Льошерн фон Герцфельд Софія Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Софія Олександрівна Льошерн фон Герцфельд
Sofia Alexandrovna Löschern von Herzfeld
Народилася 1842(1842)
село Малі Меглеці, Боровичовський повіт, Новгородська губернія, Російська імперія
Померла 1898(1898)
Селенгинськ, Забайкальська область, Російська імперія
·пневмонія
Поховання Забайкальська область, Російська імперія
Громадянство Росія Росія
Національність Балтійська шляхта, Остзейські німці, Естонці, Німці, Шведи, Балтійські німці, Остзейські губернії
Діяльність політична діячка
Alma mater Вищі жіночі курси
Партія «Соціально-революційна партія», «Південні Бунтарі», «Земля і воля»
Конфесія православ'я

Софія Олександрівна Лешерн фон Герцфельд (1842, Малі Меглеці, Миколо-Мошинська волость, Боровичський повіт, Новгородська губернія, Російська імперія — 1898, Селенгінськ, Забайкальська область, Російська імперія) — російська та українська революцінерка, терористка та народниця, членкиня українських гуртків «Південні Бунтарі», близьких до «Землі і волі».

Соратниця та бойова подруга найвідомішого бойовика-терориста Валер'яна Осинського.

Софія Олександрівна Лешерн фон Герцфельд — перша жінка в Російській імперії, засуджена царським судом за революційну діяльність на смертну кару.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Представниця старовинного дворянського роду, що сягає шведського офіцера Льошерна фон Герцфельда (Löschern von Herzfeld), полоненого росіянами в ході Північної війни і взятого на службу російським імператором Петром I. З 1760 — дворяни Естляндської губернії [2].

Родина[ред. | ред. код]

Народилася в сім'ї генерал-майора Олександра Карловича Лешерн фон Герцфельда (1804—1872) та його дружини Наталії Олексіївни (уроджена Тиркова;1817—1895)[3].

Разом із Софією виховувалася старша сестра Ганна (31 січня 1838 — 8 вересня 1899)[4] і брати Федір та Олександр[ru].

Здобула хорошу домашню освіту, знала іноземні мови, була начитана.

Революційна діяльність[ред. | ред. код]

Аларчинські курси та знайомство з революціонерами[ред. | ред. код]

У 1870 році вступила на Аларчинські жіночі курси в Санкт-Петербурзі . Познайомилася зі слухачами курсів Софією Перовською, Є.А. Ковальської та О. Корбою, сестрами Олександрою та Вірою Корніловими. Навчаючись на курсах, вони створили гурток із вивчення політичної літератури.

"Ходіння в народ" і педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Меглецький період[ред. | ред. код]

У 1871 році за своєю ініціативою почала вести соціальну роботу на селі. Неподалік своєї родової садиби, в Меглецях вона організувала для селян кредитно-позикове товариство, фактично "селянський банк".

У 1872 там відкрила школу для селян, вчителем якої був запрошений П.В. Засодимський[en], який пропрацював до середини грудня 1882 . Потім був запрошений Д.І. Гамов, заарештований під Москвою в 1873 за поширення прокламацій і засуджений надалі у справі О.В. Долгушина.

Після цього Софії Герцфельд змушена була сама займатися викладацькою діяльністю у школі. У 1873 році за доносом її школу було закрито владою, а самій Софії заборонено педагогічну діяльність. До пізньої осені 1873 року проживала у родовому маєтку та вела протиурядову пропаганду серед селян. Була заарештована, але невдовзі звільнена.

Петербурзький період[ред. | ред. код]

Наприкінці 1873 року переїхала до Санкт-Петербурга. Увійшла в народницький гурток Феофана Нікандоровича Лермонтова, свого майбутнього чоловіка. Отримала фальшиві документи.

Саратовський період і арешт[ред. | ред. код]

У травні 1874 року з фальшивим паспортом на ім'я Варвари Лєшева почала « ходіння в народ », займалася протиурядовою пропагандою серед селян у Саратовській губернії .

17 червня 1874 року була заарештована в Саратові. Утримувалась спочатку у Саратовському тюремному замку, потім переведена до Санкт-Петербурга. З 19 лютого 1875 року перебувала у Петропавлівській фортеці . 20 січня 1876 року переведена в Будинок попереднього ув'язнення . З 5 жовтня 1876 знову в Петропавлівській фортеці. 12 жовтня 1877 року знову переведено до Будинку попереднього ув'язнення. 5 травня 1877 року віддано суду Особливої Присутності Урядового Сенату за обвинуваченням у складанні протизаконного співтовариства та участі у ньому (процес 193-х). 29 жовтня 1878 року за відмову відповідати на питання суду видалено із зали засідань. 23 січня 1878 визнана винною у вступі в протизаконне співтовариство зі знанням про його злочинні цілі і засуджена до позбавлення всіх прав і до посилання в Тобольську губернію, причому суд клопотав про заміну призначеного покарання висилкою в одну з віддалених губерній Європейської росії.

У зв'язку з клопотанням впливових родичів (через фрейліну імператриці ) імператор Олександр II фактично скасував вирок суду. За Високим наказом 11 травня 1878 року вирок суду затверджено умовно, а справі вона підпорядкована нагляду поліції з травня 1878 року у Санкт-Петербурзі три роки. У серпні 1878 року подала прохання про бажання йти до Архангельської губернії за своїм нареченим, засудженим Феофаном Нікандровичем Лермонтовим. Однак поїздка не відбулася через смерть Ф.Н. Лермонтова.

Київ і «Південні Бунтарі»[ред. | ред. код]

Sofia Löschern von Herzfeld
Валер'ян Осинський
Печатка організації Валер'яна Осинського

У другій половині 1878 року зникла з Санкт-Петербурга, перейшла на нелегальне становище. З фальшивим паспортом переїхала до Києва і приєдналася до гуртка В.А. Осинського, познайомилася з «Південними Бунтарями» і українськими «Землевольцями».

Адреса у Києві[ред. | ред. код]

Київ, вулиця Володимирська, 37 кв. 29[5].

Арешт і загибель[ред. | ред. код]

24 січня 1879 року заарештована з В.А. Осинським та І.Ф. Волошенком у Києві після збройного опору під прізвищем дружини землеміра Байкової. Тоді новий, невипробуваний револьвер не спрацював у руці фон Лешерн за двох спроб вистрілити у капітана поліції Г.П.Судейкіна.

Київським військово-окружним судом 7 травня 1879 року засуджено у справі В. Осинського до страти через розстріл, заміненої за конфірмацією 13 травня 1879 року позбавленням усіх прав та безстроковими каторжними роботами у фортецях. Софія Лешерн фон Герцфельд — перша жінка в Російській імперії, засуджена царським судом за революційну діяльність на смертну кару.[1]

21 листопада 1879 року прибула на Карійську каторгу.

У вересні 1890 випущена у вільну команду. У зв'язку із застосуванням умов маніфесту 1891 року термін робіт скорочено до 20 років. За маніфестом 1894 випущена на поселення. Поселена в Селенгінську (Забайкальська область).

Померла в 1898 від пневмонії в Селенгінську (за іншими відомостями померла у Верхньоудинську).

Чоловіки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Лешерн-фон-Герцфельдт Софья Александровна // Діячі революційного руху у Росії : у 5 т. / За ред. Ф. Я. Кона та ін. - М. : Всесоюзне суспільство політичних каторжан і засланців, 1927-1934.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Троицкий Н. А. Женщины на политических процессах в России XIX века. Известия Саратовского университета. Саратов, 2007, т. 7 серия История. Международные отношения. вып. 1, стр. 31
  2. ↑ Лешернъ-фонъ-Герцфелдъ Александръ Карловичъ, генералъ-маiоръ, † 1872 на 69 г. Съ женою Н. А. Лешернъ-фонъ-Герцефельдъ (при Краснянской церкви Борович. у.). Лешернъ-фонъ-Герцфелдъ Анна Алксандровна, дочъ генералъ-маiора, р.31 января 1838 † 8 сентября 1899 (при Краснянской церкви Боровичъ. у.). Список дворянских родов Эстляндской губернии. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 18 лютого 2013.
  3. ↑ https://web.archive.org/web/20130528130701/http://www.vrev.ru/books/province_nekropol/L.pdf
  4. ↑ Лешерн-фон-Герцфелд - Центр генеалогических исследований. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 18 лютого 2013.
  5. ↑ mik_kiev: Путеводитель по Верхнему городу, раздел 4, часть 1. Архів оригіналу за 17 березня 2013. Процитовано 18 лютого 2013.
  6. ↑ Феофан Нікандрович Лермонтов http://hrono.ru/biograf/bio_l/lermontovfn.php
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Льошерн_фон_Герцфельд_Софія_Олександрівна&oldid=41740030