Бібрка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бібрка
Coat of Arms Bibrka.png Flag of Bibirka.png
Герб Бібрки Прапор Бібрки
Bibrka03.JPG
Бібрка
Бібрка на мапі України
Бібрка на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район Перемишлянський район
Рада Бібрська міська рада
Код КОАТУУ 4623310300
Перша згадка 1211 рік
Магдебурзьке право 1469
Населення 3781 (01.01.2011)[1]
Площа 5,14 км²
Густота населення 735,6 осіб/км²
Поштові індекси 81220
Телефонний код +380-3263
Координати 49°38′09″ пн. ш. 24°17′37″ сх. д. / 49.63583° пн. ш. 24.29361° сх. д. / 49.63583; 24.29361Координати: 49°38′09″ пн. ш. 24°17′37″ сх. д. / 49.63583° пн. ш. 24.29361° сх. д. / 49.63583; 24.29361
Водойма річка Боберка, ставок
Відстань
Найближча залізнична станція Великі Глібовичі
До станції 6 км
До районного центру
 - фізична 22 км
Міська влада
Адреса 81220, Львівська область, Перемишлянський район, м. Бібрка, вул. Тарнавського, 22
Веб-сторінка bibrka-city.in.ua Бібрська міська рада ya-bibrka.esy.es bibrka.org
Міський голова Гринус Роман Ярославович

Commons-logo.svg Бібрка у Вікісховищі

Бі́брка — місто районного значення Перемишлянського району Львівської області. Розташоване на річці Боберка, за 22 км від районного центру. На півдорозі 22-кілометрового шляху з Бібрки на Перемишляни стоїть ренесансний замок у селі Свірж. Через місто проходить автошлях національного значення Н09.

Населення[ред.ред. код]

  • 1840–1850 роки — 3000 мешканців
  • 1959 рік — 3 100 мешканців
  • 2001 рік — 3 949 мешканців

Назва[ред.ред. код]

Офіційна назва містечка в австро-угорських реєстрах Prachnik. На їдиш називалася Boyberke, Boiberke, Boiberik.

Інша версія

Правдоподібно, перше поселення, де тепер місто Бібрка, виникло як поселення мисливців за бобрами, яких відловлювали для поблизького княжого Звенигорода (тепер село Звенигород). Бібрецькі долини над річкою Боберкою ще й сьогодні постійно мокрі та болотисті незалежно від пори року. У минулому вони, очевидно, були постійно покриті водою і тому придатні для проживання бобрів, які люблять стоячу, нерухому воду в запрудах чи заплавах, де будують свої житла. Сюди, мабуть, не раз приїжджали на полювання мисливці з княжого Звенигорода, та й не тільки зі столиці. Такі ж місця, багаті бобрами, були по течії Боберки на південь, мабуть, ще не в одному місці, зокрема, між теперішніми селами Ходорківці та Соколівка, на західній околиці Соколівки.

Історія[ред.ред. код]

Перша згадка про місто — в Галицько-Волинському літописі за 1211 рік, як і згадка про сусідні села — Бібрка Стара та Бібрка Нова. Згадується також річка Бібрка, стародавнє урочище Боберка (Бібрка), тобто місце, де були бобри — об'єкт полювання в Давній Русі. За іншими даними, 1211 рік — рік першої згадки не міста Бібрки, а однойменної річки, а саме поселення починає фігурувати в літописах лише починаючи з 1436 року як володіння Внучека з Кутна. Між 1353–1366 рр. район річки Бібрки перебував у в числі володінь, залежних від Любарта, васалом якого був Дмитро Михайлович. Можливо, що на цих землях було закладено замок Боброк. На місті Бібрики колись було болото. Поселення було власністю польського короля та входило до Литовського староства. Місцеві ремісники — дубильщики, скорняжники, чоботярі та купці платили податі львівському старості як королівському представнику. Бібрку часто здавали феодалам в оренду.

Герб Бібрки 1569 р.

Між 1353—1366 роками на берегах річки Бібрка мав володіння Дмитро Коріятович (у російських хроніках відомий як воєвода Боброк-Волинський), який належав до роду Коріятовичів. Ці землі були залежні від Великого князя Литовського Любарта, васалом якого був Дмитро Коріятович. Можливо на цих землях він заклав замок Боброк, який дав початок пізнішому місту Бібрка. Дмитро був одружений на сестрі Великого князя Московського Дмитра Донського - Анні. Саме після цього Юрій Змієборець стає гербом Московських князів та Москви. Від Дмитра Коріятовича пішов рід російських князів Волинських.

Вигляд міста Бібрка на в'їзді зі сторони Львова

Також можливим засновником міста вважають Володислава Кормильчича.

1366 року ці землі перейшли у залежність від польського короля.

Привілеєм Казимира Четвертого в 1469 році Бібрка отримала магдебурзьке право, за яким дозволено було влаштовувати ярмарок двічі на рік та раз в тиждень (а саме по вівторках) проводити торги. Привілей Сигізмунда II Августа підтвердив у 1569 році надані права та дозволив третій щорічний ярмарок і торги не лише по вівторках, а й щосуботи. Міщанам також дозволялося варити пиво для власного споживання.

1474 року велика пожежа зруйнувала майже все місто. Внаслідок цього уряд на 10 років звільнив Бібрку від податків. 1502 року турецько-татарські орди повністю зруйнували місто. У податковому реєстрі 1515 року в місті документується піп (отже, уже тоді була церква) і млин[2]. Ще довго Бібрка не могла оговтатися від цього спустошення: за люстрацією 1621 року в місті королівські фуражири не змогли знайти жодної провізії. 1638 року польський сейм визнав, що Бібрка майже повністю прийшла в занепад і знову звільнив мешканців на 4 роки від сплати податків.

28 квітня 1643 року король Владислав IV Ваза надав львівському стольнику Станіславу Ковальському право «доживоття» на половині міста Бібрка, також на селах Лани, Ланки, П'ятничани, 20 червня 1643 поширив це право на його дружину Реґіну Тшебєнську.[3]

Коли у 1648 році козацькі війська ввійшли в Бібрку, місцевий цех чоботарів подарував їм 80 пар чобіт, а місцеві скорняки — 60 кожухів.

Польсько-шведська війна (1655–1660 рр.) довела місто до цілковитого занепаду. За люстрацією 1661 року в місті було лише 26 будинків, тоді як до війни — 150. Лише у 1765 р. будинків стало 300. Крім того, в Бібрці жило багато населення, яке не мало власних помешкань — так звані халупники.

Бібрка в 30-ті роки ХХ століття.

1774 року львівський староста Мільбахер писав, що у Бібрецькій окрузі нема вчителя.[4]

1790 року місто дісталося відомому магнату — графу Скарбеку. В 90-х рр. XVIII сторіччя було відкрито перші навчальні заклади: дворічну (тривіальну) та трирічну (нормальну) школи. У 40-х рр. XIX ст. в Бібрці проживало 3000 мешканців. Працювала текстильна мануфактура.

В Бібрці був маєток, який належав родині Чайковських, зокрема Яну Чайковському, львівському адвокату.

У місті збереглися залишки двох синагог. Одна, так звана Велика синагога, збудована у 1821 році. Вона розташована у центральній частині міста, на північ від ринкової площі. На північ від ринкової площі і на схід від Великої синагоги розміщена божниця, яку збудували у середині XIX ст.. На захід від центру міста, коло мосту було єврейське кладовище XVIII ст., на якому залишилося до 20 мацев.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 20 000 осіб.[5]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

2 листопада в Бібрському повіті було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[6] В місті якийсь час розташовувалась команда II Галицького корпусу (командант — полковник Мирон Тарнавський, начштабу — підполковник Йозеф Папп де Яноші).

Нова історія міста пов'язана з нацистським геноцидом його жидівського (єврейського) населення, а також з більшовицькими репресіями української інтелігенції. Згідно з доказовою книгою, 1851 року в Бібрці діяло дві синагоги.

У 19401962 рр. місто було центром Бібрківського району Львівської області.

Економіка[ред.ред. код]

У місті діяли або діє донині: Бібрське ЛВУМГ, промкомбінат, цегельний завод, харчокомбінат, птахо-інкубаторна станція. Основна сільсько-господарська спеціалізація — тваринництво м'ясо-молочного напряму і землеробство (зернові культури, цукрові буряки, льон).

Культура й освіта[ред.ред. код]

У місті знаходиться Бібрська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. У.Кравченко, Бібрська музична школа (відкрита у серпні 1954 року), дошкільно навчальний заклад «Сонечко», «Народний дім», Будинок дитячо-юнацької творчості, 2 бібліотеки, газети «Погляд» та «Бібрські вісті», костел святого Миколая і Анни та Церкви Покрови Пресвятої Богородиці (УГКЦ) та Вознесіння Господнього (УПЦ КП).

Будинок товариства «Сокіл», у радянські часи — кінотеатр

При «Народному домі» діють:

  • Народний хор «Горлиця», керівник Хомутник Лариса[7]
  • Народний камерний оркестр, керівник Карась Світлана
  • Народна хорова Капелла «Бібрчани», керівник Кобель Михайло
  • Народний ансамбль пісні і музики «Кладочка», керівник Дікало Іван
  • Ансамбль вокальний «Мелос», керівник Надія Добуш
  • Вокальне тріо, керівник Наталія Свіжак
  • Драматичний гурток, керівник Наталія Свіжак
  • Духовний оркестр, керівник Наконечний Михайло
  • Танцювальний гурток «Калинова вишиванка», керівник Легендзевич Олена
  • Вокальний дитячий ансамбль «Мальви», керівник Сурмач Люся
  • Любительське об'єднання «Любителів музики», керівник Кобель Михайло

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

У місті діє Бібрська районна лікарня[8]. Лікарня належить до структури закладів охорони здоров'я Перемишлянської ЦРЛ. Рішення про збори коштів, для будівництва лікарні у м.Бібрка, було прийнято 20 січня 1898 року на зборах Бібрського повіту. Це рішення одноголосно було ухвалено. Лікарні дали ім'я «Цісара Йосифа І». Коли кошти було зібрано, повітова влада внесла прохання до уряду про дозвіл розпочати будівництво лікарні. 1 червня 1904 року це прохання уряд ухвалив і у 1906 році будівництво було розпочато. Лікарня була збудована, почала вона діяти у 1908 році. У 1986 році було збудовано новий 5-ти поверховий корпус Бібрської райлікарні. Бібрська райлікарня розрахована на 100 ліжок.

Туристичні місця[ред.ред. код]

Церква Покрови
Костел Св.Миколи у Бібрці

Проїжджаючи місто, оглядаємо високий пагорб з каплицею, порослий соснами — улюблене місце відпочинку Івана Франка, що навідував час від часу письменницю Уляну Кравченко, яка вчителювала тут в 1880-х роках і залишила цікаві спогади про Бібрку.

Найцінніша споруда у Бібрці — стародавній оборонний костел святого Миколая та Анни (вулиця Ясна, 2). Храм було фундовано Завішою Чорним в 1405 році. Поруч збереглася мурована дзвіниця.Костел занесений до «Реєстру пам'яток України національного значення» за № 461/0.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована 1906 року, архітектор Нагірний Василь.

На бібрському цвинтарі похований Гриць Пісецький та Анастасія Волошин (більш відома як сестра Маріям) — найвідоміша українська стигматичка.

Світлини[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Пов'язані з Бібркою[ред.ред. код]

Парохи та адміністратори парохії Богоявлення Господнього / Покрови Пресвятої Богородиці м. Бібрка (поч. XIX — сер. XX ст.)[ред.ред. код]

  • Вєлькопольський Григорій (1832—†1847) — парох
  • Торба Стефан (18471848) — тимчасовий завідатель
  • Дзерович Іпполит (18481874) — парох
  • Дзерович Євген (18741907) — адміністратор, з 1876 р. — парох
  • Гвоздецький Олександр (19071908) — адміністратор
  • Данилович Олександр(1908—†1925) — парох
  • Міхур Данило (19251932) — парох
  • Паньчак Антін (19321933) — адміністратор
  • Дяків Йосиф (19331944) — парох

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
  3. Piatniczany (1), wś, pow. bobrecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście..— S. 113. (пол.)
  4. Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с.— С. 148. ISBN 5-7773-0359-5
  5. М. Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл.— С. 23. ISBN 5-7707-7867-9
  6. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.
  7. Горлиця
  8. Бібрська районна лікарня

Сайти про Бібрку[ред.ред. код]