Луї Арагон
| Луї Арагон | ||||
|---|---|---|---|---|
| Louis Aragon | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | Луі-Марі Андріе | |||
| Народився |
3 жовтня 1897 Париж | |||
| Помер |
24 грудня 1982 (85 років) Париж | |||
| Поховання |
:  | |||
| Громадянство | Франція | |||
| Діяльність | лікар-письменник, журналіст, політик, поет, романіст, художній критик, French Resistance fighter, історик | |||
| Alma mater | Ліцей Карно[d] | |||
| Мова творів | французька[1] | |||
| Жанр | роман | |||
| Партія | Французька комуністична партія | |||
| Батько | Louis Andrieux[d] | |||
| Мати | Marguerite Toucas-Massillon[d] | |||
| У шлюбі з | Ельза Тріоле | |||
| Премії | Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами» 1957 | |||
|
| ||||
 Луї Арагон на Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Луї́ Араго́н (фр. Louis Aragon; *3 жовтня 1897, Париж — †24 грудня 1982) — французький письменник, критик і громадський діяч, комуніст. Був одним із головних представників сюрреалізму у французькій поезії. Вроджений Луї-Марі Андріе (фр. Louis-Marie Andrieux).
Зміст
З життєпису[ред. | ред. код]
Народився у Парижі.
З 1950 член ЦК Компартії Франції. На перших творах позначились формалістичні впливи («Селянин Парижа», 1926). Зв'язок з робітничим рухом у Франції і успіхи соціалістичного будівництва в СРСР мали вирішальний вплив на формування передового світогляду Арагона.
В 1930 бере участь у Міжнародній конференції революційних письменників у Харкові. Після відвідання Радянського Союзу пише поему «Червоний фронт» (1930), збірку поезій «Ура, Урал!» (1934). стає активним прихильником комуністичних ідей, починає боротьбу за створення мистецтва і літератури соціалістичного реалізму («Комуністи мають рацію», 1933; «За соціалістичний реалізм», 1934). Створює великий цикл соціальних романів — «Реальний світ» («Базельські дзвони», 1934; «Багаті квартали», 1936, та ін.). Був редактором «Юманіте». В роки другої світової війни — учасник Руху Опору (зб. «Ніж у серце», 1941; «Французька зоря», 1945; оповідання «Рабство і велич французів», 1945). З великою любов'ю пише про робітничий клас, викриває ворогів трудящих, показує розклад бурж. суспільства (нариси «Комуністична людина», 1946—53; збірка віршів «Знову ніж у серце», 1948; поеми «Очі і пам'ять», 1954, «Незакінчений роман», 1956; роман-епопея «Комуністи», 1949—51). Поряд з цим значне місце в його творчості посідають ліричні твори.
Літературно-критичні й теоретичні праці А. — «На захист французького роману», «Справжня воля культури», про Гюго, Стендаля та ін.
Творчості рад. письменників присвячена кн. «Радянські літератури» (1955).
Арагон багато зробив для популяризації української літератури у Франції: Т. Шевченкові він присвятив нарис «Українське інтермецо», високу оцінку дав «Вершникам» Ю. Яновського, з яким був особисто знайомий ще з 30-х рр. 1958 вийшов роман «Страсний тиждень».
Арагон — член Всесвітньої Ради Миру, один з керівників Національного Комітету письменників Франції, директор тижневика «Леттр Франсез».
Звільнення Параджанова[ред. | ред. код]
Відіграв важливу роль у справі звільнення з ув'язнення Сергія Параджанова. Лілія Брік була сестрою його дружини Ельзи Тріоле. Луї Арагон під час візиту до Москви в урядовій ложі Большого театра звернувся особисто до Брежнєва з проханням звільнити ув'язненого Сергія Параджанова.[3]
Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]
Твори[ред. | ред. код]
- Український переклад — Червоний фронт. — X., 1932; Поезії. — К., 1950;
- Українське інтермецо. «Вітчизна», 1958, № 1;
- Російський переклад — Собрание сочинений. В 11 т., т. 1—7… — М., 1957—59.
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Вербицький П. П. Прапороносці миру. — X., 1955;
- Луи Арагон. Био-библиографический указатель. — М., 1956. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Луї Арагон |
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Луї Арагон |
|
