Мова ворожнечі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Мова ворожнечі (англ. hate speech — букв. «мова ненависті», гейтспіч[1]) — практикування агресивних висловлювань, які принижують чи дискредитують людину або групу осіб за ознакою раси (расизм), релігії, статі (сексизм) або сексуальної орієнтації (гомо-, бі-, трансфобія). Усталений в українській мові, дещо пом'якшений переклад з англ.: hate — ненависть, огида, нелюбов; speech — мова, промова, висловлювання.

Комітет міністрів Ради Європи визначає мову ворожнечі як усі форми самовираження, які включають поширення, підбурення, сприяння або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму чи інших видів ненависті на ґрунті нетерпимості, у тому числі: нетерпимість висловів у формі радикального націоналізму та етноцентризму, дискримінації та ворожості щодо меншин, мігрантів і людей з числа іммігрантів[2]. Застосування поняття найчастіше використовується у галузі юриспруденції та у сфері дотримання прав людини, при цьому воно постійно уточнюється. Так, парламентська асамблея Ради Європи у резолюції 1728 (2010 р.) «Дискримінація на основі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності» спеціально засудила таку мову щодо ЛҐБТ[3].

Міжнародні документи про мову ворожнечі[ред.ред. код]

  1. Європейська Конвенція про права людини та основоположних свобод (Стаття 10);
  2. Додатковий Протокол до Конвенції «Про Кіберзлочинність»;
  3. Американська Конвенція про права людини (Стаття 13, пункт 5);
  4. Міжнародний Пакт про громадські і політичні права (Стаття 20, пункт 2);
  5. Міжнародний Пакт про економічні, культурні та соціальні права (МПЕКСП);
  6. Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, негуманних або таких, що порушують права людини видів поводження та покарання («Конвенція проти катувань»);
  7. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;
  8. Міжнародна Конвенціz пo ліквідації всіх форм расової дискримінації (Конвенція по расовій дискримінації);
  9. Декларація ЮНЕСКО про раси та расові заборони;
  10. Декларація ЮНЕСКО принципів терпимості;
  11. Європейська соціальна хартія.

Незважаючи на те, що всі країни світу визначають свою термінологію, яку можуть назвати «мовою ворожнечі», окремої дефініції цього визначення не існує. В кожному з вищеназваних документів власні визначення і класифікації. Спільним є те, що висловлювання, які проявляють агресію щодо інших людей, націй, соціальних груп, тощо, повинні каратися законом.

Та найскладнішим в міжнародному праві є не саме покарання за «мову ненависті», а її класифікація. Адже потрібно проводити межу між свободою вираження поглядів, «мовою ворожнечі» та правом на недискримінацію.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Вебер, Анн. Навчальний посібник з проблематики «мови ненависті» / [пер. з англ. Східно-Європейського Інституту Розвитку; за заг. ред. Павліченка О. М.] — К.: Тютюкін, 2010. — 96 с.
  • Дуцик Д. «„Мова ворожнечі“ в дискурсі українських медіа». Збірник наукових праць Донецького державного університету управління Том ХІІІ. Серія Соціологія. Випуск 217. Донецьк 2012 (112—119)
  • Занкова Б. «Мова нетерпимості та расизму» Генеральний директорат з прав людини та юридичних питань Рада Європи «Жити разом». Рада Європи 2010 (24-26)
  • Савончак В. Я. «Мова ворожнечі у ЗМІ: до дискусії про поняття». Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. 2012