Литвинів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Литвинів
Панорама Литвинова
Панорама Литвинова
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Підгаєцький
Рада/громада Литвинівська
Код КОАТУУ 6124883501
Основні дані
Засноване 1476
Населення 909
Площа 21,200 км²
Густота населення 42.880 осіб/км²
Поштовий індекс 48030
Телефонний код +380 3542
Географічні дані
Географічні координати 49°17′19″ пн. ш. 25°01′50″ сх. д. / 49.28861° пн. ш. 25.03056° сх. д. / 49.28861; 25.03056Координати: 49°17′19″ пн. ш. 25°01′50″ сх. д. / 49.28861° пн. ш. 25.03056° сх. д. / 49.28861; 25.03056
Середня висота
над рівнем моря
400 м
Водойми Золота Липа
Відстань до
районного центру
10 км
Місцева влада
Адреса ради 48030, с. Литвинів
Карта
Литвинів. Карта розташування: Україна
Литвинів
Литвинів
Литвинів. Карта розташування: Тернопільська область
Литвинів
Литвинів

Литви́нів — село Підгаєцького району Тернопільської області. Розташоване в північно-західній частині району, на річці Золота Липа. До 1990 року належало до Бережанського району.

Поштове відділення — Литвинівське. Річка Золота Липа поділяє село на дві частини: власне Литвинів і Застав'я (Заставче). До Литвинова належать хутори: Старий Литвинів, Липи, Морґи, Ланки та Скрути.

Населення — 909 осіб (2001).

Історія[ред. | ред. код]

Литвинів та ще існуючий монастир (кляштор на мапі) Василіан в лісі на мапі XVIII століття.

Село Литвинів належить до найдавніших поселень Підгаєччини. Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури — залишки городища з XI–XIII ст., а також хроніки та записи з попередніх віків. Можна припустити, що Литвинів був у давні часи містечком, яке після багаторазового знищення татарами не відбудувалося, а залишилося селом.

Перша писемна згадка — 8 лютого 1440 року у протоколах галицького суду[1]. 2 травня 1476 року[2] — фундаційна грамота на костел дідича Яна Бучацького-Литвинівського, сина теребовельського старости Яна (Івана) Бучацького). У 15 ст. мало статус містечка. У XIV–XV ст. маєтки навколо Литвинова посідала могутня родина Бучацьких гербу Абданк. Ян (Іван) Бучацький зробив запис на костел і парафію при ньому. Будівництво костелу датується 1476 роком. Пізнішими дідичами села були Мушинські, Янковські, наприкінці XIX ст. — Літинські.

Про Литвинів, українське містечко, що його, під час одного з численних татарських нападів, повністю спалено, мешканців вирізано або забрано в ясир, збереглася згадка 1476 р. В одних джерелах вказується, що в період Галицько-Волинської держави був заснований недалеко села монастир оо. Василіян. За переказами місцевих жителів він був одним з найбільших чоловічих монастирів в Україні. У монастирі навіть провів ніч гетьман Петро Дорошенко перед боєм під Підгайцями. Інші джерела запевняють, що заснування василіянського монастиря згадується в гродських актах і датується XVI ст. Монастир був спалений татарами в 1586 р. Під час пожежі була втрачена фундаційна грамота: за однією версією згоріла у вогні, за іншою — схована монахом у дуплі старого дуба поблизу монастиря, який пізніше згорів від удару блискавки під час грози. Згодом монастир було відбудовано; під час ревізії монастирів 1773 р. литвинівський ігумен о. Шавинський не зміг показати фундаційної грамоти, монастир закрито. Скориставшись цим, 1774 р. тодішня власниця Литвинова стольникова коронна Теофілія Мушинська забрала собі всі монастирські землі. Цінні речі, між ними ікону св. Онуфрія, прославлену чудами, о. Шавинський перевіз до Віцина (Золочівщина) до польського костела оо. Реформаторів, де їх слід було втрачено.

Подальшу долю споруди джерела висвітлюють неоднозначно. Одні стверджують, що монастир розібрано у XVIII ст. за наказом Фрідріха Мошинського, з каменю споруджено двірські палати. Інші — пов'язують факт розбирання стін споруди з іменем дідича Літинського, відтак, знищення святині можна датувати кінцем XIX ст. (коли Литвинів належав родині Літинських). Джерела фіксують наявність поблизу руїн монастиря пам'ятника, на якому, згідно з легендою, був напис: «Тут спочиває Анна Донна Потоцька, що йдучи до гробу сама собі похоронну пісню співала. Воліла дати себе живою поховати, ніж вийти заміж за нелюбого, невіруючого в Бога, пана». Сьогодні вціліли лише руїни однієї стіни колишнього монастиря.

Згадок про існування церкви до середини XVIII ст. в доступних нам джерелах не зафіксовано. Серед мешканців побутує думка, що невелика дерев'яна церква була кілька раз спаленна татарами, тому, можливо, відбудовувалась на новому місці. З 1842 року розпочинає свою історію теперішня церква с. Литвинів.

Отже, особливості історичного розвитку села полягають, насамперед, у тих традиціях, що передавались з покоління в покоління ще з часів Галицько-Волинської держави, коли поблизу села був замок нащадків Данила Галицького. Ці традиції увібрали в себе чернечий дух одного з найбільших монастирів на території України, і проявилася, зокрема, у непокорі панам у зв'язку з вимогою дідичів зруйнувати монастирські стіни. Особливості розвитку даної території сприяли консолідації місцевого населення, що відбилося на подальшому ході історичних подій місцевості.

У 1909–1944 роках селом проходила залізниця Львів — Підгайці.

Діяли «Просвіта», «Сільський господар» та інші українські товариства.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • церква Різдва Пресвятої Богородиці (1842, кам'яна),
  • костел (1930-ті рр, кам'яний),
  • збереглися залишки:
  • хрест скасування панщини 1848 р.,
  • встановлено пам'ятні хрести на місті хати Г. Драбата (1992) і проголошення незалежності України (1993),
  • насипано символічний курган
  • пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967).

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Школа у Литвинові

Діють загальноосвітня школа I–III ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, лісомисливське господарство.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • діячі ОУН і УПА Василь Бей та М. Хома, діяч ОУН
  • редактор журналу «Визвольний шлях» Григорій Драбат
  • викладач ТНПУ ім. В Гнатюка географ Б. Заставецький
  • викладач ТДМУ імені I. Я. Горбачевського Галина Паласюк (Мороз)
  • Диригент, музикант, вчитель М. В. Профецький
  • Директор Підгаєцької ДМШ Задорожний В. М.
  • Директор Тернопільської ОДБ для дітей і юнацтва М. В. Хмурич
  • вчилися поетеса Оксана Сенатович та член спілки письменників України М. Пшенишняк
  • проживає член Спілки художників України Б. Дячук

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.77, №755
  2. Mużyłów (3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1885. — T. VI : Malczyce — Netreba. (пол.).— S. 821. (пол.)

Література[ред. | ред. код]