Людвік Тирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людвік Тирович
Народився 28 вересня 1861(1861-09-28)
Острог
Помер 8 січня 1930(1930-01-08) (68 років)
Львів
Національність вірменин
Працював у містах Львів

Лю́двік Тиро́вич пол. Ludwik Tyrowicz (1861, Острог — 8 січня 1930, Львів) — львівський скульптор, підприємець.

Біографія[ред. | ред. код]

Навчався в 18811886 у львівській Художньо-промисловій школі у Вісньовського і Белтовського. Працював на оздоблювальних роботах у Відні і Будапешті (оздоблення будівлі парламенту), де потоваришував із Петром Війтовичем, котрий вирізьбив скульптурний портрет Тировича з каррарського мармуру.[1] Працював у Сербії при оздобленні королівського палацу на горі Калемегдан.

1890 року відкрив власну скульптурну майстерню, котра займалась архітектурно-монументальною скульптурою, виготовляла надгробки. Фірмі належали приміщення на вул. Пекарській, 95 і вул. св. Павла (нині Шімзерів), 6 і 8. Від 1891 року працювала також друга майстерня на вул. Зибликевича, 11 (нині вул. Франка 41). Від заснування співвласником фірми був архітектор Якуб Баллабан. У 1901 році Тирович викупив частку Баллабана. 1904 року отримав спадок по своїй тітці Юстині Камінській. В тому числі — значні терени на Софіївці, завдяки чому значно розширив підприємство. 1894 року отримав срібну медаль за вироби, експоновані у Львові на Загальній краєвій виставці.

В різний час у майстерні Тировича працювали інші львівські скульптори. Тут Казимир Клакович виконав кілька надгробків, котрі однак не були підписані і тому досі не ідентифіковані[2]. До появи власної майстерні у Тировича працювала Яніна Райхерт-Тот, виконавши кілька надгробків. Скульптури залишились не підписані, однак специфічна творча манера Райхерт-Тот відчитується у деяких із них[3]. Також із Тировичем працювали Станіслав Ришард Пліхал, Зигмунт Курчинський.

Після смерті Людвіка Тировича 8 січня 1930 року, справами фірми займався його старший син — Тадеуш Тирович (18931978), також скульптор за фахом. У 19321933 роках він розширив виробничі потужності, добудував нові приміщення на вулиці Пекарській.

Похований на Личаківському цвинтарі.

Роботи Тировича та його фірми[ред. | ред. код]

  • Каменярські роботи і скульптурне оздоблення будинку № 21 на вулиці Курковій (нині вул. Лисенка) у Львові (1891).
  • Скульптурне оздоблення будинку № 10 на вулиці Гетьманській (нині проспект Свободи) у Львові (1891).
  • Ремонт фасаду домініканського костелу у Львові. Виконаний спільно з Якубом Баллабаном. Тривав від 1895 року до, ймовірно, 1899.[4]
  • Надгробок Елеонори Гаврот (після 1899), обеліск на гробі Франциска Равича Косинського із медальйоном роботи Тадеуша Баронча (після 1900), гробівець родини Залеських, надгробок Конрада Домішевського (після 1908), Йоанни Антоніни Скшипцьової (після 1910). Надгробок Скшипцьової був згодом повторений на цвинтарі у Бібрці (на могилі Теофіла Хмури).
  • Кам'яний вівтар церкви святого Георгія у Львові (встановлено 1901 року)[5].
  • Оздоблення алебастром інтер'єрів будинку Йони Шпрехера на нинішньому проспекті Шевченка, 7 у Львові (19281930)[6].
  • Мармурова підлога, сходи, цоколь в інтер'єрах костелу Марії Магдалини у Львові.[7]
  • Мармурові деталі Мар'яцької галереї у Львові.[7]
  • Мармурове оздоблення будинку Управління пошти і телеграфів у Любліні.[7]
  • Мармурове оздоблення будинку Дирекції державної залізниці у Варшаві.[7]
  • Травертиновий фасад будинку на вулиці Саксаганського у Львові.[7]
  • Алебастрове оздоблення будинку «B. G. K.» у Варшаві.[7]
  • Оздоблення інтер'єрів банку цукрової промисловості у Львові.[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 124. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  2. Biriulow J. Rzeźba… — S. 212.
  3. Biriulow J. Rzeźba… — S. 264.
  4. Biernat M., Kurzej M., Ostrowski J. Kościół p. w. Bożego Ciała i klasztor OO. Dominikanów // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego (2). — Kraków: Antykwa, 2012. — Т. 20. — S. 231. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 978-83-63463-02-1.
  5. Вуйцик В. С. Православна церква св. Георгія // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація» — Вип. 14, Львів, 2004. — С. 80. — ISBN 966-95066-4-13.
  6. Ґранкін П. Е. Алебастр в інтер'єрах львівських кам'яниць міжвоєнного двадцятиріччя (1920—1939) // Галицька брама. — 2000. — № 8 (68). — С. 18; Ludwik Tyrowicz. Zakłady Kamieniarskie i Marmurowe we Lwowie // Architektura i Budownictwo. — 1932. — № 3—4. — S. 135.
  7. а б в г д е ж Ludwik Tyrowicz. Zakłady… — S. 135.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 179—181. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  • Ludwik Tyrowicz. Zakłady Kamieniarskie i Marmurowe we Lwowie // Architektura i Budownictwo. — 1932. — № 3—4. — S. 135.

Посилання[ред. | ред. код]