Буткевич Максим Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Максим Буткевич)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Буткевич Максим Олександрович
Максим Буткевич.jpg
Народився 16 липня 1977(1977-07-16) (45 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність журналіст, правозахисник, громадський активіст
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка і Університет Сассексу
Учасник Повномасштабне російське вторгнення в Україну (2022)

Буткевич Максим Олександрович (*16 липня 1977(19770716), Київ) — український правозахисник, журналіст, громадський діяч, військовослужбовець.

Початок біографії, освіта[ред. | ред. код]

Народився в Києві, в інтелігентній родині. З дитинства мріяв бути космонавтом, але лікарі виявили проблеми з серцем[1]. Закінчивши загальноосвітню школу, навчався в Українському гуманітарному ліцеї[2].

Вступив на факультет філософії Київського національного університету ім. Т. Шевченка, який закінчив зі ступенем спеціаліста з філософії (спеціалізація — соціальна філософія та філософія історії)[3]. З 1998 по 1999 Максим працював методистом кафедри культурології та археології Національного університету «Києво-Могилянська Академія»[4].

Під час здобуття освіти закінчив військову кафедру, отримав звання лейтенанта запасу[5].

Згодом навчався в Університеті Сассексу (Брайтон, Велика Британія), де здобув ступінь магістра мистецтв з антропології (спеціалізація — антропологія розвитку і соціальної трансформації)[3].

Журналістська діяльність[ред. | ред. код]

Шлях журналіста в кар'єрі Максима розпочався у 1999 році на позиції кореспондента/редактора відділу міжнародної інформації телеканалу СТБ. Потому (2001) він перейшов до відділу міжнародних новин ТСН на телеканалі «1+1»[4].

З 2003 року Буткевич у Великій Британії — працює продюсером/журналістом Української Секції Всесвітньої служби BBC в Лондоні. По закінченні 18-місячного контракту залишився журналістом-фрілансером для місцевих інформаційних веб-сайтів, радіостанцій[4].

2006 року повертається до України, стає журналістом відділу міжнародної інформації ТСН, а наступного року — спеціальним кореспондентом міжнародного відділу «НІС» (телеканал «Інтер»)[4].

Активізм та правозахист[ред. | ред. код]

«Працювати у корпораціях, де над тобою ієрархія — цікаво, але мені ближчі мережі, які складаються з невеличких мобільних груп».[1]

Після BBC Буткевич на деякий час залишився в Брайтоні, де навчався в Університеті Сассексу та залучався до анархістського й антиглобалістського середовища[3][1].

У 2008 році[6] Максим Буткевич став співзасновником і співкоординатором неурядової ініціативи «Без кордонів» ГО «Центр „Соціальна дія“», що моніторить ситуацію з правами людини в Центральній Азії та інших регіонах, право на притулок та права біженців в Україні, протидію ксенофобії та расизму[7].

У проєкті «Без кордонів» Максим займався захистом біженців, переселенців і осіб без громадянства, досліджував мову ворожнечі[1].

У 2009—2012 рр. брав участь у роботі Школи професійної журналістики «Нова Україна» (поряд з І. Бекешіною, Є. Бистрицьким, О. Богуцьким, І. Бураковським, В. В'ятровичем, О. Герасим'юк, Д. Гнапом, Д. Добродомовим, О. Духніч, Т. Качкою, С. Квітом, В. Кіпіані, М. Княжицьким, М. Козюброю, І. Коліушком, В. Куйбідою, А. Куликовим, С. Лещенком, М. Мариновичем, О. Мартиненком, Ю. Мостовою, В. Паніотто, М. Поповичем, І. Семиволосом, В. Сюмар, В. Фесенком, О. Шалайським та ін.)[3] Одночасно проводив тренінги, читав публічні лекції в Києво-Могилянській академії[8][6].

Протягом декількох років працював спеціалістом зі зв'язків з громадськістю в Управлінні Верховного Комісара ООН у справах біженців у регіоні Україна — Молдова — Білорусь[9][6]. Був радником Офісу УВКБ ООН[10][8].

2012 року разом з Тетяною Печончик та Мариною Говорухіною заснував громадську організацію «Центр інформації про права людини» (Центр прав людини ZMINA)[11][12].

2013-го став співзасновником «Громадського Радіо», де працював журналістом і ведучим два роки[9]; під час протестів на Майдані відзначився у громадських правозахисних протестних ініціативах[13][14].

З березня 2014 Буткевич залучений як координатор до «Ресурсного центру допомоги вимушеним переселенцям» — спільного проєкту громадських ініціатив, які опікуються допомогою внутрішньо переміщеним особам, і Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Метою ініціативи була допомога переселенцям з Криму і Донбасу: пов'язувати тих, хто надає житло, і тих, хто його потребує[15], надавати їжу, одяг, ліки, консультації[8].

Також він став активним учасником Комітету солідарності з заручниками Кремля, активно боровся за визволення українських політв'язнів, зокрема Геннадія Афанасьєва, Олега Сенцова, Олександра Кольченка[8].

Був членом Громадської ради при МВС (2008—2010), членом Національного комітету Amnesty International Ukraine (2007—2008), учасником / тренером Національної освітньої програми «Розуміємо права людини»[7]. До того ж модерував покази та події Docudays UA, консультував Альянс громадського здоров'я (Україна)[13].

Війна[ред. | ред. код]

На початку широкомасштабного вторгнення Росії Максим Буткевич став до лав захисників України. Він розмістив допис на Фейсбуці такого змісту:

«На жаль, мушу поставити свою діяльність із допомоги біженцям, гуманітарну і правозахисну активність на паузу. Думаю, зі світлини можна зрозуміти, чому […] Бувають часи, коли треба бути готовим захищати те, що важливе — я твердо вірю в це. А решта — після перемоги».[16]

Приблизно 21-24 червня 2022 року[9] командир взводу[5] Максим Буткевич разом з іншими військовослужбовцями ЗСУ потрапив у полон в районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Російські пропагандисти опублікували відео допиту[17]. Згодом Міноборони РФ підтвердило, що Буткевич є військовополоненим і станом на 9 серпня знаходиться на території окупованої Луганщини[18].

Його звільненням займаються Об'єднаний центр із пошуку та звільнення полонених та друзі-правозахисники[14][9].

Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

Про Максима Буткевича[ред. | ред. код]

  • «Ми, правозахисники, які багато років використовували право для захисту людей, не маємо жодних правових механізмів, щоб зупинити російські звірства. Тому багато хто із правозахисників були змушені із зброєю в руках захищати те, в що вони вірять. Як мій друг Максим Буткевич, який зараз у російському полоні. Він та інші українські військовополонені, а також усі затримані цивільні мають бути звільнені.»
    Олександра Матвійчук, Центр громадянських свобод[19]

  • «Максим в цій галузі [права мігрантів та шукачів притулку] є одним з найкращих фахівців.»
    Ангеліна Карякіна, Суспільне[5]

  • «Неймовірно освічений і неймовірно тонкий, багато всього бачив і знає. З іншого боку, він неймовірно відкритий і простий у спілкуванні, тобто може допомогти, проконсультувати будь-яку людину.»
    — Вікторія Лещенко, Docudays UA[5]

  • «За останні двадцять років Буткевич утвердився як один із найактивніших правозахисників, який бореться проти будь-якої дискримінації та відстоює толерантність
    Посольство України у ФРН[20]

  • «Макс — він філософ. Людина активної громадянської позиції, інтелектуал, який завжди боровся проти несправедливості. Запам'ятався своїми глибокими знаннями музики і нестандартними підходами … Для мене Максим Буткевич уособлює дух Григорія Сковороди
    — Ірена Таранюк, ВВС Україна[8]

  • «Максим завжди говорив, що нелегальних людей не буває, нелегальних людей не може бути. Він один з тих, хто найбільше захищав мігрантів в Україні. У цій сфері він є одним з найвпливовіших правозахисників.»
    Андрій Куликов, Громадське[8]

  • «Анархіст і пацифіст одночасно … нуль невиправданої агресії і 100 % логіки та аргументів, ерудиції і обізнаності.»
    Осман Пашаєв, ATR[8]

  • «Максим багато років був переконаним антимілітаристом. Це наймирніша людина, яку я знаю.»
    — Тетяна Печончик, Центр прав людини ZMINA[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Максим Буткевич: “Ми маємо справу з брудними речами і, як асенізатори, вигрібаємо каналізацію держави…”. Центр прав людини ZMINA. 28 вересня 2017. Процитовано 12.12.2022. 
  2. Українському гуманітарному ліцею — 25 років. Офіційний портал Києва. 3 жовтня 2016. Процитовано 15.12.2022. 
  3. а б в г Викладачі, що брали участь у роботі Школи у 2009-2012 рр. Школа професійної журналістики "НОВА УКРАЇНА". Процитовано 12.12.2022. 
  4. а б в г Тренінг «Расизм та ксенофобія в українському суспільстві». Gender Zed. Процитовано 12.12.2022. 
  5. а б в г "Наш обов’язок — витягти його з полону" — рідні і колеги про правозахисника Максима Буткевича. Суспільне Новини. 4 серпня 2022. Процитовано 13.12.2022. 
  6. а б в Maksym Butkevych LinkedIn
  7. а б ТРЕНИНГ "НАЦИОНАЛЬНЫЕ МЕНЬШИНСТВА И БЕЖЕНЦЫ В УКРАИНСКИХ МЕДИА: ПРЕОДОЛЕНИЕ СТЕРЕОТИПОВ И УСИЛЕНИЯ ТОЛЕРАНТНОСТИ". kiev.vgorode.ua. Процитовано 12.12.2022. 
  8. а б в г д е ж Як російська пропаганда робить "нациста" з правозахисника Максима Буткевича. BBC News Україна. 16 липня 2022. Процитовано 13.12.2022. 
  9. а б в г д Антимілітарист, який взявся за зброю. Максим Буткевич та його шлях від правозахисника до військового. Крим.Реалії. 20 липня 2022. Процитовано 13.12.2022. 
  10. https://photo.unian.ua/photo/323397-maksim-butkevich
  11. https://opendatabot.ua/c/38405259
  12. а б Полонений правозахисник Максим Буткевич отримав чеську премію “Історії несправедливості”. Центр прав людини ZMINA. 3 листопада 2022. Процитовано 13.12.2022. 
  13. а б Наталя Гуменюк & Максим Буткевич. docuspace.org. Процитовано 12.12.2022. 
  14. а б Засновник «Громадського радіо» Максим Буткевич потрапив у полон до росіян. Бабель. 10 липня 2022. Процитовано 12.12.2022. 
  15. Правозащитник Максим Буткевич - о тумане войны и нарастающей дискриминации переселенцев с Донбасса. Детектор медіа. 18 листопада 2014. Процитовано 12.12.2022. 
  16. Правозахисник Максим Буткевич пішов захищати Україну. Детектор медіа. 6 березня 2022. Процитовано 12.12.2022. 
  17. https://t.me/rian_ru/168569
  18. росія визнала, що утримує у полоні правозахисника Максима Буткевича. 24 канал. 24 серпня 2022. Процитовано 12.12.2022. 
  19. а б Center for Civil Liberties. Nobel Lecture. the Nobel Prize organisation. 10 грудня 2022. Процитовано 12.12.2022. 
  20. Ukrainische Botschaft in Berlin / Посольство України у ФРН. 14 липня 2022 Facebook

Посилання[ред. | ред. код]