитовано 4 серпня 2009.
- ↑ Leibovitz, Liel (2014). A Broken Hallelujah : Rock and Roll, Redemption, and the Life of Leonard Cohen. New York: W. W. Norton & Company. с. 235. ISBN 978-0-393-08205-0.
- ↑ Transcript from April 17, 2012 Sentencing Hearing (PDF). kelleylynchfactcheck.com. Архів (PDF) оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 15 серпня 2017.
- ↑ Rice, Michelle (18 травня 2016). 5.18.16 Order Dismissing Kelley Lynch's RICO Suit. California. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 19 вересня 2016 — через Scribd.
- ↑ Misdemeanor Complaint, People vs. Lynch (PDF). kelleylynchfactcheck.com. Архів (PDF) оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 24 серпня 2017.
- ↑ Minute Order dated August 1, 2017 (PDF). kelleylynchfactcheck.com. Архів (PDF) оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 24 серпня 2017.
- 1 2 Leonard Cohen's poetic thanks as former manager and lover is jailed for harassment. The Guardian (англ.). 19 квітня 2012. Архів оригіналу за 24 квітня 2021. Процитовано 17 березня 2021.
- ↑ Cohen returns to limelight with bestselling book. CBC Arts. 14 травня 2006. Архів оригіналу за 9 грудня 2006. Процитовано 19 травня 2006.
- ↑ Book of Longing – Philip Glass and Leonard Cohen collaboration. Leonardcohenfiles.com. Архів оригіналу за 10 жовтня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Leonard Cohen reveals details of world tour. NME. 11 березня 2008. Архів оригіналу за 28 липня 2009. Процитовано 13 листопада 2010.
- ↑ Glastonbury headliners revealed. BBC News. 8 лютого 2008. Архів оригіналу за 28 липня 2011. Процитовано 13 листопада 2010.
- ↑ Glastonbury 2008 – Leonard Cohen. BBC. Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 13 листопада 2010.
- ↑ Glastonbury says 'Hallelujah' to Leonard Cohen. NME. 29 червня 2008. Архів оригіналу за 18 квітня 2010. Процитовано 13 листопада 2010.
- ↑ YouTube. Архів оригіналу за 2 травня 2020. Процитовано 14 листопада 2016 — через YouTube.
- ↑ Uncut (15 серпня 2008). Leonard Cohen Adds New UK Show Date. UNCUT (брит.). Процитовано 2 травня 2025.
- ↑ Deming, Mark (2009). Live in London. AllMusic. Архів оригіналу за 18 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ Swash, Rosie (10 лютого 2009). Leonard Cohen donates £90,000 to Australian bushfire victims. The Guardian. London. Архів оригіналу за 6 вересня 2013. Процитовано 7 травня 2010.
- ↑ Leonard Cohen donates concert profits to bushfire relief fund. Herald Sun. 11 лютого 2009. Архів оригіналу за 14 лютого 2009.
- ↑ Leonard Cohen Dazzles at New York Tour Warm-Up. Billboard. Архів оригіналу за 15 вересня 2014. Процитовано 20 лютого 2009.
- ↑ Leonard Cohen OK after fainting on stage. CBC News. 19 вересня 2009. Архів оригіналу за 22 вересня 2009. Процитовано 19 вересня 2009.
- ↑ Leonard Cohen collapses on stage. BBC News. 19 вересня 2009. Архів оригіналу за 23 вересня 2009. Процитовано 19 вересня 2009.
- 1 2 Kliger, Rachelle (13 липня 2009). Leonard Cohen's Ramallah gig called off. The Jerusalem Post (англ.). ISSN 0792-822X. Процитовано 20 серпня 2024.
- ↑ Bronner, Ethan (23 вересня 2009). Leonard Cohen's Legacy for His Concert in Israel. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 11 листопада 2023. Процитовано 20 серпня 2024.
- ↑ Music's Top 40 Money Makers. Billboard. 26 лютого 2010. Архів оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 1 березня 2010.
- ↑ Leonard Cohen at Lissadell House. Lissadellhouse.com. Архів оригіналу за 25 листопада 2010. Процитовано 13 листопада 2010.
- ↑ Simmons, Sylvie. I'm Your Man: The Life of Leonard Cohen, Ecco (2013)
- ↑ Lana Del Rey Debuts at No. 2, Adele Holds No. 1 on Billboard 200. Billboard. 8 лютого 2012. Архів оригіналу за 15 січня 2013. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Leonard Cohen's "Going Home". Culture Desk. 16 січня 2012. Архів оригіналу за 2 березня 2012. Процитовано 20 лютого 2012.
- ↑ Powers, Ann (22 січня 2012). First Listen: Leonard Cohen, 'Old Ideas'. NPR. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 24 січня 2012.
- ↑ Leonard Cohen – Old Ideas: exclusive album stream. The Guardian. 23 січня 2012. Архів оригіналу за 23 грудня 2013. Процитовано 24 січня 2012.
- ↑ Levy, Joe (26 січня 2012). Old Ideas / Album Reviews. Rolling Stone. Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 7 травня 2012.
- ↑ Kot, Greg (24 січня 2012). Album review: Leonard Cohen, 'Old Ideas'. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 20 лютого 2012.
- ↑ Costa, Maddy (26 січня 2012). Leonard Cohen: Old Ideas – review. The Guardian. London. Архів оригіналу за 9 серпня 2014. Процитовано 20 лютого 2012.
- ↑ Pareles, Jon (29 січня 2012). Final Reckonings, a Tuneful Fedora and Forgiveness. The New York Times. Архів оригіналу за 2 лютого 2012. Процитовано 20 лютого 2012.
- ↑ «World Tour 2013» [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.], Leonard Cohen Files
- ↑ Pelly, Jenn (3 травня 2012). Leonard Cohen Announces North American Tour. Pitchfork Media. Архів оригіналу за 14 квітня 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
- ↑ Battan, Carrie (9 січня 2013). Leonard Cohen Plans North American Tour. Pitchfork Media. Архів оригіналу за 26 березня 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
- ↑ Greene, Andy (6 жовтня 2015). Flashback: Leonard Cohen Plays Final Encore at Last Concert. Rolling Stone. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 10 листопада 2016.
- ↑ Legendary singer Leonard Cohen dies. Sky News. 11 листопада 2016. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ Leonard Cohen Releasing New Album 'Popular Problems' Two Days After 80th Birthday. Billboard. 19 серпня 2014. Архів оригіналу за 22 серпня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.
- ↑ A Street by Leonard Cohen. The New Yorker. 2 березня 2009. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 24 вересня 2014.
- ↑ Greene, Andy (21 вересня 2016). Hear Leonard Cohen's Mesmerizing New Song 'You Want It Darker'. Rolling Stone. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 23 вересня 2016.
- ↑ You Want It Darker. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 22 травня 2017.
- ↑ Leonard Cohen's Son, Collaborator Unveil 'Traveling Light' Video. Rolling Stone. Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 7 березня 2017.
- ↑ Alexander, Harriet (28 вересня 2018). Leonard Cohen's son announces plans for posthumous album of his father's unfinished work. The Telegraph (брит.). ISSN 0307-1235. Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 19 листопада 2018.
- ↑ Monroe, Jazz (20 вересня 2019). New Leonard Cohen Album Thanks for the Dance Announced: Listen to "The Goal". Pitchfork (англ.). Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 20 вересня 2019.
- ↑ «Canadian poet Al Purdy inspires songs by Jason Collett, Sarah Harmer and more» [Архівовано 3 лютого 2019 у Wayback Machine.]. Now, 22 січня 2019.
- ↑ Rohter, Larry (10 листопада 2016). Leonard Cohen, Epic and Enigmatic Songwriter, Is Dead at 82. The New York Times. Архів оригіналу за 3 липня 2022.
- ↑ Pareles, Jon (11 листопада 2016). An Appraisal: Leonard Cohen, Master of Meanings and Incantatory Verse. The New York Times. Архів оригіналу за 20 червня 2022.
- ↑ Eder, Bruce. "Leonard Cohen: Biography." AllMusic by Rovi. AllMusic. Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Leonard Cohen: Poet, Novelist, Musician. Poets.org. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Девід Ремнік (17 жовтня 2016). Leonard Cohen makes it darker. The New Yorker.
- ↑ Democracy lyrics on the Official Leonard Cohen Site. Архів оригіналу за 14 квітня 2014. Процитовано 13 квітня 2014.
- ↑ Leonard Cohen – the Future. Архів оригіналу за 26 травня 2018. Процитовано 25 травня 2018.
- ↑ Analysis. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 25 травня 2018.
- ↑ 1974 Interview from 'Leonard Cohen' by Manzano. Webheights.net. 12 жовтня 1974. Архів оригіналу за 22 лютого 2013. Процитовано 26 липня 2010.
- ↑ AmericaSings (12 листопада 2016). Leonard Cohen 'Lover Lover Lover', 1979 tour. Архів оригіналу за 20 липня 2017 — через YouTube.
- ↑ (2001) «Cohen: Lover Lover Lover est né là-bas… Le monde entier a les yeux rivés sur ce conflit tragique et complexe. Alors, je suis fidèle à certaines idées, forcément. J'espère que ceux don't je suis partisan vont gagner..» [Архівовано 30 червня 2007 у Wayback Machine.] L'Express, France, October 4, 2001
- ↑ 1974 Interview from 'Leonard Cohen' by Manzano. Webheights.net. Архів оригіналу за 22 лютого 2013. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Gabrielle H. Cody and Evert Sprinchorn, The Columbia encyclopedia of modern drama: M-Z, Volume 2 (p. 843). Columbia University Press, 2007. ISBN 978-0-231-14424-7.
- ↑ de Lisle, Tim (17 вересня 2004). Who held a gun to Leonard Cohen's head?. The Guardian. Архів оригіналу за 2 грудня 2016.
- ↑ Lloyd Cole & the Commotions – Speedboat Lyrics. 4 лютого 2017. Архів оригіналу за 28 червня 2019. Процитовано 28 червня 2019.
- ↑ Mercury Rev – All Is Dream. musicOMH. 27 серпня 2001. Архів оригіналу за 12 листопада 2016.
- ↑ Montreal. Marillion. Архів оригіналу за 6 жовтня 2015. Процитовано 25 серпня 2015.
- ↑ Geoff Pevere, «Leonard Cohen inspires movie with pauses that refresh». Toronto Star, November 29, 2002.
- ↑ Brad Wheeler, «What would Leonard Cohen say?» The Globe and Mail, March 12, 2021.
- ↑ Friedman, Matti (2022). Who by fire : war, atonement, and the resurrection of Leonard Cohen. Toronto, Ontario: Signal. ISBN 978-0-7710-9626-6. OCLC 1286840619.
- ↑ Friedman, Matti (26 березня 2022). How a war brought Leonard Cohen back to life. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 4 січня 2023. Процитовано 4 січня 2023.
Matti Friedman's latest book is Who by Fire: War, Atonement, and the Resurrection of Leonard Cohen.
- ↑ Leonard Cohen's Songs of the Yom Kippur War. Tablet Magazine. 4 травня 2022. Архів оригіналу за 10 травня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
- ↑ Spiro, Amy. Leonard Cohen's Yom Kippur War trip to Israel gets dramatic adaptation. The Times of Israel. ISSN 0040-7909. Архів оригіналу за 18 серпня 2023. Процитовано 3 вересня 2023.
- ↑ Spike, Carlett (квітень 2022). Susan Cain '89 on the Undiscovered Value of Bittersweet Thinking. Princeton Alumni Weekly. Архів оригіналу за 26 квітня 2022.
- ↑ Cain, Susan (7 квітня 2022). Is There an Inherent Connection Between Sadness and Art-Making?. Literary Hub. Архів оригіналу за 9 квітня 2022.
- ↑ Cain, Susan (2022). Bittersweet: How Sorrow and Longing Make Us Whole. Crown Publishing Group. с. 246. ISBN 978-0-451-49978-3.
- ↑ Rapold, Nicolas (1 липня 2022). Trying to Capture the Life and Lyrics of That Wry Sage Leonard Cohen. The New York Times. Архів оригіналу за 1 липня 2022.
- ↑ LeDonne, Rob (29 червня 2022). 'More than a song': the enduring power of Leonard Cohen's Hallelujah. The Guardian. Архів оригіналу за 3 липня 2022.
- ↑ Zuel, Bernard (11 липня 2022). Why Leonard Cohen's Hallelujah endures 56 years since it was written. The Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 15 липня 2022.
- ↑ Leonard Cohen Makes It Darker. The New Yorker. 10 жовтня 2016. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 23 липня 2023.
- ↑ Sylvie Simmons, 2012, I'm Your Man: The Life of Leonard Cohen, p. 81.
- ↑ Stang Ihlen, Marianne Christine (29 липня 2016). Leonard Cohen Muse Marianne Ihlen, of "So Long, Marianne", Passes Away. Everything Zoomer. Архів оригіналу за 2 серпня 2016. Процитовано 2 серпня 2016.
- ↑ Leonard Cohen's letter to dying muse Marianne Ihlen is just beautiful / Metro News. Metro. UK. 7 серпня 2016. Архів оригіналу за 17 жовтня 2016. Процитовано 21 жовтня 2016.
- ↑ Genoni, Paul; Dalziell, Tanya (5 грудня 2018). Mythmaking, social media and the truth about Leonard Cohen's last letter to Marianne Ihlen. The Conversation. Архів оригіналу за 29 вересня 2022. Процитовано 25 вересня 2022.
- 1 2 Boyd, Brian (2016). Leonard Cohen: the key songs and what they mean. The Irish Times. Архів оригіналу за 2 липня 2022. Процитовано 2 липня 2022.
Це таємничий процес, він вимагає наполегливості та поту, і іноді, завдяки певній милості, щось виділяється і запрошує вас розвинути це або оживити. Це священна механіка, і з її аналізом треба бути обережним, інакше ви ніколи більше не напишете жодного рядка. Якщо зазирнути занадто глибоко в цей процес, можна опинитися в стані паралічу
- 1 2 How Leonard Cohen Met Janis Joplin: Inside Legendary Chelsea Hotel Encounter. Rolling Stone. 14 листопада 2016. Архів оригіналу за 11 червня 2023. Процитовано 23 липня 2023.
- ↑ Schudel, Matt. Leonard Cohen, singer-songwriter of love, death and philosophical longing, dies at 82. The Washington Post. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 20 липня 2023.
- ↑ The Story of Suzanne. BBC Radio 4 interview with Suzanne Verdal McCallister. leonardcohenfiles.com. 6 червня 1998. Архів оригіналу за 5 листопада 2010. Процитовано 19 листопада 2010.
- ↑ Grant, Brigit (29 березня 2012). Being Leonard Cohen's son – it's not all hallelujahs. The Jewish Chronicle. Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 14 листопада 2016.
- ↑ Transcript of Stina Lundberg's Interview in Paris, 2001. Webheights.net. 2001. Архів оригіналу за 12 січня 2013. Процитовано 26 липня 2010.
- ↑ de Lisle, Tim (17 вересня 2004). Who held a gun to Leonard Cohen's head?. The Guardian. London. Архів оригіналу за 31 травня 2008. Процитовано 6 лютого 2010.
- ↑ Leonard Cohen's third act – Macleans.ca. 21 вересня 2016. Архів оригіналу за 11 листопада 2016.
- ↑ Leonard Cohen died in his sleep after fall, manager says – Fox News. Fox News. 16 листопада 2016. Архів оригіналу за 27 листопада 2016.
- ↑ Cohen, Leonard (2012). I'm Your Man (хор.). Leonardcohencroatia.com. Архів оригіналу за 20 червня 2010. Процитовано 20 лютого 2012.
- ↑ Cohen, Leonard (1 червня 1993). Knowing Rebecca de Mornay Like Only Leonard Cohen Can. Архів оригіналу за 19 вересня 2012. Процитовано 19 листопада 2010.
- ↑ The Online Jewish Book Community (JBooks.com) (червень 2006). Book of Longing (Review). Reviews & Articles. leonardcohencroatia.com. Архів оригіналу за 9 березня 2012. Процитовано 20 лютого 2012.
- ↑ Leonard Cohen remembered, by his Cantor: 'Home was where Eliezer's heart was pulled'. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 3 березня 2018.
- ↑ Див. Larry Rohter, «On the Road, for Reasons Practical and Spiritual.» The New York Times, February 25, 2009. Докладне обговорення єврейських містичних та буддійських мотивів у піснях і віршах Коена див. у: Elliot R. Wolfson, «New Jerusalem Glowing: Songs and Poems of Leonard Cohen in a Kabbalistic Key», Kabbalah: A Journal for the Study of Jewish Mystical Texts 15 (2006): 103—152.
- ↑ Burger, Jeff (2014). Leonard Cohen on Leonard Cohen. Chicago Review Press. с. 374. ISBN 978-1-61374-758-2.
- ↑ Leonard Cohen: Poet, Prophet, Eternal Optimist;. Myjewishlearning.com. Архів оригіналу за 31 серпня 2014. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ The Bombay Experience. leonardcohenfiles.com. Архів оригіналу за 20 червня 2023. Процитовано 18 липня 2022.
- ↑ Devlin, Jim, ред. (1999). Leonard Cohen: In His Own Words. Omnibus Press. с. 96. ISBN 978-0-7119-6878-3.
- ↑ Presenter: Kirsty Lang Producer: Ella-mai Robey (11 листопада 2016). Leonard Cohen, BalletBoyz, Contemporary war poetry. Front Row. На 26:28 хвилині. BBC. BBC Radio 4. Архів оригіналу за 11 листопада 2016.
- ↑ Cohen using Jewish prayers and blessings in Hebrew in his concert in Israel. Forward.com. 25 вересня 2009. Архів оригіналу за 22 листопада 2010. Процитовано 13 листопада 2010.
- ↑ I already knew Leonard Cohen was dead on Election Day – then things got worse. 19 листопада 2016. Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 3 березня 2018.
- ↑ Leonard Cohen Died on Monday, Sony Confirms. Billboard. 11 листопада 2016. Архів оригіналу за 12 листопада 2016.
- ↑ Leonard Cohen, singer-songwriter of love, death and philosophical longing, dies at 82. The Washington Post. 10 листопада 2016. Архів оригіналу за 11 листопада 2016.
- ↑ Sisario, Ben (16 листопада 2016). For Leonard Cohen, the End Came With a Fall in the Night. The New York Times. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 16 листопада 2016.
- ↑ Monroe, Jazz (11 листопада 2016). Leonard Cohen Died on Monday, Buried Yesterday | Pitchfork. Pitchfork Media. Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 12 листопада 2016.
- ↑ Leonard Cohen died Monday, funeral held Thursday in Montreal. The Gazette. 11 листопада 2016. Архів оригіналу за 12 листопада 2016. Процитовано 11 листопада 2016.
- ↑ Leonard Cohen had simple funeral. Bang Showbiz. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 14 листопада 2016.
- ↑ Canadian Musicians Pay Tribute To Leonard Cohen. HuffPost. 11 листопада 2016. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 17 листопада 2016.
- ↑ «Leonard Cohen dies: Celebrities pay tribute to the singer-songwriter» [Архівовано 13 листопада 2016 у Wayback Machine.], Entertainment Weekly, 10 листопада 2016
- ↑ «Leonard Cohen dead at 82: Justin Trudeau leads tributes to 'remarkable' musician and poet» [Архівовано 1 травня 2017 у Wayback Machine.], Independent UK, 10 листопада 2016.
- ↑ «SNL's Kate McKinnon opens show singing 'Hallelujah'» [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.]. CNN, 13 листопада 2016.
- ↑ Fans hold sing-along vigil for Leonard Cohen outside his Montreal home. CBC News. 12 листопада 2016. Архів оригіналу за 13 листопада 2016. Процитовано 12 листопада 2016.
- ↑ A Montreal celebration of Leonard Cohen's life and work. CBC News. 14 грудня 2016. Архів оригіналу за 13 квітня 2017. Процитовано 31 травня 2017.
- ↑ Kim, Michelle Hyun (18 вересня 2017). Lana Del Rey, Feist, More Set for Leonard Cohen Memorial Tribute Concert. Pitchfork (амер.). Процитовано 20 серпня 2024.
- ↑ Wieseltier, Leon (13 грудня 2016). The Lace and the Grace. Tablet Magazine.
- ↑ A memorial for Leonard Cohen was held by his family. Leonard Cohen Official Facebook Page. 31 грудня 2016. Процитовано 20 серпня 2024.
- ↑ Leonard Cohen honoured in Montreal one year after his death. Global News. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
- ↑ Tower of Song: A Tribute to Leonard Cohen. CBC Music. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
- ↑ Leonard Cohen honoured with memorial concert in Montreal. Архів оригіналу за 21 грудня 2017. Процитовано 22 січня 2018.
- ↑ EVERETT-GREEN, ROBERT (29 вересня 2017). Leonard Cohen and a tale of two Montreal murals. The Globe and Mail (en-CA) . Процитовано 20 серпня 2024.
- ↑ Barone, Joshua (15 червня 2017). Leonard Cohen Exhibition Is Planned for Museum in Montreal. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
- ↑ The insider's guide to MAC's Leonard Cohen: A Crack in Everything. Canadian Broadcasting Corporation. Архів оригіналу за 9 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
- ↑ Morgan Lowrie. Montrealers get ready to party for 'Cohen Week's. Victoria Times-Colonist. The Canadian Press. с. D5.
- ↑ Leonard Cohen. MAC Montréal. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
- ↑ Smee, Sebastian (17 квітня 2019). Review / I wanted to love this Leonard Cohen exhibit, but was overwhelmed by gimmicks and kitsch. The Washington Post. Архів оригіналу за 7 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
- ↑ BNS: Naujiena. Bns.lt. Архів оригіналу за 31 серпня 2019. Процитовано 31 серпня 2019.
- ↑ New-To-Science Spider Named After Leonard Cohen. 21 грудня 2020. Архів оригіналу за 4 жовтня 2022. Процитовано 8 жовтня 2022.
- ↑ Zamani, Alireza; Mirshamsi, Omid; Marusik, Yuri M. (10 грудня 2020). 'Burning Violin': The Medically Important Spider Genus Loxosceles (Araneae: Sicariidae) in Iran, Turkmenistan, and Afghanistan, With Two New Species / Journal of Medical Entomology / Oxford Academic. Journal of Medical Entomology. Academic.oup.com. 58 (2): 666—675. doi:10.1093/jme/tjaa257. PMID 33300575. Архів оригіналу за 8 жовтня 2022. Процитовано 8 жовтня 2022.
- ↑ Namaini, a new weevil tribe with six new genera from South Africa (Coleoptera: Curculionidae: Entiminae) / Zoological Journal of the Linnean Society / Oxford Academic. Academic.oup.com. Архів оригіналу за 8 жовтня 2022. Процитовано 8 жовтня 2022.
- ↑ Jesse Whittock, «'So Long, Marianne': Alex Wolff To Play Leonard Cohen As Crave Boards NRK Drama Series» [Архівовано 13 квітня 2023 у Wayback Machine.]. Deadline Hollywood, 13 квітня 2023.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Search results: Leonard Cohen. Openlibrary.org. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 22 вересня 2014.
- ↑ Poen. National Film Board of Canada. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 19 грудня 2016.
- ↑ Steve Gravestock; Toronto International Film Festival Group (2005). Don Owen: Notes on a Filmmaker and His Culture. Indiana University Press. с. 69–. ISBN 0-9689132-4-5.
- ↑ Billboard. 28. Т. 85. 13 липня 1974. с. 44–.
- ↑ Loranne S. Dorman; Clive L. Rawlins (1990). Leonard Cohen: Prophet of the Heart. Omnibus Press. с. 279–. ISBN 978-0-7119-2774-2.
- ↑ Bird On a Wire UK 1972. The Leonard Cohen Files. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 19 грудня 2016.
- ↑ Kenny, Glenn (17 січня 2017). Review: 'Leonard Cohen: Bird on a Wire,' Portrait of an Artist in Chaos. The New York Times. Архів оригіналу за 20 січня 2017. Процитовано 22 січня 2017.
- ↑ Jason Holt (2014). Leonard Cohen and Philosophy: Various Positions. Open Court. с. 124–. ISBN 978-0-8126-9882-4.
- ↑ Deevoy, Adrian (1991). Leonard Cohen: Porridge? Lozenge? Syringe?. Q. UK. Архів оригіналу за 12 грудня 2016. Процитовано 19 грудня 2016.
- Ratcliff, Maurice. The Complete Guide to the Music of Leonard Cohen. — Omnibus Press, 1999. — 132 с. — ISBN 0711975086. (англ.)
- Nadel, Ira B. Various Positions: A Life of Leonard Cohen. — Vintage Canada, 1997. — 325 с. — ISBN 0679308849. (англ.)
- Reynolds, Anthony. Leonard Cohen: A Remarkable Life. — Omnibus Press, 2010. — 321 с. — ISBN 1849381380. (англ.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Леонард Коен- Офіційний сайт [Архівовано 3 лютого 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Французький сайт Леонарда Коена [Архівовано 30 березня 2008 у Wayback Machine.] (фр.)
- Неофіційний сайт LeonardCohenFiles [Архівовано 20 вересня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- Народились 21 вересня
- Народились 1934
- Померли 7 листопада
- Померли 2016
- Випускники університету Макгілла
- Випускники Колумбійського університету
- Члени Американської академії мистецтв і наук
- Компаньйони ордена Канади
- Великі офіцери Національного ордена Квебеку
- Лауреати премії «Ґреммі» за життєві досягнення
- Премія «Ґреммі» за найкращий альбом року
- Піснярі
- Канадські музиканти
- Канадські співаки XX століття
- Канадські співаки XXI століття
- Канадські поети
- Канадські софт-рок-музиканти
- Уродженці Монреаля
- Канадські євреї
- Американські євреї
- Канадці США
- Буддисти
- Містики
- Кавалери Національного ордена Квебеку
- Лауреати премії принцеси Астурійської
- Лауреати премії «Греммі»
- Лауреати премії «Джуно»
- Виконавці, включені в Зал слави рок-н-ролу
- Музиканти Columbia Records
- Єврейські фолк-співаки та співачки