Макаров Юрій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Макаров
Юрій Макаров (квітень 2016) 02.JPG
Юрій Макаров, квітень 2016
Народився 24 квітня 1955(1955-04-24) (67 років)
Софія, Болгарія
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність росіянин
Діяльність журналіст, телеведучий, режисер, письменник
Alma mater Факультет романо-германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченкаd
Знання мов українська[1] і російська[1]
Титул

Колумніст «Українського тижня», головний редактор телебачення НСТУ

голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка

Ю́рій Володи́мирович Мака́ров (нар. 24 квітня 1955, Софія) — український журналіст, телеведучий, документаліст, письменник російського походження[2]. До 2009 шеф-редактор, відтоді оглядач часопису «Український тиждень», у 2017—2019 рр. член правління НСТУ, від 2019 р. шеф-редактор директорату Суспільного телебачення НСТУ. Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2019)[3].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Софії, столиці Болгарії в родині емігрантів. Батько — хімік, політв'язень у 1973—1978 рр., згодом переїхав до Франції. Мати — камерна співачка, солістка Укрконцерту та Київської філармонії. Дід за батьком був капітаном лейб-гвардії Семенівського полку в Санкт-Петербурзі[4]. Дід за матір'ю, з яким родина повернулася на батьківщину 1958 р., служив священиком у сільських парафіях Болгарії, настоятелем церкви Святителя Миколи Чудотворця у м. Софія, після репатріації — настоятелем Петропавлівського собору в Луганську.[5].

Закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, факультет романо-германської філології (197277), де навчався в Костянтина Тищенка. У 1977-1980 — лаборант кафедри мов, викладач французької мови в Київській консерваторії ім. П. Чайковського. У 1980-1987 — кореспондент, оглядач промислово-економічної редакції, Радіо-телеграфне агентство України (РАТАУ). 1987—1993 — редактор, режисер, студія «Київнаукфільм», студія «Четвер». 1994—1995 — заступник головного редактора, газета «Контракт».

З 1995 — на ТРК «Студія 1+1»: 1996 — ведучий програм «Імперія кіно», «Телеманія», «Сніданок з 1+1», «Спецпроект Юрія Макарова», «Документ», з 1998 — головний редактор телекомпанії. У 2008—2010 — на Першому національному каналі, ведучий програми «Культурний фронт». З 2011 по 2013 працював на каналі «ТВі», ведучий програм «Цивілізація» та «Цивілізація 2.0». З 2015 співведучий ток-шоу «Війна і мир» (разом з Євгеном Степаненком) на каналі «UA:Перший», у 2016—2017 рр. — директор ТО документальних фільмів НТКУ, у 2017—2020 р.р. — член правління НСТУ, з 2020 р. — головний редактор Суспільного телебачення НСТУ.

Восени 2007 року очолив журнал «Український тиждень», залишив посаду шеф-редактора у вересні 2009, відтоді постійний колумніст видання.

Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016), головою Комітету (з грудня 2019).[6]

Член Українського ПЕН.

Був одружений чотири рази. Дочка Марія 1997 р. нар.

Володіє англійською, французькою, болгарською мовами.

Нагороди[ред. | ред. код]

Лавреат премії Телевізійної академії України «Золота Ера» в номінації «Найкраща культурно-історична програма», багаторазовий номінант та двічі лавреат національної премії «Телетріумф» (2006, 2007), лавреат ІІ премії PROMAX/BDA (разом з О. Захаровою та О. Роднянським) за найкраще промо телеканалу (Сан-Франціско, 1999). Номінант премії «Книга року BBC» за 2013 р.[7] з романом «За чверть десята». Заслужений журналіст України[8]

Бібліографія[ред. | ред. код]

українською:

романи

  • «Культурний шар». Переклад з російської: Леся Ганжа. Київ: Факт, 2003. 240 с. ISBN 966-8408-00-4
  • «Геній місця». Київ: Факт 2010. 250 стор. ISBN 978-966-359-345-6 (назва другого видання — «Genius Loci». Київ: Нора-друк, 2014. 224 стор. ISBN 978-966-8659-3).
  • «За чверть десята». Київ: Нора-друк, 2013. 237 стор. ISBN 978-617-688-015-8 (Серія «Читацький клуб»)

збірки есеїстики:

  • Ти не один!: з новітньої історії укр. телебачення [разом з Ольгою Герасим'юк та Станіславом Чернілевським]. Харків: Фоліо, 2004. 302 с. ISBN 966-03-2755-2
  • «R2U». Київ: Нора-друк, 2014. 253 стор. ISBN 978-966-8659-40-9

російською:

  • Путешествия дилетанта. Харків: Фоліо, 2005
  • Секс и город Киев. Мужской взгляд[9]. Харків: Фоліо, 2005

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • 1991 — «Дрібниці» (автор і режисер)
  • 1992 — «Сходи до неба» (автор і режисер)
  • 1993 — «Споконвіку було слово» (автор і режисер)
  • 1999 — «Троцький. Невідомий революціонер» (автор)
  • 1999 — «Чорнобиль, післямова» (автор)
  • 2000 — «Таємниця Японії» — (автор)
  • 2000 — «Ізраїль: дні без війни» (автор)
  • 2001 — «Мій Шевченко», 4 с. (автор разом з Оленою Чекан)
  • 2005 — «Мазепа: кохання, велич, зрада» (автор і режисер)
  • 2016 — «Борхес», 7 с. (виконавчий продюсер)
  • 2016 — «Єжі Ґєдройць: магічна сила слова» (виконавчий продюсер)
  • 2016 — «Іван Драч. У пошуках Маройки» (виконавчий продюсер)
  • 2016 — «Перехід» (виконавчий продюсер)
  • 2018 — «Лайфхак українською», 36 с. (автор ідеї, виконавчий продюсер)
  • 2020 — «На східному фронті», 10 с. (автор разом з Євгеном Степаненком)

та ін.

Громадська позиція[ред. | ред. код]

У червні 2018 записав відеозвернення на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[10]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Czech National Authority Database
  2. Я - етнічний росіянин: відомий журналіст побажав смерті адептам руського міра. OBOZREVATEL NEWS (укр.). 30 квітня 2017. Процитовано 6 червня 2022. 
  3. Указ Президента України від 19 грудня 2019 року № 919/2019 «Питання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка»
  4. Макаров Ю.В.. Моя служба в Старой Гвардии. 1905-1917. Буэнос-Айрес, 1951. militera.lib.ru. Архів оригіналу за 23 грудня 2016. Процитовано 8 січня 2017. 
  5. Кінодокументаліст, телеведучий, письменник Юрій МАКАРОВ: "Гарні й довгоногі дівчата у суспільній свідомості мають римуватись з довгоногими і широкоплечими хлопцями, а не з товстими дядьками на «мерседесах». Архів оригіналу за 9 лютого 2009. Процитовано 4 січня 2010. 
  6. Указ Президента України від 23 грудня 2016 року № 575/2016 «Про склад Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка». Архів оригіналу за 27 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016. 
  7. Україна, B. B. C. Автотерапевтичний роман: рецензія на книгу Юрія Макарова. BBC Україна. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 6 листопада 2016. 
  8. Відзнака автоматично дає право на місце на Байковому цвинтарі. ru.telekritika.ua. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 1 листопада 2016. 
  9. книга планувалась спочатку під назвою «Листи до незнайомки», див. Юрій Макаров: «Зараз ми готуємо документальний серіал до 15-річчя української Незалежності» [Архівовано 5 березня 2017 у Wayback Machine.]
  10. Sentsov 28. YouTube. Free Sentsov. 7 червня 2018. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 3 червня 2021. 

Джерело[ред. | ред. код]