Маньчжурська операція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Манчжурська операція
Радянсько-японська війна
Manchuria Operation map-es.svg

Дата: 9 серпня — 2 вересня 1945
Місце: Маньчжурія
Результат: перемога СРСР
Сторони
Flag of the Soviet Union.svg СРСР

Flag of the Mongolian People's Republic (1945–1992).svg МНР

Flag of Japan (1870–1999).svg Японська імперія

Flag of Manchukuo.svg Маньчжурська держава
Flag of the Mengjiang.svg Менцзян

Командувачі
Василевський Олександр Михайлович, Малиновський Родіон Якович, Мерецков Кирило Панасович, Юмашев Іван Степанович, Антонов Неон Васильович
Чойбалсан Хорлоґійн
Отодзо Ямада
Демчігдонров
Пуї
Військові сили
понад 1.500.000 вояків, 27000 гармат мінометів, 5250 танків й САУ, 3700 літаків, 700 реактивно-мінометних установок, 416 кораблів понад 1.400.000 вояків, 6260 гармат й мінометів, 1900 літаків, 1155 танків, 25 кораблів
Втрати
приблизно 9800 убитими, 24500 пораненими й зниклими безвісти приблизно 84000 убитими, 800.000 пораненими, зниклими безвісти й полоненими

Маньчжурська операція була стратегічною наступальною операцією радянських військ та Монгольської військово-революційної армії, здійснювалася протягом 9 серпня — 2 вересня 1945 року; є складовою радянсько-японської війни. Перед радянськими силами ставилося завдання розгромити Квантунську армію та зайняти Маньчжурію й північну Корею з метою усунення військово-економічної бази Японії на Азійському континенті.

Дислокація сил[ред. | ред. код]

Японія[ред. | ред. код]

До початку операції на території Маньчжурської держави та північної Кореї було зосереджено велике угрупування японських, маньчжурських та менцзянських збройних сил. Основу складала Квантунська армія (керував генерал Отодзо Ямада) — 1-й, 3-й та 17-й фронти й 4-та армія — загалом 31 дивізія, 11 піхотних й 2 танкові бригади, бригада камікадзе та окремі частини. Прикриття з повітря здійснювали 1-ша й 5-та повітряні армії; на річкових водах — Сунгарійська річкова флотилія. Командуючому Квантунською армією також підпорядковувалися Маньчжурська імператорська армія: 2 піхотні й 2 кавалерійські дивізії, 12 піхотних бригад та 4 окремих кавалерійських полки — і Національна армія Менцзяну: 4 піхотні дивізії; також Суйюаньська армійська група — 5 кавалерійських дивізій і 2 кавалерійські бригади. Загалом нараховувалося понад 1.4 млн військовиків, 6260 гармат й мінометів, 1900 літаків, 1155 танків, 25 кораблів. Третина військових сил дислокувалася в прикордонній зоні, головні сили — в центральних землях Маньчжурської держави. 17 укріпрайонів розташовувалися на кордонах з СРСР й МНР.

СРСР[ред. | ред. код]

Протягом травня — початку серпня радянське керівництво перекидає на Далекий Схід війська, що вивільнилися в Європі — понад 400 тисяч військовиків, 7100 гармат й мінометів, 2100 танків і САУ та інше. Спільно з дислокованими на Далекому Сході частинами перегруповані радянські частини склали 3 фронти:

Всього разом 131 дивізія та 117 бригад — понад 1,5 млн чоловік, більше 27000 гармат й мінометів, над 700 реактивно-мінометних установок, 5250 танків й САУ, 3700 літаків. Сухопутний кордон СРСР прикривав 21 укріплений район; до проведення операції застосовувалися сили Тихоокеанського флоту — близько 165000 вояків, 416 кораблів (з них 2 крейсери, 1 лідер, 12 есмінців, 78 підводних човнів, 1382 бойових літаків, 2550 гармат та мінометів), Амурська воєнна флотилія (12500 вояків, 126 кораблів, 68 бойових літаків, 199 гармат й мінометів), також Прикордонні війська Приморського, Хабаровського та Забайкальського прикордонних округів.

Оперативний задум радянського командування передбачав здійснення двох головних — з території МНР та Приморського краю — і кількох допоміжних ударів по напрямкам, які б сходилися в центрі Маньчжурії, та глибоке охоплення головних сил Квантунської армії, їх розчленування та наступне розбиття по частинах. При цьому планувалося опанувати важливими військово-політичними центрами — Гірін, Шеньян, Харбін, Чанчунь.

Операція здійснювалася фронтом завширшки в 2700 кілометрів, вглиб на 200—800 км, на складному театрі воєнних дій — з пустельно-степовою, гірською, лісисто-болотистою, тайговою місцевістю та великими річками. Складовими є Хінгано-Мукденська, Харбіно-Гірінська та Сунгарійська операції.

Перебіг бойових дій[ред. | ред. код]

9 серпня передові та розвідувальні загони 3-х радянських фронтів розпочали наступ. Одночасно авіація здійснювала масовані удари по воєнних об'єктах в Харбіні, Чанчуні та Гіріні, по районах зосередження військ, вузлах зв'язку та комунікаціях супротивника в прикордонній смузі. Тихоокеанський флот перетнув комунікації, пов'язуючі Корею й Маньчжурію з Японією та здійснив удари по японських воєнно-морських базах в північній Кореї — Юкі, Расіну та Сейсіну.

Війська Забайкальського фронту наступали з території МНР і Даурії та подолали степи, пустелю Гобі та гірські хребти Великого Хінгану. В часі пересування було розбито калганське, солуньське та хайларське угрупування противника, радянські сили вийшли на підступи до важливих промислових й адміністративних центрів Маньчжурії, відрізано Квантунську армію від японських військ в Північному Китаї та зайняли Чанчунь і Шеньян, після чого продовжили рух в напрямі Даляня та Порт-Артура.

Сили 1-го Далекосхідного фронту рухалися назустріч Забайкальському з Примор'я, зуміли прорвати смугу прикордонних укріплень, відбили поблизу Муданьцзяну сильні контрудари японських військ, зайняли Гірін та Харбін — у співдії з військами 2-го Далекосхідного фронту та спільно із десантами Тихоокеанського флоту й оволоділи портами Юкі, Расін, Сейсін та Гендзан. Після цього радянські сили зайняли північну Корею — північніше 38-ї паралелі, відрізавши японські війська від метрополії.

Сили 2-го Далекосхідного фронту у співдії з Амурською воєнною флотилією форсували річки Амур й Уссурі, подолали довгочасну оборону поблизу Хейхе і Фуцзіня, перетнули гірський хребет Малий Хінґан та у співдії з військами 1-го Далекосхідного фронту зайняли Харбін.

До 20 серпня радянські сили просунулися вглиб північно-східного Китаю із заходу на 400—800 км, зі сходу та півночі на 200—300 км, вийшли на Маньчжурську рівнину, розсікли японські війська на ряд ізольованих угрупувань й завершили їх оточення. До 19 серпня японським військам був доведений указ імператора про капітуляцію (виданий 14 серпня), вони майже повсюдно почали складати зброю. Для прискорення процесу й унеможливлення вивезення чи знищення противником матеріальних цінностей, протягом 18-27 серпня були здійснені повітряні десанти в Харбіні, Шеньяні, Чанчуні, Цзіліні, Люйгуні, Даляні, Пхеньяні та інших містах; також було застосовано мобільні передові загони.

Наслідки та вшанування[ред. | ред. код]

Успішне проведення Маньчжурської операції надало можливість в порівняно короткий термін зайняти південний Сахалін й Курильські острови. Розбиття Квантунської армії та втрата воєнно-економічної бази в північно-східному Китаї і північній Кореї також вплинули на втрату Японією сил й змоги продовжувати війну, що призвело до підписання нею 2 вересня 1945 року акту про капітуляцію.

За бойові заслуги 220 з'єднань і частин отримали почесні найменування «Хінганські», «Амурські», «Уссурійські», «Харбінські», «Мукденські», «Порт-Артурські» та інші. 301 з'єднання і частина нагороджені орденами, 92 воїни вдостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Джерела[ред. | ред. код]